29.07.2018 14:42
Без обмежень
10 views
Rating 0 | 0 users
 © Василенко Андрій Антонович

Кодована Доля

Глава 2. Частина 5.

Гімн любові держави Кохання

УЯВНА ЗУСТРІЧ

– Самотність, – гірка ти, полин твій зі мною…

Що треба мені, щоб здолати цю відстань?

Навіщо прийшла ти до мене, мов хуга, зимою, 

Мо, ’ хочеш, щоб я із тобою, як лід став?

Все – рівне нулю, щоб тебе геть прогнати, 

Бо ти, як неправда, існуєш бідою, 

Бо ти як той час, що не можна догнати, 

Ти сієш нещастя своєю ходою…

– Кохано! Ти в небо пішла вже – додому, 

Лишила мене у гостях наодинці…

… Все ж щастя – мені щоб в уяві, – самому

Зустріти тебе на космічній зупинці!


В КОСМІЧНІЙ ОСЕЛІ

Стелилася в сонячний день килимова доріженька літа –

Тебе забирав до своєї садиби сам Бог…

Чекай там мене…Як заграє печальним мотивом трембіта –

Космічну оселю Бог дасть нам одну для обох!...

І я вознесуся до тебе – кохання, як вперше, зустріну –

І знов замузичить у душах пристрасний огонь…

…А нині до тебе мрійливо в акордах любові лиш рину, 

Щоб радо в уяві дістатися серця твого!


ПРОЩАВАННЯ

Прожите в коханні з тобою – мене ощасливило, 

Бо кращої долі немає – навік полюбитися!

Було в нас кохання – весна з найтеплішою зливою, 

Та в інший ти простір пішла, щоб любов’ю наснитися!

В матерію іншу душа навіки поселилася

І з неї мене, мов на ниві кохання, пасе.

За мене любима в стражданні лиш Богу молилася –

Бажала щораз лиш здоров’я мені над усе!

…На грудях коханих за звичаєм руки схрестилися –

В дорогу космічну тебе наряджали ми вбранням, 

Тобою востаннє всі рідні і я причастилися…

…Ти ж нам звідтіля усміхайся, мов Зоренька Рання!


КОСМІЧНА ЗУСТРІЧ ДУШ

Ми в космосі вдвох на орбіті любові літаєм –

Наш килим кохання гаптують і Місяць, і зорі, 

Нам видно росинку, що променем Сонця вітає

Й оселю… де пам’ять лиш наша пильнує в дозорі…

…У космосі душі вже наші зустрілися знову –

Бо бачить душа у раю спочиваючу душу, 

Де має любов не фізичну – астральну основу…

…Любима, в уяві моїй ти воскреснути мусиш!


БАЖАНИЙ СОН

Ти любов розмістила свою у свідомість мою

І від неї мої почуття мов у небо звелись…

Обіймаєш, голубиш, цілуєш мене, як колись…

Ми дивилися в очі, обнявшись, з тобою – стою!

І над нами шпаки пролітають, як мрії весни, 

Їх політ ми стрічаєм – і руки, мов крила, звелись!

І, неначе ми – птахи, кружляєм над нашим садком, 

І знов, наче сіли на Землю і садом йдемо, 

І любов, як свідомість, у спогадах йде у бутті, 

І, мов квітне тобою – моїм ненаглядним цвітком!

Ти радієш – щаслива… і знову померкла немов…

…Хоч болить – та щоночі б я бачив цей сон при житті!


ЗОРЕЦВІТИ ЛЮБОВІ

Ридає душа. О, гіркі почуття!

Мов хмари, нависли скорботи печалі:

Мов Сонце за обрій – пішла із життя, 

Один я тепер на любові причалі…

Без тебе цей світ вже погас назавжди, 

Лиш наша любов незгасимо ще світить, 

В мої почуття ллє живої води –

Любові твоєї сяйні зорецвіти!


СПАСИБІ ТОБІ

Я вдячний за те, кароока, тобі, 

Що стрів я тебе на річному пероні, 

Легенда жива – ти в моїй ще судьбі, –

В уяві цілую засніжені скроні…

Спасибі тобі, що без тебе я плачу, 

Звернувшись до тебе, щоб снилась мені…

Тебе, як живу я кохаю і – бачу, 

Бо й досі не вірю, що ти у труні…

САМОТНІСТЬ

Лютує туга – серце крає, 

В душі, без тебе, пусто – зимно…

Мені з тобою дім був раєм –

Тоді кохались завжди плинно!

Гули палких цілунків шквали –

Пускали почуття на волю!...

Що є самотність – ми не знали:

…Вона ж – болючіша від болю.


ЛЮБОВІ СВІТИЛО

Зі степу нам віяв любов’ю щасливою вітер…

І слово любові твоєї мій шлях освітило, 

Бо слово було із душевно закоханих літер –

І стала ти в долі моїй, як любові Світило, 

Як слави незламної меч – незалежності доля!

Твоє лиш словечко любові з’єднало нас в долі –

Йшов дух ароматів любові, мов квітів із поля…

Та й, що є найкраще у слові свободи, крім волі!...

…Та раптом зі степу повіяв засмучений вітер, 

Бо слово любові твоє бездиханно світило, 

Хоч слово останнє було без закоханих літер –

Навіки в мені ти – любові безсмертне Світило!


ПОКЛИЧУ – ЧЕКАЙ

Пішла ти… – звідтіль вороття вже не буде…

Та вічно в уяві тебе я кохаю, 

І бачу тебе я у світі повсюди, –

До себе у мріях – любов’ю гукаю!

Живу і чекаю: з життєвої клітки –

До тебе прийду я – узимку, чи влітку!

У нашім коханні була ти святою –

Без тебе у мене позбавились сили!

Як доля мене розітре самотою –

Покличу тебе зі своєї могили!


ЖИВУ ТОБОЮ

Без тебе нудно – наче ніч, минає день, 

Немов дощі осінні йдуть в моїй душі…

Ну, що удіяти, поради брати де?!

В думках весь час повзуть диявола вужі –

Сичать: «Ти жінку схожу мусиш вже знайти».

Та де ж шукать її, в якому з двох світів?!

Вони на тебе, а на них – не схожа ти…

…В уяві в космос твій до тебе я злетів, –

Бо я нудьгою, як тобою, лиш живу…

Мені ти – Сонця тьма і радості біда!

З тобою я у мріях – наче наяву…

…Свою ж нудьгу за жінку схожу – не віддам!


УЯВНІ РОЗДУМИ

Неспокій в душі розгулявся немов буревійник –

Дерева любові з коріннями геть викидає!

Та прийде мій спокій, я буду лежать, як покійник, 

І доля моя, як свіча, у руках запалає!

Ти вже на тім світі – чекаєш любові погоди…

Як прийде мій час – поховають, без тебе близь тебе –

Бо тільки любов, як нас зводить так само й розводить!

За мене у церкві попи прочитають молебень, –

Не можу ніяк на тім світі себе я збагнути…

…Уяву колише любові колишньої спека, 

У мріях – без тебе хотів би в тартарі я бути –

Бо рай без коханої – місце ще гірше від пекла!


В КОСМІЧНІЙ КОЛИСЦІ

На колінах ти в мене гойдалась колись, 

А тепер небеса колисають в зірковому лоні…

Полонила тоді безкінечності вись, 

А сьогодні – вже ти в безкінечнім космічнім полоні…

Нам світили зірки в яблуневім саду, 

Ми любов’ю налиті були вже, як яблука соком, 

Бо в коханні були, як перга у меду, 

А тепер – не дістати тебе, – і озброєним оком…


В ДЕНЬ НАРОДЖЕННЯ

Сьогодні день свята – ти вперше в світ очі відкрила, 

Щоб потім звестися у космос і стати зорею!

Та чомусь із неба з’явилась диявола сила –

І доля тебе заарканила смерті петлею…

Сьогодні день свята – в цей день з почуттям поріднилась, 

Весна малювала дзвінкі майбуття візерунки

І рідна природа свою дарувала нам милість –

Небесні й земні, наче мрія, дарунки…

Без тебе, неначе без світла, стемніла оселя, 

Але, як без тебе душі не буває так гірко, –

Та все ж ти вселяєш у мене надії веселі:

Щодня ти в уяві сіяєш – мов Ранішня Зірка!


АБИ СКАМ’ЯНІТИ

Йти з каганцем довіри до обрію зустрічі, 

Щоб втрапити в повінь твоєї любові, 

А в скельцях твоїх очей

Аби скам`яніти хоч діамантом!


ПІД КРОНОЮ

В саду ми нарвали черешень. Під кронами сіли на травку…

Для нас почуття у цей вечір були у житті найзначніші –

Коли цілувались – по тілу немовби побігли муравки, –

Уста ж бо твої від черешень солодші були й червоніші!

Черешень наїлися й стали, як ті соловейки співати…

На гілці розгойдувавсь Місяць, серпом зачепившись за крону.

Коли повертались додому, трояндово стало світати –

Узявся загравою обрій, одівши, мов Сонця корону!...

Черешня моя – солов’їха душі із вишневого саду, 

Ти гріла мене лиш любов’ю своєю, бо нею світилась!…

…А нині, як раньше, в саду я поруч з тобою не сяду, –

Бо Сонечком, ти аж за обрій земного буття закотилась!


КІВАЧ

В Карелії я не родився

Під пісню твою, Ківач!

Мені ти побачився дивно –

Вві сні навесні бува:

Неначе весілля зіграти

Приїхав до тебе я, 

Зайшов як до рідного брата, 

Зібралася вся сім`я!..

Прийшли наречену побачить

Берізоньки молоді

І, взявшись за руки гарячі, 

Завмерли в твоїй воді...

... Кохана – берізка стояла, 

І хвилю я бачив ту, 

Що з піни для неї зіткала

Й наділа, немов фату!


ВІНОЧОК ТИШІ

Молочний Шлях звис вишиною –

Зірки любов до нього мають.

Шепочуть квіти з тишиною, –

Щось про любов розповідають!

Ти з квітів цих сплела віночок, 

З ним тишу в море відпустила!

Він в тиші був – любов-дзвіночок.

Несла його кохання сила –

Дзвонив любимому, планетам…

Приплив на берег, знов до тебе.

Ти в тиші – мов була заперта.

Дивилась мовчки лиш у небо…

На виклик твій прийшов коханий.

Любов вас вмить взяла в тенета –

Вінок плели благоуханний…

…На тишу наложилось вето!


ВЕСЕЛКА

Сім кольорів веселка має, 

Сім нот – і пісня в ній звучить ...

Ми під веселкою, під гаєм, 

Над нами пісня височить!

В ній кожна нота колір має, 

А колір нотою звучить ...

Ми під веселкою, під гаєм, 

Любов у пісні майорить!

Я – в пісні колір: ми це знаєм, 

Ти – нота пісні, що звучить ...

В нас під веселкою, під гаєм

Любов, як пісня, кольорить!


ТЕНЕТА ІНТИМ

У каміні тіла скрито

Жевріє жар залицяння, 

Йдуть із губ твоїх нагрітих

Теплі хвилі обіцяння…

Від бажання серце мліє, 

Я від млості, мов п’янію:

То горю вогнем кохання, 

То в лабетах долі тлію…

Почуття горять в двобої

У тенетах, що з інтима –

В них завжди процес любові

Тліє довго і без диму?!


ВОДА ЛЮБОВІ

Ти губи смачненькі, здається, вмокнула у кров, 

Й вони, як багаття, яскравим промінням горять.

В твоєму волоссі гуляє сріблястий покров, 

Ланіти твої лиш для мене рум’янцем зорять!

І віями-стрілами ранить твоїх брів тятива, 

А очі твої, як два моря, у них я пливу, 

І поруч коли ти зі мною – душа ожива, –

Неначе ві сні, я побачив тебе наяву!

Ти брала з криниці, неначе як воду, любов

У цій благодійній воді долю узрів я свою…

…І з тих пір, коли попили ми цю воду обоє, 

Лише із тобою цю воду любові я п’ю!


СВІТАННЯ ЛЮБОВІ

У небі згубилася Зіронька Рання, 

Проснулися й ми вже на скирті соломи.

Земля чарувала розквітленим вбранням, 

Були ми в полоні інтимної втоми –

Святі почуття до зірок аж звелися!

У душах сіяло любові світання…

…Під скиртою кури вже з півнем греблися –

Він їм кукурікав про наше кохання!


У ПОЛОНІ ЛЮБОВІ

Ти, похмура, мов осінь, мене, мов не чуєш, 

А навколо – ні звуку, – мов спокій заснув!

На мої почуття холодком реагуєш, 

Я ж до тебе шукаю доріжку-весну, 

У душі почуття, мов у морі, – прибої, 

А навколо – ні звуку, – мов спокій заснув!

Я душею у тебе в полоні любові, 

І торую до тебе доріжку-весну, 

У душі почуття журавлями курличуть, 

А навколо – ні звуку, – мов спокій заснув!

Я, мов громом, тебе на побачення кличу, 

Знайшовши до тебе доріжку-весну…

…У душі почуття, мов струмочки крикливі, 

А навколо – ні звуку, – мов спокій заснув!

Ми в полоні любові з тобою щасливі –

Бо знайшли до кохання доріжку-весну!


ТИ В СВІТІ ЄДИНА

У центрі мого кругозору ялинка буяє –

І вічно зелена, і пахне, як завжди, тобою!

У ній я тебе розпізнав – ми під нею гуляєм!

Навчає вона – у коханні обходити збої, 

Й тебе відрізняти від інших завжди, як єдину!

Неначе коріння, так ноги сплелись в ту годину, 

Два тіла, мов стовбури, злиплись смолою любові

І пальці вп’ялися в тіла, як ті голки ялинки –

Заоблачні страсті в ялинках – збагнули обоє!

І знов ти для мене така ж неповторна билинка –

Тебе не зрівняти ні з ким – ти в цім світі єдина!

У тебе всі чари потрібні в коханні людині!


РАНКОВИЙ РОМАН

Позіхається Місяцю, тільки не спиться, 

Бо в очах парубоцьких — жар-птицями зорі, 

Та й на колесі Воза поскрипують спиці, 

Ще й закоханим треба світити в дозорі…

Щоб словами любові писався роман, —

Зореспів про любов і сердець перегуки, 

Щоб сюжет обрамляв сам ранковий туман, 

І щоб встигла любов підписати до друку!


РАНКОВА КРАСА

На губах, мов з нектару, смачненька роса, 

Із очей променився любові вогонь!

В романтичний полон забирала краса, 

І тремтіла рука від бажання твого!

Нам стелилась під ноги, мов килим, трава, 

Променилося заспане Сонце в росі, 

І Земля нам дала мандрівничі права –

Закохавшись, бродити в ранковій красі!


ХМАРИ ЛЮБОВІ

В мрійливому небі твоєї душі

Збираються хмарки твого почуття

І в серце пливуть, як любові рушій

І створюють в ньому любовне життя.

Воно то освічую Сонцем шляхи, 

А то уперіщить дощем грозовим

В бутті, омиваючи наші гріхи –

Попробуй у долі щастя зловить!?

Та ось вже затихла любові гроза

З коханим і грім почуття вже замовк –

Любов проясніла у небі думок

Й скотилася радісна з вії сльоза!

Розвіялись хмари і вітер ущух –

На вулиці тихо, – немає грози…

…Та й, що ж то за хмара, яка без дощу?1

Та й, що ж то за жінка, яка без сльози?!


ЕФІРНА ФОТОПЛІВКА

Космічний ефір – це хранитель планет і людей

Йому лиш належить ця здібність в природі

В собі фіксувати любов у людськім родоводі, 

Лиш в ньому є зміст буттєво-життєвих ідей.

Він бачив як ми в нім освідчились вперше обоє

Цей факт у собі зберігає, немов фотоплівка –

В нім наша любов і твоя чарівлива голівка

Лиш в ньому є тайна й загадка любові!

Літаємо ми по орбіті любові з тобою, 

А в космосі тільки лиш зорі і ми: ти і я!

Як в космосі кожній планеті орбіта своя

Отак і в людині орбіта причетна любові!


РОЗУМ, ДУША І ЛЮБОВ

Живуть три матерії: розум душа і любов

У мозку – в його лиш резервній частині, 

З якої лунає, мов сполах, вічності зов –

Він в душах любов висіває, мов зерна!

Любов у житті довголіття людині дає, 

Палким почуттям наділяє людину –

Їй все віддає, що у неї самої ще є –

Хорошу і світлу любовну годину!

На атомнім рівні утрьох об’єднались вони –

Тихенько собі у космічному вирі живуть!

І теж володіють магнітом й тяжінням земним.

Ніхто їх не бачив, та мають матерії суть!

Як двоє стрічаються й в них протилежний заряд, 

То їх почуття і душа не сприймають любов, 

Якщо ж в них тотожні заряди, то любовний їх взгляд –

Магнітом у них притягається тіло і кров!

Зробили недавно лиш вчені таке відкриття –

Отаке в них у трьох у Вселеній існує життя!


ПОВІСТЬ ЛЮБОВІ

Ми у нашому парку з тобою гуляємо

Бо найкраще немає інтиму – ми знаємо!

І для нас із тобою в цім парку бува, 

Що про нашу любов соловейко співа!

Про кохання завзято вже повість ти пишеш, 

Що любов у нас нашою долею дише…

…Ти сказав, що в коханні я в тебе свята

У любові тріумф – це закохані повністю!

Тож мій, любий, описуй ти прозою так, 

Щоб в сюжеті, як квітка, цвіла я в цій повісті!


ЛЮБОВ І БЕЗКІНЕЧНІСТЬ

Любов – це ефірна матерія Світа.

Енергію має з електромагніта.

Вона є безсмертна й існує в живому –

Немає у неї постійного дому.

Вона як і Сонце теж гріє людину

І теж, як людина, душевна й сердечна!

Любов, як і час, теж немає зупину, 

Вона, як Вселена і теж безкінечна!


ПОЧУТТЯ І ВОДА

Переповнені вже почуттям і любов’ю

Ми гуляємо близь водопаду з тобою

Як дві наші душі почуття об’єднало, 

Як два берега в річці вода омиває, 

Так завжди на воді все живе проростає –

Є в природі загадок життєвих чимало…

Як було ще колись так буває і нині –

Що любов і вода необхідні людині.

Як у річці вода й почуття у любові, 

Так і ми у цім світі існуєм з тобою –

Животворча в води закодована влада, 

Бо в молекулі кисень живительний має!

Як нема на Землі без води водопада, 

То так без почуття і любові немає.


ЯК НЕБО – БЕЗДОННА

Ми в любові освідчились в бібліотеці

Нам здавалось, що ми у любовній фортеці –

В ній нашу любов не розрушити вічно!

Ми ж будову її розглядаєм всебічно:

Я без тебе, як буква, шо випала з слова, 

Ти ж для мене, як слово любовного зова!

В нас любов, як і небо блакитна й бездонна –

Нам вона, як повітря в ефірі озонна!

Нам відомо – бува почуття угасає

І знов потім в душі розважально буяє!

А якщо ж в нас любові зненацька не стане –

Ми, як квіти без Сонця, без неї пов’янем.


ПО ЗАКОНУ НЬЮТОНА

Вже все наше село по осінньому спало, 

Ми ж сиділи іще в яблуневім саду.

Близь нас яблуко спіле на землю упало –

Його вітер шалений із гілочки здув.

По закону Ньютона падіння це сталось –

Нагадало воно про тяжіння земне.

Ти ж так смачно в саду, цілувавши мене

Нагадала мені про існуючу старість…

Все ж іще не старіємо ми із тобою!

Й хоч тяжіння земне ми не в змозі минути, 

Та докіль у нас буде тяжіння любові

Нас із гілки життя і всім бурям не здути!


ЛЮБОВ ФІГУРИСТОЧКИ ДОЛІ

Нам одну на двох доля судила дорогу:

Тільки вдвох треніровки були на катку, 

Ти у діях була і кмітлива, і строга, 

Я ж тебе полюбив – до любові охочу

Бо ми мали обоє чаруючу вроду!

Як пускалися ми у фігурний танок

Ти для мене була, мов стежинка із льоду, 

Я ж для тебе – ведучий фігурний коньок!

Як впіймав я на руки тебе на льоту –

На долонях у нас, як коньки на льоду, 

Нам накреслила шлях фігуристочка – доля, 

Бо у нашій любові була на це воля!


МІНА ЛЮБОВІ

Ти завжди красувалася в юпочці «міні»

Й підірвалася ти в ній на бажаній міні.

Був з любові у ній почуттєвий заряд, 

Він із ніг поваляв всіх дівчинок підряд!

Цей заряд почуттєвий – він був чоловічний

І любові твоїй показався, як вічний, 

А любовні осколки – у душу встряють

І тебе у замріяні мандри ведуть!

Залюбки й він дивився на юпочку «міні»

І, розгледівши теж підірвався на міні!


МОВА ЛЮБОВІ

Любов – це окреме є тіло астральне, 

Що має своє почуття емоційне

І воно розмовляє з душею доцільно, 

І живе у душі із тілом ментальним, 

Що тілу фізичному зичить свій розум, 

Щоб на мові любові творить із душею

Про кохання роман філософський у прозі

Й вести до любові в сердечну алею.

У цій мові слова всі електро-магнітні

Й несуть у собі почуття лиш тендітні.

Як душі магнітні, і двоє зустрілись –

Слова почуття в них беззвучно зоріли!

Якщо повністю душі уже розрядились, 

І двоє зустрілись – то любов їм й не снилась.


ГРІМ І БЛИСКАВКА

Він – є грім я – є блискавка в нашій любові –

Це так буде аж доти в ній з’являться збої…

Як не буде блискавки без грому

В нашім небі без дна й голубому, 

То отак і без блискавки й грім не буває!

Так і нас друг без друга в бутті, мов немає.

Ми в цім світі постійно щось краще шукаєм –

Я в любові виблискую, він – громихає!


СКЕЛЯ ІНТИМА

На скелі, що в небі живе

І в море із нами пливе

Тут доля звела нас сама, 

Бо ліпше інтима нема!

Кохаємось ми залюбки

Тут нас заховав день тривкий…

…Та в сірому небі, 

Мов півнячий гребінь

Вже й Місяць над нами повис –

І ми опустилися вниз!


БУЛА ТИ ЩАСЛИВА

Хвилюється море, що високо в гори –

Колись тут з тобою гуляли в цю пору…

Без тебе якесь непривітливе море –

На хвилях блакитних не плаваєш поруч!

Була ти, мов хвиля прибійна, у морі –

Купалися в ньому, ми в радості й горі!

Твої почуття, як ті хвилі, котились

Від тебе з душі і до мене у душу!

На гарну погоду тоді нам щастило, 

А нині я сам вже купатися мушу…

Була ти щаслива казкова русалка.

І очі у тебе цвіли, мов фіалки.

…Гуляю один – по тобі лиш скучаю, 

Тебе я у хвилях прибійних шукаю…

Лиш слухаю пісню про море від чайок, 

Й у згадках – уявно з тобою блукаю…

…Немає тебе тут, кохана… Немає!

Я гірко зітхаю. І море зітхає…


СЛІД

Ти заснула навіки, але, мов не спиш –

Я в уяві на тебе, біжучу дивлюсь:

Мов по квітах – по серцю моєму біжиш, –

Мов бджолу медоносного щастя ловлю!

Закінчився уяви морозяний сон –

Замерзають без тебе душа й почуття, 

Не міняє лиш серце ритмуючий тон –

Я в нім серця твого відчуваю биття!

Ти на небі, але ж – не в розлученні ми, –

Залишила любов нестираючий слід

На останнім життєвім порозі зими –

Слід цей серце і душу заковує в лід…


СОН СПОГАДІВ

Ти любов розмістила свою у свідомість мою

І у мріях вона викликає на спогади сни…

Обіймаєш, голубиш, цілуєш мене, як колись…

Ми дивилися в очі, обнявшись, з тобою – стою!

І над нами шпаки пролітають, як мрії весни, 

Їх політ ми стрічаєм – і руки, мов крила, звелись!

І, неначе ми – птахи, кружляєм над нашим садком, 

І знов, наче сіли на Землю і садом йдемо, 

І любов, як свідомість, у спогадах йде у бутті, 

І, мов квітне тобою – моїм ненаглядним цвітком!

Ти радієш – щаслива… і знову померкла немов…

…Хоч болить – та щоночі б я бачив цей сон при житті!


ЖДИ МЕНЕ

Стелилася в сонячний день килимова доріженька літа –

Тебе забирав до своєї садиби сам Бог…

Ти жди там мене…Як заграє печальним мотивом трембіта –

Космічну оселю Бог дасть нам одну для обох!...

І я вознесуся до тебе – кохання, як вперше, зустріну –

І знов замузичить у душах пристрасний огонь…

…А нині до тебе мрійливо в акордах любові лиш рину, 

Щоб радо в уяві дістатися серця твого!


НЕСПОКОЮ СПОГАД

Неспокій в душі розгулявся немов буревійник –

Дерева любові з коріннями геть викидає!

Та прийде мій спокій, я буду лежать, як покійник, 

І доля моя, як свіча, у руках запалає!

Ти вже на тім світі – чекаєш любові погоди…

Як прийде мій час – поховають, без тебе близь тебе –

Бо тільки любов, як нас зводить так само й розводить!

За мене у церкві попи прочитають молебень, –

Не можу ніяк на тім світі себе я збагнути…

…Уяву колише любові колишньої спека, 

У мріях – без тебе хотів би в тартарі лиш бути –

Бо рай без коханої – місце ще гірше від пекла!


КОСМІЧНА ЗУСТРІЧ ДУШ

Ми в космосі вдвох на орбіті любові літаєм –

Наш килим кохання гаптують і Місяць, і зорі, 

Нам видно росинку, що променем Сонця вітає

Й оселю… де пам’ять лиш наша пильнує в дозорі…

…У космосі душі вже наші зустрілися знову –

Бо бачить душа у раю спочиваючу душу, 

Де має любов не фізичну – астральну основу…

…Любима, в уяві моїй ти воскреснути мусиш!»


ЗІРКА ЛЮБОВІ

Я хочу тебе уявити, як Зірку, 

Яка на Землі, мов у небі гуляє, 

Зробити своїм почуттям перевірку, 

Яке від проміння твого, мов сіяє, 

Тебе розглядати, мов квітку, я хочу

І ніжно обняти голівку янтарну, 

Дивитись в прозорі, мов росяні очі, 

Вдихати завжди аромат твій нектарний…

А то уявляю у Раді Верховній, 

Мов квіткою Влади – закони приймаєш, 

Що світяться в ній помаранчем духовним

І, ніби як Зірка любові, сіяєш!


ЛЮБЕ ПУТО КОХАННЯ

Душа любові – це коханий і кохана.

Вони пов’язані коханням – любим путом.

Одна на двох їм небесами доля дана –

Для них співають пісню про червону руту!

Кохання – це святий амур душі, і серця.

І світло блискавки, і звуки грому в тілі!

Це Господа і сатани одвічні Герці –

Бої за лихо, чи за добродійні цілі!

З тобою ми жили у радості пізнання, 

Що нам давалося, як Божий дар, щоднини!

І щастям нам було сягти вершин кохання

В саду – під прапором червоної калини!


ТУМАННІСТЬ

Яка ж ти далека туманність планетна –

В озброєнім оці туман васильковий!

Та все ж до кохання мого ти причетна, 

Бо мила моя, як і ти загадкова!

Дивлюсь в телескоп та, крім неї, не бачу

Зірок, щоб яскравіше неї світили!

…Мої відкриття мо’. нічого й не значать –

Та все ж у коханні обом пощастило!


НАМАГНІЧЕНІ ЛЮБОВ’Ю

У степ забрели ми десь, мабуть, під ранок, 

Ще заспане Сонце вмивалося в срібній росі…

Були ми ще юні, неначе пташинки – підранки –

Лежали без тями на полі – у стиглім вівсі!

У квітах дзвеніла мелодія вічного степу –

Взяла нас вона у жаданий кохання полон, 

У цім степовому співочім вертепі

Було все – краса, – як магічної вічності сон:

Де жайвора пісня блищить у квітковій росі, 

Вітрець прохолоди і промені Сонця навкісні…

…В цім сні ми були залюбки у душевній красі –

Завжди намагнічені в чарах любовної пісні!


СЕМАФОРИ БІРЮЗОВИХ ОЧЕЙ

Її проводжав в санаторій вокзал.

Вони до нестями влюбились обоє –

Їх двох полонила очей бірюза, 

Яка їх в коханні вела за собою…

…Річками з тих пір пропливають їх весни:

Ще їхній любові зорить семафор, 

Все ті ж ще не зламні любовні їх весла

Й незмінний в очах бірюзовий узор!


ДО ЗУСТРІЧІ

Ти вже лежиш, немов жива в труні…

Зібрались рідні. Свічка догорає…

Ти стала найріднішою мені –

…Армагедон зустріне нас вже раєм!


ЛЮБОВІ СВІЧНИК І СВІЧКА

Ти в нашій любові зориш, як свіча, 

А я у любові стою, як свічник…

…В любові завжди проявляється вічність, 

З’явившись у кожній людині в свій час.

Так і наша любов появилась в саду

Й вселила у душі святі почуття, 

Які нас любовно у долі ведуть

Й творять еволюцію з кращим життям –

В любові для створення вистачить кеби:

Стаєш ти для мене, як сам я для себе –

Завжди ти і люба і щиро відкрита!

Окремо в любові не в змозі ми жити –

То ж в серце твоє почуттям я проник, 

В моє ти врослася, як квітка у степ!

Без мене для тебе в бутті все пусте, 

Без тебе я ніби без свічки свічник.


ЛЮБОВІ ЗЛО І ДОБРО

Споконвіку в суспільстві існують і зло, і добро…

Зло – це зрада любові, огида, брехня, егоїзм.

А добро – це є правда й любов гаряча, як кров

Та в коханні прекрасні думки і твої, і мої!

У любові існує завжди доленосний покров, 

А з тобою у нас як дві правди існує любов –

Справедлива, цнотлива і щира, і щедра добром –

Розлилася у ній почуттями сердечності повінь

І стоїть у цій повені наша любов, мов паром!

…Як в суспільстві є зло і добро, то отак і в любові.


ЩО СКАЖЕ НАУКА?

Для вчених зробить відкриття про любов – лиш невдачі…

Первинне, що є, чи любов, чи кохання – мудрують?

Любов як знаходить любов ту, що Бог їй призначив?

Вона йде нечутно – повітря, – і те не вібрує…

Все ж кажуть: «Первинна любов – це палкі почуття», 

Вторинне гадають: «Кохання – любові діяння».

Первинна любов, бо вона є – емоцій життя, 

Вторинне кохання – поцілунків буяння!

Первинна любов – провокує душевну тривогу, 

Вторинне кохання – у подорож креслить маршрути…

Первинна любов – почуттями встеляє дорогу, 

Вторинне кохання – іде по маршруту до рути!

Любов – це пізнання продукт і з ніщо виникає.

І поки що вченим – любов необізнана штука, 

Кохання, немов «НЛО» – прилетить і зникає!

Любов – гравітації сила! Що скаже наука?!

Близькі за тематикою матеріали читати в розділі Вірш

Пропонуємо ознайомитися з наступною публікацією автора «Кодована Доля (Глава 1. частина 6.) / Вірш | Василенко Андрій Антонович». Якщо Ви пропустили, до Вашої уваги попередня публікація «Кодована Доля (Глава 1. частина 4.) / Вірш | Василенко Андрій Антонович». Ще більше Ви зможете прочитати на персональній сторінці автора Василенко Андрій Антонович.


Сподобалось? Чудово? Класно? Корисно? Нецікаво та посередньо?



Можливо Вас зацікавить:

Обговорення

Візьміть участь в обговоренні твору

Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора

Публікації автора Василенко Андрій Антонович

Літературні авторські твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя тощо

Сторінка: 1 з 3 | Знайдено: 17
Автор: Василенко Андрій Антонович
АВТОРСЬКІ ЗБІРКИ: Кодова Доля. Глава 2.;
Сортування за: Дата/час опублікування з спад.;