17.07.2018 10:34
Без обмежень
21 views
Rating 5 | 1 users
 © Анатолій Валевський

Чарівна перлина. Частина-03

Сонячні промені ледь пробивалися крізь маленькі віконця до неохайного шинку, висвітлюючи в напівтемряві різноманітні пляшки з напоями, що стояли на полицях, та декілька пузатих бочок з вином. На одній з них, ліниво звісивши лапи, лежав товстий кіт. Хитрувато примруживши очі, він уважно спостерігав за двома чоловіками, що розмовляли. Один з них був шинкар Хома Цабекало, а другий - місцевий селянин. Спираючись на прилавок, самовдоволений шинкар змахував з нього ганчіркою якісь крихти і слухав чоловіка, який щось йому захоплено розповідав.

- Ні, не вірю, бо такого не може бути! - не витримав Хома.

Раптом з вулиці долинув наближаючийся спів:

- Ой, летіло помело через наше та село… гоп-гоп, гоп-гоп, ногами топ-топ…

Хома і селянин замовкли і повернули голови до дверей. Шинкар незадоволено пробурмотів:

- Це, мабуть, Стецько преться. Знову десь вже набрався...

Рипнули двері, і у шинок ввалився сільський п`яничка Стецько Непийвода. Зачепившись за власну ногу, він мало не впав на порозі. Ледве втримавшись, п`яничка вчепився обома руками за стільця, що стояв неподалік, примружив очі і почав підсліпувато роздивлятися.

- Дивіться, ще один брехун прийшов... - реготнув Хома.

Почувши це селянин ображено кинув на прилавок декілька монет і вже зібрався вийти геть. Проте Стецько зраділо змахнув руками і, наблизившись до присутніх, здивовано проголосив:

- Хто це брехун? Я?!

- Авжеж, - відповів шинкар.

П`яничка взявся у боки і, трохи похитуючись, гордовито почав розповідати:

- То краще послухайте, що мій кум розказував... Оце брехун, так брехун, якого і світ не бачив!

- Невже? - посміхнувся селянин.

- А ось послухайте... Пішов кум якось на рибалку. А до річки далеко було - в нього ноги заболіли, то він і сів біля першої-ліпшої калюжі. Як закинув уперше вудочку - воно як шарпоне, аж вудочка мало не тріснула. Кум смикнув, а воно не йде. Кум його тащить, а воно не лізе... він тягне, а воно ніяк... Тоді кум як гупне ногою в землю, аж загуло - то воно й вискочило з переляку, та таке велике, що аж страх! Це, бач, кит був окиянський - баньки витріщив, пащеку роззявив, як загарчить - і давай за кумом ганятися, мов скажений! Але ж кум такого драла дав, що аж вітер у вухах свистів... А кит за ним! Гнався до самої хати, мало не з`їв. Та добре, що якраз моя кицька пробігала - кинулася на кита і проковтнула його! Саме тільки хвіст лишився – він у мене й зараз під тином лежить…

Цабекало і селянин почали реготати. Селянин змахнув рукою і, витираючи сльози, вийшов з шинку, а шинкар похитав головою і промовив:

- Тобі, Стецько, брехати, як собаці мух хапати…

Непийвода ображено зсунув брови і погрозливо змахнув пальцем.

- От я зараз тобі на зло усю твою ж горілку в тебе і вип`ю!

- В тебе від пива вже голова крива! - презирливо скривився Хома. - Все. Більше у борг наливати не буду.

Почувши це, Непийвода благаючи притиснув руки до грудей.

- Хома, будь ласка, дуже тебе прошу - налий чарочку, бо душа горить… А я тобі відроблю – що хочеш для тебе зроблю!

Трохи почухавши потилицю наче у роздумі, шинкар погодився і, наливаючи чарку, поставив умову:

- Добре, тільки за це будеш мені кожного дня докладати про все, що на селі діється...

Стецько із жадністю випив чарку, обтер рукавом рота і з готовністю доповів:

- А до Тиміша Глека якісь небораки прибилися…

- Хто такі? - нашорошив вуха Цабекало.

Стецько зневажливо змахнув рукою.

- А дідько їх знає!

Саме у цей час з-за бочки витнулися дурнуваті пики чортів Тупака і Пузаня. Побачивши їх, п`яничка витріщив очі так, що вони мало не вилізли йому на лоба, і скрикнув:

- Цур мене!

З переляку відсахнувшись він хотів було перехреститися, але Цабекало ухопив його за руку і погрозливо просичав:

- Я тобі перехрещуся! Як таке зробиш у моєму шинку, то я тобі руки й ноги повідриваю!

Стецько затремтів, вирвався з рук шинкаря, вискочив на вулицю і кинувся навтьоки, перелякано озираючись через плече.

Провівши п`яничку поглядом, Хома повернувся до чортів і взявся у боки.

- Скільки я вам, дурні, казав, щоб при людях не з`являлися?! - гарикнув він на чортів.

- Але ж той чоловік сам дідька згадав… - заперечив Пузань.

- От ми і тут… - задоволено додав Тупак. - Хіба ж не так?!

Хома тільки руками розвів:

- Розумна в тебе голова, та тільки дурневі дісталась!

Не втямивши кепкування, Тупак задоволено посміхнувся, спогорда дивлячись на Пузаня, і показав йому язика. Пузань у відповідь штовхнув Тупака у бік. Забувши про свого володаря чорти починають вовтузити один одного, але Хома погрозливо гримає на них:

- Кажіть вже, що там Соломія робить? Коли вона врешті-решт згубить дівчисько?

- Та нащо вам ота малеча здалася, з неї ж ніякої поживи? - зневажливо повів плечем Пузань.

- Дурень ти тупорилий, - скреготнув зубами шинкар. - Як Соломія згубить Василину, тоді сама вже остаточно стане відьмою, і її душа належатиме мені!

Чорти перезирнулися і зраділо потерли долоні.

- А зараз йдіть до Соломії і робіть так, щоб вона зненавиділа Василину. - погрозливо додав Хома. - Та скоріше, бо як не впораєтесь до необхідного часу, то я з вами знаєте, що зроблю?

- А що? - з дурнуватою посмішкою поцікавився Тупак.

Пузань підпихнув його у бік і постукав пальцем себе по лобі, мовляв, от ти дурень!

Розлючений Цабекало ухопив зі стіни батога і почав періщити ним чортів, які зі скавчанням видралися крізь заднє віконце шинку, заважаючи один одному, і поскакали у бур`ян, потираючи сідниці.

Тим часом в затишній тіні великого дерева, де стояли декілька новеньких біленьких вуликів, Тиміш Глек ладнав ще один. Поруч з ним за саморобним столом з неструганих дошок порався Степан. Він стругав дощатки, приміряючи їх одне до одного.

Щось прошурхотіло за тином, і парубок, підвівши погляд, побачив Соломію Шпинько, яка з гордовитим виглядом саме проходила вулицею. Крадькома глянувши на парубка, вона швидко відвернулася і хитрувато посміхнулась.

Степан дивився їй у слід, забувши про роботу. Соломія крадькома озирнулася і, зустрінувшись поглядами з парубком, зневажливо пирхнула і погордо задерла підборіддя. А Степан мрійливо-сумно зітхнув.

Тиміш крадькома посміхнувся, але нічого не сказав. Він накрив вулик кришкою і поставив його поруч з іншими. Розпрямивши спину, господар потер поперека. З хати вийшла Меланка і піднесла чоловікові глечик з водою. Тиміш відпив декілька ковтків, штовхнув у плече остовпілого Степана і, підморгнувши, передав йому глечик.

- Не забувай: дівчина – як тінь: ти за нею, вона від тебе, ти від неї, вона за тобою…

- Дивлячись навздогін Соломії, Меланка знизала плечима:

- Те ж мені, дівчина! Надулася, як тісто в кориті...

- Але ж вродлива! - заперечив Тиміш.

Меланка тієї ж миті взялася в боки і погрозливо подивилася на чоловіка. Тиміш аж відступив на крок.

- Пильнуй свого носа, а не чужого проса, старий волоцюго!

Тиміш розгублено розвів руки:

- Отакого! Пропав ні за цапову душу... Меланко, ти що, з глузду з`їхала?! Ми ж з тобою Соломію з дитинства знали…

Степан вирішив прийти на допомогу і звернувся до Меланки:

- А скажіть, будь ласка, це ота сама відьма?

- Вона! Щоб їй!..

Меланка сердито забрала глечик і пішла до хати, залишивши свого чоловіка розпачливо чухати потилицю.

- Чого це господарка так розходилася? - здивувався парубок.

- Та, мабуть, шалена муха вкусила за вухо… Ми ж Соломію добре знаємо – вона мені у дочки годиться…

Тиміш підійшов до лави під деревом, сів на неї і, витягнувши з кишені кисет, почав набивати люльку тютюном.

Степан ще трохи подивився у тому напрямку, куди пішла Соломія, сумно зітхнув і повернувся до Тиміша.

- Така наче вродлива дівчина, а відьмою народилася… Як же таке може бути?! - задумливо промовив парубок.

- Та ні, була вона звичайною дівчинкою, а коли подорослішала, то почав до неї залицятися Хома Цабекало…

Степан сів поруч з Тимішем і запитав з зацікавленням:

- Добрий парубок?

- Трохи підстаркуватий, та вельми підтоптаний… - гірко посміхнувся господар. - Це ж старий шинкар, а такий злий – що від його погляду молоко кисне!

- Степан гарячкувато сплеснув у долоні.

- Навіщо ж він такій гарній дівчині?!

- Та в тім і біда… зітхнув Тиміш. - Соломія йому відказала, а Хома ж наче чаклун, то й наклав, мабуть, на неї якесь закляття!

Степан рвучко зіскочив з лави і рішуче запропонував:

- Треба якось звільнити бідолаху! Розчаклувати, чи що?!

- А як?.. Ми ж з тобою не чарівники якісь…

Чоловіки разом сумно зітхнули. Тиміш кинув погляд навкруги і занепокоївся:

- Степане, а куди Левко подівся? Наче ж тут поруч бігав…

Близькі за тематикою матеріали читати в розділі Казка

Пропонуємо ознайомитися з наступною публікацією автора «Чарівна перлина. Частина-04 / Казка | Анатолій Валевський». Якщо Ви пропустили, до Вашої уваги попередня публікація «Чарівна перлина. Частина-02 / Казка | Анатолій Валевський». Ще більше Ви зможете прочитати на персональній сторінці автора Анатолій Валевський.


Сподобалось? Чудово? Класно? Корисно? Нецікаво та посередньо?



Можливо Вас зацікавить:

Обговорення

Візьміть участь в обговоренні твору

Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора

Публікації автора Анатолій Валевський

Літературні авторські твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя тощо

Сторінка: 1 з 2 | Знайдено: 10
Автор: Анатолій Валевський
АВТОРСЬКІ ЗБІРКИ: Чарівна перлина (повість-казка);
Сортування за: Дата/час опублікування з спад.;