15.07.2018 12:13
Без обмежень
14 views
Rating 5 | 1 users
 © Анатолій Валевський

Чарівна перлина. Частина-01

Якось узимку, десь перед самим Різдвом, сидів дiд Свирид біля теплої печі, примруживши очі, i задумливо пихкав своєю нерозлучною люлькою.

Надворі було вже темно. Люта хуртовина завивала, наче зграя вовків. Шалений вітер шугав навкруги хати, намагаючись якось прослизнути усередину крізь будь-яку шпаринку. Снігове військо сипало у віконце i з безсилим шамотінням зсовувалося на землю, складаючись у великий замет.

- Оце розходився зимовий господар... - стиха промовив дідусь, стурбовано похитуючи головою. - До ранку такого нахурделить, що й двері не відчиняться!

- А як же ми завтра з хати вийдемо? - злякалася п`ятирічна Оленка.

- Не хвилюйся, - посміхнувся дiд Свирид. - Що-небудь зміркуємо... Ти краще лягай вже спати, бо завтра свято проспиш!

Довірлива Оленка тільки зойкнула. Прожогом скочила у ліжко, накрилася ковдрою i старанно заплющила очі.

- Дідусю, розкажіть, будь ласка, казку, - заблагав я.

- Яку тобі, онучку? - запитав він, переводячи погляд на мене.

- Ну, звісно яку: щоб там було про могутніх парубків - козаків, що в прадавні часи билися з ворогами, та всілякими чаклунами, або відьмами! - запалом вигукнув я.

- Он як... про могутніх, кажеш... - дiд Свирид роздумливо пихнув люлькою, обгорнувшися хмаринкою терпкого тютюнового диму. - Але ж не завжди сила перемогає, Михайлику...

Дідусь влаштувався зручніше на лаві, примружив очі і почав розповідати такого, що в мене мало дух не перехопило.

У печі потріскували дрова. За вікном гула клята хуртовина, але я її вже не чув, поринувши думками туди, де відбувалися незвичайні чарівні події...


* * *


На чистому й глибокому небі грайливо мерехтіли далекі зоряні перлини, наче граючи у хованки. Раптом одна з них зірвалася з небосхилу і, майнувши вогняною ниткою, впала десь за самий край темного лісу.

По дорозі, з зацікавленням роздивляючись навкруги, крокував ставний парубок. Мрійливо подивившись у тому напрямку, де зникла зірка, він стиха прошепотів:

- Яка сьогодні дивна, зоряна ніч. Мабуть, гриби уродять...

Десь поблизу з гущавини несподівано мугикнув пугач.

Хлопець зупинився і почав вдивлятися у темні хащі. Раптом серед кущів блимнув невеликий вогник, наче визираючи то з одного боку дерева, то з іншого. Здавалося, наче вогник підманював до себе. Парубок зацікавлено подався у напрямку до вогника.

- Як же я забув? Сьогодні ж Купальська ніч! – захоплено прошепотів він. - От знайти би квітку чарівної папороті...

Хлопець обережно заглибився у ліс, слідкуючи за примарним вогником, який, наче граючись з ним, заманював далі і далі у самісінькі лісові нетрі. Вогник повільно підплив до берези з трьома стовбурами, які росли з одного кореня, блимнув на останнє і згас.

Зраділо дивлячись на березу, парубок сів на землю неподалік і прошепотів:

- Це ж саме таке місце, як потрібно...

Щось стиха загуло. По верхівках дерев пробіг вітерець. З-за кущів з усіх боків заблимали чиїсь зловісні очі. Але хлопець завзято перехрестився, і все замовкло.

Раптом біля коріння берези висвітилася і зажевріла якась пляма. З`явився маленький пагорб, який почав рости. З нього виповз кручений зелений вус, за ним другий. Вони почали розпускатися, перетворюючись на пухнасте листя лісової папороті. Поступово виріс пишний кущ, посеред якого набухла велика сяюча брунька. З тихим дзвоном вона розкрилася, і з`явилася жевріюча вогняна квітка, оповита м`яким сяйвом.

Парубок підійшов до папороті і обережно зірвав квітку.

- Квіточка чарівна, вкажи мені, будь ласка, де схований скарб... – благаючи промовив хлопець.

- Сяюча квітка підійнялася над його долонями і попливла у повітрі...

Тим часом у глибині лісу серед крислатих кущів повільно пливли клапті туману, оминаючи велике дерево з дуплом, яке стояло на краю галявини. Десь у темряві ледаче кумкала ропуха – не з того, що їй співати кортіло, а скоріше за звичкою. Раптом щось хруснуло. Запала тривожна тиша. Гілки кущів біля дерева розсунулися, і в місячному сяйві з`явилася дурнувата пика охлялого рудого чорта. Він покрутив очима на всі боки, прислухався і задоволено мугикнув. Тієї ж миті поруч з ним витнулася товста мордяка другого чорта.

- Наче, нікого тут немає… - промовив перший.

- От ти дурень, Тупак! – реготнув товстий чортяка. – Хто ж вночі та ще й на Івана Купала буде по лісі вештатися? Тут же повно нечистої сили!

- Сам ти, Пузаню, дурень! – огризнувся охлялий. – По-перше, ми самі нечиста сила! А по-друге, саме ж в цю ніч квітне чарівна папороть, що вказує, де скарб схований. То усі шукачі скарбів саме зараз по лісах і шастають!

- Та... то дурниці! Якісь бабські забобони… - зневажливо пирхнув товстий.

Але Тупак дав йому стусана і нагадав:

- Невже забув, що ми й самі прийшли за стародавнім скарбом?

Пузань розгублено почухав потилицю і знизав плечима.

- Так це ж нам Хома наказав… тільки не розумію, навіщо він йому потрібен?

- А ти хіба не знаєш, що у цьому скарбі прихована чарівна перлина, яка виконує бажання?!

Тупак задумливо помацав писок і з сумнівом пробурмотів:

- Але ж Хома наказав скарб Соломії віднести, бо хоче якось до неї підлизатися, щоб оженитися...

- То й що з того?

- А те, що, може, він не знає про перлину?

- Хома все знає! – впевнено заперечив Пузань. – Мабуть, йому перлина просто не потрібна.

- Може, сказати йому, на всяк випадок?.. – перепитав Тупак.

Пузань аж скипів:

- А як він розлютиться?! Хочеш, дурень, по рогах від нього дістати?!

Тупак відсахнувся і перелякано замотав головою.

- Ні, не хочу! Наше діло півняче: проспівав, а там нехай хоч і не розвиднюється!

- Тоді пішли до яру…

Підштовхуючи один одного, чорти навшпиньках перебігли галявину.

Коли нечиста сила зникла у кущах, з темряви дупла сторожко визирнув трохи замурзаний хлопчик. Він уважно прислухався, вислизнув з дупла на землю і крадькома перебіг галявину, прямуючи за чортами...

Чарівна квітка папороті повільно пливла у повітрі до глибокого темного яру, ненадовго завмираючи, наче очікуючи парубка, який поспішав за нею. Оминувши кремезний дуб, квітка раптово пірнула кудись у темряву глибокого яру.

Тримаючись за стовбур лісового велетня, парубок зазирнув униз і побачив яму, що була вирита під товстим корінням дубу. Біля неї вовтузилися якісь постаті. Поруч з ними тьмяно виблискувала старовинна скриня. В усі боки летіло листя, якісь клапті. Крізь сопіння чулися лише якісь окремі хрипаті вигуки, серед яких вирізнявся дзвінкий хлопчачий голос:

- Ат-ти… свиняче рило!

- Ой, вуха... вуха мої!

- Хапай його! А щоб тобі!..

Стоячи на краю яру, парубок уважно вдивлявся униз і нарешті гукнув:

- Агов, люди добрі, що ви там не поділили?!

Від несподіванки постаті завмерли і хутко озирнулися на голос. Саме у цей час з-за верхівки дубу вийшов місяць і висвітлив у яру розгублені мордяки чортів та замурзане личко якогось хлопчика.

Парубок з несподіванки аж відсахнувся, перехрестився і, вхопивши коряжину, що лежала поруч, зіскочив униз. Погрозливо нею розмахуючи, він закричав:

- Ану, згинь нечиста сила!

Розпачливо глипнувши очима, Тупак схопив скриню і кинувся навтьоки. Пузань намагався зробити те ж саме, але хлопчисько вхопив його за хвоста і потягнув назад.

- Йой! Хвоста відірвеш! – відчайдушно заверещав чорт.

Парубок підскочив до нього і щосили вперіщив коряжиною по спині. Пузань підскочив, як обпечений і, висмикнувши хвоста, стрімголов кинувся навздогін за Тупаком – аж дрантя з-під ратиць полетіло.

- Борони, Боже, від нечистої сили! Тьху ти, яка гидота! – парубок знову перехрестився і повернувся до малого.

Розпашілий від бійки з чортами, хлопчик рвучко обернувся до свого рятівника і несподівано сердито вигукнув:

- Нащо ви, дядьку, втручаєтесь, коли вас ніхто не просить?!

Від подиву парубок аж відступив на крок.

- Оце таке… - розпачливо промовив він. - Я ж тебе наче врятував од нечистої сили. Хіба не так?

Малий почухав потилицю, заспокоївся і трохи винувато схиливши голову, погодився:

- Та воно-то так, дядьку, тільки ж тепер пропала моя мрія…

Присівши наприсядки проти хлопчика, парубок уважно зазирнув йому в очі і промовив:

- По-перше: ніякий я тобі не дядько – хіба ж я такий старий?!

Уважно придивившись до незнайомця, малий посміхнувся.

- Та наче ні…

- От і добре. А по-друге: розкажи мені, що там у тебе пропало, і звідкіля тут узялися оті бісяки погані?

Відчуваючи, що парубку можна довіряти, хлопчик вмостився зручніше і почав розповідати.

- Я тут неподалік спав у дуплі великого дерева, коли раптом почув, як хтось лається поруч… Ну, я тихенько визирнув, а то чорти сперечалися про скарб…

- Який скарб?

- То я ж і кажу… дуже старовинний скарб, в якому була схована ще й чарівна перлина, яка виконує будь-яке бажання свого володаря! Ото ж я крадькома прослідкував за чортами, а коли вони вирили скарб, то спробував нишком поцупити в них перлину, але не вдалося…

Малий винувато шморгонув носом і додав:

- Спасибі, що врятував… як тебе звуть?

- Степаном мене кличуть...

- Спасибі тобі, Степане, проте жаль, що перлина тепер зникла…

Парубок роздумливо почухав потилицю, щось собі розмірковуючи, а потім знову звернувся до похнюпленого хлопчиська:

- А як тебе звуть, малий?

- Левко…

- Не журися, Левко, - загляне ще сонце і в наше віконце! Якщо ми з тобою затоваришуємо, то разом знайдемо тих чортів і заберемо у них чарівну перлину!

Хлопчик недовірливо глянув на Степана.

- То вони ж – нечиста сила…

- А мені і не боязно, бо я знайшов квітку чарівної папороті. А хто володіє такою квіткою, тому ніякі чорти не страшні!

Левко зраділо підхопився і з запалом вигукнув:

- Гайда навздогін!

Степан глянув навкруги і заспокоїв малого:

- Не слід поспішати. Зараз темно і погано видно, а як почне світати, то я зможу відшукати сліди – по них і знайдемо чортів. Згоден?

Левко з розчаруванням зітхнув і погодився.

- От і добре. А зараз, давай, трохи відпочинемо до світанку…

Парубок і хлопчисько назбирали трохи листя і травиці та влаштувалися на теплій землі просто біля коріння дерева.

Темним яром повільно блукали загадкові різнокольорові вогники. Наче тендітні чарівні метелики, вони збиралися у кола, виконуючи неймовірні танці, то прискорюючи, то сповільнюючи рух. Тиша запала у лісі така, що було чути, як вовтузяться малі пташенята в гніздечку. Але незабаром і вони вгамувалися. Сон – чарівник взяв у полон всіх мешканців великого лісу.

Близькі за тематикою матеріали читати в розділі Казка

Пропонуємо ознайомитися з наступною публікацією автора «Чарівна перлина. Частина-02 / Казка | Анатолій Валевський». Якщо Ви пропустили, до Вашої уваги попередня публікація «Райские яблочки / Миниатюра | Анатолій Валевський». Ще більше Ви зможете прочитати на персональній сторінці автора Анатолій Валевський.


Сподобалось? Чудово? Класно? Корисно? Нецікаво та посередньо?



Можливо Вас зацікавить:

Обговорення

Візьміть участь в обговоренні твору

Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора

Публікації автора Анатолій Валевський

Літературні авторські твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя тощо

Сторінка: 1 з 2 | Знайдено: 10
Автор: Анатолій Валевський
АВТОРСЬКІ ЗБІРКИ: Чарівна перлина (повість-казка);
Сортування за: Дата/час опублікування з спад.;