Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
10.07.2018 14:59Вірш
 
Рейтинг: 0 | 0 гол.
Без обмежень
© Василенко Андрій Антонович

Кодована Доля

Глава 4. Частина 2.

На Олімпі буття

Василенко Андрій Антонович
Опубліковано 10.07.2018 / 46735

МОЇ ДУМИ

Україно моя чорноземна, 

Дніпро голубий і степи неозорі —

Мої думи про вас.

Та ще про дитину малу, 

Та ще про квітку, в траві росяній, 

І про небо чисте, долю щасливу —

Так мало

І так багато всього...


КРЕДО

Він, ніби скручений в спіраль, 

Волів розправитись на мить...

Застиг, мов рифовий корал —

Поки йому не наболить...

О часу дзиґа! Не втечеш, 

Сліпцю прозрілому підстав

Своє натруджене плече, 

Щоб він зійшов на п`єдестал!


ГОРДІСТЬ

Пригадую: колись з роботи

Я, робітник, ішов додому, 

І на лиці моїм в турботах

Лежала вечорова втома...

І раптом, не помітив звідки, 

Мені під ноги, ніби звістку, 

Вітрець газетний клаптик кинув.

Підняв, читаю — про дівчину:

Що з риштувань, здолавши віхолу.

Маленьке Сонце-радість вішала...

Як добре, що й про нас поети

Лишають згадку на планеті.

І вже з грудей щось ніжне рвалось, 

І втоми наче враз не стало.


ПОДОРОЖ В ОСІНЬ

За містом — емоцій рій, 

Розмови і сміх без кінця.

— Виходьте! — сказав водій, 

Зупинка остання ця...

Рюкзак на плечі повис, 

Під ноги трава ляга.

А поруч зелений лист

На вітрі зайчам стриба.

Здалося в цю мить мені:

Він з рідної гілки втік

Взнавати шляхи земні, 

Життя скуштувати сік.

Сьогодні і я такий.

(Цей день, наче древо зріс), 

Та шлях мій іще прудкий, 

Хоч в нього крутий заміс.

Все ж легко долати путь, 

Як в серці вогонь пала, 

Так, «долі не обминуть —

Пророчі твої слова...


БІЛЬ

Боліти, серце, перестань, 

Дай наболітися душі, 

І доки біль в ній нароста, 

Благаю, душу не зсуши, 

І дай добром їй наболіть, 

Дай наболіти всім святим —

Всім тим в житті, чого волів —

Тоді боліти мусиш ти!..


МУЗИКА

Хлопець співучу гітару узяв —

Застрибали акордами пальці:

Душу свою він мені відкривав, 

Що довірилась струнам-співальцям.

Слухав мелодію — щастя сестру —

І кохавсь, бо в музичному герці

Музика — це не вібрація струн, 

А вібрація розуму й серця!


НОВА ЛЕГЕНДА

На небо дивлячись, помітив

Іще небачене ніким:

На повнім Місяці в зеніті, 

На зло переказам старим, 

Не брата брат підняв на вилах, 

А ніжно батько підійма

Назустріч Сонцю свого сина, 

І радощам кінця нема.

Мов після довгої розлуки

(Так підіймають лиш дітей), 

Що падають у дужі руки, 

Щоб пригорнутись до грудей.

Кінець легенді братовбивства, 

Новій легенді час прийшов:

Міцніша вже любов синівська, 

Сильніша батьківська любов!


В`яжуть промені, мов спиці, 

Листячко зелене.

В`яжуть спиці, що із криці, 

Рукавички нені.

Теплі будуть, бо зв`язала

Доня їх для мами.

Сонце в небі рахувало

Кожен вузлик з нами...


ІНТЕГРАЛ

Скоро у третю зміну —

Кличе край міста заграва.

Зварять чавун відмінний, 

Доки трійні інтеграли

Нам викладач розпише...

Тільки не можу досидіть —

Скоро розбудить тишу, 

Скличе гудок щосили...

Їду швидким трамваєм, 

Жде нас за містом заграва —

Наше життя безкрає

Пише складні інтеграли.


НАРОДЖЕННЯ

Мене поезія збудила

Десь, мабуть, перед ранком.

Благала: дай, поете, крила

І для душі — світанок.

Щоб я лебідкою летіла

У світ назустріч людям, 

Щоб приземлитись я зуміла

І серцем битись в грудях!..


Доні Наталії

ДОНЬКА

В Сухачівськім садку одне й те ж саме:

Звисають плоди з дерев ласкавих.

Ще в дитинстві про них питала маму, 

Чому не попросять у мене кави, 

Та не прийдуть – про них почути казку?!

А як мамою стала, хочеш дати

Ще й нам (взяту в плодів) доньчину ласку, 

І про сад ти ще більше хочеш знати, 

Бо на Дереві Роду – гілка наша ...

То ж налийся, мов брунька, соком

І весь час пам`ятай родинну чашу, 

І бач нас у садку дитячим оком!


ПРИНОСЯТЬ ЗІ СТЕПУ

Де в зелень пірнув дніпровий острів, 

Де котяться хвилі на скелі гострі, 

Де свято іскряться дніпровські роси, 

Вкраїни поет височить у бронзі...

Йому, мов серця, гомінливі квіти

Приносять зі степу дорослі й діти...

... Вшановує пам`ять суспільство нове

Тараса Шевченка вдячним словом!


РУКИ

Вони ще з дитинства

До Бога тяглися, 

Тяглись несвідомо, –

Як промінь до листя...

Тепер на просторах

Щодня зустрічають

Схід Сонця на щедрих

Плантаціях чаю...

... І тепло так кажуть, 

Що Сонцем чай пахне

І пахне руками, 

Що Сонцем пропахли!


ПІАНІСТКА

Неначе іншим аж ніяк не тяжко, 

І тільки чомусь ти не йдеш із уяви, 

Кладеш підлогу з дерев`яних шашок

Від праці пальці, ніби квіти зів`ялі...

Бо ти смолу у відрах із чана носиш, 

А потім, шашки в неї вмочаєш, 

Собі ж на поміч ти не Бога просиш, 

А навіть майстра вже не гукаєш, 

І десь під вечір потяглися пальці

До інших шашок – клавішів білих, 

і мов дослівник, у музичних звуках

Мелодія рук твоїх потерпілих!


БЕТОННИЦЯ

З риштувань ти як сходиш – то Сонцем, 

Де ж подібність оцю береш?!

І наснагу таку, бо не сон це, 

Що ти Сонцем моїм стаєш.

Чим пробуджуєш сили невтомні

На увесь трудівничий день?...

... Мов хребет арматури в бетоні, 

Ти споруду до зір ведеш!

Отже твій не дзвінкий, не крилатий

Повсякденний великий труд

І мені, як дбайливий вібратор, 

Стряску робить для серця й рук!

З риштувань ти як сходиш – то Сонцем, 

Де ж подібність оцю береш?!

І наснагу таку, бо не сон це, 

Що ти Сонцем моїм стаєш!


КОЛОСОК

Колосок на долоні, 

Випромінює сонячні вусики...

Він чемно землі бив поклони, 

Набирався небесної музики...

Колосок на долоні, 

Агронома теплом зігріваючи, 

І, руку, від поту солону, 

Золотить, мов сонячний зайчик!


НОВЕНЬКА

З’явилась "новенька"

На нашій дільниці

В спецівці новенькій, 

В нових рукавицях.

Щиток перевісить

На руку, мов кошик:

Збирати б їй в лісі

Грибочки хороші, 

Зривати б дзвіночки –

Нев’янучі квіти, 

Обтрушувать вишень

Зарошені віти...

Така вже миленька, 

Така вже маленька, 

Що хлопці високі

Аж заздрять низеньким...

А дівчина варить

Метал, а не страви.

Підсинює хмари

Блаватом заграви.

Мов вимпел, хустина

На трубопроводі, ..

А після спочинку

Чиркне електродом –

І знову, як завжди, 

Маленька "новенька"

Околицю міста

Віта феєрверком!


Світлій пам`яті хірурга

Миколи Марковича Грановського

ІСПИТИ

Перед операцією, 

Немов перед іспитом, 

На грайливе "ні пуху"

Посилають "до біса!"

В тихім коридорі – тихо, 

Іде операція..., 

За дверима, в другому

Життєноснім октанті

Пацієнти складають

Життєбажаний іспит

І життєдайний –

Хірурги витримують...

Приймає іспити

Кровомовниця скальпель:

Невідступно – і тільки!

В тихім коридорі – тихо:

Кінець операції...

Об’явили оцінку:

Людина – буде жити!


ВІЧНИЙ ВОГОНЬ

Вічний вогонь, як символ шани, 

Тим, хто героєм в землю ліг

За Батьківщину, за кохання, 

За крок священної землі.

Вічний вогонь – це не реклама, 

Щоб не забули вбитих ми...

Він для дітей, як слово: Мама, 

А для дорослих – слово: Мир!


СИДИМО – ЧАЇ ГАНЯЄМ

Сидимо – чаї ганяєм, 

Вистукують – колеса, 

За вікном мороз гуляє –

Має свої інтереси, 

Провідниця чай приносить, 

Парує морозяний іній

На вікні і на підносі, 

На небі хмариночки сині.

У вагоні тепло - тепло, 

Бо всіх розморило від чаю...

І хтось із нас сказав дотепно:

За чаєм стакани скучають ...

Сидимо – чаї ганяєм, 

Вистукують – колеса, 

За вікном мороз гуляє –

Розтали його інтереси!..


КОЛІР

Смерть пофарбована в жовте

В листі пожовклім злітала...

Залпом Аврори у Жовтні –

Жовті пожежі змітали!

Падали царські знамена

Жовтими плямами смерті, 

Полум`я жовте шалено

Чахло в крутій коловерті!

Падало листячко кволим, 

Падало німбом іконним...

… Смерть вибирає свій колір –

Інший не візьме ніколи!


АГРОНОМ

Я сталь варю, з села – давно, 

Та знаю: ти по добрій волі, 

Мов хлібодайнеє зерно, 

На ніч лишаєш серце в полі.

А тільки ранок, – край села

Ти у вбранні, мов степ, квітчастім

Пшеничним полем побрела, 

Щоб людям дати більше щастя...

Приємно ж як: вітрець дихне, 

Гойднеться колос смаглолиций, 

В якім зерно твоїх натхнень

Переросло в зерно пшениці.

Під кряжем жовтувата даль

Врожайним штормом закипає...

... Отак мене хвилює сталь, 

Коли в мартені визріває!


ДОРОЖНІЙ ЗНАК

Дорога, як думка, у світ біжить..

Мов зебра на ній – це біліє лак, 

Той самий умовний дорожній знак, 

Який талісманом для всіх лежить.

Машини, як блискавки, – жах бере.

Ось діти спинились, щоб перейти, .

Дорога, як думка, біжить вперед., .

... Щоб краще від лиха дітей зберегти

Давайте всі найдемо мовний знак, 

Щоб він, мов безпека, на землю ліг

Щоб дітям ніколи на всій Землі

Не перебігала доріг війна!


АТОМНИЙ СЛІД

Атом, ніби коршак, 

Невидимим слідом

Кружляв над ядром біди

І дзьобом променя

Скльовував кров`яні тільця, 

Ланцюг реакції

Пов`язав повітря

Смолою радіонуклідів

І зупинилося нуклеїнове дихання

У грудях дерев, 

Обвуглених без вогню...

... Стогнуть столисі вітри

І плачуть безчубі дощі, 

Втамовуючи біль нервів, 

У зморшках

Чорнобильського сліду!


Синові Олександру

ДАЙТЕ СИНАМ ПОГРАТИСЯ...

Мій син і надія, і радість, 

І в нього є гра – це "мозаїка", 

І він виклада: на параді

Ракету й живого в ній заїньку!

І є у афганця синочок, 

Такий як і мій, як і тисячі...

Він дуже "мозаїки" хоче –

Дитині б погратись мислячи!...

... Кінчайте наради проблемні, 

І доки ще будете радитись?

Вирішуйте швидко – нікчемні, 

І дайте синам ще погратися!


ВДОВИНІ СЛЬОЗИ

Коли у двір

Заходить осінь до вдови

Із сивими заморозками, 

Кленові стає боляче —

Він плаче жовтим листом...

І самотньо стоїть

Вдова під кленом, 

Згадує свій, найперший, 

Мов листочок липкий весняний, 

І останній, пожухлий, 

Наче лист осінній 41-го, 

Поцілунок свого кохання…

І сльози, її криваві сльози

Падають дозріло —

Як найгіркіші плоди, зрощені війною, 

І розбиваються об жовтий лист розлук:

Чи ж стрінемось іще коли, коханий?..


МІНІАТЮРА

Бувало майже через день

Ходив я хлопців виряджати:

Горілку пив, співав пісень

І йшов до військкомату...


КОНДЕНСАТ

Дорога, неначе хокейна ключка, 

Автобус, мов шайбу, забиває у місто.

На склі запітнілім від крапель смужки –

Це дихають люди, найтепліше за змістом.

Надихати б більше тепла всім людом, 

Щоб Землю простуджену зігріти від горя, 

Щоб в море не сльози стікали всюди, 

А холод війни – конденсатом у море!


Я БАЧИВ

Я бачив відталий сон

У пелюшках весни

В колисці материнства, 

Що кликала до себе

Босим літом підгузників

І ляльками осені, 

Чепурила

Сніжинки мудрості

На скронях моєї зими!


ЯЗИК

З палацу скарбів

Свободи слова

Язик незалежності, 

Ніби франт, 

Смакуючи харчем мови, 

Випльовує їжу фальші, 

Бо м`язи йому лоскоче

Присмак снаги демократії!


МІНЕРИ

Ще після війни написано на стіні будинку:

"Перевірено, мін немає, мінер Сєдих"...

... Вже більше пів віку збуджує напис людину

І нагадує їдкий повоєнний дим.

Немов на плакаті, так на стіні рядки постійні:

"Перевірено, мін немає, мінер Сєдих"...

Хто мимо проходить, – вивча слова настінні, 

Що нагадують нам липкий політичний дим.

Багацько пророків нині кінець життя сенсорять, 

Що напевно природа має на нас свій "зуб"...

... Ніколи, на жаль, базіки не розмінують горе, 

Бо їх міни пророчі – лиш політичний зуд.


ЖАР ДАВНИНИ

Вітер шумерських слів

Роздмухує жар давнини, 

Який тліє на устах клинопису

Та манускриптів

І димить душа артефактів, 

Знайдених у саркофазі, 

Саїського храму, 

І зринають думки шумерів

У легендах потопів, 

А мова їх на човні віків

Майорить, мов вітрило!


КЛІШНЯ

Де в морі зелені підводні дачі –

Лякливо на драглі грибів – медуз, 

Малих крабеняток стихія няньчить...

Замислений берегом я бреду, 

Медузи на хвилях ловлю руками...

Неначе парне молоко – вода!

І крабів ловлю на червонім камені

За клешні розставлені, мов радар...

... Де гальку, мов шнек, вигортає хвиля

Від краба клішню я знайшов байдуже, 

Відгострену, ніби радарні вила ...

... Здається, з високого берега суші

Звичайні радари в небесні гони

Націлюють клешні стальних антен, 

Немов оживає клішня в долоні, 

Як символ життя! Як війні протест!


У КАПСУЛАХ ГЕНІВ

Під ранковим небом

Душі, 

На твоїх устах

Випала роса першої любові –

Сей сувенір кохання

Ми залишили у капсулах генів, 

Щоб у променях естафетної ласки

Донести його

До праправнуків!


БАЛЬЗАМ ДОВГОЛІТТЯ

Безкінечна рука космосу

Підіймає мене, 

Щоб у німотній галактиці знайшов тих, 

Що колись покинули нас

І, до сих пір, звідтіля не обізвуться, 

Щоб сказати як і для чого

Збудували єгипетські піраміди, 

Які теж не розмовляють

І тільки таємниці манускриптів, 

Написані ними, стали розповідати

Про їхнє навідування за золотом, 

Яке з`єднують із кремнієм, 

Щоб синтезувати

Бальзам довголіття...

... Тож не топчіть навмисне пісок, 

Бо піщинки живі

І хоч вони, як ті зорі, в небі

Нічого не кажуть, 

Та їм не тільки за себе, 

Але і за нашу безкрилість боляче!


ТАНОК

Сік снаги

Під корою творчості, –

Лезо блискавки...

О, мелодії сучка!

Так починають танок

Весняно-осінні ліси!

Брунькується серце

І жолудіють очі...


БЕСКИД

На білій сторінці неба

Сірі абзаци хмар

Абстрагують абсолют

Бабітового дива

В багнетах сонячних променів

І пливуть над своїм бескеттям.

...Я дивлюсь на цей бескид

І здається мені, що і я:

То в проваллі, 

А то на скелі

Своїх захмарних думок, 

Що зріють у мозку.


НА КАНАТІ ДОЛІ

Рівновагою тіла

На канаті долі

Рух з`єднав

Почуття і розум, 

Що співіснують

На терезах життя, 

Мов дві протидійні сили...

Як використати напрямок

їх векторів, 

Щоб збалансувати

Під куполом

Спілкування!?!


СВІТ І ДУША

Душа безлюдності, 

Тіло бездушності

Опановують

Беззахисний світ...

... А світ –

Безмірно небезнадійно, 

Розплющивши очі буття, 

Сягає безжурно

У безсмертний простір

Душі майбутнього, –

Щоб відчути себе

Переможцем!


МАТЕРІЯ ДУШІ

Спломеніла душа, 

Мов розжевріла тріска, 

Що колись

Смакувалася соком янтарним

В спілкуванні

З теплом телепатії серця...

Відгоріла вона, 

Як матерія духу, 

Перейшла на той світ

В матерію іншого виміру, 

Спопелившись

На вогнищі згаслого часу!


СЛІДИ БАТЬКА

На обличчі землі –

Веснянки дощу, 

А на твоєму – веснянки

Брусничні.

Це – від твого батька...

Земля

П`є дзеркало неба, 

Щоб ти

У цяточках щік своїх

Знайшла сліди...

До батька!


ДОНОР КОЛЬОРУ

Як пігментується тіло

Оранжевим кольором Сонця?!

Як вишня від сонячних барв

Собі адсорбує – червоний?!

Щоб ним наливати, 

Мов кров`ю, плоди...

О, Сонце чирвове, 

Ти – кольору донор!


ДЗВІН

На шаховій дошці коні ходять

І бігають на іподромі коні:

Від перших, як іскри, нерви дзвонять, 

Від других на нервах іскрить із дзвоном...

На шаховій дошці ходять коні

І бігають на іподромі коні...

Приходить спортивна честь в короні

І слава клечає людині скроні.


ЗА ФІРАНКОЮ ЗЛОБИ

Літаки

Реактивним черевом

Павутиння війни снують...

Телекамера –

Третє око журналіста –

Мегабайтами болі

Розхристує

Інформацію душі планети, 

Щоб на лезі біди

Розвести різномовні сили

Протилежних сторін мети:

За фіранкою злоби –

Павуки тероризму;

За щитом барикад –

У храмі передбачення

Добро Нострадамуса й Ванги...

Як вивести з нього

Їхню магічну силу, 

Щоб з об`єктиву огляду

Слова гальмо пророче

Зупинило третю... війну?!


ЧАС ЛУЗАЄ МОРОЗУ ГОРІХИ

Я мружусь від Сонця – барвно в очах, 

Від снігу – іскриться подвір`я...

Здається згорає в небі свіча

Й мережить наземне сузір`я:

Відлига встеляє кахелем сніг;

Бурульки стрибають зі стріхи;

Мчить білкою час назустріч весні

Й лузає морозу горіхи!


У НОЧВАХ ЗРОСТАННЯ

Весна водою талою

Купає дитячий крик

У ночвах зростання, 

Щоб літо голосу

Здіймалося паром буття

І приземлялося

Сніжинками осені

На скронях мудрості, 

Яка зимовою піснею

Зійде в лід небуття.


В ПАРАДОКСІ ДОЛІ

Залежність

Журавлем злетіла в простір, 

Щоб взиритись

У напрямок події, 

І яйця незалежності Зозулі

Підкласти до гнізда політсиниці, 

І, заблукавши

В парадоксі долі, 

Поразкою орла

В буття упасти!


ОЖЕЛЕДИЦЯ

Коли укриє землю ожеледиця

Посипають на лід пісочок...

Людина, підковзнувшись, простелиться, 

Не знайшовши опорної точки, „, 

Бува і в серці пізня ожеледиця –

Підковзнувшись душа, на м`якині

Зламається так, що більше й не склеїться ...

... На жаль люди стають і такими!


ДІАЛЕКТИКА

Коли акація цвіла:

На ній не видно й горобця.

А як зима за них взялась, 

Сидять, не видно й деревця!

Гілля, мов з грушами, звиса, 

Ці сірі груші цвірінчать, 

Немов я винен їм вівса...

Приходить заморозку час.

Знялася сніжна курява:

Морозко зашпорів підніс, 

А їм це ніби трин-трава –

Сидять, цвірінькають під ніс!


ЗОДЧИЙ

Де початок над лісом бере

Ніжна небесна просинь, 

Там верхів`я зелених дерев

Вкрила іржею осінь.

Ліс у задумі печально шумить, 

Листя – обличчя зморщив...

...З насолодою бродимо ми, 

Бо осінь, – справжній зодчий.


НОВА РЕФОРМА

Коли хочеш суті –

То про реформу економіки повинен знати:

По-перше – це політиків розкутість, 

По-друге – власність – ось її координати.

Якщо захочеш більше з`ясувати –

Повинен ти натхненно працювати.

Якщо у праці браку не давати, –

То про реформу доповість зарплата.


ДОРОГА В ДОРОГУ ВПАДАЄ

Дорога в дорогу впадає, 

Як річка впадає у річку, 

Щоб бігти в незвідані далі, 

Щоб глибшати, ширшати вічно ...

Ясне природи тяжіння, 

Ясна природи турбота, 

Ми люди – природи насіння, 

Гартує вона в роботі, 

Щоб жить на Землі без тривоги, 

Творити в неспокої вічнім...

Аж доки існує дорога

І річка впадає у річку!


Онучкам Каті і Тані

КРАСА

Білі - білі кліпси

Одягла весна абрикосі, 

Дим фату повісив, 

Щоб грілась на раннім морозі

Бігли білі сльози, 

Та не розгубилась красуня, 

З неба ллється просинь, 

Холодний змиваючи сумнів, 

І музичать бджоли, 

Хмільні від нектару п`янкого, 

Що краса ніколи не в`яне!

Ніколи!


КРОПИВА

Є слова, мов кропива:

Людей на користь жалять!

І, на жаль, ще є слова –

Людину ображають.

Чи ж не тому кропива

Усіх на світі жалить, 

Що є ще такі слова:

Людей завжди страшають.


ВЕЛИЧНІСТЬ

Звичайна праця таїть відкриття

І тому треба любити її, 

Любити так, як безцінне життя.

І так, як співають в гаю солов’ї...

Тоді не марно прожив ти день, 

І прийде втома, яка, мов митець, 

Невтомно візьме і поведе

До щастя шляхом робочих сердець.


ТЮЛЬПАНИ

Вона, мов ту здобич, тюльпани

Обмотала в марлю -"павутину".

Щоб сонячне сяйво не впало –

Їх несла на рирнок за полтиник.

Її інстинктивна свідомість

Закортіла свіжої копійки ...

Коли ж їй настане відомо, 

Що тюльпани – це краси копилка!


ЛІКИ

Провідав мене в лікарні

Мій колега по зміні, 

Казав: справи токарні

Йдуть на відмінно.

Казав, що і хлопці наші

"Набили" добрих рекордів ...

... Я цехом іду, неначе, 

Вітаю їх гордих.

І, ніби хмарини з вікон, –

Хлопці в білих халатах

Приносять, мов діючі ліки, 

Добрі слова в палату!


ЗИМА

На чорну землю темної ночі

Сідає з неба сніжний десант, 

Гуляють з ним пильнуючі очі

А він, немов завис в небесах, 

І там кружляє в білих беретах.

Мов парашут, розкрилось небо, 

Мороз на землю ставить тенета ...

Зимі – нічого більше не треба!


ВАРТОВИЙ

Собаки гавкають на темну ніч патлату.

Локомотив дає сирену на проїзд, 

А ніч спускається на вії подрімати –

І з нею час, немов крадій, в завод проліз...

Та на посту ніколи ти не зімкнеш око, 

Ракло не викраде майна, 

Бо на душі, мов вартовий, стоїть неспокій, 

І через серце йде надійна прохідна!!!


БАЧЕННЯ

У сні я ніч побачив, 

Яка будила ранок...

Він так розплющив вії, 

Що ніби в ліжко глянув

Очима білих шибок, 

Які вона вмивала

Дощем порозуміння, 

І витирала вітром, 

Народжуючи світло

У темній ніші неба...

... Чи снилось, чи подумав, 

Що ніч – се мати ранку?!


Петрові Якимовичу Староконь

СОНЯХИ

Як були молоді – прихилялись до Сонця, 

Пускались в танок із вітром, 

Ніколи про старість не думали хлопці, 

Що десь вже блукає у світі.

Та осінь настала – зросли і змужніли, 

Схилилися голови низько...

їх думи – зернята тепер обважніли, 

Бо зиму вже чують близько...

Я взяв їх насіння, посмажив і злущив!

Воно і смачне і пахуче...

... Життя, що мені ти готуєш насущне?!, 

На долю мою невмирущу?!

ЩІЛИНА ЩАСТЯ

Хвища хиле хвою, 

Хмари хмурі –

Хаос...

Хваткий хлібороб

Хапко хазяйнує, 

Цікаво цінує церкву, 

Чепурний:

Чаює, 

Чаклує, 

Чоловік чільний, чемний, 

Черпає чесність –

Чудак...

... Шкода, шлях – шлейка:

Шпортаючись, шукає

Щілину щастя –

Ювелірну юність, –

Як я!


ПЛИН ЧАСА

Заїхав у двір бульдозер:

Власність приватну зламати...

Коли зацвіли мімози, 

Стала в нас іншою хата:

У небо ростуть балкони, 

Зорі і Місяць висячий –

Ну, словом, життя законне...

... Тільки ще й досі я бачу

Маленькі будинки в місті

Поруч з гігантом поважним.

Невже це музейна рідкість?

Що архітектори скажуть?!


В АВТОБУСІ

Пасажири дрімають в автобусі

І сняться їм сни земні, 

А Земля провертається глобусом

У тихій нічній імлі...

Пасажири дрімають в автобусі, 

В обійми їх ніч взяла, 

А Земля повертається глобусом –

До міста, чи до села!

Де стрибають зайці із зайчатами, 

Чи край міста, чи край села, –

Їх дорога своя зустрічатиме, 

Що долю з колес взяла!


В ГОРАХ

А скеля, немов колиска.

Баюка луна зі мною, 

Небесна краса так близько –

Здається мені земною.

Немов голуби, хмарини

Сидять на моїй долоні, 

І річка, мов дощ у ринві, 

Дзюркоче гірським озоном...

А там, у підніжжі міста, 

Бажана моя домівка...

... І хочеться вище лізти –

Приваблює скель долівка!


БАБИНЕ ЛІТО

Малюки – у м`яча на вигоні, .

Нікуди дітись, 

Бо мене аж до стріхи вигнало!

Бабине літо

Розквіта для дітей кульбабою, 

Нікуди дітись, 

Бо мене ще до них приваблює, 

Бабине літо

Павутиння в повітрі вішає...

Нікуди дітись:

Мої скроні вже серебрішають...


В КАЗАНІ АТМОСФЕРИ

Ніздрі сопуть, мов димарики легеневі, –

Сьорбають ядра кисню з казана атмосфери...

... Водень застряв у легенях, як риба в невід, 

Рот ремигає яблуко багате на ферум, 

Нишпорять очі в таблиці, що склав Менделєєв –

Хочу чогось ще вкинути до ятера шлунку...

Де ж підсвідомість бере вітамінні шлеї, 

Щоб запрягати кожного у віз порятунку?!


ЗАТИШОК

Мов вулик, дім – нове буття, 

Мов бджоли, люди в кімнати – соти

Несуть з роботи мед – життя, 

З яким і радість, і біль турботи...

Їх ліфт, мов крила, вверх підвіз

На енний поверх, аж за хмари, 

Де небо їм під самий ніс

Ставить сонячні самовари!


ДІД

Прийшла весна, згадав

дитинства щедрий сміх, 

Зі мною грали в сховку теплі ночі, 

Життя своє збагнути я не міг, 

Я тільки встиг собі розплющить очі, 

Аж влітку юність щиро сили придала

І з нею все, що є найкраще в світі!

Я між людей пішов шукать шляхи земні, 

Коли гуляв по них, ще юний вітер.

Під осінь зрілий вік прийшов, неначе гість, 

І став питати прямо на порозі:

Чому вже скроні сиві, м`язи чом тугі, 

Чи сяду я спочити при дорозі?...

... Згадав про зиму я, свого дитинства піч, 

Взяла мене у ліжко ковдри старість, 

Вона прийшла до мене мовчки в зимню ніч, 

Спитала:

"Діду, де юнацька радість"?


«ЗАЄЦЬ»

Сів школяр в трамвай і "зайцем" їде, 

Тільки ж от сховатись добре ніде. –

Хлопче, твій квиток? – Це не годиться

Їхать так – соромить провідниця, –

Бач який, стоїть і тільки слуха!., 

А у нього червоніють вуха, 

Гроші витяг – заплатити хоче...

Я сказав: "Для тебе хибний, хлопче, 

Гроші ці є невелика втрата, 

Прийде час – одержиш ти зарплату, 

Та тоді не вернеш ти, юначе, 

Ні за які гроші чесну вдачу".


СТУДЕНТИ

У нашій групі – одні дівчата...

Не я для них авторитет, 

Якщо ж і стать чоловічу взяти -

То це малий пріоритет:

– Хіба ото керувать... – говорять, –

А так, як кінчиш інститут –

То ця професія жінці впору:

І ми величні тут як тут.

Нащо вивчаєш нудну науку?!

Подумай, ти – економіст:

На рахувальниці будеш стукать –

Це, так собі спеціаліст!

... Не взнати цифрам суху німотність!

Нема статиста без душі!

Бо з цифри – числа, як з каплі море, 

А спробуй море засушить!


ПРАЦЯ

Є на жаль: одиниці.

Що, , як ладану чорт, впровадить бояться

На своїм виробництві

Наукову організацію праці.

Та хіба ж це можливе?

Без науки майстрячить. Вірш без поета, 

Чи без опадів злива., .

Ні, ніколи ще розум не був у тенетах!

Ума думка крилата –

Це творіння людей живих і померлих.., 

... Доказ суті не вартий –

Бо науці не час приноситись в жертву!


БАГАТСТВО

Камінь і той обростає мохом, 

Коли на місці однім лежить...

Я ж бо людина – не камінь морхлий:

Багатий друзями став – бо жив...

Жив у маленькій тісній кімнаті, 

Але ж не тісно було мені, 

Бо в ній мене народила мати, 

Із неї матір на цвинтар ніс...

Зараз живу у новенькім домі, 

В кімнатах простір, та, щось тіснить...

Краще, здається, немає долі, 

Як завжди поруч з дитинством жить!


БДЖОЛИНЕ МОЛОКО

Після народження бджолята

В медових гніздах підростають, 

Сповиті теплою пергою

І п`ють бджолине молочко.

Як молока у них не стане:

Віск, мов лупу, з їх бджоли зіб`ють, 

Дадуть призначення за фахом;

Воно улюблене, одвічне...

...О, Ви, професії професій!

Із всіх почесних – це хірурга –

Несе нектар життя людині, 

Живить бджолиним молоком.


СКРОМНІСТЬ

В готелі стоїть піаніно, 

Стоїть мовчазно...

Ось клавіш гойднувсь білопінно

Про щось сучасне

З під пальців тендітної юнки, 

На зміну тиші –

Невправна мелодія лунко

Між люди вийшла...

І сходяться критики тухлі, 

І конкуренти

Похвастатись перлами слуху, 

І диригенти, 

Що геніїв корчать із себе.

Дивитись гидко:

Мелодія, як вбитий лебідь, 

В готелі гине...

В азарті музична голота

Так жаботіла, 

Що твори для неї – болото, 

Аби гуділо!

Греблася на клавішах сито

Й робила смітник...

...А поруч сумний композитор

Був непомітним.


МІКРОСВІТ

Я – електрон, що навколо атома

Своє мовчання вміє гойдати...

Для солов`я навіщо той атом, 

Нащо його хімічна реакція –

Чи віддає електрони, чи приєднує?!

І соловей розчулити піснею атом не може, –

Бо не знайома йому мертва душа.

Такий вже мікросвіт, 

Він весь пірнув у тіло моє...

Я – відмежований мікросвіт у макросвіті, 

В якому Земля вміє гойдати пісню

Свого мовчання навколо Сонця!


Я ПРОТИ

Вино на розлив, підходять і п`ють!

І п`ють без закуски – воду немов...

І, втерши рукою губи, ідуть, , .

Ми поруч томатний сік беремо

І я придивляюсь пильно до тих, 

У кого тремтіла чарка в руці, 

У кого кривились гірко роти...

До чого ж доп`ються люди оці?

Хотілось долю їх прочитати

І визначить місце в спільнім житті, 

Невже їх мета щодня випивати, 

Щоб жити завжди в напівзабутті?...

... Та все ж я борюсь не проти вина, 

А проти тих, чия в цім вина!


Нені Феодосії

АУРА БІОПОЛЯ

Як електричний струм, біоенергія

Гартує нерви мого натхнення...

Все те, що від Всесвіту йде на ум –

Се Божий Дар моєї нені:

Щоб бачити в людині ауру біополя, 

Що сяє, неначе німб, 

І послати людині цей біострум, 

Бо мозок – се плід підсвідомості, 

Що зріє у просторі з часом...

Коли він достигне – відчує душа

І вийде підсвідомо із тіла, 

Щоб поспілкуватися з іншою.


ДУША, ЯК КОСМОС

Де ж Всесвіт бере свій початок, 

Що йде в безкінечність

Через душі людей непомітним нейтріно, 

А звідки душа свій початок бере, 

Що веде її лет у зірковий космос?!

Чи мо`, вона бере початок з кольору, 

Що малюють очі на полотнах життя?!

Чи то – із звуку, 

Що грає по нотах на барабані вух?!

Чи то – із запаху, смаку, чи – дотику?!

Чи є у душі свій початок?

Чи є кінець?

і де вона живе? Чи – в тілі, а чи – над тілом?

А може там і там – бо має вільний Дух!

Чи може Душа, як той космос безкраїй -

І не народжується, і не вмирає?!


СИЛА ГРАВІТАЦІЇ

Для всіх один закон всесвітнього тяжіння, 

Та поле гравітації своє з нас кожен має:

Зайшли ми в нього, ніби в землю те коріння.

Хіба ж хотіли?! Вийти з нього як? Ніхто не знає...

Нас до землі воно з народження пришило:

Кого – в пустелі, а кого – де річка й лісу стріха, 

Тож гравітація таку вже має силу!

Припнула генний код у різнім місці долі – віхи!...

... Хотіли б жити всі близь ставу, лісу, моря.

Такого в світі не бува, як Бога не молити!

Чому це так? Скажіть мені, степів простори!

Чи світ малий, чи долі дві в одній не помістити?!


СЛІДИ БУТТЯ

На берегах океану буття

Ще не змиті із піску історії

Хвилями нових цивілізацій

Сліди Анунаків, що клонували людину

Із глини і плоті свощї

І в інший простір перейшли, 

Де вищий розум чекає

І на наші сліди., .

Та чи будуть вони

Прочитані слідопитами?!

10.07.2018 Поезії / Вірш
Кодована Доля (Глава 6.) / Вірш | Василенко Андрій Антонович
Попередня публікація: 10.07.2018 Поезії / Вірш
Колована Доля (Глава 5.) / Вірш | Василенко Андрій Антонович
НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
21.07.2018 © Добродій Ольга Іванівна / Вірш
Оберіг
21.07.2018 © Іван Петришин / Вірш
Джьозуе Кардуччі “Прадерево” (Італійська поезія)
21.07.2018 © Панін Олександр Миколайович / Жартівливий вірш
Кошеня та Цуценя
20.07.2018 © Костенюк / Драматичний вірш
Спертий мат Пауля Кереса
20.07.2018 © Панін Олександр Миколайович / Філософський вірш
Сполохи Кохання
Кодована Доля. Глава 4.
09.07.2018
Кодована Доля (Глава 4. Частина 1.)
10.07.2018
Кодована Доля (Глава 4. Частина 2.)
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: Відсутній
Переглядів: 1  Коментарів:
Тематика: Поезії, вірш,
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
21.07.2018 © Суворий
Битва за Чангкуфенг: бої на кордоні між СРСР та Японією (серпень 1938)
21.07.2018 © Суворий
Біглий радянський генерал про близьку війну на Далекому Сході (серпень 1938)
20.07.2018 © Суворий
Стосунки Берлін-Варшава: від поганих до кращих і навпаки (серпень 1938)
19.07.2018 © Суворий
Лист митропол. Шептицького про переслідування православних українців польським урядом (липень 1938)
18.07.2018 © Суворий
Судетська криза: Німеччина розпочала мобілізацію військ (серпень 1938)
ВИБІР ЧИТАЧІВ
08.09.2013 © НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ
26.09.2011 © Колядко Оксана Валеріївна
03.05.2011 © Наталі
22.12.2017 © Олена Коленченко
15.01.2009 © Микола Щасливий
02.10.2011 © Тетяна Чорновіл
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008 - 2018
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори ©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди