29.07.2018 17:09
Без обмежень
9 views
Rating 0 | 0 users
 © Василенко Андрій Антонович

Кодована Доля

Глава 2. Частина 7.

Гімн любові держави Кохання

ХМАРИ ЛЮБОВІ

В мрійливому небі твоєї душі

Збираються хмарки твого почуття

І в серце пливуть, як любові рушій

І створюють в ньому любовне життя.

Воно то освічую Сонцем шляхи, 

А то уперіщить дощем грозовим

В бутті, омиваючи наші гріхи –

Попробуй у долі щастя зловить!?

Та ось вже затихла любові гроза

З коханим і грім почуття вже замовк –

Любов проясніла у небі думок

Й скотилася радісна з вії сльоза!

Розвіялись хмари і вітер ущух –

На вулиці тихо, – немає грози…

…Та й, що ж то за хмара, яка без дощу?1

Та й, що ж то за жінка, яка без сльози?!


ЕФІРНА ФОТОПЛІВКА

Космічний ефір – це хранитель планет і людей

Йому лиш належить ця здібність в природі

В собі фіксувати любов у людськім родоводі, 

Лиш в ньому є зміст буттєво-життєвих ідей.

Він бачив як ми в нім освідчились вперше обоє

Цей факт у собі зберігає, немов фотоплівка –

В нім наша любов і твоя чарівлива голівка

Лиш в ньому є тайна й загадка любові!

Літаємо ми по орбіті любові з тобою, 

А в космосі тільки лиш зорі і ми: ти і я!

Як в космосі кожній планеті орбіта своя

Отак і в людині орбіта причетна любові!


РОЗУМ, ДУША І ЛЮБОВ

Живуть три матерії: розум душа і любов

У мозку – в його лиш резервній частині, 

З якої лунає, мов сполах, вічності зов –

Він в душах любов висіває, мов зерна!

Любов у житті довголіття людині дає, 

Палким почуттям наділяє людину –

Їй все віддає, що у неї самої ще є –

Хорошу і світлу любовну годину!

На атомнім рівні утрьох об’єднались вони –

Тихенько собі у космічному вирі живуть!

І теж володіють магнітом й тяжінням земним.

Ніхто їх не бачив, та мають матерії суть!

Як двоє стрічаються й в них протилежний заряд, 

То їх почуття і душа не сприймають любов, 

Якщо ж в них тотожні заряди, то любовний їх взгляд –

Магнітом у них притягається тіло і кров!

Зробили недавно лиш вчені таке відкриття –

Отаке в них у трьох у Вселеній існує життя!


ПОВІСТЬ ЛЮБОВІ

Ми у нашому парку з тобою гуляємо

Бо найкраще немає інтиму – ми знаємо!

І для нас із тобою в цім парку бува, 

Що про нашу любов соловейко співа!

Про кохання завзято вже повість ти пишеш, 

Що любов у нас нашою долею дише…

…Ти сказав, що в коханні я в тебе свята

У любові тріумф – це закохані повністю!

Тож мій, любий, описуй ти прозою так, 

Щоб в сюжеті, як квітка, цвіла я в цій повісті!


ЛЮБОВ І БЕЗКІНЕЧНІСТЬ

Любов – це ефірна матерія Світа.

Енергію має з електромагніта.

Вона є безсмертна й існує в живому – 

Немає у неї постійного дому.

Вона як і Сонце теж гріє людину

І теж, як людина, душевна й сердечна!

Любов, як і час, теж немає зупину, 

Вона, як Вселена і теж безкінечна!


ПОЧУТТЯ І ВОДА

Переповнені вже почуттям і любов’ю

Ми гуляємо близь водопаду з тобою

Як дві наші душі почуття об’єднало, 

Як два берега в річці вода омиває, 

Так завжди на воді все живе проростає –

Є в природі загадок життєвих чимало…

Як було ще колись так буває і нині –

Що любов і вода необхідні людині.

Як у річці вода й почуття у любові, 

Так і ми у цім світі існуєм з тобою –

Животворча в води закодована влада, 

Бо в молекулі кисень живительний має!

Як нема на Землі без води водопада, 

То так без почуття і любові немає.


ЯК НЕБО – БЕЗДОННА

Ми в любові освідчились в бібліотеці

Нам здавалось, що ми у любовній фортеці –

В ній нашу любов не розрушити вічно!

Ми ж будову її розглядаєм всебічно:

Я без тебе, як буква, шо випала з слова, 

Ти ж для мене, як слово любовного зова!

В нас любов, як і небо блакитна й бездонна –

Нам вона, як повітря в ефірі озонна!

Нам відомо – бува почуття угасає

І знов потім в душі розважально буяє!

А якщо ж в нас любові зненацька не стане –

Ми, як квіти без Сонця, без неї пов’янем.


ПО ЗАКОНУ НЬЮТОНА

Вже все наше село по осінньому спало, 

Ми ж сиділи іще в яблуневім саду.

Близь нас яблуко спіле на землю упало –

Його вітер шалений із гілочки здув.

По закону Ньютона падіння це сталось –

Нагадало воно про тяжіння земне.

Ти ж так смачно в саду, цілувавши мене

Нагадала мені про існуючу старість…

Все ж іще не старіємо ми із тобою!

Й хоч тяжіння земне ми не в змозі минути, 

Та докіль у нас буде тяжіння любові

Нас із гілки життя і всім бурям не здути!


ЛЮБОВ ФІГУРИСТОЧКИ ДОЛІ

Нам одну на двох доля судила дорогу:

Тільки вдвох треніровки були на катку, 

Ти у діях була і кмітлива, і строга, 

Я ж тебе полюбив – до любові охочу

Бо ми мали обоє чаруючу вроду!

Як пускалися ми у фігурний танок

Ти для мене була, мов стежинка із льоду, 

Я ж для тебе – ведучий фігурний коньок!

Як впіймав я на руки тебе на льоту –

На долонях у нас, як коньки на льоду, 

Нам накреслила шлях фігуристочка – доля, 

Бо у нашій любові була на це воля!


МІНА ЛЮБОВІ

Ти завжди красувалася в юпочці «міні»

Й підірвалася ти в ній на бажаній міні.

Був з любові у ній почуттєвий заряд, 

Він із ніг поваляв всіх дівчинок підряд!

Цей заряд почуттєвий – він був чоловічний

І любові твоїй показався, як вічний, 

А любовні осколки – у душу встряють

І тебе у замріяні мандри ведуть!

Залюбки й він дивився на юпочку «міні»

І, розгледівши теж підірвався на міні!


МОВА ЛЮБОВІ

Любов – це окреме є тіло астральне, 

Що має своє почуття емоційне

І воно розмовляє з душею доцільно, 

І живе у душі із тілом ментальним, 

Що тілу фізичному зичить свій розум, 

Щоб на мові любові творить із душею

Про кохання роман філософський у прозі

Й вести до любові в сердечну алею.

У цій мові слова всі електро-магнітні

Й несуть у собі почуття лиш тендітні.

Як душі магнітні, і двоє зустрілись –

Слова почуття в них беззвучно зоріли!

Якщо повністю душі уже розрядились, 

І двоє зустрілись – то любов їм й не снилась.


ГРІМ І БЛИСКАВКА

Він – є грім я – є блискавка в нашій любові –

Це так буде аж доти в ній з’являться збої…

Як не буде блискавки без грому

В нашім небі без дна й голубому, 

То отак і без блискавки й грім не буває!

Так і нас друг без друга в бутті, мов немає.

Ми в цім світі постійно щось краще шукаєм –

Я в любові виблискую, він – громихає!


СКЕЛЯ ІНТИМУ

На скелі, що в небі живе

І в море із нами пливе

Тут доля звела нас сама, 

Бо ліпше інтиму нема!

Кохаємось ми залюбки

Тут нас заховав день тривкий…

…Та в сірому небі, 

Мов півнячий гребінь

Вже й Місяць над нами повис –

І ми опустилися вниз!


БУЛА ТИ ЩАСЛИВА

Хвилюється море, що високо в гори –

Колись тут з тобою гуляли в цю пору…

Без тебе якесь непривітливе море –

На хвилях блакитних не плаваєш поруч!

Була ти, мов хвиля прибійна, у морі – 

Купалися в ньому, ми в радості й горі!

Твої почуття, як ті хвилі, котились

Від тебе з душі і до мене у душу!

На гарну погоду тоді нам щастило, 

А нині я сам вже купатися мушу…

Була ти щаслива казкова русалка.

І очі у тебе цвіли, мов фіалки.

…Гуляю один – по тобі лиш скучаю, 

Тебе я у хвилях прибійних шукаю…

Лиш слухаю пісню про море від чайок, 

Й у згадках – уявно з тобою блукаю…

…Немає тебе тут, кохана… Немає!

Я гірко зітхаю. І море зітхає…


СЛІД

Ти заснула навіки, але, мов не спиш –

Я в уяві на тебе, біжучу дивлюсь:

Мов по квітах – по серцю моєму біжиш, –

Мов бджолу медоносного щастя ловлю!

Закінчився уяви морозяний сон –

Замерзають без тебе душа й почуття, 

Не міняє лиш серце ритмуючий тон –

Я в нім серця твого відчуваю биття!

Ти на небі, але ж – не в розлученні ми, –

Залишила любов нестираючий слід

На останнім життєвім порозі зими –

Слід цей серце і душу заковує в лід…


СОН СПОГАДІВ

Ти любов розмістила свою у свідомість мою

І у мріях вона викликає на спогади сни…

Обіймаєш, голубиш, цілуєш мене, як колись… 

Ми дивилися в очі, обнявшись, з тобою – стою!

І над нами шпаки пролітають, як мрії весни, 

Їх політ ми стрічаєм – і руки, мов крила, звелись!

І, неначе ми – птахи, кружляєм над нашим садком,  

І знов, наче сіли на Землю і садом йдемо, 

І любов, як свідомість, у спогадах йде у бутті, 

І, мов квітне тобою – моїм ненаглядним цвітком! 

Ти радієш – щаслива… і знову померкла немов…

…Хоч болить – та щоночі б я бачив цей сон при житті!


ЖДИ МЕНЕ

Стелилася в сонячний день килимова доріженька літа –

Тебе забирав до своєї садиби сам Бог…

Ти жди там мене…Як заграє печальним мотивом трембіта – 

Космічну оселю Бог дасть нам одну для обох!...

І я вознесуся до тебе – кохання, як вперше, зустріну – 

І знов замузичить у душах пристрасний огонь…

…А нині до тебе мрійливо в акордах любові лиш рину, 

Щоб радо в уяві дістатися серця твого!


НЕСПОКОЮ СПОГАД

Неспокій в душі розгулявся немов буревійник –

Дерева любові з коріннями геть викидає!

Та прийде мій спокій, я буду лежать, як покійник, 

І доля моя, як свіча, у руках запалає!

Ти вже на тім світі – чекаєш любові погоди…

Як прийде мій час – поховають, без тебе близь тебе –

Бо тільки любов, як нас зводить так само й розводить!

За мене у церкві попи прочитають молебень,–

Не можу ніяк на тім світі себе я збагнути…

…Уяву колише любові колишньої спека, 

У мріях – без тебе хотів би в тартарі лиш бути –

Бо рай без коханої – місце ще гірше від пекла!


КОСМІЧНА ЗУСТРІЧ ДУШ

Ми в космосі вдвох на орбіті любові літаєм –

Наш килим кохання гаптують і Місяць, і зорі, 

Нам видно росинку, що променем Сонця вітає

Й оселю… де пам’ять лиш наша пильнує в дозорі…

…У космосі душі вже наші зустрілися знову –

Бо бачить душа у раю спочиваючу душу, 

Де має любов не фізичну – астральну основу…

…Любима, в уяві моїй ти воскреснути мусиш!»


ЗІРКА ЛЮБОВІ

Я хочу тебе уявити, як Зірку, 

Яка на Землі, мов у небі гуляє, 

Зробити своїм почуттям перевірку, 

Яке від проміння твого, мов сіяє, 

Тебе розглядати, мов квітку, я хочу

І ніжно обняти голівку янтарну, 

Дивитись в прозорі, мов росяні очі, 

Вдихати завжди аромат твій нектарний…

А то уявляю у Раді Верховній, 

Мов квіткою Влади – закони приймаєш, 

Що світяться в ній помаранчем духовним

І, ніби як Зірка любові, сіяєш!


ЛЮБЕ ПУТО КОХАННЯ

Душа любові – це коханий і кохана.

Вони пов’язані коханням – любим путом.

Одна на двох їм небесами доля дана –

Для них співають пісню про червону руту!

Кохання – це святий амур душі, і серця.

І світло блискавки, і звуки грому в тілі!

Це Господа і сатани одвічні Герці –

Бої за лихо, чи за добродійні цілі!

З тобою ми жили у радості пізнання, 

Що нам давалося, як Божий дар, щоднини!

І щастям нам було сягти вершин кохання

В саду – під прапором червоної калини!


ТУМАННІСТЬ

Яка ж ти далека туманність планетна –

В озброєнім оці туман васильковий!

Та все ж до кохання мого ти причетна, 

Бо мила моя, як і ти загадкова!

Дивлюсь в телескоп та, крім неї, не бачу

Зірок, щоб яскравіше неї світили!

…Мої відкриття мо’. нічого й не значать –

Та все ж у коханні обом пощастило!


НАМАГНІЧЕНІ ЛЮБОВ’Ю

У степ забрели ми десь, мабуть, під ранок, 

Ще заспане Сонце вмивалося в срібній росі…

Були ми ще юні, неначе пташинки – підранки –

Лежали без тями на полі – у стиглім вівсі!

У квітах дзвеніла мелодія вічного степу –

Взяла нас вона у жаданий кохання полон,  

У цім степовому співочім вертепі

Було все – краса, – як магічної вічності сон:

Де жайвора пісня блищить у квітковій росі, 

Вітрець прохолоди і промені Сонця навкісні…

…В цім сні ми були залюбки у душевній красі –

Завжди намагнічені в чарах любовної пісні!

СЕМАФОРИ БІРЮЗОВИХ ОЧЕЙ

Її проводжав в санаторій вокзал.

Вони до нестями влюбились обоє –

Їх двох полонила очей бірюза, 

Яка їх в коханні вела за собою…

…Річками з тих пір пропливають їх весни:

Ще їхній любові зорить семафор, 

Все ті ж ще не зламні любовні їх весла

Й незмінний в очах бірюзовий узор!


ДО ЗУСТРІЧІ

Ти вже лежиш, немов жива в труні…

Зібрались рідні. Свічка догорає…

Ти стала найріднішою мені –

…Армагедон зустріне нас вже раєм!


ЛЮБОВІ СВІЧНИК І СВІЧКА

Ти в нашій любові зориш, як свіча, 

А я у любові стою, як свічник…

…В любові завжди проявляється вічність, 

З’явившись у кожній людині в свій час.

Так і наша любов появилась в саду

Й вселила у душі святі почуття, 

Які нас любовно у долі ведуть

Й творять еволюцію з кращим життям –

В любові для створення вистачить кеби:

Стаєш ти для мене, як сам я для себе –

Завжди ти і люба і щиро відкрита!

Окремо в любові не в змозі ми жити –

То ж в серце твоє почуттям я проник, 

В моє ти врослася, як квітка у степ!

Без мене для тебе в бутті все пусте, 

Без тебе я ніби без свічки свічник.


ЛЮБОВІ ЗЛО І ДОБРО

Споконвіку в суспільстві існують і зло, і добро…

Зло – це зрада любові, огида, брехня, егоїзм.

А добро – це є правда й любов гаряча, як кров

Та в коханні прекрасні думки і твої, і мої!

У любові існує завжди доленосний покров, 

А з тобою у нас як дві правди існує любов –

Справедлива, цнотлива і щира, і щедра добром –

Розлилася у ній почуттями сердечності повінь

І стоїть у цій повені наша любов, мов паром!

…Як в суспільстві є зло і добро, то отак і в любові.


ЗА ГРАТАМИ САМОТИ

Любима кохана в безсмертя пішла –

Домівку в астральному Світі знайшла…

Без неї живу як в самотності гратах, 

Якби не писав, то і я б став помирати.

Та в долі моїй є неписаний знак –

Це творчість заглушує цю самоту.

Так виплив я з неба ції самоти –

Й пливе, як хмаринка, мій творчий рюкзак

Я з нею поезій пізнав красоту

І з нею ж руйную її мости!


ЛЮБОВ – БУКЕТ НАСОЛОД

Ти квітів нарвав у чарівний букет –

Своїй ненаглядній коханій приніс…

В букет ти вложив почуття, як в пакет –

Неначе ти клумбу любові відніс

Любов, як завжди, попадає у ціль –

З дюбовю роки розцвітає народ!

Любов – не єдина є квітка в руці, -

Любов – це любовний букет насолод!


ВІРА В СЕМАФОР ЛЮБОВІ

Ми вірим в судьбу, що веде нас шляхами любові, 

Й від нашої віри душа молодіє у нас!

І з серцем розмову веде на любовній ще мові

Й тому ще любові вогонь не погас.

І гріє він наші уста при смачних поцілунках, 

І сам соловей, як були ми в діброві засвідчив

Мелодію нашого щастя, озвучивши лунко, 

Бо вірили ми що в любові не візьме нас відчай…

…Хвилини любові хоч час забирає й без бою

Та ми відчайдушні, бо вірим в судьбу наперед..є

Й хоч ми допиваєм з тобою наш келих любові

Та кличуть ще нас семафори любові вперед!


ДІЇ СВЯТОЇ ЛЮБОВІ

Моєї душі почуття, мов пташинки, 

Окрилившись свято твоєю любов’ю

Обняли нас так легко, неначе пушинки, 

Й злетіли ми в небо Любові обоє…

Гарячі долоні хмаринок січневих

Ласкали Обличчя Коли цілувались

Й зріднили любов’ю в цілунках вогневих

Хоч ми і чужі, і до цього й не знались!


ДІЄ СЛОВО – ДІЄСЛОВО

Я люблю тебе, а ти мене, коханий, любиш –

Це в нас діє слово, назване воно – любов!

Ой, які ж трояндові твої, кохана, губи –

Слово ж це у бажаний полон взяло обох!

…Так щоденно кожне слово якось, чимось діє

І воно за кожну дію теж відповіда.

Бо воно, що треба нам в житті – тим володіє…

В слові цім, як і – любов є чарівна хода

Й доки різні ці слова на когось щиро діють

Доти й люди даром цим охоче володіють

Й доки ми один другого будемо чемно любити

Доти й слово це – любов, як чародій, із нами буде ходити!


ТРІЙКА СЛІВ

Любов є слово чарівне, бо це – любов!

Життя є слово доленосне – найнужніше!

Буття є слово визначальне – воно як кров!

Воно тече у венах й повнить тіла ніші…

Ця трійка слів єдине слово – це життя!

Яке складається з живих молекул тіла

І має серце, душу, дух. любов та силу, 

Які в бутті завжди людей ведуть до пуття, 

Які в бутті життя й любов ведуть уміло, 

Які в житті людину роблять щиру й милу, 

Бо їх оточує все те ж складне буття!


ЕВОЛЮЦІЙНА КОЛОВЕРТЬ

Вилазять із бруньок весняні листочки –

Вони ж бо бажають цей Світ розпізнати!

З тобою в любові прийшли ми до точки…

Та ще захотілось про бруньку узнати

Вона, мов народжує, листя як мама –

Чи зову тоді, як душа, йде в безсмертя?

Ти, наче весняна любов, йдеш так само

У еволюційній стрімкій коловерті…

В садочку лиш наші розмовні йдуть звуки…

За кров – флорофілову Долю й удачу

Бажаним листочкам, назустріч неначе, 

Весна розігріті протягує руки!


ЛЮБОВ, БІРЮЗА І ЧАС

У наших очах бірюзою немов любов розцвіла

І лине, мов час, в безкінечність в твоїх бірюзових очах

І в риму з коханням у наших серцях, мов ритмує у лад

І квітне весною, і в душах палає, мов Сонця, свіча, 

Як хмари пливуть в небесах, так – хмаринками час у душі…

І в небі згущаються хмари й, мов час, над Землею пливуть

І грають в нім блискавки струнами грома – він тиші рушій, 

З ним хмари дощеві збираються слізно в останній свій путь…

Душа ж ще не знає звідкіль витікає у неї сльоза, 

Вона ще не чула тілесного грома – серцеву грозу

Бо в неї чаруючим дивом цвіте ще очей бірюза…

…Й нікому не вдасться зірвати з очей цих любов-бірюзу!


РУКИ ЛЮБОВІ

Прийшла у сад осінь й зривають осені руки плоди, 

Летять журавлі над полями – пророчать зиму холодну

І жайвір вже пісню свою не співає – десь заблудив…

…Прийшли і ми в сад я на тебе дивлюсь – на зачіску модну, 

На очі твої бірюзові – в них зріла наша любов, 

Яка своїми руками мене обіймає й цілує

Й до нашої осені тепло в бутті веде нас обох

Ми ще над плодами своїми відверто й щиро жартуєм.

Бо наше кохання про нашу любов співає ще нам…

І доки кохання у Долі щасливій завзято буде співати

Й цвістиме у серці трояндою наша життєва весна, 

То наші тілесні плоди не збираємось ще ми зривати!


ПІД НЕБОМ З ЛЮБОВ’Ю

Гуляєм в діброві. Співа соловей нам – така красота!

Нас зріднила любов, хоч до неї були ми чужі…

Коли я з тобою – щасливий! Без тебе – я вже сирота...

Стемніло, Маленький вітрець підіймає на річці брижі, 

Мов з золота, човен у плесі небесному плаває Місяць, 

А зорі, мов срібні русалки, купаються з човном поруч.

Тебе я в цім Світі знайшов, як тілесну й душевну опору.

Ти ж в сері моєму, як в човні – нема в нім для іншої місця!


ЩО Є ПЕРВИННЕ, А ЩО ВТОРИНННЕ?!

Лиш хліб – це первинне в їді, а їда – це вторинне, 

Отак і любов є первинне в коханні завжди, 

Кохання – вторинне і в мрійні мандрівки вже лине.

Мене ти, кохана, в гаю з соловейком зажди –

Прийду і тебе обніму й розцілую, як вперше!…

І в нас почуття розпливуться по тілу вогненно –

Це наша любов. Ми її відчуваєм завмерши!

І в ній почуваєм себе емоційно й натхненно

Якщо ж ми безхлібні – ну й, що ж то за їжа без хлібу?

І, що за кохання, якби не прийшла нам любов?

До нас непомітно в коханні вже й вечір прийшов –

Якби не любов. То над гаєм не взріли б ми німбу!


ПІД ГІПНОЗОМ ЛЮБОВІ

Під вечір у парку міському ми коло качелі зустрілись

І весело очі твої у мої подивилися очі…

Вони теплотою зігріли й неначе любов’ю зоріли –

Струїлася ніжність із них душевна й сердечно-дівоча!

І з першого погляду наші серця почуттям заплелись, 

І наші емоції в райдужний рай повели нас з тобою…

В гаю під сосною ми в чарах магічних неначе були –

До самого ранку кохались немов під гіпнозом любові!


ЯК БЛИСКАВКА Й ИГРІМ 

На пляжі юначка й юнак, як дві хвилі, раптово зустрілись

І, дивлячись в очі блакитні вони в них любов враз узріли! 

В їх тілі, мов струни емоцій гули почуття у обох

Й співала від щирого серця в їх душах грайлива любов

Вони, ніби лебідь з лебідкою, плавали в морі любові

Й неначе, як блискавка з громом, були нероздільні обоє!

І з першого погляду чомусь вони закохалися вмить –

Душа засіяла, а серце цнотливе любов’ю гримить!


НЕ ЗРІВНЯНА

Із квітів степних ми з тобою у сад забрели

З тобою щасливі в саду ми і в полі були…

Тебе не рівняв я з ромашкою білою –

Твоя красота красивіша всих квітів краси!

Тебе не рівняв я з черешнею спілою –

Солодша була ти від фруктів усих!


ВИЩИЙ РОЗУМ І ПОЧУТТЯ

Є Вищий Вселеної Розум й мені теж дав атомний розум

І в тіло вселив почуття і душевне й духовне –

Воно про любов ним в душі і поезію творе і прозу, 

Воно лиш у долі моїй над усе є верховне!

Кохана! Коли ти мені поцілунки даруєш

Й з твоїх уст на мові любові тихенько звучать всі слова -–

Фізичне моє почуття у серці любов’ю вирує, 

Душевне моє почуття підіймає мій настрій бадьорий!

Й коли ж не на мові любові слова, шо так рідко бува –

Пригнічує настрій і дух підіймає суворий…

Моє почуття у душевно-фізичному колі

Існує постійно душевним, буває й фізичним…

В любові, кохаючись, став я до нього привичним –

В душі, як струна, то любов’ю заграє, то голкою вколе!


ЩО СКАЖЕ НАУКА?

Для вчених зробить відкриття про любов – лиш невдачі…

Первинне, що є, чи любов, чи кохання – мудрують?  

Любов як знаходить любов ту, що Бог їй призначив?

Вона йде нечутно – повітря, – і те не вібрує… 

Все ж кажуть: «Первинна любов – це палкі почуття», 

Вторинне гадають: «Кохання – любові діяння».

Первинна любов, бо вона є – емоцій життя, 

Вторинне кохання – поцілунків буяння!

Первинна любов – провокує душевну тривогу, 

Вторинне кохання – у подорож креслить маршрути…

Первинна любов – почуттями встеляє дорогу, 

Вторинне кохання – іде по маршруту до рути!

Любов – це пізнання продукт і з ніщо виникає.

І поки що вченим – любов необізнана штука, 

Кохання, немов «НЛО» – прилетить і зникає! 

Любов – гравітації сила! Що скаже наука?!

Близькі за тематикою матеріали шукайте в розділі Вірш

Пропонуємо ознайомитися з наступною публікацією автора «Кодована Доля (Глав 5. частина 1.) / Вірш | Василенко Андрій Антонович». Якщо Ви пропустили, до Вашої уваги попередня публікація «Кодована Доля (Глава 1. частина 6.) / Вірш | Василенко Андрій Антонович». Ще більше Ви зможете прочитати на персональній сторінці автора Василенко Андрій Антонович.


Сподобалось? Чудово? Класно? Корисно? Нецікаво та посередньо?



Можливо Вас зацікавить:

Обговорення

Візьміть участь в обговоренні твору

Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора

Публікації автора Василенко Андрій Антонович

Літературні авторські твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя тощо

Сторінка: 1 з 3 | Знайдено: 16
Автор: Василенко Андрій Антонович
АВТОРСЬКІ ЗБІРКИ: Кодова Доля. Глава 2.;
Сортування за: Дата/час опублікування з спад.;