25.07.2018 08:51
Без обмежень
18 views
Rating 5 | 1 users
 © Анатолій Валевський

Чарівна перлина. Частина-10

А всередині Соломія лупцювала Тупака по спині. Той спробував сховатися за Пузаня, і дівчина вперіщила рогачем Пузаня, який кинувся навтьоки. Але ж його хвіст, прив`язаний до ніжки смикнув стіл, з якого впав великий казан і насадився на голову Тупакові. Заревівши з ще більшого переляку рудий чорт почав гасати по хаті, нічого не бачачи, і трощив усе навкруги. Левко вскочив верхи на спину Пузаня, наче на коня. Вхопившись однією рукою за роги, він другою почав гамселити чорного чортяку по потилиці, а п`ятами лупити його у боки.

- Ну, тут усе добре… - посміхнувся Тиміш і повернувся до Степана і чаклуна.

Саме у цю мить парубок кинувся до Хоми, щоб відібрати у нього чарівну перлину, яку шинкар тримав у лівій руці. Але Хома прудко відступив до дверей у сусідню кімнату. Протягнувши правицю за двері, він несподівано вихопив звідти криву чорну шаблю.

Степан від несподіванки розгублено зупинився, не знаючи, що робити.

- Не микайся Грицю на дурницю, бо дурниця боком вилізе! - зловтішно промовив чаклун. - Не сиділося тобі, дурню, вдома – пішов пригоди шукати? Ото я тепер тебе вкорочу… на оту саму дурну голову!

Хома здійняв шаблю над головою і кинувся на хлопця.

Але раптом крива чаклунівська зброя зі скреготом наштовхнулася на козацьку шаблю Тиміша. Проміж шаблями посипалися вогняні іскри. Тиміш однією рукою відвів парубка за себе.

- Ану, синку, дай мені трохи поспілкуватися з оцим мерзотником…

Шинкар презирливо подивися на Тиміша.

- А ти куди лізеш, старий?! - гарикнув він.

- Ну, не такий вже старий, як трохи давній… - примружившись заперечив Тиміш.

Шинкар розлютився, аж ледве слина з рота не бризкала.

- Та я тебе, холоп, стопчу, як бур`ян! - заволав він.

Але старий козак вміло перехопив шаблю з однієї руки в другу, трохи підігнув коліна і став в бойову стійку.

- Добре того лякати, хто боїться… Досить язиком молоти, як віялом: або віддавай перлину, або ставай до двобою!

Чаклун підійняв руку з перлиною догори і щось скрикнув. Тієї ж миті його шабля огорнулася темним полум`ям, і з погрозливим гарчанням Хома кинувся битися. Від кожного удару з шаблі чаклуна відривався клапоть вогню. Там, де він падав, виникала пожежа. Чаклун насідав на старого козака, раз за разом наскакуючи на нього сильніше і сильніше, і раптом поранив старого в руку. Тиміш перечепився і впав на спину. Хома зловісно підніс над ним шаблю, але в цю мить Степан поцілив стільчиком у чаклуна. Стілець вдарив по руці з чарівною перлиною, і та вискочила з руки шинкаря і покотилася по підлозі. Степан і Хома з двох боків кинулися до неї. Але саме в цю мить Левко підліз попід ноги чаклуна, і той впав на підлогу. Його чорна шабля злісно загула і відлетіла у вогнище, а парубок таки вловив перлину і стиснув її у долоні.

- Пузань! Тупак! Хапайте цього холопа! - відчайдушно загорлав Цабекало. - Заберіть в нього мою перлину!

Проте яке там?! Соломія так періщила чортів рогачем, що ті з жалісним скавчанням швидко порачкували до іншої кімнати. Дим заклубочився за ними. По усій хаті вже гуляв вогонь.

З вулиці вбігли Меланка і Василинка. Жінка підбігла до пораненого чоловіка, підняла його за плечі і потягла з палаючого шинку на вулицю. Соломія кинулася їй допомагати.

Василинка вдивлялася у полум`я, прикриваючи очі долонею.

- Левко, де ти? - покликала вона.

Раптом з вогню вискочив Хома і вхопив дівчинку. Але за ним вибіг Левко і кинувся до чаклуна, намагаючись захистити дівчинку.

- Відпусти її, жаб`яча пика! - вигукнув малий, намагаючись зацідити шинкареві у вухо.

Але Хома вільною рукою вхопив Левка за комір, тримаючи його на відстані. Хлопчик пручався, проте нічого не міг зробити. Він тільки гамселив шинкаря руками і ногами куди попаде.

Степан підніс до очей чарівну перлину і заблагав:

- Господи, допоможи мені здолати нечисту силу!

Тримаючи брикаючихся дітей, шинкар погрозливо-улесливо звернувся до хлопця:

- Стій, дурень! Не роби цього, бо будеш жалкувати! Послухай мене: краще ми з тобою удвох будемо панувати – усе навкруги буде наше. А як не послухаєш, то загинеш – бо перлина забере твоє життя!

Парубок на мить застиг, але рішуче струснув головою, наче проганяючи морок.

- Хай буде так, як Богові завгодно! - проголосив він. - Аби діти були живі й здорові… та Соломія щоб була щаслива…

Парубок підійняв перлину над собою і голосно вигукнув:

- Згинь нечиста сила навіки вічні!

Тієї ж миті Василина і Левко зникли, наче розтанули, і в руках чаклуна нічого не залишилося. Та й з ним самим почало діятись щось дивне – його закрутило, перекрутило... він завив з жаху. Полум`я загуло і піднялося стіною.

Меланка, Соломія, Василинка і Левко стояли посеред двору коли з усіх вікон шинку з ревінням вилетіло полум`я. На траві біля них сидів поранений Тиміш, а поруч метушилися мешканці Шарпанівки, що позбігалися на галас.

Меланка змахнула сльозу і крадькома перехрестилася.

- Бідний… бідний Степан… - стиха промовила вона.

Соломія, наче прокинувшись, кинулася до шинку і вскочила у двері, скрикнувши:

- Степане, соколе мій!

Меланка кинулася було за нею, але Василинка і Левко затримали, вчепившись за її за руки. Меланка пригорнула до себе дітей, опустила обличчя і заплакала.

Охоплений полум`ям з усіх боків, проклятущий шинок почав розвалюватися, і незабаром лишилася тільки велика купа обгорілих уламків, з яких клубочився дим. Це було все, що лишилося від шинку чаклуна Цабекало.

Біля згарища стояли зажурені мешканці Шарпанівки. Первісток ранкового сонця торкнувся чорних уламків, які раптом здригнулися і розсипалися, відкривши поглядам здивованих людей Степана, який тримав на руках Соломію.

Усі почали радісно гомоніти.

- Слава тобі, Господи! - зраділа Меланка.

- Бог не без милості, козак не без щастя! - додав Тиміш.

Василинка з Левком підбігли до Степана і обійняли його з двох боків. Парубок відпустив Соломію, і вона стала поруч з ним. Лагідно і трохи сором`язливо посміхаючись, дівчина пригорнулася до Степана. А Левко хитрувато підморгнув Василині.

- Я ж казав, що Степан закохався, а мені не вірили…

Степан з доброю посмішкою скуйовдив долонею волосся на потилиці хлопчика і звернувся до селян:

- Ну от, люди добрі, нема більше в вашому селі нечистої сили…

одна з жінок радісно додала:

- І шинку проклятущого більше нема, слава Богу! Може, і п`яничок тепер поменшає…

- Якщо громада не проти, то дозвольте мені у вашому селі залишитися, бо тут я знайшов своє щастя! - закінчив парубок і пригорнув до себе Соломію.

Селяни радісно загомоніли:

- Просимо! Просимо… Помагай Бог! Щастя вам і злагоди!

- А як же ти тепер? - звернувся Левко до Василинки.

Соломія однією рукою пригорнула до себе дівчинку і посміхнулася:

- А Василинка з нами залишиться – вона ж мені наче як сестричка рідна!

Підійшли Меланка з Тимішем. Жінка звернулася до малого:

- А ти, Левко, може залишишся у нас – будеш нам синочком?

Хлопчик шморгнув носом і перевів погляд на старого козака. Той йому підморгнув і теж запропонував:

- Залишайся. Я з тебе такого пасічника зроблю – усім на заздрість!

- А шаблею битися навчите? - хитрувато примружив одне око малий.

- Ну, звичайно ж... - погодився Тиміш. - Який же козак без шаблі?!

Хлопчик допитливо подивився на Тиміша і Меланку, а потім перевів погляд на Степана, який підбадьорив його кивком. Тоді Левко радісно посміхнувся, повернувся до Меланки і Тиміша і обійняв їх, щасливо прошепотівши:

- Я згоден…

Через декілька днів на подвір`ї Соломії вже стояли столи з їжею, за якими зібралися усі мешканці села. Музики грали щось веселе. Хтось танцював, хтось співав - одне слово, було весело. Степан з Соломією сиділи на головних місцях у святкових вбраннях. Поруч з ними вмостилися щасливі Василинка, Левко і Меланка з Тимішем.

Одна з селянок, підштовхнувши ліктем в бік сусідку, вказала пальцем на верхівку даху, де біля великого гнізда стояв лелека.

- Дарино, подивись он туди – лелека гніздо звив!

- Де лелека водиться, там щастя родиться! - відповіла жінка. - Кажуть, що з доброго тіста смачна паляниця, а з гарної дівчини – гарна молодиця. Подивись лише на нашу Соломію – наче пава...

- Тиміш, скажи молодятам напутнє слово… - вигукнув хтось з селян. - Ти ж вмієш!

Тиміш трохи зніяковів, коли всі звернули на нього увагу і спробував відмовитися:

- Купіть собі міх, та не робіть з мене сміх. Теж мені… знайшли казкаря

- Скажіть, дядько Тиміш, від гарних слів язик не облізе, - підбадьорив його Левко.

Тоді старий козак піднявся, з посмішкою подивився навкруги і по черзі вклонився на всі боки.

- Від краю і до краю всім добра бажаю! - промовив він.

Потім, повернувшися до Соломії і Степана, Тиміш вклонився і їм.

- А вам, молодята, жити-поживати та добра наживати!

Подивившись у бік Меланки, він обережно додав:

- А ще запам`ятайте: куди голка, туди й нитка, куди чоловік, туди й жінка.

Меланка хитрувато посміхнулася і погодилася:

- Вірно сказано: чоловік - голова, а жінка – шия…

Тиміш задоволено кивнув, але його жінка, витримавши невеличку паузу, швидко додала:

- То куди шия захоче, туди й поверне! А вам, молодята, нехай буде добро і з роси, і з води, і з усякої лободи!

- По цій мові та будьмо здорові! - завершив промову Тиміш.

Степан і Соломія обнялися, і почалося весілля...


* * *


Дід Свирид скінчив свою оповідь, і в хаті запала тиша. Навіть хуртовина за вікном принишкла, наче зачарована дивним подіями, про які згадав старий. Хмари розповзлися, і по темному небі розсипалися сяючі перлини зірок. Визирнув яскравий місяць, проклавши сріблясту стежинку від хати, через поле аж до темного лісу, наче запрошуючи у країну казок.

Маленька Оленка вже давно тихесенько сопіла носиком, дивлячись свої дівчачі сни, а я все ще мрійливо дивився на жар у печі.

- Діду, а що ж далі було? - запитав я.

- А далі, внучок, було все, як у добрих людей, - посміхнувся дідусь. - А тобі вже давно спати потрібно. Он уже і ніч за вікном.

- Але ж цікаво почути про ті прадавні часи... може ще чогось розповісте? - попросив я.

- Може й розповім... коли згадаю, - хитрувато примружився старий. - Але не сьогодні, бо вже надто пізно.

Я з жалем зітхнув і ліг в ліжко, загорнувшись ковдрою. Очі самі собою закрилися, і я поринув у дивні видовища, де панували захоплюючі і веселі пригоди. А лагідна перлиста ніч пливла над селом, даруючи мешканцям чарівні різдвяні сни...

Близькі за тематикою матеріали читати в розділі Казка

Пропонуємо ознайомитися з наступною публікацією автора «Бокал и ваза / Миниатюра | Анатолій Валевський». Якщо Ви пропустили, до Вашої уваги попередня публікація «Чарівна перлина. Частина-09 / Казка | Анатолій Валевський». Ще більше Ви зможете прочитати на персональній сторінці автора Анатолій Валевський.


Сподобалось? Чудово? Класно? Корисно? Нецікаво та посередньо?



Можливо Вас зацікавить:

Обговорення

Візьміть участь в обговоренні твору

Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 27.07.2018 10:45  © ... => Лора Вчерашнюк 

На те вони й казки, щоб добро перемагало, бо нам і в житті достатньо зла... 

 27.07.2018 05:08  Лора Вчерашнюк => © 

Дивовидний світ казок, де добро завжди перемагає!!!!! Дякую))))) 

Публікації автора Анатолій Валевський

Літературні авторські твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя тощо

Сторінка: 1 з 2 | Знайдено: 10
Автор: Анатолій Валевський
АВТОРСЬКІ ЗБІРКИ: Чарівна перлина (повість-казка);
Сортування за: Дата/час опублікування з спад.;