Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
22.07.2018 10:39Казка
 
Чарівна перлина. Частина-05
Рейтинг: 5 | 1 гол.
Без обмежень
© Анатолій Валевський

Чарівна перлина. Частина-05

Анатолій Валевський
Опубліковано 22.07.2018 / 46870

А у хаті Глеків за стареньким столом з дошок на лавках сиділи Тиміш і Меланка, навпроти них - Степан з Левком, який різав ножем зеленкуваті яблука, макав шматочки у мед і з насолодою їх їв.

Меланка з материнською любов`ю дивилася на хлопчика, та підсовувала до нього ближче тарілку з медом. Потім вона з якоюсь таємною надією в очах поглянула на Тиміша, проте той не помітив, спілкуючись зі Степаном.

- Ти ж, Степане, парубок наче роботящий – то, може, залишишся у нашому селі…

- Ми тобі й дівчину гарну підшукаємо – і вродливу, і роботящу, - з надією додала Меланка.

Степан скуйовдив долонею волосся на голові, трохи зніяковів, не знаючи як і сказати.

- Та мені… це… ну, отаке… - почав мимрити парубок. - Припала мені тут до серця одна дівчина, проте… навіть і не знаю, що мені робити, з якого боку до неї підступитися…

- Усі дівчата до весілля - голуб`ята, а де ж ті чортові баби беруться? - посміхнувся Тиміш.

Меланка прудко повернулася до чоловіка і сердито штовхнула його у бік.

- Що ти таке верзеш, старий?!

- То я ж зовсім не про тебе, люба, ти ж в мене золото! - почав виправдовуватись господар.

- А про кого? Кажи!

- Та це я так… буцімто… взагалі… ну, просто так, трохи побазікав…

- Ага! Ляпа язиком, хто й зна що... Казало щось, що прийде хтось... Тільки хлопцю голову морочиш своїми видумками, - осудливо похитала головою Меланка і повернулася до Степана. - А ти, Степане, не слухай старого: він чисто бреше – і віяти не треба. Живи своїм розумом… А хто тобі до вподоби у нашому селі?

- Ну… я і не знаю… може, це таке… дурниці всякі…

- Та кажи вже, не соромся, - підбадьорила його господарка. - Хоч ох, та все-таки вдвох!

Степан взяв у руки гілку і почав її крутити-вивертати, не знаючи, як сказати. Раптом гілка у його руках з тріском зламалася. Степан подивився на неї і відчайдушно зізнався:

- Соломія мене наче причарувала… Крім неї ніхто мені не до вподоби!

Тиміш з Меланкою від несподіванки розгублено перезирнулися. Старий стурбовано почухав потилицю.

- Отакої! - розгублено промовив він. - Ти що, парубче, з глузду з`їхав?! Вона ж не просто дівчина, а відьма!

- Та знаю ж… - зітхнув Степан. - Але… нічого з собою вдіяти не можу, отаке…

Меланка співчутливо хитнула головою. З докорою подивилась на свого чоловіка і сумно підперла долонею підборіддя.

- Серцю не вкажеш, - стиха промовила вона. - Кохання не пожежа: займеться – не погасиш…

Левко відірвався від яблук, уважно подивився на старшого товариша, а потім посміхнувся.

- Ну то й що, що відьмочка, але ж вродлива! - вигукнув він.

Меланка тільки долонями сплеснула, дивлячись на малого і не знаючи, що сказати, а хлопчик продовжив:

- До того ж все дуже просто: треба поцупити чарівну перлину і за її допомоги розчаклувати Соломію!

Тиміш у роздумі похитав головою.

- Якби все так просто було! Ніхто ж не знає, яке на неї закляття накладено…

- А як не знати, то нічого і вдіяти не можна, - додала Меланка.

Левко задумливо постукав пальцями по столу і запропонував:

- Можна ж у Василинки спитати, може, вона щось знає…

Степан засмучено махнув рукою.

- Та облиште все це. Я ще й не знаю, чи я Соломії подобаюсь?

- А хто її питати буде?! - зневажливо знизав плечима малий. - Тільки підемо до Соломії обов`язково у п`ятницю, бо як у п`ятницю свататись – буде вдача: засватається навіть свинячий пастух.

Від цих слів усі почали сміятися. Левко здивовано озирнувся.

- Що я такого смішного сказав?

- Теж мені – сват знайшовся! - Степан зі сміхом скуйовдив волосся на голові малого. - В тебе он ще молоко на губах не всохло…

Левко швидко обтер рота і заперечив:

- То не молоко, а мед! А я кажу правду, бо чув це од старих людей – вони усі прикмети знають!

- Добре, добре… там побачимо… - погодився парубок.

Він замовк, задумливо опустив голову на руку і замріявся. Тиміш з Меланкою мовчи перезирнулися і теж про щось замислилися. Левко знову повернувся до яблук з медом, проте тишком стежив за дорослими.

Потроху почало сутеніти. На небі з`явилися перші зорі. З-за пухнастої хмаринки виплив чистий сяючий місяць, наче сріблястий ліхтарик. Замерехтіли вогники у вікнах будівель. Здалеку долинула тиха пісня, що співали сільські дівчата на березі річки. Тендітні золотаві кульки, звиваючись у чарівні струмки, пливли над водою, на поверхні якої відбивалося темне зображення саду з блукаючими між деревами вогниками.

За вікном Соломієвої оселі тихенько виспівували невгамовні цвіркуни. Місячний промінь повільно ковзнув по кімнаті і наблизився до ліжка, у якому спала Василина. У стовпі променя з`явився сяючий напівпрозорий метелик і почав витанцьовувати якісь чудернацькі па.

Раптом з сусідньої кімнати крізь розчинені двері долинув плач і уривчасте шепотіння Соломії.

- Ні… я не можу… бідна-бідненька…

Місячний промінь впав на личко Василини. Її вії здригнулися. Дівчинка відкрила очі, підійняла голову і прислухалася до плачу.

- Відпусти… відпусти мене… - долинув стогін з сусідньої кімнати.

- Соломіє, що з тобою? - обережно гукнула дівчинка, підводячись у ліжку.

Вона насторожено прислухалася.

- Василинко моя… - знову долинуло з кімнати Соломії.

Василина швидко зіскочила з ліжка і босоніж в одній сорочці побігла до сусідньої кімнати.

На ліжку лежала бліда Соломія. Очі в неї були закриті, проте видно, як під закритими повіками занепокоєно метушилися очі. Голова дівчини рвучко поверталася з одного боку на другий. По щоці скочувалися перлисті сльози. Вона стогнала:

- Василинко моя, я тебе нікому не віддам…

Дівчинка почала заспокійливо погладжувати руку Соломії, шепочучи:

- Не бійся Соломіє, заспокойся… нікому, крім тебе я не потрібна… не плач…

Василинка продовжувала погладжувати руку, і поступово Соломія заспокоїлася. На її губах з`явилася легка посмішка. Тоді дівчинка схилилася і поцілувала її в щоку.

- Спи спокійно і не тривожся… - додала вона.

Василинка дбайливо поправила ковдру і навшпиньки вийшла з кімнати.

Коли вже почало світати, а по подвір`ю шинка стелився ранковий серпанок, з-поза хати витнулися чортячі пики. Роззирнувшись навкруги, вони кинулися наввипередки до дверей. Але перед самими дверима загальмували і почали підпихувати одне одного.

- Давай, Пузаню, йди першим ти.

- Е... ні, краще ти. Бо ти ж у нас могутній!

Тупак злякано подивився на Пузаня і відступив на крок, заперечливо махаючи руками і головою.

- Може й могутній, а своя шкіра мені ближче до цього… як його?

- До тіла?

Тупак зраділо кивнув декілька разів.

- Ага, саме так… Та ще й роги…

- А роги тут до чого? - здивувався Пузань.

Тупак підступив ближче до Пузаня і, приклавши долоню до рота човником, голосно прошепотів тому на вухо:

- Хіба ж не пам`ятаєш? Напередодні Цабекало погрожував нам роги повідбивати!

Пузань презирливо змахнув рукою і зневажливо скривив пику.

- Теж мені – погрожувач знайшовся! Ми йому самі…

Раптом зі скреготінням відчинилися двері шинку, і на поріг, чухаючи груди і позіхаючи, вийшов заспаний Хома Цабекало.

Перелякані чорти від несподіванки аж заклякли, а потім, принизливо зігнувшися мало не до землі, декілька разів вклонилися шинкарю, намагаючись сховатися один за одного.

- Хто там знайшовся? - поцікавився Хома. - Щось я не розчув...

Чорти злякано перезирнулись і почали тремтіти.

- Та оце ж ми… того… як його… ну, цей… знайшовся…

Тупак нишком штовхнув ліктем у бік закляклого Пузаня, благаючи допомоги.

Вирячивши від напруги очі, той вигукнув:

- Скарб!

- Я ж оце і кажу, що скарб знайшовся! - зраділо підхопив Тупак. - Уф-ф…

Він з полегшенням витер лоба, і обидва чорти почали старанно шкіритися у підлесливих посмішках.

Ліниво позіхаючи, Хома спокійно спитав:

- Який-такий скарб?

Пузань з готовністю підступив ближче.

- Ну, той, що ви наказали вирити і Соломії віддати у подарунок декілька днів тому… - пояснив він.

- Ми все зробили, як ви наказали! - додав Тупак.

- І що ж у ньому, у тому скарбові було цікавого?

- Та, як завжди - всяке-різне… - зневажливо мугикнув Пузань. - Гроші старовинні, намиста, каблучки, усілякі дівчачі прикраси…

Тупак зраділо вишкірившись, підступив ближче до Хоми і потер долоні, улесливо заглядаючи господареві в очі.

- Ага… ага… ще якісь камінчики чудернацькі, смарагди і ота велика перлина, ну, чарівна…

Цабекало вже почав було повертатися, втративши зацікавленість, але почувши останні слова Тупака, враз нашорошив вуха. Спритно повернувшися і вхопивши чорта за вухо, шинкар притягнув його до себе і зловісно запитав:

- Яка така перлина? Ану, кажи мені, бидло волохате!

Тупак почав пручатися, намагаючись витягти вухо з руки шинкаря, і жалісно скавчати.

- Звісно – чарівна! Йой! Змилуйтесь, володарю! Та нащо вона вам, ота перлина здалася?! Це ж дівочі прикраси, а ви ж, володарю, наче того… Йой! Вухо моє, вухо!..

- Не твоє собаче діло – того чи ні! - просичав Хома.

Поки шинкар викручував вухо Тупакові, Пузань крадькома навшпиньках вирішив вислизнути з поля зору Цабекало. Але той несподівано протягнув другу руку і стрімко вхопив Пузаня за хвіст.

- А ти куди, свиняче рило, намилився?!

Хома потягнув хвоста до себе, намотуючи його на руку. Пузань аж витанцьовував від болю, підстрибував і скавчав, наче побитий пес.

- Ой-йой, пане, відпустіть! Ви ж мені хвоста відірвете!

- Я вам не тільки хвости, а ще й роги повідбиваю!

Тупак, який звивався і витанцьовував біля другої руки чаклуна, намагаючись звільнити своє вухо, заскиглив до приятеля:

- От бачиш? Він знов про роги – я ж тобі казав!

- Пане володарю, чим ми вас прогнівили? - благаючи вигукнув Пузань. - Ми ж слугуємо вам з усіх своїх нечистих сил!

- Відпустіть, будь ласка, ми більше не будемо… - приєднався до нього Тупак.

Хома притягнув чортів до себе і, роззявивши рота, так гарикнув на них, що в чортів аж смух на пиках затремтів.

- Чого не будете?!

- А що хочете, те й не будемо! - разом з готовністю відповіли чорти.

Шинкар оторопіло подивився на дурнуватих чортів, у серцях сплюнув і відпустив їх.

Боязко відступивши на крок, Тупак почав старанно розтирати вухо, а Пузань те місце, де хвіст приєднувався до сідниць.

Хома тільки роздратовано змахнув рукою у бік чортів.

- Я бачу, що з вас, дурнів, помічники, як із собачого хвоста сито!

- Чому ж? - здивувався рудий чортяка. - Ми ж намагаємось усе робити, як ви кажете…

- Еге ж, - підхопив Пузань. - І Соломії допомагаємо, і вам про все докладаємо.

Цабекало так загрозливо сунувся до чортів, що ті аж відсахнулися.

- Чому ж ви мені не сказали, що у скарбі була чарівна перлина?!

Чорний товстун розгублено кліпнув очима і відповів:

- Ми ж думали, що ви все самі знаєте…

- Для того, щоб думати, голови потрібно мати, а у вас на плечах лише порожні глечики!

Пузань недовірливо стукнув себе по лобі і відчув такий звук, наче і справді стукав у порожній глечик.

Тим часом Тупак з дурнуватою посмішкою поцікавився:

- Та нащо вам та перлина здалася? Може, намисто яке хочете, або сережки, то ми вам…

- Дурень! - перебив його Хома. - Це ж чарівна перлина! Вона мені потрібна негайно! Якби ця перлина була у мене, то й Соломія тієї ж днини стала б моєю…

Чорти розгублено перезирнулись.

- Але ж Соломія десь сховала оту перлину… - несміливо відповів Пузань.

- Мене це не цікавить! - гримнув чаклун. - Йдіть з моїх очей і робіть, що хочете, тільки перлина повинна бути у мене. А як не впораєтесь…

Не дослухавши до кінця, перелякані чорти зірвалися з місця і дали такого драла, що аж пилюга за ними здійнялася.

22.07.2018 Проза / Мініатюра
Пионы на счастье / Миниатюра | Анатолій Валевський
Попередня публікація: 18.07.2018 Проза / Казка
Чарівна перлина. Частина-04 / Казка | Анатолій Валевський
НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
19.08.2018 © Савчук Віталій Володимирович / Мініатюра
Човни
19.08.2018 © Іван Петришин / Новела
Еілін Чен: Розмова у Вагоні (Китайська Література)
17.08.2018 © Наталія Старченко / Повість
Уривки життя. Продовження. У навчання - з головою
16.08.2018 © Наталія Старченко / Повість
Уривки життя. Продовження. До тата в гості
14.08.2018 © Наталія Старченко / Повість
Уривки життя. Знайомство
Чарівна перлина (повість-казка)
15.07.2018
Чарівна перлина. Частина-01
17.07.2018
Чарівна перлина. Частина-03
22.07.2018
Чарівна перлина. Частина-05
23.07.2018
Чарівна перлина. Частина-06
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: 5 (МАКС. 5) Голосів: 1
Переглядів: 6  Коментарів:
Тематика: Проза, Казка
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
19.08.2018 © Суворий
Судетська криза: мирний договір чотирьох держав підписано у Мюнхені (вересень 1938)
09.08.2018 © Суворий
Судетська криза: чехи відкидають ультиматум Гітлера, Європа мобілізується (вересень 1938)
08.08.2018 © Суворий
Проба сил: Чи Росія може воювати? (вересень 1938)
08.08.2018 © Суворий
Судетська криза: Англія та Франція примушують Чехословаччину віддати Судети (вересень 1938)
07.08.2018 © Суворий
Судетська криза: Чемберлейн їде до Гітлера (вересень 1938)
ВИБІР ЧИТАЧІВ
19.08.2014 © Ольга Шнуренко
12.04.2011 © Закохана
12.12.2014 © МИХАЙЛО БУЛГАКОВ
22.02.2012 © Радиш Марина
04.06.2018 © Тетяна Чорновіл
04.10.2011 © Марина
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008 - 2018
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори ©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди