Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
29.07.2018 14:59Вірш
 
Рейтинг: 0 | 0 гол.
Без обмежень
© Василенко Андрій Антонович

Кодована Доля

Глава 2. Частина 6.

Гімн любові держави Кохання

Василенко Андрій Антонович
Опубліковано 29.07.2018 / 47017

ЗЕМЛЯ – КОСМІЧНИЙ ГЕН

Земна кора, неначе шестикутна сітка, 

У цих кутах Земля кори розломи має, -

Як м’яч з дванадцяти шматочків зшита чітко

Й живу прикмету мікро й макро визначає, -

Цей збіг у ній єство живе означив…

А той валун, що з кремнію в Долині Смерті

У Каліфорнії шляхи свої позначив, 

Пересуваючись півтонною вагою, -

Немов живий, повзе в хаосі коловерті

І, переповнений дбайливою снагою, 

Говорить, що Земля на ген структурно схожа, 

І ми, земляни, в білім світі не єдині, -

Що космос - теж живий і, значить, з цього може

Є космос ще й творець і дав життя людині!


ЗАГАДКОВІ ТЕХНОЛОГІЇ

Технології древності нам невідомі, 

Що бентежать уми найкмітливіших вчених...

Бо турбує пізнання святу підсвідомість, –

Що прибульцями нам закодована в генах, –

Передбачення щоб науково сприймати

І повторення тих технологій створити...

Тож побільше знання нам віддай, альмамати, –

Щоб космічні шляхи до прибульців відкрити!


ЄДИНА МАТЕРІЯ СВІТА

Одні помирають, а інших

Народжують в чулому світі, 

Земля ж ані менша, ні більша

По масі своїй на орбіті.

Комети хвости відкидають, 

Згорає у космосі зірка, 

Галактики навіть зникають, 

У чорну впадаючи дірку...

Де б взяти мені за основу

Єдину матерію світа, 

Щоб дати поезії слово

На самій сердечній орбіті!


ШЛЯХ ПІЗНАННЯ

Залишили предки мости і тунелі, 

В які вмурували історії час, 

Щоб зважено архітектурні шрапнелі

У вирі подій донеслися до нас.

Хоч ми технології їхні не знаєм –

Все ж шляхом пізнання йдемо до мети!

Здається, ніщо так людей не єднає, 

Як з’єднують в світі тунелі й мости!


ЗАБЛУКАВШІ ПРИБУЛЬЦІ

Загадкове плем’я Дропа – це прибульці, –

Відкриттями свідчить вчений археолог...

Їх скелет із нашим має збіг конструкцій:

Де з очей дірки – це втричі більше коло, 

На руках у них були аж вдвічі меншими пальці, –

Їх печера – цвинтар з назвою «Хебіта», 

Що в Китаї – є завжди як «Заборонена Зона», –

В ній лежать чужинці, безвісті пропавші, блукальці

З Сиріус- планети – їх була орбіта, 

А Земля дала їм щедрий дім з озоном, 

Так розквітло плем’я Дропа в іншій долі...

Заблукавшись якось в зоряній мандрівці, 

Та, відчувши духом інший вимір волі, 

Віддало своє життя зі смертю в бійці!


СПОКУСА

І яблуко розуму йде аж від Бога, 

Що зірване Євою з Древа Життя, 

І змієм спокуси до нього дорога

Плазує, протоптана через буття:

Як ходять по правду – кривду приносять, –

Це тому, що Змій цих початків носій;

Як кривду приземлюють, правду – підносять, –

І котяться сльози подібні росі...

Тож Бог не хотів, щоб людина пізнала

Весь розвиток свій на космічних шляхах.

Лиш Змій-сатана у пітьмі їй сигналив, 

Бажав, щоб вона не боялась гріха, –

Про це нам із епосів відають міфи.

Ще був Прометей – непокора Богам...

Ми ж код генетичний відкрити зуміли, –

Він в Древі життя є спокуси снага!


СЕКРЕТИ ПРИБУЛЬЦІВ

Спрямоване ультрафіолетове проміння

Іде від споруд мегаліту аж до зірок, –

Бо влучно його генерує кремній - каміння, 

Натиснувши п’єзоефектом генний курок...

Міркують, що діє причина взаємодії

Між Сонцем і кремнієм в цій структурі будов, –

Що промені сі – є сигнал живої події

Про вісті Землі до Світил – за біокордон...

І раз на добу, як за розкладом, – так буває, 

Що п’єзо зв’язок, мов нагадує нам прибульців, 

Що мешкають там, де життя нам здається раєм, 

І теплять надію зустріти в нас однодумців!

Та прийде той час знаменитий

Й розкриє прибульців секрети, 

І будуть пізнанням відкриті

Нові наукові сюжети!


ЗАБОБОНЛИВИЙ ІНТЕЛЕКТ

Цікаві й допитливі предки були, 

Спостережливі, точно могли описати, 

Але ще тоді приховати могли

Неприємні ті вчинки царів, фараонів, –

Не сміли про них щось погане казати –

Так боялись припон від своїх забобонів, 

Які реп’яхом приставали до віри, 

Що із часом ярмом можновладним лягли

На розум людей без потреби й довіри, 

Бо ще й досі живуть приголомшені люди...

О, хлібе насущний, скажи нам, коли

Інтелект подолає людські пересуди?!


ТАЙНА ГЕНЕТИКИ

Земля мовчатиме, а вчений люд не знає, 

Як звідкись виникла матерія живого...

Чи еволюції шляхом, чи то – створінням?!

(Ще поки іншої теорії немає).

Як народилася жива істота з чогось

І проросла цивілізації корінням

У ґрунті Всесвіту, де діє ідентичність

І парадоксами буття людей шанує?!

Де ні релігії, ні вченню дарвіністів

Не розтлумачити таємну генетичність...

Тому й людина не рослиною існує, –

Бо закодоване життя на певнім місці!


ІНФОРМАЦІЯ ВСЕСВІТА

З носіїв, що тримають всю пам’ять історії

(Від клинопису в глині до диска магнітного), 

Звіт у байтах бере інформації Норія

Про колишнє й теперішнє плину всесвітнього, 

У якому спілкуються душі з народження, 

Й незалежність снує соціальне походження...

О, слова! Мов зерно, із комор інформації, -

Вас засіяти б в полі пізнання науками, 

Щоб мерщій проростали досягненням нації

Й колосилися в пам’яті рідними звуками!


СЯЙВО ПРЕДКІВ

В деревах бій курантів хлорофільних –

Земля акумулює час у корінь...

Чекає ранок тих зв’язків мобільних, 

Що йдуть в минуле відтепер крізь зорі –

Там, в прірві часу, день розплющив очі

І шле молочне сяйво в світ безодні, –

Воно, мов з персів диких предків точить, 

І нас годує всмоктаним сьогодні!


КРОВ ЗЕМЛІ

Спочатку людину клоновано з плоті прибульців

Та з розчину, ніби кривавого кольору, глини...

Мов шемрає, стрічкою часу у вчених на думці, 

Чи міфи причетні були до появи людини?!

Так просто! Нащадки – від глини продовження роду!

Що визнана вже елементом природи живої, -

Бо в ній є родючість і кожному гену по коду, 

Щоб знову життя повторилось в обміннім двобої

Й торкнулося предків корінням, що кров адсорбує, 

Щоб з глини, мов сік, кров Землі, як рослина всотати...

Гадаю, науку сучасну прийдешнє турбує, -

Мов хочуть всі міфи мерщій теоремами стати

Про наш кровообіг земний, закодований в генах, -

В якому пульсує із кров’ю іонами глина

І шемрає відповідь стрічкою часу для вчених, -

Що дійсно із глини і плоті прибульців людина!


БОГИНЯ ІНАННА

Ти невже існувала раніше?!

І тепер – повторилася просто...

Як зайшла ти у Всесвіта нішу?!

І, ширявши, заповнила простір, 

Щоб із нього на Землю явитись, 

Мов вродлива богиня Інанна, 

І в продовженні рід оновити, 

Осіявши красу первозданну...

Хто ти?! Генів кодований родич, 

Чи навмисне творіння природи?!


РОЗКАЖУТЬ ФАКТИ

По орбіті еліптичній мчить Нібіру –

Ця планета, щоб почути Сонця ліру, 

Раз в три тисячі років приходить в гості, 

Щоб розширити ума людського простір, -

Про прибульців, що зійшли до нас з Нібіру, 

Щоб запевнити, й людині дати віру, 

Що з трибуни безкінечності галактик

І про неї теж зіркам розкажуть факти .


КАШТАНИ

Давно осипався цвіт каштанів, -

На землю впали плоди краси…

Злетіло листя життям останнім, -

Заблудлий вітер його струсив.

В корі не теплиться кров зелена, -

В гіпноз зими увійшли вони, 

Бо закодована доля в генах, –

Щоб мати в холод лиш теплі сни!


ПОЗИВНІ БІОСТРУМУ

Позивні біоструму торкають мене, -

Вишивають в душі почуттєвий узор

Намальований предками жовтим вогнем, 

Як садили на втіху веселий бузок.

Позивні біоструму бентежать мене, -

Навівають уяву колишніх часів

Намальовану предками чорним вогнем, 

Як зерна не хватило у них на посів.

Позивні біоструму гукають мене, 

Визива на контакт гуманоїда зір, -

Я малюю цю зустріч прозорим вогнем...

І, здається, лечу між радарами зір!


МАТРИЦЯ РОЗУМА

О, матриця розума, - пам’ять комп’ютерних мрій!

Ти множитись вмієш й рости самостійно, 

Структури складні генеруючи, - ніби живі, -

Які щось нове інформують постійно

У створенні ними для розуму штучних ідей, -

Які народились в технічній системі, -

В яку все живе підсвідомо, мов з космосу, йде, -

Із біологічної, взявши лиш теми!

О, розуму Всесвіту, - мозку чарунки живі!

Які ще субстанції людство відкриє?!

Чи довго ми будем котити в повітрі свій віз, 

Чи, мо’, подаруєш для розуму крила!


ВІТЕР СПАДЩИНИ

Давнина, посивіла у генах, 

Закодована баченням світу...

Хоч нині людина і вчена, -

Ще дикунському швендяти вітру

І свій первісний сіять світогляд

Крізь свідомість від Чорта до Бога, 

Що на думку приходить, як погляд, 

Від дідівського роду – порогу, 

Ще старих забобонів прикмети, 

Мов припнули повір’ями мозок, 

Щоб в епохах нових не померти

Від агонії метаморфози...

З давнини історичної в генах

Сприйняття закодоване світом

І хоч нині людина і вчена, 

Ще гуляє в ній спадщини вітер!


КРАСА РОЗУМА

На грудях зелених каштанів, неначе

Висять свічники із свічками, –

В них Всесвіт весни візерунки позначив

Своїми земними мазками, 

Які заворожливо в око впадають

І вмить визивають на роздум…

…Красу отаку, я гадаю, 

Створив лиш Всевишнього розум!


ЛІФТ ГРАВІТАЦІЇ

Лише гравітації промінь живий

Збудує миттєвості шлях у космічному вирі…

Й тоді наяву хоч нейтрино лови!

І вибрати в просторі зможеш аби який вимір, 

І, ніби вві сні, ти відчуєш свій лет:

Компресію, опір долонь і сопло гравітації –

З сопла виліта, мов троянди букет, –

Душевний вогонь, що несе в невідомі дистанції, 

Де пихне у хаосі руху, – без нас, 

І там з гравітації Всесвіту ліфт побудує, 

І скаже : “ Це дух Ваш, який не погас, –

Бо він лиш людину в постійному русі чаклує!»


БУТТЯ ІНТЕРЕСІВ

Зійшли, як прибульці, на Землю з небес анунаки, –

І кожен з них жив по три тисячі з хвостиком років!…

Які в них були на той час пізнавальні ознаки?

Чи велетні може, чи карлики міряли кроки

Між річками Тигр та Євфрат у Персидській затоці?

Чи крила були в них, чи, мо’, двигуни реактивні?!

Яка голова? Чи обличчя у них без емоцій?!

Цікаво! Та маєм уяви лише негативи…

Чи, може, закон таємниці існує в природі?

І вчені з’ясують і скажуть у пресі:

Чим більше загадок, тим менше людина у згоді, –

Інакше б життя не сприймалось буттям інтересів!


ПЛАВУЧИЙ ХОР

На скрипці в Літо грають цвіркуни, 

А Став, як бубон, з жаб’ячим оркестром

Іще не чув співзвучніше луни, 

Яка приспала чарами й маестро…

В його уяві, ніби на воді, 

Плавучий хор відлунює призентом, 

В якому Божий Дар заволодів, 

А він, вдвох з Літом, – стали диригентом!


ОЗОН ПОЕЗІЇ

Дві молекули водню і молекула кисню

Між собою з`єднались у воді під кутом.

До сих пір науковців це запитання тисне:

Нащо зяберні дуги? Риба має з них толк?

У воді, що в посудині без кисню, закритій, 

Дуги зяберні водень відбивають в тупім куті –

Вільний кисень дістанеться рибині щомиті!

Це є відповідь вченим. Я признання б цього хотів…

То молекули кажуть, як слова ті пригожі, 

Що вдиха кисень риба – відчахнувсь він з води…

... Віршам треба слів, що на дуги у зябрах схожі.

І поезії дихати ув озоні завжди!


КОНІ – МРІЇ

Беру за дишель й розвертаю

Між зорями Ведмедицю

І коні – мрії запрягаю, 

Й Молочний шлях вже стелиться

В космічнім вирії галактик…

І тільки Рання Зоренька

На них нашиє білу латку –

І коні – мрії зморяться…



НЕБЕСНИЙ АРХІТЕКТОР

Під поверхнею пустелі Наска

Кілометрами біжать тунелі, 

Із текучою водою — казка!

І не тільки є вони в пустелі, 

Віднайшли їх ще і в Еквадорі!

Загадково — це ж чиї будови?!

Та підказують лиш свідки-зорі:

Архітектор, що з небес, — чудовий!


ПІДКАЖЕ АКСЕЛЕРАЦІЯ

О, бібліотеко Персеполіса!

Ти військом Македонського підпалена…

Взяти де словесного прополісу, 

Щоб сповнити у пам’яті прогалини

Пройденим життям цивілізації

Шумерів, що втішались анунаками?!

Знищено античну публікацію —

Часопис зник з біблійними ознаками…

Знаємо, минуле ще повернеться

Обличчям десь загубленої нації…

В пошуках відоме світу ствердиться —

Підкажуть нам плоди акселерації!


ПАМ`ЯТЬ МАНУСКРИПТІВ

Легенди й повір’я для нас не байдужі —

В них діє історії дух динамічний:

В якім почуття розквітають, мов ружі, 

І в’яне життя на орбітах невічних…

В них давність замовкла, як тиша космічна.

І стихли, як пам’ять, гучні манускрипти…

Й здається, що тайни полонять, як муза магічна, 

І палко п’янять, мов мелодія скрипки!


МЕГАЛІТОВЕ БУТТЯ

О, мегалітовий час, із безодні життя, 

Нащо ворушиш уяву мобільного дня

Й знову малюєш повтор, що йде в небуття?

Скільки думок ти будовами чуда відняв —

Може, нагадуєш давнім буттям, що ти був, 

Діяв, як міг, і чудес для людей натворив

Й просто за так інформуєш прийдешню добу…

Мо, ’щось тоді не сказав?! То ж тепер говори!



НА ТРОНІ ТАЙНИ

Під лівою лапою Сфінкса

Підземний тунель пролягає, —

Ним тайна, мов бриюча фінка, 

В глибинність епохи сягає, —

Й секрет інформації криє

В надійній її охороні, 

Бо Сфінкс, як загадка безкрила, 

На тайні сидить, мов на троні!

Щоб тайна прибульців розкрилась, —

Нам прийдуть епохи на доказ.

У міфів розкриються крила –

Летітимуть тайни, – як показ!


МАРСІАНСЬКА СЛЬОЗА

Архітектори космосу, де ви тепер?!

Де будуєте комплекси різних означень?!

На Землі і на Марсі ваш Сфінкс не помер, —

Він таїть інформацію древніх позначень:

Там — на Марсі — бриліє під небом свій обрій, —

Він, стрічаючи Сонце, його проводжає, 

І жили там прибульці і чемні, і добрі, —

Їх майстерність і нині людину вражає.

Відійшло півмільйона тих років минулих, 

Як стихія черкнула їх смертним вітрилом

І вони на Нібіру — до хати майнули, 

Залишивши свою ностальгію з Ярилом…

На обличчі у Сфінкса застигла сльоза, —

Мо, ’ тяжіння Землі там її зупинило…

Пробуяла тоді катаклізму гроза, 

В цім є свідок один — це одвічне Ярило!


АРТЕФАКТИ

Де лопатою вчених підняті з Землі

В давнину захоронені в ній артефакти*, —

Там історії дух, зачаївшись, заліг

І для себе вичікує вивчених актів:

В заморожених мамонтів в роті трава

Та ще поруч із ними — фруктові дерева, 

Серед них, мов пручається, гілка жива, 

Ще плоди з них зривала Адамова Єва!”.

На Далекому Сході, де мерзла Земля, 

Катаклізмом спинилось життя, мов зненацька…

Замість нього тепер в цих місцях промовля, —

Чи то правда біди, чи то міф чудернацький!

*Артефакти — це предметні речі, знайдені в час геологічних розвідок.



ГІПОТЕЗИ ВЧЕНИХ

Підтверджують вчені живучість гіпотез, 

Що дійсно є право й у них на життя:

Не раз і не двічі — підкреслюють всоте

Наявність на Марсі конструкцій буття, 

Що там пристановище баз невідомих

Прибульців, — невидимих з різних світил, 

Які вибирають й вивозять свідомо

Весь жовтий метал для своєї мети…

Повторне дослідження фототехнічне

Показує різних руйнацій сліди, —

Це значить — життя є повторне і вічне, 

А люди його — це космічні плоди!


МОСТИ ГРАВІТАЦІЇ

Між галактик, де енергії вітри, 

По орбіті світлодайній день іде.

Він, мов спицю, промінь Сонця загострив —

Для прибульців гравітацію пряде, 

Щоб припнули зір до нашого буття

Й діалог зуміли з нами повести, 

Й до Землі, щоб збудували для життя

Із людської гравітації мости!


ПОЗИВНІ ПІЗНАННЯ

Через міст порозуміння

Йдуть в космічну тягу позивні.

Їм не шкодить і земне тяжіння, 

Бо шукають слово «так» і «ні» …

«Так» — це розуму контактна мить

З гуманоїдом, подібним нам.

«Ні» — це атома біди сигнал, 

Щоб не скоїлась сліпа війна…

Кожен позивних мастак

Й має з цього болі головні, 

Бо жага пізнання слова «так»

Не дає промовить слово «ні»!


УЯВА

Бентежить уми наявне творіння —

Фігури Аку на острові Пасхи…

Мо, ’то є прибульці — м’язи камінні?!

Й лишили їх злету недоліки власні…

Чи гріх їх великий — кинуті Богом

І каменем, через гнів, заніміли…

Торкаюся їх уявно-розлого, 

І, мариться, — ніби й сам скам’янілий!


ТАК БУЛО

Теревенить вітер у вікні, 

Мов вовком, завірюха виє, 

І мороз їм зашпорів підніс, 

Ворона снігом дзьоба миє…

І давно на Марсі так було, —

Прибульці й там таке пізнали, 

Їх клинопис часом замело, 

Проте лишилися аннали –

Інформації до нас місток, 

З’єднавший міжпланетні далі —

Там зима в повторний свій виток

Теж крутить хуртовин педалі!


ЯК ЦЕ СТАЛОСЯ?!

О, надійні горизонти бажання, 

Ви — уява з історичної істини, 

Загадкові таємниці безжальні, 

Передбачені прадавніми вістями

Про створіння, що з небес прилітало, 

Й на крилате божество, мов, скидається, 

Про шумерів, що із часом не стало, 

Та про Сфінкса, що й на Марсі стрічається, 

Про чудових мегалітів будови, 

Що в природі катаклізмам дісталися.

О, манливої жаги невідомість, 

Науково розкажи, як це сталося?!


МЕШКАЄ ВІЧНІСТЬ

Хто, коли, для чого і як

Піраміди звів загадкові?

Ці питання поки стоять

На помості уст наукових...

Мовлять різне вчені про це:

Єгиптяни – для фараонів, 

Де йшов похоронний процес

У згоді біблейських законів...

Кажуть нам легенди також:

Цей гігант, – від Бога споруда, 

Згори і аж до підошви –

Неземного розуму груда...

Між галактик мешкає вічність, 

Серед неї – наша Земля, 

Мов маяк космічний!!!


ЗЛІПОК УЯВИ

Сфінкс на Землі такий же, як на Марсі...

Яку загадку ідентичність криє, 

Що в різнім просторі ознаки спільні має?!

Чи мо’, скульптура ця – уяви зліпок?

І є відбитком образу прибульця, 

Що перевтілився в людино-звіра

І так себе залишив на планетах, 

Як явище подвійності природи, 

Яка створила це єство аморфним, 

Бо в плоті цій – добро і зло єдині...

Розгадка таємниці може в тому, 

Що Сфінкс сприймає світ так, як людина, 

Хоч бачить він його очима звіра?!


ЗАКОН СМЕРТІ

Ми ще живі з тобою, брате, 

Та знаєм — прийдеться померти…

Сміливо хочеться сказати, —

Що вже не став боятись смерті!

Вона — це теж життя у світі, 

Який астральним зветься раєм:

Там навіть чути запах квітів, 

Що буде з нами? — теж узнаєм!

А нині будь веселим, брате, 

Сприймай буття, як дар, — відверто

І, як належне, мусиш брати, —

Життя, — що по закону Смерті!


О, ЧАСУ ПЛИН!

На крилах шпаків прилетіла весна

І в’є на деревах гніздечко тепла…

І сходить посіяне в землю і в снах

Добірне зерно – зеленіючий лан!

Отак і на Марсі на крилах весни

Колись прилітали з зимівки шпаки, 

Й було колосіння посівів рясних, 

А нині чомусь там усе навпаки…

О, часу плин, — крила космічних світил.

У леті міняється й року пора…

І те, що прийшло до своєї мети, —

До іншої цілі іде на таран!

О, ПАСМО СЛІВ!

Коли щось пишу, то бува :

Мов з пасми слів, смичу слова

І зсукую в нитку — рядок, 

За змістом із різних думок, 

Об’єднаних в спільній меті, 

Яка, мов маяк у бутті, 

В поезії думку веде, 

Що стверджує образ-шедевр :

І вірш, мов душа, ожива…

О, пасмо слів, — пряжо жива!


СМІЛИВІСТЬ

Чим далі в ліс, тим більше дров...

Боюсь в житті я дров наламати.

Та чую серцем, каже кров:

«Боятись вовка – лісу не взнати...»

І я сміливість взяв тоді –

Моїх надій і дум провідницю

Й пішов у далі най трудні –

Шукать життя свого таємницю!


ДРАБИНА

Робив колись драбину в небо

Філософ – мій прапрадід.

Була ще в нього та потреба

Шукати в зорях радість, 

А зараз мрійні онучата

В орбітні далі линуть.., 

... Дід знав, що космос свій початок

Бере з щаблів драбини!


ВІК

У палі віку два кінці, 

Немає золотої середини:

І шле в прийдешнє вік гінців

Від двох суспільств з бажанням лиш єдиним, 

Щоб раз назавжди до пуття

Об кремній правди викресати щастя, 

Яке б несло нове буття, 

Нову свідомість мрійну і квітчасту...

У палі віку два кінці, 

Не буде золотої середини:

В майбутнє дійдуть ті гінці –

Які в бутті не хлібом лиш єдині!

СОНЦЕ

Скільки в тобі е калорій?

Це на твоїй лиш совісті

Фауна зріє і флора...

Лірики пишуть повісті:

Темні висвітлюють плями...

Скільки відкриттів зроблено?!

Скільки затемнених явищ

Вченими обговорено?!

Тільки тобі це байдуже:

Світиш собі, як світиться...

... Знало б, як хочеться дуже

Променем з ним зустрітися!


КОСМІЧНИЙ МІРАЖ

Мов зоряне небо –

Із вікна, – вечірнє місто…

Відгадую ребус:

Космонавт... ступив на Місяць...

Історія давня.

Вертикаль... шість літер слово...

Поскрипують ставні –

Засинає вітер. Знову

До мене приходить казковий космос:

Орбітні заводи, 

Марсіанський хліб в покосах...

Замислений, чую:

Проспівав останній півень...

Отак і ночую, 

Як про космос мова піде!


ДУМКА

Від крил Ікара до Центра Мас

Архів анналів колись відкриють

І скажуть легко одне про нас: –

Тоді в них думка була безкрила.

Хіба то швидкість – космічний пил...

От зараз думка сама літає, 

Коли ти навіть у ліжку спиш:

Нема орбіт – вертикалі стали, 

Якими думку несе геноз

Програмно і блискавично в далі.

Крилатість думки – це в даль вікно...

І хочу виректи я детально, 

Як витвір, вимисел свій лункий, 

Що думка – наслідок праці Мозку, 

Колись для Всесвіту навіки

Взірцем матерії стати зможе!


В ТРЬОХ ВИМІРАХ СВІТУ

Є пряма, є траєкторія і є орбіта...

Якщо прямою йти – не знайти упереджень долі, 

Якщо по траєкторії летіти –

Не взнати апогею чи перигею волі...

Я хотів би траєкторію життя свого пізнати, 

Чи з ним зустрітись в апогеї на своїй орбіті...

... Та все ж іду прямою у житті, щоб не блукати, 

Як між трьох сосен, в трьох вимірах світу!


ДЕМОКРАТІЇ ДОЛЯ

Живе незалежна тепер Україна, 

Бо вибір людей – демократії доля!

Червона калина – це символ країни, 

Її булава – це козацька є воля!

Але пам’ятаймо шляхи історичні, 

Коли добувалась свобода народу, 

Були і тоді вже хапуги столичні.

До влади – шляхи з корупційного роду!

Щоб люди святу незалежність дістали

Не можна рвачів допускати до влади, 

Бо Сонце свободи заходити стане

І будуть лиш скрізь корупційні посади!

Живе незалежна тепер Україна, 

Бо вибір людей – демократії доля!

Червона калина – це символ країни, 

Її булава – це козацька є воля!


У ВАГОНІ

Почуваю себе у вагоні, 

Неначе в світі стислощирім:

Тут відвертість лягає в долоні

Знайомством чулих пасажирів.

І, як в тій центрифузі – відносно

Земного центру, мов кристали, 

Відділяється щирість, бо млосна

Бажанням спільним тут зростає

Із прискоренням вільна взаємність, 

І вміло радяться думками...

Невагомість на серці приємно

Відчувши, враження торкають...

...І здається мені, що я справді

Супутник на земній орбіті, 

Що тяжіння земне – моя спрага

До зближення з білим світом!


СОБОРНА УКРАЇНА

Твій дух непокори – це Волі є прапор, 

Під ним булава – демократії сила, 

Червона калина – твій символ прозорий, 

А герці Майданів – народу є право!

Соборність країни – це мужності крила!

В гурті – Україну ніхто не поборе!

З Кубанських степів до Саяну – до річки, 

Від самих Карпат по Донеччини неба, 

З Поліських смерек і по Чорне аж море

Ти в колі стоїш з помаранчевих стрічок!

Душею в Соборність влилась, як потреба –

З’єднало тебе непокорою горе!


«Де поділося козацтво, Червоні жупани,

Де поділась доля-воля Бунчуки гетьмани?»…

Т.Г. Шевченко

В СТРЕМЕНАХ СЛАВИ

Виє вітер понад степом –

Кличе дух з могили, 

Що гуля козацьким склепом –

Просить в нього сили, 

Щоб розвіять правду в люди, 

Як в козацьких лавах

Україні в час той лютий

Добувалась слава!

…Чуєм, чуєм тебе, вітре, 

Кличе нас твій голос, 

Славу з нас ніхто не зітре, 

Бо вона, як колос, 

Пророста зерном добірним, 

Волею полита!

Йде козацьким шляхом вірним, 

Долею повита!

…Не погас козацький звичай

Славу набувати, 

Майорить жупан червоний

У сідлі Вітчизни, 

А в стременах – Слави дзвони, 

Що народ їх визнав!

29.07.2018 Поезії / Вірш
Кодована Доля (Глава 1. частина 7.) / Вірш | Василенко Андрій Антонович
Попередня публікація: 29.07.2018 Поезії / Вірш
Кодована Доля (Глава 1. частина 5.) / Вірш | Василенко Андрій Антонович
НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
Найновіше
17.10.2018 © Вікторія Івченко / Філософський вірш
Чорнобиль – точка відліку
17.10.2018 © Панін Олександр Миколайович / Жартівливий вірш
Шайтан і Мед
17.10.2018 © Зав`ялова Валентина / Гумористичний вірш
"Мандрівник"
17.10.2018 © Костенюк / Вірш
Китобій
16.10.2018 © Панін Олександр Миколайович / Жартівливий вірш
Вуха, вуха
Кодова Доля. Глава 2.
28.07.2018
Кодована Доля (Глава 2. Частина 1.)
29.07.2018
Кодована Доля (Глава 2. Частина 4.)
29.07.2018
Кодована Доля (Глава 2. Частина 6.)
19.08.2018
Нові вірші (Вірші. Глпва 2.)
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: Відсутній
Переглядів: 6  Коментарів:
Тематика: Поезії, вірш,
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
13.10.2018 © Суворий
Пацифікація Галичини: польська армія руйнує українські села, катує та арештовує (жовтень 1938)
11.10.2018 © Суворий
Європа після Судет: Німеччина активізує зовнішню політику та шпигунство (жовтень 1938)
10.10.2018 © Суворий
Радянська Україна: арешт маршала Блюхера, повстання та чистки в червоній армії (жовтень 1938)
09.10.2018 © Суворий
Закарпатська криза: долю Закарпаття передано в руки Німеччини та Італії (жовтень 1938)
04.10.2018 © Суворий
Провід ОУН проголосив головою і вождем націоналістичного руху полк. Андрія Мельника (жовтень 1938)
ВИБІР ЧИТАЧІВ
02.10.2011 © Тетяна Чорновіл
14.10.2011 © Антоніна Чернишенко
08.02.2012 © Серж
08.09.2013 © НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ
13.12.2013 © ГАННА КОНАЗЮК
13.02.2011 © Катрін Поль
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008 - 2018
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори ©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди