Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
25.07.2018 08:51Казка
 
Чарівна перлина. Частина-10
Рейтинг: 5 | 1 гол.
Без обмежень
© Анатолій Валевський

Чарівна перлина. Частина-10

Анатолій Валевський
Опубліковано 25.07.2018 / 46903

А всередині Соломія лупцювала Тупака по спині. Той спробував сховатися за Пузаня, і дівчина вперіщила рогачем Пузаня, який кинувся навтьоки. Але ж його хвіст, прив`язаний до ніжки смикнув стіл, з якого впав великий казан і насадився на голову Тупакові. Заревівши з ще більшого переляку рудий чорт почав гасати по хаті, нічого не бачачи, і трощив усе навкруги. Левко вскочив верхи на спину Пузаня, наче на коня. Вхопившись однією рукою за роги, він другою почав гамселити чорного чортяку по потилиці, а п`ятами лупити його у боки.

- Ну, тут усе добре… - посміхнувся Тиміш і повернувся до Степана і чаклуна.

Саме у цю мить парубок кинувся до Хоми, щоб відібрати у нього чарівну перлину, яку шинкар тримав у лівій руці. Але Хома прудко відступив до дверей у сусідню кімнату. Протягнувши правицю за двері, він несподівано вихопив звідти криву чорну шаблю.

Степан від несподіванки розгублено зупинився, не знаючи, що робити.

- Не микайся Грицю на дурницю, бо дурниця боком вилізе! - зловтішно промовив чаклун. - Не сиділося тобі, дурню, вдома – пішов пригоди шукати? Ото я тепер тебе вкорочу… на оту саму дурну голову!

Хома здійняв шаблю над головою і кинувся на хлопця.

Але раптом крива чаклунівська зброя зі скреготом наштовхнулася на козацьку шаблю Тиміша. Проміж шаблями посипалися вогняні іскри. Тиміш однією рукою відвів парубка за себе.

- Ану, синку, дай мені трохи поспілкуватися з оцим мерзотником…

Шинкар презирливо подивися на Тиміша.

- А ти куди лізеш, старий?! - гарикнув він.

- Ну, не такий вже старий, як трохи давній… - примружившись заперечив Тиміш.

Шинкар розлютився, аж ледве слина з рота не бризкала.

- Та я тебе, холоп, стопчу, як бур`ян! - заволав він.

Але старий козак вміло перехопив шаблю з однієї руки в другу, трохи підігнув коліна і став в бойову стійку.

- Добре того лякати, хто боїться… Досить язиком молоти, як віялом: або віддавай перлину, або ставай до двобою!

Чаклун підійняв руку з перлиною догори і щось скрикнув. Тієї ж миті його шабля огорнулася темним полум`ям, і з погрозливим гарчанням Хома кинувся битися. Від кожного удару з шаблі чаклуна відривався клапоть вогню. Там, де він падав, виникала пожежа. Чаклун насідав на старого козака, раз за разом наскакуючи на нього сильніше і сильніше, і раптом поранив старого в руку. Тиміш перечепився і впав на спину. Хома зловісно підніс над ним шаблю, але в цю мить Степан поцілив стільчиком у чаклуна. Стілець вдарив по руці з чарівною перлиною, і та вискочила з руки шинкаря і покотилася по підлозі. Степан і Хома з двох боків кинулися до неї. Але саме в цю мить Левко підліз попід ноги чаклуна, і той впав на підлогу. Його чорна шабля злісно загула і відлетіла у вогнище, а парубок таки вловив перлину і стиснув її у долоні.

- Пузань! Тупак! Хапайте цього холопа! - відчайдушно загорлав Цабекало. - Заберіть в нього мою перлину!

Проте яке там?! Соломія так періщила чортів рогачем, що ті з жалісним скавчанням швидко порачкували до іншої кімнати. Дим заклубочився за ними. По усій хаті вже гуляв вогонь.

З вулиці вбігли Меланка і Василинка. Жінка підбігла до пораненого чоловіка, підняла його за плечі і потягла з палаючого шинку на вулицю. Соломія кинулася їй допомагати.

Василинка вдивлялася у полум`я, прикриваючи очі долонею.

- Левко, де ти? - покликала вона.

Раптом з вогню вискочив Хома і вхопив дівчинку. Але за ним вибіг Левко і кинувся до чаклуна, намагаючись захистити дівчинку.

- Відпусти її, жаб`яча пика! - вигукнув малий, намагаючись зацідити шинкареві у вухо.

Але Хома вільною рукою вхопив Левка за комір, тримаючи його на відстані. Хлопчик пручався, проте нічого не міг зробити. Він тільки гамселив шинкаря руками і ногами куди попаде.

Степан підніс до очей чарівну перлину і заблагав:

- Господи, допоможи мені здолати нечисту силу!

Тримаючи брикаючихся дітей, шинкар погрозливо-улесливо звернувся до хлопця:

- Стій, дурень! Не роби цього, бо будеш жалкувати! Послухай мене: краще ми з тобою удвох будемо панувати – усе навкруги буде наше. А як не послухаєш, то загинеш – бо перлина забере твоє життя!

Парубок на мить застиг, але рішуче струснув головою, наче проганяючи морок.

- Хай буде так, як Богові завгодно! - проголосив він. - Аби діти були живі й здорові… та Соломія щоб була щаслива…

Парубок підійняв перлину над собою і голосно вигукнув:

- Згинь нечиста сила навіки вічні!

Тієї ж миті Василина і Левко зникли, наче розтанули, і в руках чаклуна нічого не залишилося. Та й з ним самим почало діятись щось дивне – його закрутило, перекрутило... він завив з жаху. Полум`я загуло і піднялося стіною.

Меланка, Соломія, Василинка і Левко стояли посеред двору коли з усіх вікон шинку з ревінням вилетіло полум`я. На траві біля них сидів поранений Тиміш, а поруч метушилися мешканці Шарпанівки, що позбігалися на галас.

Меланка змахнула сльозу і крадькома перехрестилася.

- Бідний… бідний Степан… - стиха промовила вона.

Соломія, наче прокинувшись, кинулася до шинку і вскочила у двері, скрикнувши:

- Степане, соколе мій!

Меланка кинулася було за нею, але Василинка і Левко затримали, вчепившись за її за руки. Меланка пригорнула до себе дітей, опустила обличчя і заплакала.

Охоплений полум`ям з усіх боків, проклятущий шинок почав розвалюватися, і незабаром лишилася тільки велика купа обгорілих уламків, з яких клубочився дим. Це було все, що лишилося від шинку чаклуна Цабекало.

Біля згарища стояли зажурені мешканці Шарпанівки. Первісток ранкового сонця торкнувся чорних уламків, які раптом здригнулися і розсипалися, відкривши поглядам здивованих людей Степана, який тримав на руках Соломію.

Усі почали радісно гомоніти.

- Слава тобі, Господи! - зраділа Меланка.

- Бог не без милості, козак не без щастя! - додав Тиміш.

Василинка з Левком підбігли до Степана і обійняли його з двох боків. Парубок відпустив Соломію, і вона стала поруч з ним. Лагідно і трохи сором`язливо посміхаючись, дівчина пригорнулася до Степана. А Левко хитрувато підморгнув Василині.

- Я ж казав, що Степан закохався, а мені не вірили…

Степан з доброю посмішкою скуйовдив долонею волосся на потилиці хлопчика і звернувся до селян:

- Ну от, люди добрі, нема більше в вашому селі нечистої сили…

одна з жінок радісно додала:

- І шинку проклятущого більше нема, слава Богу! Може, і п`яничок тепер поменшає…

- Якщо громада не проти, то дозвольте мені у вашому селі залишитися, бо тут я знайшов своє щастя! - закінчив парубок і пригорнув до себе Соломію.

Селяни радісно загомоніли:

- Просимо! Просимо… Помагай Бог! Щастя вам і злагоди!

- А як же ти тепер? - звернувся Левко до Василинки.

Соломія однією рукою пригорнула до себе дівчинку і посміхнулася:

- А Василинка з нами залишиться – вона ж мені наче як сестричка рідна!

Підійшли Меланка з Тимішем. Жінка звернулася до малого:

- А ти, Левко, може залишишся у нас – будеш нам синочком?

Хлопчик шморгнув носом і перевів погляд на старого козака. Той йому підморгнув і теж запропонував:

- Залишайся. Я з тебе такого пасічника зроблю – усім на заздрість!

- А шаблею битися навчите? - хитрувато примружив одне око малий.

- Ну, звичайно ж... - погодився Тиміш. - Який же козак без шаблі?!

Хлопчик допитливо подивився на Тиміша і Меланку, а потім перевів погляд на Степана, який підбадьорив його кивком. Тоді Левко радісно посміхнувся, повернувся до Меланки і Тиміша і обійняв їх, щасливо прошепотівши:

- Я згоден…

Через декілька днів на подвір`ї Соломії вже стояли столи з їжею, за якими зібралися усі мешканці села. Музики грали щось веселе. Хтось танцював, хтось співав - одне слово, було весело. Степан з Соломією сиділи на головних місцях у святкових вбраннях. Поруч з ними вмостилися щасливі Василинка, Левко і Меланка з Тимішем.

Одна з селянок, підштовхнувши ліктем в бік сусідку, вказала пальцем на верхівку даху, де біля великого гнізда стояв лелека.

- Дарино, подивись он туди – лелека гніздо звив!

- Де лелека водиться, там щастя родиться! - відповіла жінка. - Кажуть, що з доброго тіста смачна паляниця, а з гарної дівчини – гарна молодиця. Подивись лише на нашу Соломію – наче пава...

- Тиміш, скажи молодятам напутнє слово… - вигукнув хтось з селян. - Ти ж вмієш!

Тиміш трохи зніяковів, коли всі звернули на нього увагу і спробував відмовитися:

- Купіть собі міх, та не робіть з мене сміх. Теж мені… знайшли казкаря

- Скажіть, дядько Тиміш, від гарних слів язик не облізе, - підбадьорив його Левко.

Тоді старий козак піднявся, з посмішкою подивився навкруги і по черзі вклонився на всі боки.

- Від краю і до краю всім добра бажаю! - промовив він.

Потім, повернувшися до Соломії і Степана, Тиміш вклонився і їм.

- А вам, молодята, жити-поживати та добра наживати!

Подивившись у бік Меланки, він обережно додав:

- А ще запам`ятайте: куди голка, туди й нитка, куди чоловік, туди й жінка.

Меланка хитрувато посміхнулася і погодилася:

- Вірно сказано: чоловік - голова, а жінка – шия…

Тиміш задоволено кивнув, але його жінка, витримавши невеличку паузу, швидко додала:

- То куди шия захоче, туди й поверне! А вам, молодята, нехай буде добро і з роси, і з води, і з усякої лободи!

- По цій мові та будьмо здорові! - завершив промову Тиміш.

Степан і Соломія обнялися, і почалося весілля...


* * *


Дід Свирид скінчив свою оповідь, і в хаті запала тиша. Навіть хуртовина за вікном принишкла, наче зачарована дивним подіями, про які згадав старий. Хмари розповзлися, і по темному небі розсипалися сяючі перлини зірок. Визирнув яскравий місяць, проклавши сріблясту стежинку від хати, через поле аж до темного лісу, наче запрошуючи у країну казок.

Маленька Оленка вже давно тихесенько сопіла носиком, дивлячись свої дівчачі сни, а я все ще мрійливо дивився на жар у печі.

- Діду, а що ж далі було? - запитав я.

- А далі, внучок, було все, як у добрих людей, - посміхнувся дідусь. - А тобі вже давно спати потрібно. Он уже і ніч за вікном.

- Але ж цікаво почути про ті прадавні часи... може ще чогось розповісте? - попросив я.

- Може й розповім... коли згадаю, - хитрувато примружився старий. - Але не сьогодні, бо вже надто пізно.

Я з жалем зітхнув і ліг в ліжко, загорнувшись ковдрою. Очі самі собою закрилися, і я поринув у дивні видовища, де панували захоплюючі і веселі пригоди. А лагідна перлиста ніч пливла над селом, даруючи мешканцям чарівні різдвяні сни...

26.07.2018 Проза / Мініатюра
Бокал и ваза / Миниатюра | Анатолій Валевський
Попередня публікація: 24.07.2018 Проза / Казка
Чарівна перлина. Частина-09 / Казка | Анатолій Валевський
НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
20.08.2018 © Леонід Пекар / Оповідання
Побажання
20.08.2018 © Наталія Старченко / Повість
Уривки життя. Фінал
19.08.2018 © Іван Петришин / Повість
Ейлін Ченґ: "Розмова у Вагоні" (Сучасна Китайська Література)
19.08.2018 © Савчук Віталій Володимирович / Мініатюра
Човни
19.08.2018 © Іван Петришин / Новела
Еілін Чен: Розмова у Вагоні (Китайська Література)
Чарівна перлина (повість-казка)
15.07.2018
Чарівна перлина. Частина-01
24.07.2018
Чарівна перлина. Частина-08
25.07.2018
Чарівна перлина. Частина-10
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: 5 (МАКС. 5) Голосів: 1
Переглядів: 8  Коментарів: 2
Тематика: Проза, Казка
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 27.07.2018 10:45  © ... для Лора Вчерашнюк 

На те вони й казки, щоб добро перемагало, бо нам і в житті достатньо зла... 

 27.07.2018 05:08  Лора Вчерашнюк для © ... 

Дивовидний світ казок, де добро завжди перемагає!!!!! Дякую))))) 

БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
20.08.2018 © Суворий
Судетська криза: німецькі війська займають Судети, чехи відступають (жовтень 1938)
19.08.2018 © Суворий
Судетська криза: мирний договір чотирьох держав підписано у Мюнхені (вересень 1938)
09.08.2018 © Суворий
Судетська криза: чехи відкидають ультиматум Гітлера, Європа мобілізується (вересень 1938)
08.08.2018 © Суворий
Проба сил: Чи Росія може воювати? (вересень 1938)
08.08.2018 © Суворий
Судетська криза: Англія та Франція примушують Чехословаччину віддати Судети (вересень 1938)
ВИБІР ЧИТАЧІВ
17.12.2014 © Микола Васильович СНАГОВСЬКИЙ
29.08.2010 © Віта Демянюк
17.09.2014 © Софія
11.12.2012 © Каранда Галина
18.08.2018 © Анатолій Валевський
13.08.2016 © Анастасия
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008 - 2018
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори ©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди