Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
05.07.2018 11:42Повість
 
Рейтинг: 0 | 0 гол.
Без обмежень
© Василенко Андрій Антонович

Ковчег еволюції

Ковчег весілля

Частина 3. Філософські нариси

Василенко Андрій Антонович
Опубліковано 05.07.2018 / 46626

Олексій Якович встав і підняв чарку.

– Я піднімаю перший тост за молодожон, – сказав Олексій Якович і почокавшись випив..

За столами запанувала тиша – всі стали їсти і коли трапеза закінчилася стала лунати музика. Брати Віктора Олексійовича стали грати, старший брат – Петро Грав на баяні, а молодший – Борис вистукував на бубоні. Із-за стола почали виходити і почалися танці. Коли танці закінчилися тамада – Світлана Іванівна дала слово Антону Опанасовичу – батьку Олександра Миколайовича. Олексій Якович підійшов до Світлани Іванівни.

– Я Вам, Іван Петрович, Світлана Іванівна і Анатолій Миколайович дуже вдячний за те, що Ви посприяли відбутися весіллю. Ви, Іван Петрович нам дали у вас провести весілля, а Світлана Іванівна погодилася бути на весіллі тамадою. Анатолій Миколайович відпустів його з роботи. А тепер шановні учасники проведення весілля прошу вас за стіл і ми піднімемо свій другий тост.

– Я піднімаю другий тост за хазяїнів цього будинка – Івана Петровича та Шуру Максимівну, за Світлану Іванівну та Анатолія Миколайовича, – сказав Антон Опанасович і підняв чарку. Почокався і випив.

За столом знову запанувала тиша тільки чути як цокають виделки.

Закінчилася трапеза і знову залунала музика. Почали виходити із-за стола і стали танцювати.

Танці закінчилися і тамада – Світлана Іванівна звернулася до присутніх.

– Шановні учасники весілля. Я надаю слово жениху Валі – Олександру Миколайовичу.

– Шановні, зараз над нами висне спокійне небо – у нас тихо, а на сході України над жителями Донецька в небі громихають розриви снарядів – лунає грім війни, – сказав я. – Не мені вам про це говорити, ви все бачите і чуєте в новинах дня. Дуже прикро. Але на превеликий жаль таке, як бачимо, відбувається. Не хотів я про це на весіллі вам говорити, але мені наболіло так, що я не міг утриматись. Адже ми всі це розуміємо, але і на великий жаль нічим не можемо допомогти нашим воїнам, які хоробро гинуть в Донецьку, Луганську та в Маріуполі. І гинуть не тільки воїни, а гине населення не причетне до цієї нікому не зрозумілої війни. Війни, за якою свідомо спостерігає президент Росії Путін і робить вид, що він до цього не причетний. Але йому така війна вигідна тому, що він олігарх, якому одного Крима мало і він веде духовну війну озброєну сепаратистами за власні гроші. Він зараз веде духовну війну і з відомим олігархом Ринатом Ахметовим. Але в них різні духовні потреби. У Путіна духовність хтива – схильна до надмірної чутливої насолоди, яка виражає плотський та егоїстичний потяги. Він думає і дбає тільки про себе і тільки для себе. Саме цим і відрізняється його олігархічна діяльність від діяльності Рината Ахметова. Бо Ринат Ахметов не тільки олігарх, а він є і волонтер. І він думає про людей і теж дбає для людей – оказує людям різну волонтерську поміч. Ганьба такому президенту держави. Досить марно гаяти час на таку підлу людину. Нічого ми вже йому не докажемо, перейдемо краще до проведення нашого весілля. Такий чудовий день, який подарували нам батько та мама, народивши нас. На весіллі лунає музика, танцюють, чуються гарні промови та вірші. Я прошу нашу шановну поетесу – Надію Іванівну ще почитати нам вірщі. Будь ласка, Надія Іванівна, почитай – попросив я. – А тепер, шановні, я підіймаю третій тост за наших предків, які нам подарували життя – народили нас і за мирне небо над головою, – сказав я і, піднявши чарку почокався і випив.

За столом знову запанувала тиша. Закінчилася трапеза.

Надія Іванівна встала і дістала із сумочки блокнот з віршами.

– Шановні, слухачі поезії, я із мобільного телефона «МТС» телефонувала недавно в Донецьк своєму другу юності – Володимиру Івановичу Котляр так він мені сказав, вже їм заблокували не тільки виїзд, а навіть дзвонити в Україну. Шо я йому можу подзвонити по телефону «МТС», а він мені не може. Я теж про це не хотіла говорити, але теж наболіло. Ти, Олександр Миколайович, вірно про Путіна мислиш. Я зараз про нього прочитаю ганебний вірш, якого Путін-Распутін достойний. Вірш про нього скаже, хто він такий, – сказала Надія Іванівна і стада читати вірш.

ПУТІН, ПІДРАХУЙ ТИ…

Військові Росії Донецьк оточили –

Блокують його невідомо для чого…

Нормальне буття всіх дончан розтрощили –

Ні впустять, ні випустять з міста нікого…

Нащо дав ти,Путін, безчинство творити?

Ти є провокатор воєнної днини…

То ж досить неправду людям говорити –

То кажеш одне, а то брешеш щось інше…

Кінчай ти своє блокування щоднини!

Нащо, ти, військовим наказ дав: блокуйте!?

Хто каже солдат небагато, хто – більше…

…Нуж, Путін, брехню цю давай підрахуй ти.


– Шановні, а тепер давайте забудемо про виродка природи і я Вам, шановні, підійму настрій своїми віршами, Слухайте, – сказала Надія Іванівна і стала читати такі вірші:

ДЕРЖАВА КОХАННЯ

Кохання з тобою у нас – незалежна держава!

Хоч в неї для нього немає ще чинних законів, 

Та нас все життя у в’язниці любові держала!

Немає у неї сердечних й душевних кордонів, 

Лиш має свій герб, гімн, статут і печатку любові!

Ознаки держави кохання, як силу, – цінуєм

І завжди, і всюди пишаємось ними обоє, –

Ці символи, в нашім коханні ми щиро шануєм!

Ми волю своїм почуттям даємо лиш у згоді –

Ти тільки в обіймах моїх від цілунків дрижала!

Лише ми тоді відчували себе на свободі, 

Коли нас в полон забирала кохання держава!


ГЕРБ ЛЮБОВІ

Ми між вишень в любові кайфуємо! З нами – весь світ!

А твоє розшаріле обличчя, мов зірка, сія.

Ти в любові щаслива і – хочеш їй скласти свій звіт:

Що бажання твоє малювати, як пристрасть буя

І воно зупинило тебе близь черешні в саду, 

Щоб художньо розгледіти в ягоді Місяця серп

І, привівши мистецтво й свої почуття до ладу –

Змалювати з любові, та з ягоди й Місяця герб!


ПЕЧАТКА ЛЮБОВІ

Ти думи свої спрямувала у далеч надії –

Уявно у ній розглядаєш кохання зіркове, 

Сердечно сприймаєш любові зіркової дії –

І нас завіряєш – її почуття є зразкове!..

…На тебе дивилась очима зірок безкінечність –

Тебе розглядала, як вічний кохання початок, 

Як вічну супутницю в далі ведучу сердечність –

Для неї ж була ти – одвічна любові печатка.


СТАТУТ ЛЮБОВІ

Я рідко тобі дарував васильки польові –

Їх колір вже був у твоїх, мов небесних очах.

Вручав я лиш серця троянди, як квіти живі –

Вони пломеніли в душі, як любові свіча, 

З якої вже інфрачервоний промінчик пахтів –

Ти цю теплоту відчувала в обіймах моїх.

Тебе ж я сприймати, як квітку духмяну, хотів, 

Щоб ти зігрівала теплом біострумів своїх.

Я рідко тобі говорив найтепліші слова –

Устам заважали цілунки – несли теплоту!

Права та обов’язки – мова в коханні нова!

Промова мого почуття, це – любові статут!


ГІМН ЛЮБОВІ

Співає душа солов’їна любов’ю –

У серці пульсує мелодія лунко, –

З любов’ю по тілу розноситься кров’ю –

Скріпляє свої почуття поцілунком!

Любові мелодію серце нам пише –

Крізь очі вона проникає у в очі!

І ніби в колисці кохання колише

Солодкі уяви хлоп’ячі й дівочі.

Душа переводить мелодію в слово –

Мов Гімн, оживає мелодія в слові –

В обіймах воно трансформується знову –

В коханні звучить уже Гімном любові!


ОЙ ВИ, ОЧІ!

Ой ви, очі, бірюзові!

Де взяли чудовий колір?!

Бо тона всі показові

В вашім райдужному колі.

З вас любов іде, як промінь, 

Чути скрізь ваш тихий гомін.

В мене серце повне нею –

Я в любовнім апогеї!

Ой ви, очі, бірюзові!

Ви незмінні в кожну пору.

Я себе у вашій мові

Відчуваю завжди поруч!


ЩО СКАЖЕ НАУКА?

Для вчених зробить відкриття про любов – лиш невдачі…

Первинне, що є, чи любов, чи кохання – мудрують?  

Любов як знаходить любов ту, що Бог їй призначив?

Вона йде нечутно – повітря, – і те не вібрує… 

Все ж кажуть: «Первинна любов – це палкі почуття», 

Вторинне гадають: «Кохання – любові діяння».

Первинна любов, бо вона є – емоцій життя, 

Вторинне кохання – поцілунків буяння!

Первинна любов – провокує душевну тривогу, 

Вторинне кохання – у подорож креслить маршрути…

Первинна любов – почуттями встеляє дорогу, 

Вторинне кохання – іде по маршруту до рути!

Любов – це пізнання продукт і з ніщо виникає.

І поки що вченим – любов необізнана штука, 

Кохання, немов «НЛО» – прилетить і зникає! 

Любов – гравітації сила! Що скаже наука?!



ЛЮБОВІ СВІЧНИК І СВІЧКА

Ти в нашій любові зориш, як свіча, 

А я у любові стою, як свічник…

…В любові завжди проявляється вічність, 

З’явившись у кожній людині в свій час.

Так і наша любов появилась в саду

Й вселила у душі святі почуття, 

Які нас любовно у долі ведуть

Й творять еволюцію з кращим життям –

В любові для створення вистачить кеби:

Стаєш ти для мене, як сам я для себе –

Завжди ти і люба і щиро відкрита!

Окремо в любові не в змозі ми жити –

То ж в серце твоє почуттям я проник, 

В моє ти врослася, як квітка у степ!

Без мене для тебе в бутті все пусте, 

Без тебе я ніби без свічки свічник.


ЕФІРНА ФОТОПЛІВКА

Космічний ефір – це хранитель планет і людей

Йому лиш належить ця здібність в природі

В собі фіксувати любов у людськім родоводі, 

Лиш в ньому є зміст буттєво-життєвих ідей.

Він бачив як ми в нім освідчились вперше обоє

Цей факт у собі зберігає, немов фотоплівка –

В нім наша любов і твоя чарівлива голівка

Лиш в ньому є тайна й загадка любові!

Літаємо ми по орбіті любові з тобою, 

А в космосі тільки лиш зорі і ми: ти і я!

Як в космосі кожній планеті орбіта своя

Отак і в людині орбіта причетна любові!

РОЗУМ, ДУША І ЛЮБОВ

Живуть три матерії: розум душа і любов

У мозку – в його лиш резервній частині, 

З якої лунає, мов сполах, вічності зов –

Він в душах любов висіває, мов зерна!

Любов у житті довголіття людині дає, 

Палким почуттям наділяє людину –

Їй все віддає, що у неї самої ще є –

Хорошу і світлу любовну годину!

На атомнім рівні утрьох об’єднались вони –

Тихенько собі у космічному вирі живуть!

І теж володіють магнітом й тяжінням земним.

Ніхто їх не бачив, та мають матерії суть!

Як двоє стрічаються й в них протилежний заряд, 

То їх почуття і душа не сприймають любов, 

Якщо ж в них тотожні заряди, то любовний їх взгляд –

Магнітом у них притягається тіло і кров!

Зробили недавно лиш вчені таке відкриття –

Отаке в них у трьох у Вселеній існує життя!


РАНА

Любов’ю твоєю себе я поранив…

Спочатку цілунком – троянди устами

Мені невигойну зробила ти рану!

А потім – серцеву, – люблю до безтями, 

Бо душу любов’ю прострелили очі!

Я витерплю все у житті, що накоїв, 

Але одного у коханні я хочу, 

Щоб рану оцю і сам час не загоїв!


ДВА ВЕСЛА

В ставі нашої любові хвилі

Йдуть з душі на почуттєвий берег…

Наших дій, що серцю завжди милі, 

Слід на греблі затонув у вербах…

Ми в човні від них завжди веслуєм!

Зорі з небом спати в став упали –

Мокрий місяць їх ві сні цілує!

Ми ж до ранку вдвох в човні не спали…

Наче сила нам прийшла небесна, 

Що протистояли сну обоє –

Тільки вранці просушили весла…

…Ми в любові – два весла з тобою!


ПЛЕСО ОЧЕЙ

Синь неба у плесі очей затонула

Чутливо в це плесо пірнаю, як в душу.

У нім ти мене, мов на якір, припнула

І більше мені не побачити сушу, 

На очі твої всі увагу звертають!

Моя вже любов, як ті хвилі прибою, 

На берег твого почуття налітає –

Ми завжди в любовнім полоні з тобою!

У плесі очей – мов у морі кохання, 

В якому прибій почуття лиш навколо  

І взяте на якір любові пізнання, 

З якого не випливу я вже ніколи!


Всі слухачі стали аплодувати.


Закінчилися оплески. Заграла музика і стали співати пісні Це були такі пісні: Небесний Майдан і я люблю тебе, Україно! Музика композитора Ніни Гузанової на такі слова:

НЕБЕСНИЙ МАЙДАН

Вони полягли, як герої, 

В борні за країну Соборну!

Їх сила духовної зброї

З майдану звучала нескорно!


Не плачте, матуся і тато, 

І більше скорбіти не треба –

Злечу я у гості – до хати

Із сотнею хлопців із неба!


Синочка і доньку побачу, 

Почую нову Україну –

Від радості з ними поплачу

За мову її солов’їну!


Не плачте ви, батьку і мати, 

Пишайтесь, що ми тут, як зорі!

І будем завжди пильнувати –

Небесний майдан, – у дозорі!


Не плачте… саджайте калину, 

Як символ добра для нащадків –

Держави майбутню перлину, 

Щоб нищила зло безпощадно…


Вони полягли, як герої, 

Нащадки козацького рожу, 

Їх сила майданної зброї, 

Як щастя – служила народу!


ЛЮБЛЮ Я ТЕБЕ, УКРАЇНО!

Люблю я тебе, Україно, 

За вічного рабства окови, 

За мову твою солов’їну, 

За мужність, за дух непокою.


Люблю за дніпрові пороги, 

За скіфські поля неозорі –

Де встали хрестами дороги, 

Що навіть їм заздрили зорі!


Люблю булаву і калину, 

Що створюють символ країни, 

Люблю, як вродливу дівчину, 

Незламну мою Україну.


Люблю за козацьку ту славу –

Січі незабутню перлину, 

Що волю нащадкам послала

В тяжку предковічну годину.


Люблю я тебе, Україно, 

Що рвеш диктатури окови, 

Що в мові твоїй солов’їній

Майдановий дух непокори!


Закінчилися співи і почали танцювати і коли закінчилася музика тамада – Світлана Іванівна надала слово моєму другу – Віктору Олексійовичу.

Коли Віктор Олексійович розповів про своє пророчество, то чоловік Світлани Іванівни – Анатолій Миколайович задав йому питання.

– Ти, Віктор Олексійович, як пророк екстрасенс+ можеш сказати хто виграє на Міждержавному чемпіонаті по шахматам.

– Виграє Україна, – запевнив Віктор Олексійович

Заграла Музика. Це був вальс. Почалися танці.

І коли закінчилася музика тамада – Світлана Іванівна позвала мене і ми, переговоривши з нею вирішили закрити проведення весілля.

– Шановні, учасники весілля, – звернулася до присутніх тамада – Світлана Іванівна. – Я надаю останнє слово Олександру Миколайовичу і закриваю проведення нашого весілля, – сказала Світлана Іванівна.

– Шановні, наші батьки, сестри, брати, друзі і запрошені гості, дозвольте мені щиро подякувати батьків за сприяння по проведенню нашого весілля, а Вам шановні, сестри; брати; друзі і запрошені гості, щиро подякувати за Вашу веселу участь у цьому весіллі і побажати всім присутнім міцного здоровя і довголіття, а в справах:сімейних, душевних духовних, фахових, творчих і матеріальних щоденних гараздів та задоволення! – сказав я і підійшовши до Івана Петровича Пічного – батька Світлани Іванівни, і хазяїна цього двора міцно потиснув його руку і по-синівські обняв. а її мамі – Шурі я поцілував руку. – А тепер шановні будемо збиратися в дорогу.

Всі забралися і посідали в машину, нас проводжали родителі Світлани Іванівни. Задеренчав двигун машини і ми поїхали на вокзал по довгій сільській дорозі. А проводжаючі – Іван Петрович з дружиною стояли і махали нам, а їх руки тяглися, як дорога, вслід за нами.

28. 06. 20018; 12:45.

07.07.2018 Поезії / Вірш
Кодована Доля (Глапа 1.) / Вірш | Василенко Андрій Антонович
Попередня публікація: 05.07.2018 Проза / Пародія
Ковчег еволюції (Ковчег весілля) / Пародія | Василенко Андрій Антонович
НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
16.07.2018 © Леонід Пекар / Оповідання
Елегантне рішення
16.07.2018 © Анатолій Валевський / Казка
Чарівна перлина. Частина-02
15.07.2018 © Наталія Старченко / Оповідання
Добрі чари
15.07.2018 © Анатолій Валевський / Казка
Чарівна перлина. Частина-01
12.07.2018 © Каранда Галина / Оповідання
П’ятниця, 13 (ЗНО, система «Вибір")
Ковчег еволюції
04.07.2018
Ковчег еволюції (Ковчег Нострадамуса)
05.07.2018
Ковчег еволюції (Ковчег весілля)
05.07.2018
Ковчег еволюції (Ковчег весілля)
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: Відсутній
Переглядів: 9  Коментарів:
Тематика: Проза, повість,
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
16.07.2018 © Суворий
Німецька загроза продовжує нависати над Чехословаччиною (липень 1938)
15.07.2018 © Суворий
Ватикан: папа Римський таврує расизм (липень 1938)
14.07.2018 © Суворий
Історичний переліт Говарда Гюза довкола світу (липень 1938)
13.07.2018 © Суворий
Польський похід на українські дитячі садки (липень 1938)
12.07.2018 © Суворий
Ревіндикація православних церков римо-католицькою церквою в Польщі (липень 1938)
ВИБІР ЧИТАЧІВ
27.11.2014 © Серго Сокольник
12.12.2014 © МИХАЙЛО БУЛГАКОВ
24.05.2013 © Озерова Альона
10.04.2010 © ІНЕТТ
12.07.2018 © Каранда Галина
17.09.2014 © Софія
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008 - 2018
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори ©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди