Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
29.07.2018 13:20Вірш
 
Рейтинг: 0 | 0 гол.
Без обмежень
© Василенко Андрій Антонович

Кодована Доля

Вірші. Глава 2. Частина 2.

Гімн любові держави Кохання

Василенко Андрій Антонович
Опубліковано 29.07.2018 / 47011

НАШЕ ПРАГНЕННЯ

Ти пишеш, мій любий, роман про чарівне кохання, 

Яке нас веде у мандрівку шляхами любові, 

Малюєш наш образ любові – майбутнє світання, 

Бо хочеш щоб завжди були ми щасливі обоє…

…Я ж хочу, щоб ти при любій доленосній годині

Щоденно у нашім любовно-життєвім барвінку, 

Як Сонце, завжди був моїм оберігом єдиним, 

А я в цім романі, лиш перша й остання сторінка!


ТРІУМФ ЛЮБОВІ

Ночами в уяві мрійливе постійно нам сниться:

Кохання у діях буття нас по суті єднало –

В любові я був, як орел, ти була, як орлиця!

Любов нам єдину дорогу у долі кувала!

Любов і життя це тріумф наш у білому світі –

Літають вони по єдиній у долі орбіті…

Вселену пізнати була у житті в нас охота

Ми все у бутті досконало робити уміли –

Щасливі жили, бо була у любові турбота –

У грудях серця ритмували у риму, як ціле!


РУКИ ЛЮБОВІ

Доторкання тепла із твоєї руки так приємно хвилює.

Як на вишню в саду подивлюся – тебе у ній бачу:

І твій носик, і очі, і брови – в уяві курносу малюю –

Близь розквітлої виші стоїш ти в садочку на дачі.

Як на ручки твої подивлюся – то знову тебе у них бачу:

Мов двох гілочок вишні, їх дотик до мене магічний –

Це твої почуття і любов плодоносна, квітуча і зряча, 

Бо вселяють у серце ці ручки кохання і вічність!

Ці дві гілочки – руки голублять і пестять твоєю любов’ю, 

Залюбки у вишневім саду я з тобою гуляю, 

Ми уже закохались в любовнім саду до нестями з тобою –

Ці дві гілочки я вже без тебе й насад не зміняю!


ЧАРОДІЙНА ЛЮБОВ

Ти вмієш палкою любов’ю всі чари творити!

Ти та, що мене покорила любов’ю навічно –

Це ж щастя яке вік в любові з тобою прожити!

Ти та, що любов у коханні вже діє магічно!

Моя чародійниця! Звідки береш ти наснагу?

Яка надихає тебе на святкові події…

Ти завжди і скрізь визиваєш до себе повагу

І я за твоє піклування безмежно радію

Я хочу з тобою погрітися в слові святковім –

Коли ти цілуєш, то – сніг розтає весь навколо!

Ти та без якої геранія в’яне весною

І та із якою ромашка цвіте і зимою!


КОЛГОСПНА ДОЛЯ

Ти хліб на жаровнях в селянській печі випікаєш, 

Вже скоро обідати прийде коханий із поля

І серце й душа з нетерпінням на нього чекає –

Така вже колгоспна селянської вроди ця доля –

Для них є вона предковічна і завжди бажана!

А після обіду він знову у полі орає

І знову він любу свою ненаглядну в’являє –

З зеніту вже Сонце зійшло, та ще світить кохана…

…Ще жайвір у небі співає – стояла хороша година

Й здавалось йому – на уяву він дуже багатий, 

Що на сковорідці небесній, мов Сонце, хлібина, 

А люба, як Сонце, обід розігріла у хаті!


ДОРОГА ПЕЧАЛІ

В цім світі чудеснім щаслива нам випала доля –

В коханні весь час ми були у потребі любовній

І нашій любові була притаманна лиш воля –

Завжди виглядала пахучою квіткою зовні.

Змарніла, але ж працювала на ріднім заводі.

Дорога від хати вела на трамвайну зупинку, 

Ти хворими ніжками йшла у моїм супроводі –

Ніколи в ході цій тебе не лишав й на хвилинку.

Жаль, час той настав – ти з буттєвого сходиш порогу

І йдеш в небуття вже – життєву, залишивши нішу…

…І кожного разу, як йду я по різних дорогах, 

Я бачу в них ту – по якій ти ідеш як раніше…


ДІЇ ЛЮБОВІ

У душу, як в землю, вростає любові коріння.

В людині воно кроводійне, як сік – в деревині, –

Сприймає однаково нашого Сонця проміння

Й по різному діє з початку аж Світу й до нині…

Всіх з’єднує спільна ідея – продовжитьсь родом:

І дерево плід свій вирощує й діток – людина...

…У Світ випускає по-різному всіх лиш природа –

Тому у всіх дія любові по-різному дивна!


КОРІННЯ ЛЮБОВІ

Писали мелодію лісу соснові вершинки…

Кохані стоять під сосною – голублять друг друга:

На ньому її дві руки – лебедині дві шийки

І тепла, і ніжна – й до чого ж красива подруга!

Стоять: почуттями обвиті, мов лебеді в парі, 

Любов, як джерельна вода, від душі йде у душу

І в плесі очей голубих затонули і карі, 

І їм вже ніколи й ніде не побачити сушу!

Любов почуттями врослася, як коренем, в тіло

І настрій хороший розкрилив їх думи у мріях, 

Які у мандрівки любові, мов птахи, летіли

У долі такій серебрилися щастям їх вії…

Пісні про кохання святе солов’ї `їм співали, 

Їх душі від серця до серця проклали дороги

Вони під сосною лежали – у мріях гуляли, –

І, наче коріння двох сосен, сплелися їх ноги!


ПРИСЯГА

Ставок обмілів – береги розійшлися, 

До кожного берега ми, мов прикуті:

Твій берег – що зліва, мій берег – що справа…

На греблі ставка ми колись присяглися, 

Що будемо ми в негараздах розкуті, 

Що буде у нас і любиміша справа –

Ганяти гусей на ставок із подвір’я, 

Дивитися гідно в стурбовані очі, 

Стрічати гусей, як вертають зі ставу…

…Та вже не літає на березі пір’я, 

І гуси давно на ставку не гелгочуть, 

Бо старість зненацька на греблі застала…

…Любов, як той став – береги розійшлися, 

До кожного берега ми, мов прикуті:

Твій берег – що зліва, мій берег – що справа…

На греблі любові ми знов присяглися, 

Що будемо ми почуттями розкуті, 

Кохання – це наша улюблена справа!


ЛЮБОВІ НЕБЕСНОЇ НАМІР

Я блискавка небна – життя електричне, 

Ти грім – звукова розрушаючи хвиля, 

А щодо неспокою – то вже привичні

І маємо в нім лиш добротне зусилля:

Бо маєм любові небесної намір, 

Яка населяє весь простір у небі, 

Яка життєдайна і повниться нами.

Бо Розум Найвищий в цім має потребу!

Він прагне, щоб Землю дощем напоїти, 

Щоб пишно буяли усякі рослини –

Про них, щоб у віршах писали піїти!

Щоб воду пили всі: і люди й тварини.

Річки, океани, моря і озера

Налити – його це священна турбота, 

Щоб мала і кисень й озон в атмосфера, 

Щоб дихала нею, як щастям, спільнота!...

…Під небом любові, що нас об’єднала –

Ти грім, а я блискавка нашого щастя!

Скорились небесно-любовним сигналам…

…Вселена і та їм підвладна у власті!


ЩО Є ЛЮБОВ, А ЩО – КОХАННЯ?

Любов – це душевна тривога, 

Кохання – мрійлива дорога.

Любов – це палкі почуття, 

Кохання – любові діяння.

Любов – оп’яняє життя, 

Кохання – процеси буяння.

Любов – це є збудження серця, 

Кохання – це серця лиш герці.

Любов – це лиш трепіт душі, 

Кохання – душевні розваги.

Любов – це є серця рушій, 

Кохання – душевна увага.

Любов – це емоції в тілі, 

Кохання – їх наслідки в дії!


ОЗОН СПОГАДІВ

Під водоспадом враження

Ми дишем озоном від спогадів…

І очі нам бажані –

Мов відеокамери доглядів

Для нас випромінюють

Любов і кохання у будучім –

Теперішнє змінюють

У долі ще з першої зустрічі!


ДУШЕВНИЙ ПЕРЕЦЬ

В уяві щодня я малюю тебе як художник, 

Очима ти карими завжди мене чарувала:

Твій погляд зорів, як колись – був завжди він тотожний!

Із нього любов ще твоя, як фонтан, вирувала!

Своєю любов’ю в твою ще, хмеліючи, кану

І бачу в ній річку тодішньої нашої долі:

Пливу до твоєї душі берегів і, мов тану, 

У нашім колишнім душевно-чарівному колі, 

У грудях твоїх, як недавно ще билося серце

Я душу твою відчуваю любов’ю налиту –

Від цього мої почуття мов натираються перцем

Й пригнічують душу любов’ю твоєю омиту!

І якби душа не страждала з боліючим серцем –

Та витерплю я, бо існуєш живою в уяві!

Й за меду вагон не віддам я душевного перцю –

Тополі стрункій ще ніколи не зраджував явір!


В ЯБЛУНЕВІМ САДУ

Були молоді: душею і зовні красиві!

А душі щасливі багаті були почуттями.

Тебе на руках в яблуневім садочку носив я –

Були ми тоді вже закохані аж до безтями!

Про наше хання в саду цім я ще не забув –

У нашім душевнім інтимі він сховищем був!

В нім Місяць на кроні між яблук бананом звисає, 

А крони, мов руки, до нього у небо звелись

І білка, мов птаха, із крони на крону гасає.

Була ти жива ще і це відбувалось колись…

Ми часто в саду цім гуляли, немов святкували –

У парі, як голуб з голубкою, в нім воркували!

Ланіти мов яблуко червонобоке зоріли:

Неначе в раю, яблуневим втішалися садом

А нині всі зорі у небі над садом згоріли –

Без тебе для мене і рай виглядатиме адом…


БАГАТСТВО ЛЮБОВІ

Ми завжди гуляєм під небом красивим, 

Веселкою сяє на плечах коса!

Хоч наше волосся вже трішечки сиве, 

Та ще в нім сіяє любові роса!

В тобі з двох мирів все багатство зійшлося –

В душевному мирі: душею красива, 

Каштановим кольором сяє волосся, 

Розмова, як сахар, солодка й кмітлива!

В духовному – ти: почуттями гориш –

Вони чародійні й хмільні, як вино!

Й любов’ю своєю, як Сонце, зориш!...

…За що й полюбив я тебе так давно.


КРИНИЦЯ ЛЮБОВІ

Коли трактористи у полі пар чорни орали, 

Ми біля криниці зустрілися вдруге з тобою:

Цеберкою воду із неї корові ти брала

Близь неї стального коня напував я водою.

Освідчились – нас озорило любові сіяння!

Нас в ціле одно об’єднали любов і кохання –

В дзеркальній криничній воді ми себе розглядали

І бачили в ній ми любові майбутньої далі:

Наш образ, як фото, відбився у наших зіницях –

Один одного, як голубка і голуб, леліли!

Джерельна вода нам здавалась вином у криниці –

Пили ми її, мов любов, і від щастя хмеліли!


САД ЛЮБОВІ

Як люди в ефірі, рослини в землі лиш існують

Як серце, легені та кров у людини – основа

Так листя з своїм хлорофілом й кора – у рослини

Мо й в неї такі ж почуття, як стрічаєм весну ми

І листям дерев відбувається їхня розмова, 

В якій, як і ми, до любові й кохання теж линуть…

…А може і сад, як людина, здібний любити!?!


У САДУ ЛЮБОВІ

Зайшли ми удвох в сад любові з любов’ю своєю –

Зустріли дерева в саду нас гілками любові!

З яблуні яблука висли, ми сіли під нею…

Були задоволені щастям – своєю судьбою, –

Бо наша любов, як вік жити, дає нам пораду!

Грачі щебетали про щире кохання з тобою, 

Ми слухали шелест, їх щебет – мелодію саду, 

Яка зазвучала у душах вже гімном любові!


НА ПЛІВЦІ ПАМ’ЯТІ

На пам’ятній плівці твій фотопортрет проявився:

Стоїш ти, немов черемшина, під кленом кудрявим

З гармошкою пісню співаєш – твій образ з’явився

Й повів нас туди, де коли-то були ми ще браві…

…Гармошку візьми і приходь я на тебе чекаю

Тут знов, як тоді, серебряться ромашки в долині

Все спить навкруги, лиш зозуля цю тишу лякає, 

Ще спить соловей наш – і пісня для нас ще не лине!

Скоріше приходь на околицю греблі старої, 

Де наше з тобою кохання не знало турботи –

Сиділи колись ми на ній, як любові герої, 

Й не знали такої біди, що приносить скорботи.

Та ж зоренька Рання за кленом кудрявим вже сходе, 

Приходь! Й по моєму душевно-любовному зову, 

Який на єдину орбіту любові виводе –

Того солов’я, що співав нам, розбудемо знову!


ПЛАЧ ЛЮБОВІ

Ти знаєш, любима, що буде з тобою вже скоро…

Я знаю, що хочеш любов’ю мені ти наснитися.

Ти плачеш, кохана, та тільки не тому, що хвора, 

А тому, що нікому буде, як ми – так любитися!

Але знай! Ти будеш зі мною – тужити не треба, 

Бо болячи дуже дивитись на тебе, як плачемо…

…Й коли вже і наша любов добереться й до неба

І хтось десь заплаче – в плачу тім себе знов побачимо!.


ВИНО ЛЮБОВІ

Як спирт у вині, так хмільні почуття в нашім тілі.

Чим більше п’ємо це вино, тим ми більше п’яніємо!

Напитись любові обом до нестями кортіло –

І щоб не напитися так, від душі, не посміємо!

Любов, як вино, розливаємо в серця чарчинки…

…В смачних поцілунках ми щиро друг друга леліємо.

Любові вино в нас формує прекрасніші вчинки –

У них, як у чарах, ми вдвох, мов хмеліємо!


БЛИСКАВКА ЛЮБОВІ

Коханий, ти грім мій, я в тебе, як блискавка неба, 

Твій грім об’єднав нас у нашім коханні палкому –

Була неабияка в нашій любові потреба!

Вона в почуттях нам набила приємну оскому –

Любов і кохання, як небо без дна, в нас злилися –

У ціле постійно в житті почуття нас єднає!

З тих пір як дороги любові у серці зійшлися –

Без тебе, як грому без блискавки, нас не буває!


НА КОЛЕСАХ ЛЮБОВІ

Везе нас по рейкам любові любовний наш потяг –

Вистукують ритми сердечні колеса любові

Про те, що ми один до одного маємо потяг, 

Який у вагоні любові звів нас із тобою!

Ми вийшли обоє на нашій любовній зупинці:

Дивилися в очі сумні від розлуки такої –

Так сталося враз, – залишилися ми на одинці:

Лиш наші серця римували любов’ю палкою.

Як я так і ти сум у серці своїм, не згасивши, 

Поїхала далі, лишивши мене на пероні:

Судьба як з’єднала нас й так розвела, не спросивши, 

До зустрічі лиш сивину залишила на скронях…

…Котили тебе у вагоні колеса любові:

На полку вверху ти забилась в печалі від скуки, 

Я теж сумував і лише у твій слід за тобою, 

Як рейки любові, тяглися протягнуті руки!


СУТЬ ЛЮБОВІ

Стрілою своєї палкої любові

Попав я в мішень і любові твоєї –

Зустрілися душі в любовному слові

У парку міськім на любовній алеї.

І в нас зав’язалася щира розмова –

Від неї у нас почуття розгорілись…

…Так плавно по суті слова йшли від слова –

У них ми любовним романом зоріли!


ЗЛАК ЛЮБОВІ

Колише ефір колоскові поля, 

Над ними із піснею жайвори виснуть …

Теплом наливається щедра Земля –

На ній хлорофілові злаки вже стигнуть!

Ми теж мов би два колосочки з тобою

І стигнуть і в нас, мов би злак, почуття…

…Ти – злак мій, зернина моєї любові, 

А я у любові – твій колос життя!


ПОТІК БІОСТРУМІВ

Любов – це у наших обіймах палких поцілунок, 

Але у житті це кохання середньої проби, 

Якщо ж за людину – болить, – це вже вищий ґатунок, 

Як згоден й померти – це вже серця душевна хвороба, –

Воно почуттями боліє одвіку нестерпно.

Душа вболіває за долю близької людини, –

Без болю в коханні – любити не можна інертно!

Любов – це для душ і сердець найтепліша година.

Любов – це і серця й душі найсвітліші ознаки, 

Які у житті підсвідомість лише виявляє –

Це те почуття, що розквітло, мов ніжністю маків

І в наших очах вже рубіном любові сіяє!

Любов – це душевного степу, квітуючі злаки, 

В яких, як у райській долині людина буяє!

Любов – це у серці й душі закодовані знаки, 

Потік біострумів, – їх променем доля сіяє!


СВІЧА ЛЮБОВІ

Вже в нас догорає життєва свіча, 

Та в душах любов ще живе молодою –

Вона незгасима у наших очах

І впевнено мчиться своєю ходою!

Ще сполохом серця б’є люблячий зов, 

Ще душі любові розвішують гасла…

Тож доки існує душевна любов –

Свіча у любові ніколи не згасне!


КОСМІЧНИЙ СОН

Не відали очі ще сну отакого –

Космічної теми він – дуже тривкий…

Й не відали душі кохання палкого.

За змістом сон теж був любовно-палкий…

Проснулись від співу вже третього півня:

Зійшла зоряницею зірка небесна, 

Любов теж буяла – була хоч і пізня, 

Але у коханні нас гріла любезно!.

Дивлюсь я на тебе – моя зоряниця!

В нас пізня любов, мов небесна криниця!

Тож хай і вона у серцях сохраниться

І теж по любовно-космічному сниться!


АБЕТКА ЛЮБОВІ

Була у нас зустріч чекана і перша:

Вивчаю я букву – це погляд магічний!

Вона мій хвилюючий погляд, зітерши, 

Вмить зникла кудись – у небачену вічність…

Вивчаю я слово – душевні це чари, –

Воно у мені хвилювання здіймає!

Вивчаю ще букву – це серця удари, –

Яке намагнічений погляд сприймає!

Вивчаю ще слово – чаруючі очі, –

Вони чарівні й загадкова в них мова!

В очах волошкових тонув я охоче –

І далі пішла в нас любовна розмова!


ДВІЙНИКИ ЖИТТЯ

Лиш доля й любов це життя двійники

І тільки разом проживають віки!

І де б не були ми, і щоб не робили –

Виконуєм все під любові надзором, –

Хватає у неї духовної сили –

Охоплює все скрізь своїм кругозором!

Любов, як покірна рабиня у долі, 

Виконує свій професійний статут

Вона, як пронизливий вітер у полі, 

Й ніколи не змінить у долі маршрут!

Бо доля й любов – це життя двійники, 

Які лиш разом проживають віки!


САНІТАРКА ВІЙНИ

Кінець перестрілки – настало затишшя, 

Поїсти гукала бійців куховарка...

В траві, після бою, забігали миші, 

Мені бинтувала стегно санітарка…

Я в неї чомусь закохався щомиті:

Мене чарували ланіти рум’яні, 

Мов кликали очі, як небо блакитні, 

І губи манили в помаді червоно-духмяній!

І настрій у неї чомусь був святковий…

Хоч рана й не стерпна та я був готовий

На дзот ще покласти і руки гарячі, 

Щоб ще хоч разок санітарку побачить!


ЛЮБОВ, СИЛА І РАДІСТЬ

В серцях поселилась любов, а вже потім

По зову її – ще і сила, і радість.

Й живуть, як спасителі, завжди у згоді –

Як жити у щасті, – дають нам пораду:

Щоб тяжкість життя не згинала нам плечі, 

Щоб дух з почуттями, як радість, буяли, 

Щоб творче життєві здійснилися речі, 

Щоб вміли створити і явність з уяви!


ЛЕБЕДИНА ВІРНІСТЬ

У тебе я – лебідь! Ти в мене – лебідка!

Друг друга ми навіть без слів розумієм.

Близь річки стоїть дерев’яна кібітка –

Це домик на дачі. Ми квіти лелієм…

Під вечір приходимо митись на річку

І бачимо парами плавають лебеді, 

По той бік каштани запалюють свічку, 

Вчувається пісня у жаб’ячім лепеті…

…В кібітку вернулись щасливі із річки

В серцях вже любов підіймає свій лепет…

В постелі любов’ю нас вкутала нічка –

Ти вірна – лебідка! Я вірний твій – лебідь!


ЛЮБОВ – БОРЕЦЬ ЖИТТЯ

Коли ти ще поруч зі мною – здається мені:

В садочку любові я персиком щастя росту

І квітну всмоктавши душею всі соки земні;

Коли ж чуть не вмерла – то й цвіт мій зненацька потух…

…Знов квітне садочок любові у наших серцях

Розквітла ти знову – в житті ми буяємо ще, –

Нема, крім любові, у світі такого борця, 

Який би у смерті не виборов долі ковчег!


КРАСА – ДЗЕРКАЛО ДУШІ

В сосновім гаю на поляні тебе я зустрів, 

Можливо була ти любов’ю моєї судьби, 

А може в серцях доленосний вогонь ще зорів –

Я з першого погляду серцем тебе полюбив

За щедро і ніжно манливу краси висоту:

За зовнішню й внутрішню – душу й обличчя твоє, 

Якому душа надає лиш свою красоту

І зовнішній образ, як скульптор, йому придає!

…Співають пісні солов’ї у сосновім гаю, 

У наших серцях полихає любові вогонь!

Обличчя твоє віддзеркалює душу твою –

Любові дорогу від серця твого до мого!


У РІЧЦІ ЛЮБОВІ

Прийшли ми на річку – не спиться тобі і мені, 

Не спить ще кермач на поромі – річній переправі, 

Не спиться ще й Місяцю в небі, не спиться й Луні.

Із лівого берега ми перебрались на правий –

І в наших серцях розлилася, як річка, любов, 

І тілом ідуть почуття, мов би венами, кров!

…В цій річці любові ти берег є лівий, я – правий

І ми у цій річці кохаємось. Настрій – яскравий! …

…Вже Місяць у річці заснув з ним заснула й Луна, 

А в нас із тобою душа ще не сонна, а брава!

Й на річці сьогодні не спиться з тобою лиш нам, 

Бо я – твій пором, а ти – люба моя переправа!


В ДОЛИНІ

В долині, де верби косички свої заплітають, 

Й на гіллях блищить сріблоносна ранкова роса

Прокинулись ми: солов’ї нас піснями вітають…

…На грудях моїх ще лежала в інтимі коса!

В долині обличчя сіяли інтимом любові:

Зник в небуття наш душевний вечірній мінор –

До наших сердець вже прийшли почуття лиш святкові

Й малюють в серцях доленосний любовний узор!


В ЧАРУЮЧІМ СНІ

Із серця твого у моє, йде джерельна, любов –

Моє почуття, мов водицю святу п’є її, 

А серце моє у твоє почуття шле свої

І в наших серцях розігрілась любов, як і кров…

Й рум’янцем зорять вже ланіти твої і мої!

В твоєму волоссі гуляє сріблястий покров, 

Обличчя твоє украшає рудих брів тятива, 

А очі твої, як два моря, і я в них пливу, 

І поруч коли ти зі мною – душа ожива, 

А сплю – то неначе я бачу тебе наяву!


ПЕЙЗАЖ КОХАННЯ

Звершилось жадане: в їх зустрічі сяйне світання, –

І ніч, мов завмерла у передчуттях найсвітліших, 

І гучно говорить щось тиша про їхнє кохання, 

І зорі, щось степу віщують, мов подруги ліпші…

Уже закохалася в нього вона до безтями –

Петлею любові стискали закохані руки!

Його зворушилася ласка – горів почуттями, –

Він був вже готовий на смерть від солодкої муки!

Їх Місяць близь скирти в обіймах вже рогом малює, 

Та ще малював, як лежали на сіна копиці –

Його цей пейзаж польовий безкінечно хвилює, –

Він їх малював ще й тоді, як ішли до криниці!...

Світало – їм жайвір у пісні озвучив лібрето:

На них ще чекають і сіно, і вила, і гарби…

…І будь я, принаймні, – художником, а не поетом, –

Ретельно я б їх малював, не шкодуючи фарби!


НОЧІВКА В ГАЮ

Мов два солов’я, дві душі заспівали у нас –

З’єднались цілунком в єдиний душевний мотив!

Серця розгорались любов’ю, мов жар кавуна

І гай по долині мелодію лісу котив, 

В якій солов’я визначається тон, як ведучий.

Водночас обидві мелодії ми відчували –

І наші два серця з’єднались в єдине й везуче!...

…Отак аж до самого ранку ми вдвох ночували!


ВЕЛИКА ЛЮБОВ

На море з тобою прийшли ми, прокинувшись вранці, 

І плаваєм в морі удвох на одному матраці:

На хвилях одні ми, лиш чаєчки над головами

Та небо бездонне із хмарами висне над нами, 

Ще з нами й любов, як те небо, бездонна й не тлінна –

Для неї і море мілке й океан по коліна!


ХВИЛЯ СВЯТОЇ ЛЮБОВІ

Були ми обоє, як море, бурхливі й прозорі –

Злились ми з тобою на хвилі святої любові:

Були ми в юнацькі роки, як той човник на морі, 

Який віддалявся, як юність, верста за верстою…

А нині пливем ми на зрілій життєвій орбіті

І, ніби земне, відчуваєм тяжіння юначе, 

Яке віддалилось від нас у любовному світі

І хвиля святої любові за юністю плаче …


ВІТЕР СИВИНИ

У нашій любові й коханні усяке бувало –

І легко і тяжко, – жили ми зі щастям, з бідою…

Й хоч осінь чіпляє над нами своє покривало –

Душа молода, та і ми не старі ще з тобою!

Ще наші обличчя весняний вітрець окрашає, 

А те що осінній вітрець сивиною вже дише

Й на наших же скронях свою сивину залишає –

Не лихо, – він книгу про наше кохання лиш пише!


ЛЮБОВІ СЛЬОЗА

Ми знов у зеленім шатрі, сидимо під вербою, 

Нам чути, як квакає піснею, жаб’ячий хор.

Та коник, мов скрипка скрипоче нам десь між листвою…

Сумні ми прийшли на ставок, щоб розвіять мінор.

Крізь листя твій зір залюбки діставати став зорі –

У радих очей усміхнулась любові сльоза, –

Краса забарвила коханням в чудовім узорі –

До серця любов’ю зайшла почуттєва гроза!

Ніч в небі, немов запалила багато свічок, 

А небо в ставок – загасити, – із ними упало.

І Місяць між ними, неначе рибальський гачок –

Спіймати він зірку задумав, – хай, щоб там не сталось…

…Лунали до ранку цілунки смачні під вербою!

Не чути, як квакає піснею, жаб’ячий хор.

І коник, уже не скрипоче про щось між листвою –

Як завжди в зеленім шатрі загубився мінор!


ЧОВЕН ДОЛІ

Веслуємо, люба, у човнику долі з тобою

На хвилях любові у нашому морі життя, 

В якому і радісні штилі і суму прибої

Належно сприймає душа у своїх почуттях

І кров’ю емоцій розносить у нашому тілі, 

Лишаючи в долі буттєві сліди загартілі…

І де б нас у човнику долі в морях не носило –

На хвилях любові веслуємо ми крізь буття, 

І якби життя не штормило – ще маємо силу, 

Бо наша любов доленосна – це весла життя!


ЛЮБОВІ ГНІЗДО

Без тебе оселя була як без затишний дім, 

Без тебе я в нім проживав, як в пустому гнізді.

Коли ж увійшла ти і в очі дивились ми, зряче, 

То в поглядах цих чарівливих нам ніби здалося:

Твоя вже любов у моїй проживає неначе;

Моє ж почуття з почуттями твоїми злилося –

Він став нам з тобою любові суспільної дім

І ми в нім живем, як у теплім, затишнім гнізді!


КОХАННЯ

Зелену постелю трави лугової

Зіркова габа на всю ніч застелила!

Нас Місяць стеріг – з тятивою, як воїн, 

А ніч нас своєю фатою накрила!

І радість, і біль попросились до хати –

Вони, як дві подруги – в душах сусіди!

То плакала радість, то болем сміялась –

Не встигли за ними хоча б подрімати!

Але в нас на них вже немає обіди, –

Бо душі й серця почуттями буяли!...

…Так швидко скінчились нічні ритуали:

І радість, і біль сперечалися лунко;

Зелену постелю зірки прибирали;

А Місяць – збирав у траві поцілунки!


У СКВЕРІ

Закоханій парі лиш Місяць у сквері зорів

Й вогонь, що у їхніх серцях від любові горів!

Стояла холодна зима – сніг лапатий летів, 

Ці двоє улюблених вечором в сквері гуляли:

Між кронами вітер морозний, як куля, свистів, 

Їх гріла любов, бо вони у любові палали!

Від їх поцілунків гарячих аж таяв і сніг –

Вони ж почували себе, як у теплій весні!


ЩАСЛИВА ЗУСТРІЧ

Як стрілися ми – то один одного полюбили

І душі чутливі мерщій закохалися теж –

У спільнім житті набирались кмітливої сили

І з нею обоє були вже щасливі без меж!

Ти серце своє поселила у серці моєму, 

А душу мою поселила у душу свою:

І пишуть вони про любов у коханні поему, 

Яка розросталася в нашім буттєвім гаю!


РОЗЛУКА

На зміну любові приходить розлуки початок:

Розлука – любові палкої смертельна печатка…

Початок розлуки – це смертний життєвий є фініш, 

Це наша любов, як і Сонце, за тучі зайшла, 

Це смерті бродячої в світі гнітючіші тіні, 

Вона – це небажаний в долі буттєвий аншлаг…

Так замість любові приходить розлуки кінець:

Розлука – любові палкої смертельний вінець…

Й приходе на зміну любові розлукою гніт

І сум, як вінок похоронний, приносить з собою –

І стане душа льодяною, неначе той лід, 

Й на цвинтар із болем смертельною піде ходою…


СЕРЦЕ ПРОСИТЬ

Плаче ніч зірками неба –

Як із ринви, ллються сльози…

Сріблом линуть вії в тебе, 

Йде із тебе дух мімози!

У душі вогонь тривоги –

В дикім лісі я з тобою, 

Серце просить допомоги –

Хоче справжньої любові!..

Шепче щось духмяне листя, 

Нам зозуля час кувала…

В поцілунках ми злилися –

Нас любов зачаклувала!..

…Більш не плаче ніч зірками, 

Не горить вогонь тривоги, 

Бо тече любов річками –

Щастям стеляться дороги!


КРАСА І ЛЮБОВ

Краса – це любов, – це природи чаруюча сила, 

Що зір наш сприймає і шле в почуття нам, як дар!

Її і царі, як корону властиву носили, 

Зігріє, мов Сонце, і тішить неначе янтар…

Краса – це любов, – вартові на буттєвих початках…

То хто ж – є вона, – чи що ж це?! І наш розум довів:

Як небо і зорі, постійні Вселеної частки, 

Любов і краса – це постійні життя складові!


ЛЮБОВІ ЧАРУЮЧІ СТРІЛИ

Немов я у небо злетів, як побачив тебе

І з тої пори, кароока, коли ми зустрілись

Тебе відчуваю в собі, як неначе себе.

Я бачу твоєї любові чаруючі стріли:

Куди б не ішов – я у мріях тебе лиш несу.

Це доля моя відшукала тебе у цім мирі –

Тебе полюбив я за ніжну душевну красу!

Кажу я тобі, ненаглядна, відверто і щиро:

Що хто б не шукав, як в щасливих казкових сонетах, 

Та ще не вдається, любима, нікому знайти

У нашій безкраїй Вселеній такої планети, 

Що там проживає така ж чародійна, як ти!


У ПОЛОНІ КРАСИ

Ти сама красива з красивих дівчат на Землі

Ти – зірка! Красою затьмарила в небі всі зорі, 

Всіх ярче ти жеврієш в темній небесній імлі!

А очі у тебе кмітливі й азартно-прозорі…

Зустрів я тебе на околиці – скраю села:

Повічно на мене наділа любові окови, 

Своєю красою мене ти в полон узяла

З якого на волю не виберусь я вже ніколи


СТАВОК ЖИТТЯ

Ставок. Освідчення на греблі…

У воду Місяць впав – потух!

Твої цілую руки теплі –

Читаю в них душі статут!

І ти цілуєш ніжно, смачно –

Дух тіла у полон взяв нас!

Мов повінь почуття йдуть значно –

Брунькується в серцях весна!...

…Збагнули став життя обоє –

З’єднались долі біля верб!

Для нас кохання – гімн любові, 

Любов для нас – кохання герб!


В НІЧНІМ ОРЕОЛІ

Зігрілась душа, що була холодніша від льоду –

Любов чародійна устами її розігріла!

Було восени це – під деревом, – в полум’ї глоду:

Ланіти рум’янцем, мов ягоди глоду, зоріли, 

В серцях почуття зашифровані в тайні паролі –

По тілу розходились в мене і в тебе, мов хвилі, 

Й літали під зорями неба в нічнім ореолі –

В любові такі почуття, – найрідніші і милі!


НЕСУ ЩОРАНКУ

На віях ніби пилок-приваба –

Цвітінь зіниць польової квітки, 

Яку для тебе несу щоранку, 

Щоб погляд хоті очей спиняти

І пити з нього нектар любові!


ПОЧУТТЯ ЛЮБОВІ

Де є почуття – там існує любов, як світання!

Де мрії твої в безкінечному Світі блукають –

Там є почуття на орбітах любові й кохання, 

Вони віковічні й за так в нікуди не зникають –

Вони і любові були джерелом в Атлантиді, 

Що спить у розломах земної кори – під водою…

Вони, як сигнал, що у космос ішов з піраміди…

Жила марсіяночка – жінка щаслива судьбою, –

Була і у неї любов, і цвіла почуттями, 

І ними в коханні була, як весь Світ, зачарована, 

І так, як і ми, теж влюблялася аж до безтями –

Бо лиш в почуттях міжпланетна любов закодована!


СОЛОВ’ЇНИЙ ГОЛОС

Пішли на прогулку вечірню у парк ми з тобою, 

Мов пісня, красиво лунала розмова твоя…

З твоїх уст, мов бархатні звуки злітали юрбою –

Була їх мелодія кращою ніж солов’я!

В цій пісні лунали святково бажання твої, –

Як щось говорила – гойдались, немов на орелях!

Я слухав тебе й підслухали тебе солов’ї –

Твій голос – вірніш імітація був у їх трелях!


ЛЮБОВ

Мов блискавка, в душу любов почуттям залетіла –

Два серця з’єднались в одно і любов’ю гриміли –

Твоєї любові – любов і моя захотіла!

І наші тіла від любові неначе бриніли…

Любов, як вулкан, що спонтанно в душі виникає –

Своє почуття, як ту магму з душі вивергає!

Чужого притулку в цім світі для себе шукає

І в ньому зріднитися миттю вона вимагає!

Любов – це кодована суть, – інформація предків –

Прибульців, які досягли в клонуванні вершини!

Любов – це і тайна Землі, – Атлантиди маєтків, 

Любов – це у вічне кохання космічні стежини!


МАГМА ПОЧУТТЯ

Маленька, вродлива й коли підійшла ти до мене –

Своїм почуттям розігріла, як магмою, душу, –

Воно, як з вулкану проснулось – і вабить, шалене!

Тож волі цього почуття я скоритися мушу –

Воно, як із пряжі любові аркан, мов зіткало, 

Й накинуло щиро – твій вибір в мені зупинило!

…Моє ж почуття і тебе теж любов’ю спіткало –

І в нашім коханні, як Сонце, навік засвітило!


ПРОЦЕС ПІЗНАННЯ

Пізнання процес, як і час, і любов не зупиниш

Щоб Всесвіт пізнати – людині життя не хватає…

А в мріях – процес як ішов, так і йде без упину, 

Коли ж у душі ще й любов – він за серце хватає!

Життя, пізнаючи – людина мудріє з літами, –

Вона заглядає то в космос, то в Землю, то в атом!

Як любить, то кажуть: «на сьомому небі літає», –

Тоді і пізнання для неї – найбільше є свято!

Коли ж закохалась уперше душа до нестями, 

Тоді йде пізнання процес – без ніяких ексцесів, –

Любе відкриття він доводить практично до тями…

Любов – це найкращий процес із процесів пізнання!


ХЛІБ – НАЧЕ СОНЦЕ

Ти з свіжого борошна в хаті хліб випікаєш

На нових жаровнях в старенькій печі, що дід виклав…

Ти в хлібі завжди сьогодення з минулим єднаєш –

Майстерно спікати, як бабушка вчила, і – вникла!

Ти з любим сьогодні мрійливе побачення маєш…

…Він двері розкрив і стоїть на порозі – скучає!

З печі хліб готовий для нього мерщій ти виймаєш –

І хлібом, як Сонцем, з любов’ю своєю стрічаєш!


БІЛЯ КРИНИЦІ

Тебе, карооку, стрічав край села –

Було в нас освідчення біля криниці…

До неї Дорога Кохання вела –

Попити любові святої водиці.

В ній зорі пірнали – хотіли води, 

І Місяць напитися інколи ходить!

Приходимо вечором часто сюди, 

Бо з неї джерельце любові виходить…

…Під ранок хмаринки до купи збивались

І Місяця зорі в дугу вже зігнули.

Ми з уст почуття, як свят-воду спивали –

В джерельній любові всю ніч ми тонули!


ФОРМУЛА ЛЮБОВІ

Любов – це Жар-птиця, що щастям до всіх прилітає –

Бажання виконує ті, що людині хотілось!

Крильми почуття всіх закоханих щиро вітає, 

Любов – це складна геометрія, – космосу тіло!

Її не розгледіти навіть озброєним оком…

І все ж намагаються вчені її розпізнати.

Та ще не вдається узнати так просто – наскоком!

Потрібно мабуть теорему любові вивчати…

Любов – це тяжіння Землі: в нім магніти кохання

І їх відчувають завжди у собі наречені –

При першім цілунку й останнім в любові зітхання!...

…Чи ж формулу птахи-любові нам виведуть вчені?!


ТИ БУДЕШ

З тих пір як у небо звелася, мов зірка померхла, 

Ночами осінніми думаю тільки про тебе –

І бачу живу, бо в мені ти іще не померла, 

І бачити хочу, бо є ще любові потреба…

У мріях я завжди з тобою – в уяві ти будеш:

Зорею, і в серці сіять, як червона троянда;

Весною, що будить любов почуттями повсюди;

І Сонцем, щоб сяяла наша любов, як брильянти!


ЄДИНА

У центрі мого кругозору ялинка буяє –

І вічно зелена, і пахне, як завжди, тобою!

У ній я тебе розпізнав – ми під нею гуляєм!

Навчає вона – у коханні обходити збої, 

Й тебе відрізняти від інших завжди, як єдину!

Неначе коріння, так ноги сплелись в ту годину, 

Два тіла, мов стовбури, злиплись смолою любові

І пальці вп’ялися в тіла, як ті голки ялинки –

Заоблачні страсті в ялинках збагнули обоє!

І знов ти для мене така ж неповторна билинка –

Тебе не зрівняти ні з ким – ти в цім світі єдина!

Бо в тебе всі чари – потрібні в коханні людині!


ЗУСТРІЧ – НАШЕ СВЯТО

На зустріч мчусь – мене ти ждала коло хати, –

Щоб про любов у мріях думку колихати!

Замети снігові – хіба нам перешкода?!

Закоханим хороша будь-яка погода!...

…В обіймах тепло нам – не хочеться в хатину!

Щасливі сидимо на лавці біля тину.

Буран співа, гуляє з ним метіль – повія…

Мов срібло, сніг виблискує на теплих віях…

Хурделить хай! Ми будем довго ще гуляти, 

Бо зустріч в будь-яку погоду – наше свято!


БЕЗДОННА ЛЮБОВ

О, кольору хвилі морської, задумливі очі!

Я в них, як у море, на дно недосяжне пірнаю

І бачу в них фауну й флору любові охоче, 

І душу твою, що русалкою з них виринає!

Ми плаваєм вечором в морі – воно ще штормує:

То нас підіймає на хвилі до самого неба, 

То хвиля нас тягне донизу – не видно і гори, –

Ми прагнем на берег, а хвиля нас наче гальмує!

Аж страшно! Все ж плаваєм – це є любові потреба…

Навколо блакить осяйна, неозора й прозора!...

Любові палкі почуття – найрідніші і милі, –

Вона в нас і глибша ніж море, і вища ніж гори!

Любові прибій – це в душевних емоціях хвилі, 

Любов, як море бездонна – як Світ неозорий!

29.07.2018 Поезії / Вірш
Кодована Доля (Глава 1. часина 3) / Вірш | Василенко Андрій Антонович
Попередня публікація: 28.07.2018 Поезії / Вірш
Кодована Доля (Глава 1. частина 1.) / Вірш | Василенко Андрій Антонович
НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
18.08.2018 © Панін Олександр Миколайович / Верлібр
Тінь Страху
18.08.2018 © Вікторія Івченко / Філософський вірш
Пам`яті Василя Стуса
18.08.2018 © Добродій Ольга Іванівна / Вірш
Щука і карась
18.08.2018 © Панін Олександр Миколайович / Гумористичний вірш
У Чаклунському Лісі
18.08.2018 © Іван Петришин / Переспів
Under a Cloud (Under a cloud)
Кодова Доля. Глава 2.
29.07.2018
Кодована Доля (Вірші. Глава 2. Частина 2.)
29.07.2018
Кодована Доля (Глава 2. Частина 4.)
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: Відсутній
Переглядів: 5  Коментарів:
Тематика: Поезії, вірш,
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
09.08.2018 © Суворий
Судетська криза: чехи відкидають ультиматум Гітлера, Європа мобілізується (вересень 1938)
08.08.2018 © Суворий
Проба сил: Чи Росія може воювати? (вересень 1938)
08.08.2018 © Суворий
Судетська криза: Англія та Франція примушують Чехословаччину віддати Судети (вересень 1938)
07.08.2018 © Суворий
Судетська криза: Чемберлейн їде до Гітлера (вересень 1938)
06.08.2018 © Суворий
Похід Польщі проти української церкви (вересень 1938)
ВИБІР ЧИТАЧІВ
08.09.2013 © НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ
03.05.2011 © Наталі
08.02.2012 © Серж
23.10.2016 © Артюх Леся Вікторівна
28.04.2012 © Антоніна Грицаюк
05.01.2016 © Григорій Божок
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008 - 2018
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори ©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди