Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
10.07.2018 14:03Вірш
 
Рейтинг: 0 | 0 гол.
Без обмежень
© Василенко Андрій Антонович

Колована Доля

Глава 5.

На Олімпі буття. Інший вимір. Вікно в Євпопу

Василенко Андрій Антонович
Опубліковано 10.07.2018 / 46734

НА ОЛІМПІ БУТТЯ


В ЧАРУНКАХ ПАМ’ЯТІ

Спочатку в чарунках пам`яті мозку думка пливе, 

А тоді вже слово на поверхні мови виринає

І зріє на мрійних хвилях, а потім в справах тоне, мов живе, 

Чи то озвучене в ефірі, мов думка у простір злітає, 

Щоб спитати Бога – чи то первинні слова, 

Чи думка виникне спочатку, а потім слово встане?! ...

Філософи з цього кажуть, що в них болить голова, 

Бо без слова Думки, як без думки, Слова теж не стане!


НАВКОЛО ЯДРА ПОЕЗІЇ

Кожна матерія має свою структурну решітку:

Чим менша відстань між атомами –

Тим твердіша і яскравіша ся матерія...

... Поезія – се матерія душі і духу, 

І їх треба з`єднати так, щоб слова

Злилися в Думку майже без зазору –

Тоді і вірші в книжці, мов атоми в металі, 

Будуть мати свою структурну решітку, 

І будуть думкою блискати, 

А слова у віршах, мов електрони, 

Кружлятимуть навколо ядра поезії...


ПРИЙДЕШНЄ – У МОЗКУ ЧАСА

Людини мозок – губка всіх думок на світі!

Вбирає в себе всі ідеї, всі новини.

Фіксує всякі явища, буттям сповиті.

Сигнали всі сприйма вві сні: не з домовини, 

Від духа неба, – йде мова про майбутнє:

Яким воно на білім світі має бути, 

Яким його в чарунках пам`яті життя сховає?!

Яким його придумав люд – таким складе природа в генах...

І аж коли воно помре: то вічним стати має, 

Бо в мозку часа з ним завжди пульсують думки весни...

... Не всі чарунки мозку нині розвинені стали, 

Щоб прийдешнє нами можна оцінити...

Та з часом у просторі мозок сяйне на звітнім п`єдесталі, 

Бо сам процес пізнання всесвіту не зупинити!


ПАВУК

Коли між гілок павутину плете павук, 

Вона переходить в твердий із рідкого стану, 

Її перехід – реактивний має звук, 

Від швидкості виходу плетиво різним стане.

Тверда павутина – матерія мертва все ж, 

Але і без неї рідка павутина мертва...

І кут при падінні від неї залежить теж, 

Без неї павук не побачить, не вчує жертву, 

І вниз не злетить між гілок лісових, густих.

Падіння його – реактивне, він кут міняє ...

... Лежить відкриття наукове – де стик

Живої матерії з мертвою ... Так, буває!


МЕЖА ЗАГАДКИ

Фігури Аку, що на острові Пасхі

Свій погляд стрімливий до неба звернули:

Чи то дожидають пришестя Христове, 

Чи то виглядають пришельців космічних, 

Або проводжаючи – закам`яніли

І кремнієм стали, що є елементом живого, 

І є, мов межа, між живим і померлим, 

Межа, що створила людей і істот неживих...

... Пройтися б цією межею загадки, 

Як тою межею весняного саду, 

Розглянути б зелень пізнання, 

Подихати б киснем науки

Й тоді зрозуміти – чому під ногами Земля?!


ІНФОРМАЦІЯ НА РОЗДУМ ...

Біологічні телекамери – це очі павука, 

Сигнал приймає замість антени павутина, 

Він – не сліпий, в ногах не м`язи, а гідравліка пупка:

Як падає – штовхає вбік тяга реактивна.

Павук – це є зразок матерії єдиної в житті –

Матерії живої, що в парі з неживою, 

Таку матерію признати б для науки... Справа в тім, 

Що в ній з`єднав їх кремній життєвістю тривкою ...

Є силуети на землі: павук, павич, дикобраз, 

їх з літака побачити можна, як загадку, ...

З`єднались кремній та гідравліка в тім кресленні для нас ...

... Коли і хто лишив інформацію на роздум!?!...


ВИМІР БЕЗКІНЕЧНОСТІ

Безкінечність часу, що непомітно впадає в око, 

Як довжина сивого волосся життя, 

Безкінечність простору, що виймає наш зір

І несе його сліпим у небо за обрій, 

Де зримо рухаються планети, галактики...

В яких існує і крихітка нашого болю, 

Який вони разом із колисковою піснею

Материнно гойдають

І виміряють кожному тривалість долі...

Безкінечність – відносний вимір...

І чи є взагалі сама вона, 

А може – се тільки крапка миті?


ІНФОРМАЦІЯ СВІТЛА

Я в мріях обіймаю простір, 

Я в безкінечності думкою граю.

Збагнути простір – це не просто, 

Бо простір той без краю...

Думки я посилаю в простір, 

У неосяжність небокраю.

Думки слухняні просто

Щомиті назад вертають.

По - своєму пізнавши, бачу.

Беру інформацію звідти.

Я там побував неначе, –

Темніють мені плями світлі.

... Не помацки думки літають

В небесних й наземних орбітах.

Для всіх, хто ще не зна, хай знають:

Думки – інформація світла!


«Кругом неправда і неволя, Народ замучений мовчить»

Т.Г.Шевченко

СПРАВЕДЛИВІСТЬ

За справедливість варто спити

І келих горя у біді, 

Щоб серце вирвати з неволі

І злом в житті не бути битим!

В хаосі нинішніх подій

Народ давно вже звик до болю, 

Але мовчати вже не вміє, –

Солідаризм – своє бере.

Земля долає інший простір, –

Демократизмом звідти віє

З ним Україна не помре, 

З ним ще й прибульців прийме в гості!

Миколі Антоновичу Миколаєнко

НА П’ЄДЕСТАЛІ ЕПОХИ

За справедливість Ви борець, 

Тож вірші Ваші – як Майдани, 

Що кличуть нас на честі герць

Ганебні рабства рвать кайдани.

На слів скарби багатий Ви, 

Жаль, живете дошкульно бідно...

А вірші – варті булави:

Поезія працює гідно!

Поезій Ваших лет лункий –

Крізь війни, крізь голодомори, –

Не задушили остюки

В душі Добра бідою й горем.

Зорить Замцерла уві млі, 

Як доленосні Ваші строфи:

Поезії стрімкі щаблі

Звели на п’єдестал епохи!


КАТАЛІЗАТОР СУСПІЛЬСТВА

Збентежена біохімічна спільнота, 

Насичена розчином мудрих молекул, 

В гармонії космосу вільна істота

Чомусь розгнівилась...Спитати б лелеку, 

Хай скаже, що їй надокучило в світі:

Невже він на крилах зневіру приземлив?

Чи, мо’, запитати у в’янучих квітів, 

Що зрізав інвесторський дух іноземний, 

А, може, дратують: приватність земельна, 

Структур закордонних сумісна діяльність, 

Чи то до Європи хода топ-модельна, 

Можливо, нікчемної влади лояльність?

... Людино, – молекула світу кохання!

Чому реагуєш в суспільстві вороже?

Тож знай, що любов не врятуєш зітханням, 

Лиш каталізатор добра в ній вельможить!


ІНШИЙ ВИМІР


В АСТРАЛЬНОМУ ВІМІРІ

Крученим вітром долі

Відсахнеться душа від тіла, 

Пройде крізь стелю неба

І замре на його горищі...

Чирвою кров відійде

Із аорти, мов з гілки, листя...

В темряву зайдуть очі.

Що від себе залишу в хаті?

Зникне моя уява

Про оспівану мудрість світу, 

Стихне шумливість денна

У проваллі землі глухої...

Буде душа бродити

Аж в астральному вимірі світу!


ПОМИН

Зустрілися душі живі померлих

Із тими, хто їм поприносив квіти…

Мов жорна – буття їх серця зітерло, 

Продовжують душі без них радіти, 

Вони відчувають знайомих, рідних, 

Які поминають в серцях сонетом

Про крашанку, що із могилки гідно

Всміхається Сонцю, немов планета!


СІМ ВИДІВ МАТЕРІЇ

1

Сім видів матерії має весь простір космічний:

Фізична, ефірна, астральна й ментальна складають, 

Неначе в будові, єдиний фундамент магічний;

Вогненна, буддхічна й атмічна — як дах і, мов аура, сяють!

І всі ці сім видів вселились і діють в людині, 

І кожна матерія в ній — самостійним є тілом, 

І, ніби матрьошка в матрьошці, одно у другому засіло

Й помітне фізичне лиш — інші тіла невидимі!

2

Помітне фізичне лиш — інші тіла невидимі!

Лиш тіло астральне на фотодісплеї помітне

І образ його, як в тумані, а може, як в димі, 

В уяві людини нагадує щось непривітне, 

Якесь таємниче і так насторожує лячно, 

Що привид ось-ось оживе і поселиться в душу.

Але я до видумки розуму ставлюся вдячно

І плодом природного явища визнати мушу!

3

Подію природного явища визнати мушу, 

Яка лиш помітним єством у вісні оживає, 

І тягне на різні примари в душевну калюжу

Й на марево вигадок різноманітних впливає, 

Де бачаться й чуються всі персонажі буттєві, 

Що, мов на тім світі, ведуть між собою розмову, —

В сучаснім житті визначають всі віхи суттєві, 

Лишаючи езотеричного вчення основу.

4

Лишається в спадщину езотеричного вчення основа, 

Та з іншого виміру простору чинні для смертних закони, 

Які нам лиш Богом закладені в гени без жодного слова, 

Бо в іншому вимірі мова є зайва – там діють канони

І діє закон накопичення зла і добра індивідом, 

Який супроводжує в пекло, чи в рай аж від самого роду, 

Торуючи шлях на той світ, інтелект залишаючи слідом, 

Який обривається в пекло чи в рай, як останній наш подих!

5

Наш слід обривається в пекло чи в рай, як останній наш подих, 

І там перевтілює нас у тіла із матерій духовних, 

Які генерують наш спогад, діставши тілесної згоди, 

Щоб скоєні метаморфози розглянулись Судом Верховним

По Божих космічних законах, які вимагають від людства

З духовної плазми звести торсіонного захисту Поле, —

Назавжди позбавитись людям в душевних ілюзіях буйства

Й здійснить перехід на енергобіоз! Що ти скажеш нам, Доле?!

6

Здійснить перехід на енергобіоз! Що ти скажеш нам, Доле?!

Відмовитись від традиційної їжі, здолавши свідомість.

На рівні молекул клітин перейти трансмутації поле

І, щоб в еволюції тіла відчути свою невагомість, 

Щоб з рівня Душі перейти нам на рівень священного Духу, 

Щоб тіло було невмирущим й ніколи не падало духом, 

Щоб Всесвіту тіло вже можна прикласти до вуха, 

Або навпаки, притулити до тіла і Всесвіту вухо!

7

Аби щоб вдалося прикласти до тіла і Всесвіту вухо!

То хай би почуло й узріло, як в космосі серце ритмує, 

Як зоряний вітер на крила свідомості дмухає, 

Як Думка сприймає буття переустрій — аж Душу тамує!

Як зло і брехню перековує розум на правду і добрість, 

Та стогін людей від війни й тероризму чомусь не вщухає, 

Й на схилах мети лиш видніється заангажований обрій!

О, Боже, скажи, та невже отаке й на тім світі буває!?


Сестричці Надії Антонівні

В АСТРАЛЬНІЙ ДОМІВЦІ

Ти любила зелену траву, 

Чебрецем вистеляла у хаті долівку, 

А тепер вже чомусь наяву

Не існуєш і маєш десь іншу домівку —

Із астрально-космічних мірил, 

Літаєш у часі на різних орбітах, 

Де стрічаєш багацько Ярил

Та ще й нашим, душевним теплом, ти зігріта…

Ти любила зелену траву, 

Чебрецем вистеляла у хаті долівку, 

А тепер вже чомусь наяву

Не існуєш і маєш астральну домівку!


Ненці Феодосії Іллівні

О, РІДНА!

Ти в хаті не живеш із нами, мамо, 

Давно не чути й голос твій по суті, 

Але усе, як при тобі, так само

Нагадує тебе й твою присутність!

О, рідна, твій палац по той бік Світу!

Живи ти в нім, печалями не бита, 

Чекай на нас і нашого привіту

Й на радість будь дощами сліз умита!


Батькові Антону Опанасовичу

СЛЬОЗА

Згадав сльозу в твоїх очах, 

Хоч сам ніколи ти не плакав, 

Вона горіла, мов свіча, 

Коли зі мною ти балакав, 

Стікали чорним воском болі

І був мій жаль у їх неволі…

Сльозу ж мою згадає син, 

Коли впаду в астральні мрії…

Мов Сонце краплю, що з роси, —

Сльоза по-батьківськи зігріє!


ФОТО ПАМ’ЯТІ

Я в пам’ять тебе вже вбирав бездиханну, 

Але, мов жива, ти лежала в труні…

Гортензії ніжно клечали кохану –

І ти ледь помітно всміхалась мені!

Я відав, що більше тебе не побачу…

Ти в пам’яті, наче, як з фото – зорієш, –

Навіки такою в душі я позначив, 

Мені щоб, як зірка, світилася в мріях!


ПЛАКАТИ НЕ ТРЕБА

Пішла кохана вже у далі інші

І звідти шле мені палкі вітання…

А я вкарбовую її у вірші, 

Мою любов – негаснуче світання!

Без тебе стала пусткою оселя, 

Дивлюсь тужливо у високе небо.

…Крізь сльози бачу: як завжди, – весела, 

Ти кажеш: «Любий, плакати не треба»…


ЗОРЕЦВІТИ ЛЮБОВІ

Ридає душа. О, гіркі почуття!

Мов хмари, нависли скорботи печалі:

Мов Сонце за обрій – пішла із життя, 

Один я тепер на любові причалі…

Без тебе цей світ вже погас назавжди, 

Лиш наша любов незгасимо ще світить, 

В мої почуття ллє живої води –

Любові твоєї сяйні зорецвіти!

ПРОЩАВАННЯ

Прожите в коханні з тобою – мене ощасливило, 

Бо кращої долі немає – навік полюбитися!

Було в нас кохання – весна з найтеплішою зливою, 

Та в інший ти простір пішла, щоб любов’ю наснитися!

В матерію іншу душа навіки поселилася

І з неї мене, мов на ниві кохання, пасе.

За мене любима в стражданні лиш Богу молилася –

Бажала щораз лиш здоров’я мені над усе!

…На грудях коханих за звичаєм руки схрестилися –

В дорогу космічну тебе наряджали ми вбранням, 

Тобою востаннє всі рідні і я причастилися…

…Ти ж нам звідтіля усміхайся, мов Зоренька Рання!


В ЧЕКАННІ

Стелилася в сонячний день килимова доріженька літа –

Тебе забирав до своєї садиби сам Бог…

Ти жди там мене…Як заграє печальним мотивом трембіта –

Космічну оселю Бог дасть нам одну для обох!...

І я вознесуся до тебе – кохання, як вперше, зустріну –

І знов замузичить у душах пристрасний огонь…

…А нині до тебе мрійливо в акордах любові лиш рину, 

Щоб радо в уяві дістатися серця твого!


КОСМІЧНА ЗУСТРІЧ ДУШ

Ми в космосі вдвох на орбіті любові літаєм –

Наш килим кохання гаптують і Місяць, і зорі, 

Нам видно росинку, що променем Сонця вітає

Й оселю… де пам’ять лиш наша пильнує в дозорі…

…У космосі душі вже наші зустрілися знову –

Бо бачить душа у раю спочиваючу душу, 

Де має любов не фізичну – астральну основу…

…Любима, в уяві моїй ти воскреснути мусиш!


БУЛА ТИ ЩАСЛИВА

Хвилюється море, що високо в гори –

Колись тут з тобою гуляли в цю пору…

Без тебе якесь непривітливе море –

На хвилях блакитних не плаваєш поруч!

Була ти, мов хвиля прибійна, у морі –

Купалися в ньому, як в радості й горі!

Твої почуття, як ті хвилі, котились

Від тебе з душі і до мене у душу!

На гарну погоду тоді нам щастило, 

А нині без тебе купатися мушу…

Була ти щаслива казкова русалка.

І очі у тебе цвіли, мов фіалки.

Гуляю один – по тобі лиш скучаю, 

Тебе я у хвилях прибійних шукаю…

Не слухаю пісню про море від чайок, 

У згадках – уявно з тобою блукаю…

…Немає тебе тут, кохана… Немає!

Я гірко зітхаю. І море зітхає…


ВСЕ ЖИВЕ – НЕЖИВЕ

Ти сіяла в моїх почуттях, як була ще жива, 

Я носив, мов перлину, тебе у своєму житті.

Ти у мріях моїх, мов у серці, постійно жила

І тепер я ношу неживу, як живу, в самоті:

Відчуваю ще дотик твоїх, мов мальованих, губ, 

Іще очі твої світло-карі я бачу вві сні, 

Ще зі мною вітається нами посаджений дуб!

Я тобою живу, бо без тебе на серці, мов сніг.

Збунтувалась душа – без твоєї любові живе.

І замкнулись мої почуття на іржавий замок, 

Бо без тебе для мене, немов все живе – неживе, –

Я без тебе в безлюдній пустелі, – й навіки замовк!


СПАСИБІ ТОБІ

Я вдячний за те, кароока, тобі, 

Що стрів я тебе на річному пероні, 

Легенда жива – ти в моїй ще судьбі, –

В уяві цілую засніжені скроні…

Спасибі тобі, що без тебе я плачу, 

Звернувшись до тебе, щоб снилась мені…

Тебе, як живу я кохаю і – бачу, 

Бо й досі не вірю, що ти у труні…


УЯВНА ЗУСТРІЧ

– Самотність, – гірка ти, полин твій зі мною…

Що треба мені, щоб здолати цю відстань?

Навіщо прийшла ти до мене, мов хуга, зимою, 

Мо’, хочеш, щоб я із тобою, як лід став?

Все – рівне нулю, щоб тебе геть прогнати, 

Бо ти, як неправда, існуєш бідою, 

Бо ти як той час, що не можна догнати, 

Ти сієш нещастя своєю ходою…

– Кохано! Ти в небо пішла вже – додому, 

Лишила мене у гостях наодинці…

… Все ж щастя ( в уяві – з тобою) самому –

Зустріти тебе на космічній зупинці.


ТИ БУДЕШ

З тих пір як у небо звелася, мов зірка померхла, 

Ночами осінніми думаю тільки про тебе –

І бачу живу, бо в мені ти іще не померкла, 

І бачити хочу, бо є ще любові потреба…

У мріях я завжди з тобою, в уяві – ти будеш:

Зорею, що серцю сія, як червона троянда;

Весною, що будить любов почуттями повсюди;

І Сонцем, щоб сяяла завжди любов, як брильянти!


СОН СПОГАДІВ

Ти любов розмістила свою у свідомість мою

І у мріях вона викликає на спогади сни…

Обіймаєш, голубиш, цілуєш мене, як колись…

Ми дивилися в очі, обнявшись, з тобою – стою!

І над нами шпаки пролітають, як мрії весни, 

Їх політ ми стрічаєм – і руки, мов крила, звелись!

І, неначе ми – птахи, кружляєм над нашим садком, 

І знов, наче сіли на Землю і садом йдемо, 

І любов, як свідомість, у спогадах йде у бутті, 

І, мов квітне тобою – моїм ненаглядним цвітком!

Ти радієш – щаслива… і знову померкла немов…

…Хоч болить – та щоночі б я бачив цей сон при житті!


ЛЮБОВІ СВІТИЛО

Зі степу нам віяв любов’ю щасливою вітер…

І слово любові твоєї мій шлях освітило, 

Бо слово було із душевно закоханих літер –

І стала ти в долі моїй, як любові Світило, 

Як слави незламної меч – незалежності доля!

Твоє лиш словечко любові з’єднало нас в долі –

Йшов дух ароматів любові, мов квітів із поля…

Та й, що є найкраще у слові свободи, крім волі!...

…Та раптом зі степу повіяв засмучений вітер, 

Бо слово любові твоє бездиханно світило, 

Хоч слово останнє було без закоханих літер –

Навіки в мені ти – любові безсмертне Світило!


ЧЕКАЙ МЕНЕ

Пішла ти… – звідтіль вороття вже не буде…

Та вічно в уяві тебе я кохаю, 

І бачу тебе я у світі повсюди, –

До себе у мріях – любов’ю гукаю!

Живу і чекаю: з життєвої клітки –

До тебе прийду я – узимку, чи влітку!

У нашім коханні була ти святою –

Без тебе у мене позбавились сили!

Як доля мене розітре самотою –

Покличу тебе зі своєї могили!


ПАМ’ЯТЬ ВСЕСВІТА

Сам Всесвіт розбуджений вранці весною, 

Де квіти ростуть близь могильної ями

На вітах малого дубка під сосною

Вшановував пам’ять мерцям солов’ями…

…Росте вже на цвинтарі ліс самочинний.

Любов, що буяла у нас із тобою

Уже проросла і корінням з’єдналась

І дивиться листям – твоїми очима, –

Взнає, мов того, що був даний судьбою!

І в цьому дубочку мене розпізнала…

… Під вечір обожнений Всесвіт весною, 

Де квіти ростуть близь могильної ями, 

З’єднавши любов’ю дубок із сосною, 

Вшановував пам’ять нам двом солов’ями!


ЖИВУ ТОБОЮ

Без тебе нудно – наче ніч, минає день, 

Немов дощі осінні йдуть в моїй душі…

Ну, що удіяти, поради брати де?!

В думках весь час повзуть диявола вужі –

Сичать: «Ти жінку схожу мусиш вже знайти».

Та де ж шукать її, в якому з двох світів?!

Вони на тебе, а на них – не схожа ти…

…В уяві в космос твій до тебе я злетів, –

Бо я нудьгою, як тобою, лиш живу…

Мені ти – Сонця тьма і радості біда!

З тобою я у мріях – наче наяву…

…Свою нудьгу за жінку схожу – не віддам!


НЕСПОКОЮ СПОГАД

Неспокій в душі розгулявся немов буревійник –

Дерева любові з коріннями геть викидає!

Та прийде мій спокій, я буду лежать, як покійник, 

І доля моя, як свіча, у руках запалає!

Ти вже на тім світі – чекаєш любові погоди…

Як прийде мій час – поховають, без тебе близь тебе –

Бо тільки любов, як нас зводить так само й розводить!

За мене у церкві попи прочитають молебень, –

Не можу ніяк на тім світі себе я збагнути…

…Уяву колише любові колишньої спека, 

У мріях – без тебе хотів би в тартарі я бути –

Бо рай без коханої – місце ще гірше від пекла!


В ДЕНЬ НАРОДЖЕННЯ

Сьогодні день свята – ти вперше в світ очі відкрила, 

Щоб потім звестися у космос і стати зорею!

Та чомусь із неба з’явилась диявола сила –

І доля тебе заарканила смерті петлею…

Сьогодні день свята – в цей день з почуттям поріднилась, 

Весна малювала дзвінкі майбуття візерунки

І рідна природа свою дарувала нам милість –

Небесні й земні, наче мрія, дарунки…

Без тебе, неначе без світла, стемніла оселя, 

Але, як без тебе душі не буває так гірко, –

Та все ж ти вселяєш у мене надії веселі:

Щодня ти в уяві сіяєш – мов Ранішня Зірка!


САМОТНІСТЬ

Лютує туга – серце крає, 

В душі, без тебе, пусто – зимно…

Мені з тобою дім був раєм –

Тоді кохались завжди плинно!

Гули палких цілунків шквали –

Пускали почуття на волю!...

Що є самотність – ми не знали:

…Вона ж – болючіша від болю.


ПІД КРОНОЮ

В саду ми нарвали черешень. Під кронами сіли на травку…

Для нас почуття у цей вечір були у житті найзначніші –

Коли цілувались – по тілу немовби побігли муравки, –

Уста ж бо твої від черешень солодші були й червоніші!

Черешень наїлися й стали, як ті соловейки співати…

На гілці розгойдувавсь Місяць, серпом зачепившись за крону.

Коли повертались додому, трояндово стало світати –

Узявся загравою обрій, одівши, мов Сонця корону!...

Черешня моя – солов’їха душі із вишневого саду, 

Ти гріла мене лиш любов’ю своєю, бо нею світилась!…

…А нині в саду, як раніше, з тобою я поруч не сяду, –

Бо Сонечком, ти аж за обрій земного буття закотилась!



СЛІД

Ти заснула навіки, але, мов не спиш –

Я в уяві на тебе біжучу дивлюсь:

Мов по квітах – по серцю моєму біжиш, –

Мов бджолу медоносного щастя – ловлю!

Закінчився уяви морозяний сон –

Замерзають без тебе душа й почуття, 

Не міняє лиш серце ритмуючий тон –

Я в нім серця твого відчуваю биття!

Ти на небі, але ж – не в розлученні ми!

Залишила любов нестираючий слід

На останнім життєвім порозі зими –

Він, – і серце і душу заковує в лід.


В КОСМІЧНІЙ КОЛИСЦІ

На колінах ти в мене гойдалась колись, 

А тепер небеса колисають в зірковому лоні…

Полонила тоді безкінечності вись, 

А сьогодні – вже ти в безкінечнім космічнім полоні…

Нам світили зірки в яблуневім саду, 

Ми любов’ю налиті були вже, як яблука соком, 

Бо в коханні були, як перга у меду, 

А тепер, – не дістати тебе – і озброєним оком…


ДО ЗУСТРІЧІ

Ти вже лежиш, немов жива в труні…

Зібрались рідні. Свічка догорає…

Ти стала найріднішою мені –

…Армагедон* зустріне нас вже раєм!

Армагедон* – нове життя, яке прийде після знищення Богом нечесних.


ВІКНО В ЄВРОПУ


ПАРЛАМЕНТ – «ТЮРМА»

Бандити всі будуть у тюрмах сидіти, –

Так мовив колись президент на Майдані, 

Але при появі елітних бандитів –

Чому-то німіють бухгалтерські дані…

Виходить, що доказів просто немає, 

Й лишаються знов олігархи при владі, 

Бо кожен із них недоторканість має…

Мо’, їм є парламент – «тюрма» на посаді?!


СВІТ ІНДИВІДІВ

В міжзір’ї існують локальні світи

І кожен викреслює вірність орбіті

У просторі вічнім, в законах мети

Тихенько, немов їх немає на світі, 

Матерію іншу вони не чіпають.

... Існують локально приземленим чудом

Світи індивідів, що тільки і дбають, 

Щоб бути з орбіти своєї почутим!


ПЕРЕВЕРНУТИЙ СВІТ

Килимом осені листя лежить, 

Хугою з неба печалі сніжить, 

Мов перекинувся світ, як в труні, 

Вбивство за вбивством, немов на війні...

Жертви замовлень – політиків гра, 

Гинуть від них правдолюбці пера...

Пада від найманця кулі і зла

В пекло суспільства спілкуючий лад...

Килимом осені листя лежить, 

...З неба політики влада сніжить!


НА ПРИВ’ЯЗІ ЦІН

Базарні міжряддя рясніють:

Є м’ясо, є фрукти і овоч, 

Кишені ж по гривні лиш скніють, 

Бо ціни ростуть примусово...

Іван, від інфляції гнутий, 

З трьох пальців висмоктує фігу

Й на прив’язі, ніби припнутий

Ринковими цінами, біга!


РЕСТРУКТУРІЗАЦІЯ

В управлінні державою – певні структури!

І певна структура, що в атомі діє…

При державі й при атомі діють фігури –

І пеклом і раєм вони володіють…

І держава, і атом в єдинім законі –

В законі на право свого існування :

У державі гарцюють політики «коні», 

Загнузданий атом лиш зна коливання

І структура його – це пригноблення суті.

Структура держави – це символ свободи, 

Що не любить реструктуризацію муті, 

В якій щось елітні фігури знаходять, 

Похваляючи самоврядуючий устрій, 

В структурі якого працює безглуздя...

О, політики! Досить структурних індустрій, 

Бо коні «політики» – атом безвуздий!


ПОЛІТИЧНІ МУЗИКАНТИ

Депутатський віз скрипить – музичить, 

В дюнах демократії вгрузає, 

Коаліція майбутнє зичить, –

В нім все іноземне і не зайве…

Ноти з олігархового мозку

Музу в коаліції приснили, 

Тільки ж мелодійну цю повозку

Сила компромісів зупинила…

Створеня ж нової брички з фракцій

З чинним на порозуміння дишлом, –

Це лиш вексель політичних акцій, 

Як й куди звернув – туди і вийшло!

…Скрип колес, мов скрипки звук, мажорний, 

І їдуть ті ж коаліціянти…

Так – не люди, їх амбіцій – жорна!

Тобто політичні музиканти!


КВОКТАННЯ РЕЙТИНГА

Прожитковий щоб мінімум мати, 

Тож подбати могли б депутати, 

А вони, мов ті кури, клюються, 

На сесійних засіданнях б’ються!

Як не сплять, кудкудачуть етично, 

Щоб знести хоч яйце політичне, 

І, поклавши його в інкубатор, –

Знов на сідало – рейтинг квоктати!


«ПЕНЬКИ»

Хліби погоріли на пні, 

Бо нічим було їх зібрати...

Накликала скарга лиш гнів, 

Яку віддали депутату...

Комісія враз прибула, 

Із «телека» теж приїздили.

Тож скликали всіх край села, 

Ще й батюшку навіть з кадилом.

Мовляла: «…бюджет, мов той ліс, 

Тріщить, як валять врізнобіч

Та й пні на сокиру не злі –

Вони ж для правителів – хобі»!

… Колекції всюди стирчать:

«Пеньок» на високій посаді

І має підвладну печать;

В законах, в наказах, при владі...

Державні «пеньки» – оберіг, 

В якому із пнів не всихає

«Пеньок» в депутатській корі, 

Бо він недоторканість має!


СПІВУН

В парламенті збудили, якось, «півня» «кури»

І кажуть: “ Ти хоч раз та солов’я послухай, 

Щоб голос твій не ліз із пісні, мов зі шкури, 

І нам за тебе сором не давив на вуха, 

Бо крик такий і мертвого щоранку збудить»...

Недолік депутатик-півник усвідомив

І в них питає: “Але ж чому всі знають люди

Лише моє ім’я між співунів відомих?!


КАТАЛІЗАТОР СУСПІЛЬСТВА

Збентежена біохімічна спільнота, 

Насичена розчином мудрих молекул, 

В гармонії космосу вільна істота

Чомусь розгнівилась...Спитати б лелеку, 

Хай скаже, що їй надокучило в світі:

Невже він на крилах зневіру приземлив?

Чи, мо’, запитати у в’янучих квітів, 

Що зрізав інвесторський дух іноземний, 

А, може, дратують: приватність земельна, 

Структур закордонних сумісна діяльність, 

Чи то до Європи хода топ-модельна, 

Можливо, нікчемної влади лояльність?

... Людино, – молекула світу кохання!

Чому реагуєш в суспільстві вороже?

Тож знай, що любов не врятуєш зітханням, 

Лиш каталізатор добра в ній вельможить!


О, БОЖИЙ СУД!

Баских копит рясна тривога

Галопним смерчем землю топче, 

Під сто чортів і сто три Бога

Прогнався спокій геть за очі, 

Закони чинні не працюють

Між гілок влади ум конає, 

Парламентарії гарцюють.

Ніхто, ніщо, ніде ... не знає, 

Вкраїна в пеклі дибки стала, 

Бо правлять зла міцні криштали...

О, Божий суд, нащо руїни?!

…Повстань, ти ж вільна, Україно!


МУХА-РОЗТОРОПА

Зазирнула муха, якось, ненароком

В унітаз, з вікна, влетівши в нього скоком...

В нім вода блищить, неначе скло кватирки, 

І щось радить їй на вухо, ніби фирка:

– Від фекалій він вбиває тухлий запах, 

Екологію тримає цим на рівні.

І в Європу, наче як сучасний клапан, 

Пропускає не пригожі людям зливні, 

Що течуть крізь нього в світ нових стандартів –

Та й вони його уже не варті!

У води й питає муха-розторопа:

– Унітаз, скажи, це ж, що – вікно в Європу?!


ДЕПУТАТ

Свій мандат і честь тримав на рівні, 

Не хотів, щоб тінь на нього впала...

Віддавав свій голос після півня –

Забобонів мав дивак чимало!

Ось чому – міняв квитки партійні!

Пересіяв партій десять, може...

Каже: «Я боюся дуже тіні, 

Стати ж привидом – мені негоже»!


ПОГЛЯД НА СВІТ

Бомжі всі люки каналізаційні

Здають металобрухтом офіційно...

Їх спини навантажені сутуляться.

На смітник стала схожа файна вулиця...

Де ж уряду наказ про зло брутальне?!

Розсипався «Союз», – мов скло криштальне...

І дивиться у світ цивілізація –

Зіницями очей каналізації!


АКСЕЛЕРАЦІЯ

– А що таке акселерації хода, 

Що нею завуча дівча скорило? –

Питає учень, – може, це якась біда, 

Що мов приборкує душевні крила?

І вчитель класу відповів незграбно:

– Вона – твоїх подружок п’явчі очі, 

Що тілом кличуть сексуально звабно, 

І кожен, мабуть, на таке захоче...

– Я так і знав, що це від сексу йде біда, 

Бо точать в школі язикаті ляси:

Була тоді акселерації хода, 

Як завуч був на неї дуже ласий!


ПОТЯГНУ

Його хабарі привели до тюрми, 

Другому потрапить на нари не рає...

Таких до державних посад обирають.

Чому ж це обрати не можемо й ми?

Без хибної вади немає людей.

До всього, не так що лежить, – не байдужий

І нас, сіромах, у майбутнє веде!

Тож хай нам за акції добре він служить!

Який в керівництві він стиль прицінив, 

Яка є програма? – питати не стали!

– Ну як, ти потягнеш? – лише запитали.

Сказав він: „ Рахують курчат восени:

Коли економіки суть осягну –

Я громом порушу фінансову тишу, 

Нічого так просто ніде не залишу.

За рік не поцуплю, за два – потягну!


ЗЛОЧИНЕЦЬ

На крісло підсудне потрапив злочинець, 

І в нім розколовся на дві половини:

Одна із них „ проти”, а та „ за” провини...

Він думав бажання збрехати загине, 

Воно ж бо, на струнах неправди зачате, 

Прийшло і наблизило зміями відчай

І справу закрило, – не будучи слідчим…

… Порвались ті струни – і сів він за грати!


КРАЩЕ

З облудою в очі він дивиться вміло, 

Плазуючи, змієм улесливо в’ється, 

Хоч темний душею і капосний тілом, 

А бути між друзів прозорим вдається...

Кувала зозуля про нього у лузі:

Що жити з брехнею – найбільша наруга...

Тож краще зачислити ворога в друзі, 

Ніж бути в обіймах невірного друга!


СИЛА ІНФОРМАЦІЇ

Коли упереджений впевненість має –

Не боязко падати в пастку, 

Коли ж він дороги своєї не знає –

То може й на рівному впасти!

Відсутність знання – це мов рабства кайдани.

Розірве сі пута лиш розуму сила...

Свободу ж дає інформація даних, 

Що пам’ять в чарунках своїх розмістила!


ПРАВО СУДИТИ

Звернулась сковорідка до олії:

– Чого шкварчиш? Це ж я картоплю жарю.

– Хай так, але ж вона й від мене мліє, 

Бо я її в своєму жирі парю!

– Для чого ж я?! – Вогонь до них волає, 

Виходить, що лише линяю в сажу

І вас копчу! За що хазяйка лає?!

Тут газ базікання почув і каже:

– Чого ж тоді за мене платять гроші?!

Мораль: Якщо берешся спільно щось зробити –

Дійди спочатку висновків хороших, 

Щоб зміг набути право ще й судити.


ЯЗИК І ЛОЖКА

І ложка в свій час заглядає до рота

І в нього, що їй заманеться, – те й кида!

Мо’, дума, мені – язику є охота

Це все подавати на зуб? Ну й огида!

І кисле й солодке, холодне й гаряче, –

Це ж скільки всього переслинити мушу?!

Мо, ’ дума вона лиш у світі є зряча, –

Як в рот зазирає, то бачить аж душу!

Язик – мораліст, і про себе лиш дбає, 

А ложка, звичайно, моралі не хоче, 

І взнати бажання у неї немає –

Чи є у хазяїна смак свій та очі?!


ПОРОЗУМІВСЯ

– Чого ти Вова млоїш на уроці?

В навчанні ж ти є, а ні «бе», ні «ме»:

Щось каркаєш – аж соромно й сороці, 

Стоїш у дошки, мов ягня німе!

– Чого, чого?! Он мама тату кажуть:

«Ну й що, що маєш вищі дві освіти?!

Ти – кочегар! Не гроші маєш – сажу!»…

…Не вченим краще буду я говіти!

10.07.2018 Поезії / Вірш
Кодована Доля (Глава 4. частина 2.) / Вірш | Василенко Андрій Антонович
Попередня публікація: 09.07.2018 Поезії / Вірш
Кодована Доля (Глава 4.) / Вірш | Василенко Андрій Антонович
НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
21.07.2018 © Добродій Ольга Іванівна / Вірш
Оберіг
21.07.2018 © Іван Петришин / Вірш
Джьозуе Кардуччі “Прадерево” (Італійська поезія)
21.07.2018 © Панін Олександр Миколайович / Жартівливий вірш
Кошеня та Цуценя
20.07.2018 © Костенюк / Драматичний вірш
Спертий мат Пауля Кереса
20.07.2018 © Панін Олександр Миколайович / Філософський вірш
Сполохи Кохання
Кодована Доля. Глава 5.
10.07.2018
Колована Доля (Глава 5.)
10.07.2018
Кодована Доля (Глава 5.)
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: Відсутній
Переглядів: 8  Коментарів:
Тематика: Поезії, вірш,
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
21.07.2018 © Суворий
Битва за Чангкуфенг: бої на кордоні між СРСР та Японією (серпень 1938)
21.07.2018 © Суворий
Біглий радянський генерал про близьку війну на Далекому Сході (серпень 1938)
20.07.2018 © Суворий
Стосунки Берлін-Варшава: від поганих до кращих і навпаки (серпень 1938)
19.07.2018 © Суворий
Лист митропол. Шептицького про переслідування православних українців польським урядом (липень 1938)
18.07.2018 © Суворий
Судетська криза: Німеччина розпочала мобілізацію військ (серпень 1938)
ВИБІР ЧИТАЧІВ
26.09.2011 © Колядко Оксана Валеріївна
22.12.2017 © Олена Коленченко
03.04.2012 © Піщук Катерина
15.01.2009 © Микола Щасливий
11.05.2014 © Оля Стасюк
05.01.2016 © Григорій Божок
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008 - 2018
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори ©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди