Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
23.07.2018 20:44Казка
 
Чарівна перлина. Частина-07
Рейтинг: 5 | 1 гол.
Без обмежень
© Анатолій Валевський

Чарівна перлина. Частина-07

Анатолій Валевський
Опубліковано 23.07.2018 / 46885

А на околиці села захекані чорти, ледве відірвавшись від наполегливого песика, з розгону вскочили у кущі і знесилено попадали на землю, висолопивши язики.

- Уф-ф… ледве втекли від тої напасті! - промовив рудий. - Воно нас мало не впіймало – гналося аж до околиці. Мене за ратиці хапало, ледь не відкусило!

Пузань з острахом подивився на дорогу до села, потім на Тупака.

- А що ж воно таке було? - з острахом спитав він.

Тупак стукнув себе по лобі (мовляв, от ти дурний!) і, вирячивши на Пузаня очі, з запалом скрикнув:

- Та хіба ж ти не чув?! Нечиста сила!!! Воно ж саме сказало…

Пузань у роздумі почухав потилицю і недовірливо подивився на свого приятеля.

- Нечиста сила… нечиста сила… а ми тоді хто?

Тупак і Пузань на мить розгублено заклякли.

- Слухай, дурень, це ж ми з тобою нечиста сила! - раптом дійшло до Пузаня. - А воно нас обдурило, збрехало!

- А хто ж мене за ратиці хапав? - розгублено спитав Тупак.

Пузань починає презирливо реготати, вказуючи на рудого.

- Це твій переляк тебе ловив!

- А чого ж тоді ти тікав? - хитро примружився Тупак.

Чорний чортяка розгублено замовк, а потім почав мурмотіти щось незрозуміле.

- Ну, так я ж… ну, тобто я це… за компанію!

Чорти розгублено зітхають.

- Мабуть, все ж таки нас з тобою пошили в дурні… - вирішив Пузань.

- Еге ж… тільки давай не будемо Хомі казати, бо він з нас шкіри злущить! Та й роги якось жалкувато…

Чорти підвелися с землі, потираючи стегна і крекчучи, як старці.

- Ох-хо-хо… домовились. - погодився Пузань. - Скажемо йому, що Соломія десь чарівну перлину переховала. А про оте… ну, оту… краще будемо мовчати.

Поки чорти домовлялися, Василинка з кошиком яєць йшла вздовж вулиці саме повз кущів ліщини, що гущавіли біля загороди сусідської оселі, коли раптом гілки розітнулися, і з них швидко визирнув Левко. Дівчинка спочатку відсахнулася від несподіванки, а потім з полегшенням зітхнула.

- Йой! Як ти мене налякав…

- Хто боїться, у того в очах двоїться. - не втерпів пожартувати гостроязикий малий. - Йди-но сюди скоріше, поки ніхто не бачить!

- В мене, Левко, часу нема на гульки. Соломія, мабуть, і так вже лається.

Левко зневажливо змахнув рукою.

- А хоч би й скавчала, аби не кусала… Кажу ж тобі – справа дуже важлива!

Василина з сумнівом подивилась на Левка, осудливо хитнула головою, але потім рішуче полізла у кущі за Левком.

Серед дерев саду лежала стара колода, на яку і вмостилися діти. Василина поставила кошик на землю поруч із собою і запитливо подивилася на хлопчика.

- Ну, Левко, кажи вже, що скоїлося? Що там в тебе такого важливого?

- Не знаю, як тобі й сказати, але твоя Соломія – відьма!

Василинка посміхнулася, спокійно знизала плечима.

- Теж мені новина! Про це усі знають… До того ж вона не така вже й відьма, як то кажуть.

Хлопчик здивовано ляпнув себе долонями по колінах.

- Оце тобі й на! Як же так – не відьма?! Я ж сам бачив!

- Та що ти там міг бачити? Може, як Соломія ворожить? То це усі дівчата таке роблять на Івана Купала..

Левко зневажливо змахнув рукою. Швидко озирнувшись на всі боки, він нахилився до Василини і зашепотів:

- Ти мене не слухаєш, а я тобі правду кажу… Сьогодні я сам випадково почув – тут скоро таке почнеться!

- Як півень знесеться, тоді все й почнеться… - засміялась дівчинка. - Ти, Левко, вже такого собі напридумував…

Хлопчик сердито зсунув брови.

- Я б на твоєму місці не сміявся, бо Соломія хоче витягти з тебе душу і вкрасти твої життєві сили!

Василинка враз посерйознішала, але все ще сумнівалася.

- Та ні… цього не може бути…

- Кажу ж тобі: я сам чув! - з жаром наполягав Левко. - Їй ваш шинкар сьогодні наказав це з тобою зробити… Він у вас що, чаклун?

Дівчинка знизала плечима, трохи замислилась.

- Хто його знає… Чаклун – не чаклун, а людина погана…

Хлопчик рвучко піднявся.

- Я все розповім Степанові. - вирішив він. - Може, щось порадить… А тобі якнайшвидше потрібно тікати від Соломії.

Василина закусила губу і похитала головою. До неї підбігло маленьке щеня. Дівчинка підняла його і посадила собі на коліна.

- Ні, як же я її покину?! - задумливо мовила Василинка. - Вона ж мене знайшла, коли я ще зовсім малою була, і взяла до себе… вона мені, як матір рідна була, або як старша сестра…

- Була, та загула… то вона, мабуть, ще тоді лихо надумала… - роздратовано вигукнув хлопчик.

- Не може цього бути, - вперлася дівчинка. - Раніше Соломія була зовсім іншою - щирою, веселою, жарти любила. А після того, як до неї Хома спробував посвататися, якось, майже одразу, змінилася…

Левко знову сів на колоду біля Василинки.

- От бачиш, я ж тобі кажу!

- Але я знаю, що це не так! Соломія, коли спить, то плаче уві сні, щось шепоче… я сама чула. В Соломії дуже добра душа…

Левко зацікавлено подивився на Василинку.

- А хіба це не вона хоче відібрати твої життєві сили?!

Дівчинка поставила щеня на землю і рішуче повернулася до Левка.

- Ти ж мені сам казав, що бачив, як її Хома Цабекало зачаклував… То краще було б якось допомогти Соломії… розчаклувати її, звільнити з-під влади отого підступного шинкаря…

Левко роздумливо почав щось малювати гілкою по землі, розмірковуючи. Василина уважно стежила за ним, з хвилюванням очікуючи його рішення. Нарешті Левко рішуче піднявся і відкинув гілку.

- Зробимо так: ти підеш зараз додому і будеш уважно слідкувати за Соломією… тільки виду не подавай, що ти щось знаєш.

- Добре, - погодилась дівчинка. - А ти?

- А я пораджусь зі Степаном і дядьком Тимішем. Вони люди дорослі, може, чого й змикитять…

З цими словами Левко стрімголов побіг у кінець саду, перестрибнув низенький тин і зник у бур`яні. Василинка провела його стривоженим поглядом, а потім і собі побігла додому. А цуценя кинулося за нею навздогін.

Розчинивши двері, до хати Глеків вбіг захеканий Левко. Він швидко роззирнувся на всі боки, потім звернувся до Меланки, яка місила тісто.

- А де Степан, або дядько Тиміш?

- Повели коня до кузні. - відповіла господиня, не відриваючись від справи. - А нащо вони тобі?

Хлопчик розчаровано тупнув ногою у підлогу.

- Потрібні! Є у мене до них одне дуже важливе діло…

- То скажи мені, може, і я чим допоможу?

Малий кинув у бік господині зневажливий погляд і посміхнувся.

- Та то суто чоловіча справа – не жіноча!

Меланка здивовано подивилася на малого і взялася у боки.

- Ти див, оце тобі й так! Що комар, то й сила… теж мені, козак знайшовся! - посміхнулась вона і вказала на стіл. - Сідай краще до столу та поїш трохи, бо в тебе з ранку і ріски в роті не було – скоро вже зовсім охлянеш – буде вітром по селу носити…

Левко трохи завагався, не знаючи, що й робити.

- Та мені ж Степан дуже потрібний, або дядько Тиміш…

- Поки будеш їх шукати, вони й самі додому повернуться… До того ж скоро ще й вареники будуть…

Левко нерішуче обернувся до дверей, потім знову до столу, де стояла тарілка з салом, хліб, цибуля і кринка зі сметаною, ковтнув слину і нерішуче попрямував до столу. А Соломія витерла фартухом руки і підійшла до лави у кутку хати, де поруч з мискою стояв глечик з водою і висів на стіні рушник.

- Тільки спочатку, козаче, руки вимий… - покликала вона малого.

Левко зітхнув і з покорою пішов до Меланки, яка злила йому на руки воду, а потім подала рушника. Левко витерся і повісив рушник на стіну.

- От тепер вже й до столу можна. - схвалила господиня.

Левко швиденько підбіг до столу, взяв кусень хліба, поклав на нього зверху шматочок свіжого сала, присолив і надкусив, замружуючи від насолоди очі. Меланка підійшла до нього і з материнською ласкою провела долонею по голові хлопчика, а потім несподівано пригорнула його до себе.

- Бідненький ти мій… сирітка…

Левко з повним ротом здивовано подивився на Меланку і, ледве ворушачи язиком, промовив:

- Чого це ви?.. Я щось не те зробив?..

Меланка швидко відійшла убік, відвернулася і крадькома витерла фартухом сльозу.

- Та нічого. Це я так… щось, наче, в око потрапило…

З вулиці почувся наближаючийся говір, розчинилися двері, і до хати ввійшли весело розмовляючи Степан і Тиміш.

- Такий коняка у вас справний – наче й не дуже великий, а міцний. - схвально промовив Степан.

- Сип коневі мішком, то й не ходитимеш пішком… - відгукнувся господар. - А ти, Степане, як загосподарюєш у нашому селі, то й собі конячку заведеш, а, може, й дві…

Помітивши Левка, який намагався швидко прожувати і проковтнути їжу, щоб щось сказати, парубок зраділо вигукнув:

- О, і Левко вже тут! А я тебе збирався шукати…

- І я тебе шукав! - підскочив на стільці малий.

- Навіщо?

- Спочатку ти кажи…

Степан озирнувся до Тиміша, наче звертаючись по допомогу. Той ствердно кивнув ще й підбадьорливо підморгнув. Тоді хлопець повернувся до Левка і трохи ніяково почав:

- Та я тут… наче порадився… трохи того… ну… мабуть, залишуся у селі, буду робити, збудую собі хату… он, дядько Тиміш обіцяв допомогти…

Левко збентежено знову сідає на стілець.

- Отакої… - розгублено промовив він. - Чого це тобі так приспічило?

- Ну-у… як тобі сказати…

Левко хитрувато примружився.

- А-а… мабуть, закохався до нестями…

Меланка зраділо повернулася до хлопчика.

- І ти, Левко, залишайся у нас. Діточок нам Бог не дав, то, може, ти будеш нам за синочка?

Меланка перезирнулася з Тимішем і той ствердно кивнув.

- А й справді, Левко. Де на двох вариться, там і третій поживиться… залишайся, нудьгувати не будеш!

Левко розгублено подивився на дорослих, по черзі переводячи погляд. Його губи почали трохи тремтіти. В очах забриніли сльози, але він, хоч і з жалем, проте рішуче відмовився:

- Ні, я ніяк не можу, бо в мене одна дуже важлива справа є, а часу обмаль!

Степан підійшов до Левка, взяв його за плечі, повернув обличчям до себе і зазирнув в очі.

- Яка це в тебе справа?

- Мені потрібно Василину якось врятувати!

Дорослі почали посміхатися, але побачивши серйозне обличчя малого, теж посерйознішали. Тиміш сів на другий стілець біля Левка з одного боку – Меланка з другого. Степан влаштувався напроти.

- Ану, синку, розповідай все, як є – що там сталося? - рішуче спитав Тиміш.

Левко подивився на дорослих спідлоба, шморгонув носом і почав спочатку неохоче розповідати:

- Ну, діло було так: пішов я сьогодні вдень до Василинки, та зайшов у хату… там нікого не було… а тут, як на гріх, Соломія звідкілясь узялася… ну, я й того… заховався…

24.07.2018 Проза / Казка
Чарівна перлина. Частина-08 / Казка | Анатолій Валевський
Попередня публікація: 23.07.2018 Проза / Казка
Чарівна перлина. Частина-06 / Казка | Анатолій Валевський
НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
20.10.2018 © Ольга Білицька / Нарис
Метод Карнегі
20.10.2018 © Дарія Китайгородська / Оповідання
Секретний інгредієнт
08.10.2018 © Арсеній Троян / Оповідання
Дядько Василь
29.09.2018 © Ірина Затинейко-Михалевич / Бувальщина
Знахар сьогодення
23.09.2018 © Дарія Китайгородська / Мініатюра
Вечірні гастролі
Чарівна перлина (повість-казка)
15.07.2018
Чарівна перлина. Частина-01
22.07.2018
Чарівна перлина. Частина-05
23.07.2018
Чарівна перлина. Частина-07
24.07.2018
Чарівна перлина. Частина-09
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: 5 (МАКС. 5) Голосів: 1
Переглядів: 9  Коментарів:
Тематика: Проза, Казка
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
18.10.2018 © Суворий
Рішення по Закарпаттю: Ужгород відходить мадярам, нова назва - Закарпатська Україна (листопад 1938)
13.10.2018 © Суворий
Пацифікація Галичини: польська армія руйнує українські села, катує та арештовує (жовтень 1938)
11.10.2018 © Суворий
Європа після Судет: Німеччина активізує зовнішню політику та шпигунство (жовтень 1938)
10.10.2018 © Суворий
Радянська Україна: арешт маршала Блюхера, повстання та чистки в червоній армії (жовтень 1938)
09.10.2018 © Суворий
Закарпатська криза: долю Закарпаття передано в руки Німеччини та Італії (жовтень 1938)
ВИБІР ЧИТАЧІВ
12.04.2011 © Закохана
17.12.2014 © Микола Васильович СНАГОВСЬКИЙ
29.08.2010 © Віта Демянюк
26.03.2012 © Піщук Катерина
18.09.2013 © Тетяна Ільніцька
24.04.2013 © Тетяна Ільніцька
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008 - 2018
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори ©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди