Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
15.07.2018 12:13Казка
 
Чарівна перлина. Частина-01
Рейтинг: 5 | 1 гол.
Без обмежень
© Анатолій Валевський

Чарівна перлина. Частина-01

Анатолій Валевський
Опубліковано 15.07.2018 / 46796

Якось узимку, десь перед самим Різдвом, сидів дiд Свирид біля теплої печі, примруживши очі, i задумливо пихкав своєю нерозлучною люлькою.

Надворі було вже темно. Люта хуртовина завивала, наче зграя вовків. Шалений вітер шугав навкруги хати, намагаючись якось прослизнути усередину крізь будь-яку шпаринку. Снігове військо сипало у віконце i з безсилим шамотінням зсовувалося на землю, складаючись у великий замет.

- Оце розходився зимовий господар... - стиха промовив дідусь, стурбовано похитуючи головою. - До ранку такого нахурделить, що й двері не відчиняться!

- А як же ми завтра з хати вийдемо? - злякалася п`ятирічна Оленка.

- Не хвилюйся, - посміхнувся дiд Свирид. - Що-небудь зміркуємо... Ти краще лягай вже спати, бо завтра свято проспиш!

Довірлива Оленка тільки зойкнула. Прожогом скочила у ліжко, накрилася ковдрою i старанно заплющила очі.

- Дідусю, розкажіть, будь ласка, казку, - заблагав я.

- Яку тобі, онучку? - запитав він, переводячи погляд на мене.

- Ну, звісно яку: щоб там було про могутніх парубків - козаків, що в прадавні часи билися з ворогами, та всілякими чаклунами, або відьмами! - запалом вигукнув я.

- Он як... про могутніх, кажеш... - дiд Свирид роздумливо пихнув люлькою, обгорнувшися хмаринкою терпкого тютюнового диму. - Але ж не завжди сила перемогає, Михайлику...

Дідусь влаштувався зручніше на лаві, примружив очі і почав розповідати такого, що в мене мало дух не перехопило.

У печі потріскували дрова. За вікном гула клята хуртовина, але я її вже не чув, поринувши думками туди, де відбувалися незвичайні чарівні події...


* * *


На чистому й глибокому небі грайливо мерехтіли далекі зоряні перлини, наче граючи у хованки. Раптом одна з них зірвалася з небосхилу і, майнувши вогняною ниткою, впала десь за самий край темного лісу.

По дорозі, з зацікавленням роздивляючись навкруги, крокував ставний парубок. Мрійливо подивившись у тому напрямку, де зникла зірка, він стиха прошепотів:

- Яка сьогодні дивна, зоряна ніч. Мабуть, гриби уродять...

Десь поблизу з гущавини несподівано мугикнув пугач.

Хлопець зупинився і почав вдивлятися у темні хащі. Раптом серед кущів блимнув невеликий вогник, наче визираючи то з одного боку дерева, то з іншого. Здавалося, наче вогник підманював до себе. Парубок зацікавлено подався у напрямку до вогника.

- Як же я забув? Сьогодні ж Купальська ніч! – захоплено прошепотів він. - От знайти би квітку чарівної папороті...

Хлопець обережно заглибився у ліс, слідкуючи за примарним вогником, який, наче граючись з ним, заманював далі і далі у самісінькі лісові нетрі. Вогник повільно підплив до берези з трьома стовбурами, які росли з одного кореня, блимнув на останнє і згас.

Зраділо дивлячись на березу, парубок сів на землю неподалік і прошепотів:

- Це ж саме таке місце, як потрібно...

Щось стиха загуло. По верхівках дерев пробіг вітерець. З-за кущів з усіх боків заблимали чиїсь зловісні очі. Але хлопець завзято перехрестився, і все замовкло.

Раптом біля коріння берези висвітилася і зажевріла якась пляма. З`явився маленький пагорб, який почав рости. З нього виповз кручений зелений вус, за ним другий. Вони почали розпускатися, перетворюючись на пухнасте листя лісової папороті. Поступово виріс пишний кущ, посеред якого набухла велика сяюча брунька. З тихим дзвоном вона розкрилася, і з`явилася жевріюча вогняна квітка, оповита м`яким сяйвом.

Парубок підійшов до папороті і обережно зірвав квітку.

- Квіточка чарівна, вкажи мені, будь ласка, де схований скарб... – благаючи промовив хлопець.

- Сяюча квітка підійнялася над його долонями і попливла у повітрі...

Тим часом у глибині лісу серед крислатих кущів повільно пливли клапті туману, оминаючи велике дерево з дуплом, яке стояло на краю галявини. Десь у темряві ледаче кумкала ропуха – не з того, що їй співати кортіло, а скоріше за звичкою. Раптом щось хруснуло. Запала тривожна тиша. Гілки кущів біля дерева розсунулися, і в місячному сяйві з`явилася дурнувата пика охлялого рудого чорта. Він покрутив очима на всі боки, прислухався і задоволено мугикнув. Тієї ж миті поруч з ним витнулася товста мордяка другого чорта.

- Наче, нікого тут немає… - промовив перший.

- От ти дурень, Тупак! – реготнув товстий чортяка. – Хто ж вночі та ще й на Івана Купала буде по лісі вештатися? Тут же повно нечистої сили!

- Сам ти, Пузаню, дурень! – огризнувся охлялий. – По-перше, ми самі нечиста сила! А по-друге, саме ж в цю ніч квітне чарівна папороть, що вказує, де скарб схований. То усі шукачі скарбів саме зараз по лісах і шастають!

- Та... то дурниці! Якісь бабські забобони… - зневажливо пирхнув товстий.

Але Тупак дав йому стусана і нагадав:

- Невже забув, що ми й самі прийшли за стародавнім скарбом?

Пузань розгублено почухав потилицю і знизав плечима.

- Так це ж нам Хома наказав… тільки не розумію, навіщо він йому потрібен?

- А ти хіба не знаєш, що у цьому скарбі прихована чарівна перлина, яка виконує бажання?!

Тупак задумливо помацав писок і з сумнівом пробурмотів:

- Але ж Хома наказав скарб Соломії віднести, бо хоче якось до неї підлизатися, щоб оженитися...

- То й що з того?

- А те, що, може, він не знає про перлину?

- Хома все знає! – впевнено заперечив Пузань. – Мабуть, йому перлина просто не потрібна.

- Може, сказати йому, на всяк випадок?.. – перепитав Тупак.

Пузань аж скипів:

- А як він розлютиться?! Хочеш, дурень, по рогах від нього дістати?!

Тупак відсахнувся і перелякано замотав головою.

- Ні, не хочу! Наше діло півняче: проспівав, а там нехай хоч і не розвиднюється!

- Тоді пішли до яру…

Підштовхуючи один одного, чорти навшпиньках перебігли галявину.

Коли нечиста сила зникла у кущах, з темряви дупла сторожко визирнув трохи замурзаний хлопчик. Він уважно прислухався, вислизнув з дупла на землю і крадькома перебіг галявину, прямуючи за чортами...

Чарівна квітка папороті повільно пливла у повітрі до глибокого темного яру, ненадовго завмираючи, наче очікуючи парубка, який поспішав за нею. Оминувши кремезний дуб, квітка раптово пірнула кудись у темряву глибокого яру.

Тримаючись за стовбур лісового велетня, парубок зазирнув униз і побачив яму, що була вирита під товстим корінням дубу. Біля неї вовтузилися якісь постаті. Поруч з ними тьмяно виблискувала старовинна скриня. В усі боки летіло листя, якісь клапті. Крізь сопіння чулися лише якісь окремі хрипаті вигуки, серед яких вирізнявся дзвінкий хлопчачий голос:

- Ат-ти… свиняче рило!

- Ой, вуха... вуха мої!

- Хапай його! А щоб тобі!..

Стоячи на краю яру, парубок уважно вдивлявся униз і нарешті гукнув:

- Агов, люди добрі, що ви там не поділили?!

Від несподіванки постаті завмерли і хутко озирнулися на голос. Саме у цей час з-за верхівки дубу вийшов місяць і висвітлив у яру розгублені мордяки чортів та замурзане личко якогось хлопчика.

Парубок з несподіванки аж відсахнувся, перехрестився і, вхопивши коряжину, що лежала поруч, зіскочив униз. Погрозливо нею розмахуючи, він закричав:

- Ану, згинь нечиста сила!

Розпачливо глипнувши очима, Тупак схопив скриню і кинувся навтьоки. Пузань намагався зробити те ж саме, але хлопчисько вхопив його за хвоста і потягнув назад.

- Йой! Хвоста відірвеш! – відчайдушно заверещав чорт.

Парубок підскочив до нього і щосили вперіщив коряжиною по спині. Пузань підскочив, як обпечений і, висмикнувши хвоста, стрімголов кинувся навздогін за Тупаком – аж дрантя з-під ратиць полетіло.

- Борони, Боже, від нечистої сили! Тьху ти, яка гидота! – парубок знову перехрестився і повернувся до малого.

Розпашілий від бійки з чортами, хлопчик рвучко обернувся до свого рятівника і несподівано сердито вигукнув:

- Нащо ви, дядьку, втручаєтесь, коли вас ніхто не просить?!

Від подиву парубок аж відступив на крок.

- Оце таке… - розпачливо промовив він. - Я ж тебе наче врятував од нечистої сили. Хіба не так?

Малий почухав потилицю, заспокоївся і трохи винувато схиливши голову, погодився:

- Та воно-то так, дядьку, тільки ж тепер пропала моя мрія…

Присівши наприсядки проти хлопчика, парубок уважно зазирнув йому в очі і промовив:

- По-перше: ніякий я тобі не дядько – хіба ж я такий старий?!

Уважно придивившись до незнайомця, малий посміхнувся.

- Та наче ні…

- От і добре. А по-друге: розкажи мені, що там у тебе пропало, і звідкіля тут узялися оті бісяки погані?

Відчуваючи, що парубку можна довіряти, хлопчик вмостився зручніше і почав розповідати.

- Я тут неподалік спав у дуплі великого дерева, коли раптом почув, як хтось лається поруч… Ну, я тихенько визирнув, а то чорти сперечалися про скарб…

- Який скарб?

- То я ж і кажу… дуже старовинний скарб, в якому була схована ще й чарівна перлина, яка виконує будь-яке бажання свого володаря! Ото ж я крадькома прослідкував за чортами, а коли вони вирили скарб, то спробував нишком поцупити в них перлину, але не вдалося…

Малий винувато шморгонув носом і додав:

- Спасибі, що врятував… як тебе звуть?

- Степаном мене кличуть...

- Спасибі тобі, Степане, проте жаль, що перлина тепер зникла…

Парубок роздумливо почухав потилицю, щось собі розмірковуючи, а потім знову звернувся до похнюпленого хлопчиська:

- А як тебе звуть, малий?

- Левко…

- Не журися, Левко, - загляне ще сонце і в наше віконце! Якщо ми з тобою затоваришуємо, то разом знайдемо тих чортів і заберемо у них чарівну перлину!

Хлопчик недовірливо глянув на Степана.

- То вони ж – нечиста сила…

- А мені і не боязно, бо я знайшов квітку чарівної папороті. А хто володіє такою квіткою, тому ніякі чорти не страшні!

Левко зраділо підхопився і з запалом вигукнув:

- Гайда навздогін!

Степан глянув навкруги і заспокоїв малого:

- Не слід поспішати. Зараз темно і погано видно, а як почне світати, то я зможу відшукати сліди – по них і знайдемо чортів. Згоден?

Левко з розчаруванням зітхнув і погодився.

- От і добре. А зараз, давай, трохи відпочинемо до світанку…

Парубок і хлопчисько назбирали трохи листя і травиці та влаштувалися на теплій землі просто біля коріння дерева.

Темним яром повільно блукали загадкові різнокольорові вогники. Наче тендітні чарівні метелики, вони збиралися у кола, виконуючи неймовірні танці, то прискорюючи, то сповільнюючи рух. Тиша запала у лісі така, що було чути, як вовтузяться малі пташенята в гніздечку. Але незабаром і вони вгамувалися. Сон – чарівник взяв у полон всіх мешканців великого лісу.

16.07.2018 Проза / Казка
Чарівна перлина. Частина-02 / Казка | Анатолій Валевський
Попередня публікація: 15.07.2018 Проза / Мініатюра
Райские яблочки / Миниатюра | Анатолій Валевський
НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
20.10.2018 © Ольга Білицька / Нарис
Метод Карнегі
20.10.2018 © Дарія Китайгородська / Оповідання
Секретний інгредієнт
08.10.2018 © Арсеній Троян / Оповідання
Дядько Василь
29.09.2018 © Ірина Затинейко-Михалевич / Бувальщина
Знахар сьогодення
23.09.2018 © Дарія Китайгородська / Мініатюра
Вечірні гастролі
Чарівна перлина (повість-казка)
15.07.2018
Чарівна перлина. Частина-01
17.07.2018
Чарівна перлина. Частина-03
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: 5 (МАКС. 5) Голосів: 1
Переглядів: 10  Коментарів:
Тематика: Проза, Казка
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
18.10.2018 © Суворий
Рішення по Закарпаттю: Ужгород відходить мадярам, нова назва - Закарпатська Україна (листопад 1938)
13.10.2018 © Суворий
Пацифікація Галичини: польська армія руйнує українські села, катує та арештовує (жовтень 1938)
11.10.2018 © Суворий
Європа після Судет: Німеччина активізує зовнішню політику та шпигунство (жовтень 1938)
10.10.2018 © Суворий
Радянська Україна: арешт маршала Блюхера, повстання та чистки в червоній армії (жовтень 1938)
09.10.2018 © Суворий
Закарпатська криза: долю Закарпаття передано в руки Німеччини та Італії (жовтень 1938)
ВИБІР ЧИТАЧІВ
26.11.2011 © Микола Щасливий
12.04.2011 © Закохана
26.03.2012 © Піщук Катерина
18.09.2013 © Тетяна Ільніцька
13.09.2015 © Ірина Мельничин
24.04.2013 © Тетяна Ільніцька
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008 - 2018
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори ©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди