Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
29.07.2018 17:09Вірш
 
Рейтинг: 0 | 0 гол.
Без обмежень
© Василенко Андрій Антонович

Кодована Доля

Глава 2. Частина 7.

Гімн любові держави Кохання

Василенко Андрій Антонович
Опубліковано 29.07.2018 / 47020

ХМАРИ ЛЮБОВІ

В мрійливому небі твоєї душі

Збираються хмарки твого почуття

І в серце пливуть, як любові рушій

І створюють в ньому любовне життя.

Воно то освічую Сонцем шляхи, 

А то уперіщить дощем грозовим

В бутті, омиваючи наші гріхи –

Попробуй у долі щастя зловить!?

Та ось вже затихла любові гроза

З коханим і грім почуття вже замовк –

Любов проясніла у небі думок

Й скотилася радісна з вії сльоза!

Розвіялись хмари і вітер ущух –

На вулиці тихо, – немає грози…

…Та й, що ж то за хмара, яка без дощу?1

Та й, що ж то за жінка, яка без сльози?!


ЕФІРНА ФОТОПЛІВКА

Космічний ефір – це хранитель планет і людей

Йому лиш належить ця здібність в природі

В собі фіксувати любов у людськім родоводі, 

Лиш в ньому є зміст буттєво-життєвих ідей.

Він бачив як ми в нім освідчились вперше обоє

Цей факт у собі зберігає, немов фотоплівка –

В нім наша любов і твоя чарівлива голівка

Лиш в ньому є тайна й загадка любові!

Літаємо ми по орбіті любові з тобою, 

А в космосі тільки лиш зорі і ми: ти і я!

Як в космосі кожній планеті орбіта своя

Отак і в людині орбіта причетна любові!


РОЗУМ, ДУША І ЛЮБОВ

Живуть три матерії: розум душа і любов

У мозку – в його лиш резервній частині, 

З якої лунає, мов сполах, вічності зов –

Він в душах любов висіває, мов зерна!

Любов у житті довголіття людині дає, 

Палким почуттям наділяє людину –

Їй все віддає, що у неї самої ще є –

Хорошу і світлу любовну годину!

На атомнім рівні утрьох об’єднались вони –

Тихенько собі у космічному вирі живуть!

І теж володіють магнітом й тяжінням земним.

Ніхто їх не бачив, та мають матерії суть!

Як двоє стрічаються й в них протилежний заряд, 

То їх почуття і душа не сприймають любов, 

Якщо ж в них тотожні заряди, то любовний їх взгляд –

Магнітом у них притягається тіло і кров!

Зробили недавно лиш вчені таке відкриття –

Отаке в них у трьох у Вселеній існує життя!


ПОВІСТЬ ЛЮБОВІ

Ми у нашому парку з тобою гуляємо

Бо найкраще немає інтиму – ми знаємо!

І для нас із тобою в цім парку бува, 

Що про нашу любов соловейко співа!

Про кохання завзято вже повість ти пишеш, 

Що любов у нас нашою долею дише…

…Ти сказав, що в коханні я в тебе свята

У любові тріумф – це закохані повністю!

Тож мій, любий, описуй ти прозою так, 

Щоб в сюжеті, як квітка, цвіла я в цій повісті!


ЛЮБОВ І БЕЗКІНЕЧНІСТЬ

Любов – це ефірна матерія Світа.

Енергію має з електромагніта.

Вона є безсмертна й існує в живому – 

Немає у неї постійного дому.

Вона як і Сонце теж гріє людину

І теж, як людина, душевна й сердечна!

Любов, як і час, теж немає зупину, 

Вона, як Вселена і теж безкінечна!


ПОЧУТТЯ І ВОДА

Переповнені вже почуттям і любов’ю

Ми гуляємо близь водопаду з тобою

Як дві наші душі почуття об’єднало, 

Як два берега в річці вода омиває, 

Так завжди на воді все живе проростає –

Є в природі загадок життєвих чимало…

Як було ще колись так буває і нині –

Що любов і вода необхідні людині.

Як у річці вода й почуття у любові, 

Так і ми у цім світі існуєм з тобою –

Животворча в води закодована влада, 

Бо в молекулі кисень живительний має!

Як нема на Землі без води водопада, 

То так без почуття і любові немає.


ЯК НЕБО – БЕЗДОННА

Ми в любові освідчились в бібліотеці

Нам здавалось, що ми у любовній фортеці –

В ній нашу любов не розрушити вічно!

Ми ж будову її розглядаєм всебічно:

Я без тебе, як буква, шо випала з слова, 

Ти ж для мене, як слово любовного зова!

В нас любов, як і небо блакитна й бездонна –

Нам вона, як повітря в ефірі озонна!

Нам відомо – бува почуття угасає

І знов потім в душі розважально буяє!

А якщо ж в нас любові зненацька не стане –

Ми, як квіти без Сонця, без неї пов’янем.


ПО ЗАКОНУ НЬЮТОНА

Вже все наше село по осінньому спало, 

Ми ж сиділи іще в яблуневім саду.

Близь нас яблуко спіле на землю упало –

Його вітер шалений із гілочки здув.

По закону Ньютона падіння це сталось –

Нагадало воно про тяжіння земне.

Ти ж так смачно в саду, цілувавши мене

Нагадала мені про існуючу старість…

Все ж іще не старіємо ми із тобою!

Й хоч тяжіння земне ми не в змозі минути, 

Та докіль у нас буде тяжіння любові

Нас із гілки життя і всім бурям не здути!


ЛЮБОВ ФІГУРИСТОЧКИ ДОЛІ

Нам одну на двох доля судила дорогу:

Тільки вдвох треніровки були на катку, 

Ти у діях була і кмітлива, і строга, 

Я ж тебе полюбив – до любові охочу

Бо ми мали обоє чаруючу вроду!

Як пускалися ми у фігурний танок

Ти для мене була, мов стежинка із льоду, 

Я ж для тебе – ведучий фігурний коньок!

Як впіймав я на руки тебе на льоту –

На долонях у нас, як коньки на льоду, 

Нам накреслила шлях фігуристочка – доля, 

Бо у нашій любові була на це воля!


МІНА ЛЮБОВІ

Ти завжди красувалася в юпочці «міні»

Й підірвалася ти в ній на бажаній міні.

Був з любові у ній почуттєвий заряд, 

Він із ніг поваляв всіх дівчинок підряд!

Цей заряд почуттєвий – він був чоловічний

І любові твоїй показався, як вічний, 

А любовні осколки – у душу встряють

І тебе у замріяні мандри ведуть!

Залюбки й він дивився на юпочку «міні»

І, розгледівши теж підірвався на міні!


МОВА ЛЮБОВІ

Любов – це окреме є тіло астральне, 

Що має своє почуття емоційне

І воно розмовляє з душею доцільно, 

І живе у душі із тілом ментальним, 

Що тілу фізичному зичить свій розум, 

Щоб на мові любові творить із душею

Про кохання роман філософський у прозі

Й вести до любові в сердечну алею.

У цій мові слова всі електро-магнітні

Й несуть у собі почуття лиш тендітні.

Як душі магнітні, і двоє зустрілись –

Слова почуття в них беззвучно зоріли!

Якщо повністю душі уже розрядились, 

І двоє зустрілись – то любов їм й не снилась.


ГРІМ І БЛИСКАВКА

Він – є грім я – є блискавка в нашій любові –

Це так буде аж доти в ній з’являться збої…

Як не буде блискавки без грому

В нашім небі без дна й голубому, 

То отак і без блискавки й грім не буває!

Так і нас друг без друга в бутті, мов немає.

Ми в цім світі постійно щось краще шукаєм –

Я в любові виблискую, він – громихає!


СКЕЛЯ ІНТИМУ

На скелі, що в небі живе

І в море із нами пливе

Тут доля звела нас сама, 

Бо ліпше інтиму нема!

Кохаємось ми залюбки

Тут нас заховав день тривкий…

…Та в сірому небі, 

Мов півнячий гребінь

Вже й Місяць над нами повис –

І ми опустилися вниз!


БУЛА ТИ ЩАСЛИВА

Хвилюється море, що високо в гори –

Колись тут з тобою гуляли в цю пору…

Без тебе якесь непривітливе море –

На хвилях блакитних не плаваєш поруч!

Була ти, мов хвиля прибійна, у морі – 

Купалися в ньому, ми в радості й горі!

Твої почуття, як ті хвилі, котились

Від тебе з душі і до мене у душу!

На гарну погоду тоді нам щастило, 

А нині я сам вже купатися мушу…

Була ти щаслива казкова русалка.

І очі у тебе цвіли, мов фіалки.

…Гуляю один – по тобі лиш скучаю, 

Тебе я у хвилях прибійних шукаю…

Лиш слухаю пісню про море від чайок, 

Й у згадках – уявно з тобою блукаю…

…Немає тебе тут, кохана… Немає!

Я гірко зітхаю. І море зітхає…


СЛІД

Ти заснула навіки, але, мов не спиш –

Я в уяві на тебе, біжучу дивлюсь:

Мов по квітах – по серцю моєму біжиш, –

Мов бджолу медоносного щастя ловлю!

Закінчився уяви морозяний сон –

Замерзають без тебе душа й почуття, 

Не міняє лиш серце ритмуючий тон –

Я в нім серця твого відчуваю биття!

Ти на небі, але ж – не в розлученні ми, –

Залишила любов нестираючий слід

На останнім життєвім порозі зими –

Слід цей серце і душу заковує в лід…


СОН СПОГАДІВ

Ти любов розмістила свою у свідомість мою

І у мріях вона викликає на спогади сни…

Обіймаєш, голубиш, цілуєш мене, як колись… 

Ми дивилися в очі, обнявшись, з тобою – стою!

І над нами шпаки пролітають, як мрії весни, 

Їх політ ми стрічаєм – і руки, мов крила, звелись!

І, неначе ми – птахи, кружляєм над нашим садком,  

І знов, наче сіли на Землю і садом йдемо, 

І любов, як свідомість, у спогадах йде у бутті, 

І, мов квітне тобою – моїм ненаглядним цвітком! 

Ти радієш – щаслива… і знову померкла немов…

…Хоч болить – та щоночі б я бачив цей сон при житті!


ЖДИ МЕНЕ

Стелилася в сонячний день килимова доріженька літа –

Тебе забирав до своєї садиби сам Бог…

Ти жди там мене…Як заграє печальним мотивом трембіта – 

Космічну оселю Бог дасть нам одну для обох!...

І я вознесуся до тебе – кохання, як вперше, зустріну – 

І знов замузичить у душах пристрасний огонь…

…А нині до тебе мрійливо в акордах любові лиш рину, 

Щоб радо в уяві дістатися серця твого!


НЕСПОКОЮ СПОГАД

Неспокій в душі розгулявся немов буревійник –

Дерева любові з коріннями геть викидає!

Та прийде мій спокій, я буду лежать, як покійник, 

І доля моя, як свіча, у руках запалає!

Ти вже на тім світі – чекаєш любові погоди…

Як прийде мій час – поховають, без тебе близь тебе –

Бо тільки любов, як нас зводить так само й розводить!

За мене у церкві попи прочитають молебень,–

Не можу ніяк на тім світі себе я збагнути…

…Уяву колише любові колишньої спека, 

У мріях – без тебе хотів би в тартарі лиш бути –

Бо рай без коханої – місце ще гірше від пекла!


КОСМІЧНА ЗУСТРІЧ ДУШ

Ми в космосі вдвох на орбіті любові літаєм –

Наш килим кохання гаптують і Місяць, і зорі, 

Нам видно росинку, що променем Сонця вітає

Й оселю… де пам’ять лиш наша пильнує в дозорі…

…У космосі душі вже наші зустрілися знову –

Бо бачить душа у раю спочиваючу душу, 

Де має любов не фізичну – астральну основу…

…Любима, в уяві моїй ти воскреснути мусиш!»


ЗІРКА ЛЮБОВІ

Я хочу тебе уявити, як Зірку, 

Яка на Землі, мов у небі гуляє, 

Зробити своїм почуттям перевірку, 

Яке від проміння твого, мов сіяє, 

Тебе розглядати, мов квітку, я хочу

І ніжно обняти голівку янтарну, 

Дивитись в прозорі, мов росяні очі, 

Вдихати завжди аромат твій нектарний…

А то уявляю у Раді Верховній, 

Мов квіткою Влади – закони приймаєш, 

Що світяться в ній помаранчем духовним

І, ніби як Зірка любові, сіяєш!


ЛЮБЕ ПУТО КОХАННЯ

Душа любові – це коханий і кохана.

Вони пов’язані коханням – любим путом.

Одна на двох їм небесами доля дана –

Для них співають пісню про червону руту!

Кохання – це святий амур душі, і серця.

І світло блискавки, і звуки грому в тілі!

Це Господа і сатани одвічні Герці –

Бої за лихо, чи за добродійні цілі!

З тобою ми жили у радості пізнання, 

Що нам давалося, як Божий дар, щоднини!

І щастям нам було сягти вершин кохання

В саду – під прапором червоної калини!


ТУМАННІСТЬ

Яка ж ти далека туманність планетна –

В озброєнім оці туман васильковий!

Та все ж до кохання мого ти причетна, 

Бо мила моя, як і ти загадкова!

Дивлюсь в телескоп та, крім неї, не бачу

Зірок, щоб яскравіше неї світили!

…Мої відкриття мо’. нічого й не значать –

Та все ж у коханні обом пощастило!


НАМАГНІЧЕНІ ЛЮБОВ’Ю

У степ забрели ми десь, мабуть, під ранок, 

Ще заспане Сонце вмивалося в срібній росі…

Були ми ще юні, неначе пташинки – підранки –

Лежали без тями на полі – у стиглім вівсі!

У квітах дзвеніла мелодія вічного степу –

Взяла нас вона у жаданий кохання полон,  

У цім степовому співочім вертепі

Було все – краса, – як магічної вічності сон:

Де жайвора пісня блищить у квітковій росі, 

Вітрець прохолоди і промені Сонця навкісні…

…В цім сні ми були залюбки у душевній красі –

Завжди намагнічені в чарах любовної пісні!

СЕМАФОРИ БІРЮЗОВИХ ОЧЕЙ

Її проводжав в санаторій вокзал.

Вони до нестями влюбились обоє –

Їх двох полонила очей бірюза, 

Яка їх в коханні вела за собою…

…Річками з тих пір пропливають їх весни:

Ще їхній любові зорить семафор, 

Все ті ж ще не зламні любовні їх весла

Й незмінний в очах бірюзовий узор!


ДО ЗУСТРІЧІ

Ти вже лежиш, немов жива в труні…

Зібрались рідні. Свічка догорає…

Ти стала найріднішою мені –

…Армагедон зустріне нас вже раєм!


ЛЮБОВІ СВІЧНИК І СВІЧКА

Ти в нашій любові зориш, як свіча, 

А я у любові стою, як свічник…

…В любові завжди проявляється вічність, 

З’явившись у кожній людині в свій час.

Так і наша любов появилась в саду

Й вселила у душі святі почуття, 

Які нас любовно у долі ведуть

Й творять еволюцію з кращим життям –

В любові для створення вистачить кеби:

Стаєш ти для мене, як сам я для себе –

Завжди ти і люба і щиро відкрита!

Окремо в любові не в змозі ми жити –

То ж в серце твоє почуттям я проник, 

В моє ти врослася, як квітка у степ!

Без мене для тебе в бутті все пусте, 

Без тебе я ніби без свічки свічник.


ЛЮБОВІ ЗЛО І ДОБРО

Споконвіку в суспільстві існують і зло, і добро…

Зло – це зрада любові, огида, брехня, егоїзм.

А добро – це є правда й любов гаряча, як кров

Та в коханні прекрасні думки і твої, і мої!

У любові існує завжди доленосний покров, 

А з тобою у нас як дві правди існує любов –

Справедлива, цнотлива і щира, і щедра добром –

Розлилася у ній почуттями сердечності повінь

І стоїть у цій повені наша любов, мов паром!

…Як в суспільстві є зло і добро, то отак і в любові.


ЗА ГРАТАМИ САМОТИ

Любима кохана в безсмертя пішла –

Домівку в астральному Світі знайшла…

Без неї живу як в самотності гратах, 

Якби не писав, то і я б став помирати.

Та в долі моїй є неписаний знак –

Це творчість заглушує цю самоту.

Так виплив я з неба ції самоти –

Й пливе, як хмаринка, мій творчий рюкзак

Я з нею поезій пізнав красоту

І з нею ж руйную її мости!


ЛЮБОВ – БУКЕТ НАСОЛОД

Ти квітів нарвав у чарівний букет –

Своїй ненаглядній коханій приніс…

В букет ти вложив почуття, як в пакет –

Неначе ти клумбу любові відніс

Любов, як завжди, попадає у ціль –

З дюбовю роки розцвітає народ!

Любов – не єдина є квітка в руці, -

Любов – це любовний букет насолод!


ВІРА В СЕМАФОР ЛЮБОВІ

Ми вірим в судьбу, що веде нас шляхами любові, 

Й від нашої віри душа молодіє у нас!

І з серцем розмову веде на любовній ще мові

Й тому ще любові вогонь не погас.

І гріє він наші уста при смачних поцілунках, 

І сам соловей, як були ми в діброві засвідчив

Мелодію нашого щастя, озвучивши лунко, 

Бо вірили ми що в любові не візьме нас відчай…

…Хвилини любові хоч час забирає й без бою

Та ми відчайдушні, бо вірим в судьбу наперед..є

Й хоч ми допиваєм з тобою наш келих любові

Та кличуть ще нас семафори любові вперед!


ДІЇ СВЯТОЇ ЛЮБОВІ

Моєї душі почуття, мов пташинки, 

Окрилившись свято твоєю любов’ю

Обняли нас так легко, неначе пушинки, 

Й злетіли ми в небо Любові обоє…

Гарячі долоні хмаринок січневих

Ласкали Обличчя Коли цілувались

Й зріднили любов’ю в цілунках вогневих

Хоч ми і чужі, і до цього й не знались!


ДІЄ СЛОВО – ДІЄСЛОВО

Я люблю тебе, а ти мене, коханий, любиш –

Це в нас діє слово, назване воно – любов!

Ой, які ж трояндові твої, кохана, губи –

Слово ж це у бажаний полон взяло обох!

…Так щоденно кожне слово якось, чимось діє

І воно за кожну дію теж відповіда.

Бо воно, що треба нам в житті – тим володіє…

В слові цім, як і – любов є чарівна хода

Й доки різні ці слова на когось щиро діють

Доти й люди даром цим охоче володіють

Й доки ми один другого будемо чемно любити

Доти й слово це – любов, як чародій, із нами буде ходити!


ТРІЙКА СЛІВ

Любов є слово чарівне, бо це – любов!

Життя є слово доленосне – найнужніше!

Буття є слово визначальне – воно як кров!

Воно тече у венах й повнить тіла ніші…

Ця трійка слів єдине слово – це життя!

Яке складається з живих молекул тіла

І має серце, душу, дух. любов та силу, 

Які в бутті завжди людей ведуть до пуття, 

Які в бутті життя й любов ведуть уміло, 

Які в житті людину роблять щиру й милу, 

Бо їх оточує все те ж складне буття!


ЕВОЛЮЦІЙНА КОЛОВЕРТЬ

Вилазять із бруньок весняні листочки –

Вони ж бо бажають цей Світ розпізнати!

З тобою в любові прийшли ми до точки…

Та ще захотілось про бруньку узнати

Вона, мов народжує, листя як мама –

Чи зову тоді, як душа, йде в безсмертя?

Ти, наче весняна любов, йдеш так само

У еволюційній стрімкій коловерті…

В садочку лиш наші розмовні йдуть звуки…

За кров – флорофілову Долю й удачу

Бажаним листочкам, назустріч неначе, 

Весна розігріті протягує руки!


ЛЮБОВ, БІРЮЗА І ЧАС

У наших очах бірюзою немов любов розцвіла

І лине, мов час, в безкінечність в твоїх бірюзових очах

І в риму з коханням у наших серцях, мов ритмує у лад

І квітне весною, і в душах палає, мов Сонця, свіча, 

Як хмари пливуть в небесах, так – хмаринками час у душі…

І в небі згущаються хмари й, мов час, над Землею пливуть

І грають в нім блискавки струнами грома – він тиші рушій, 

З ним хмари дощеві збираються слізно в останній свій путь…

Душа ж ще не знає звідкіль витікає у неї сльоза, 

Вона ще не чула тілесного грома – серцеву грозу

Бо в неї чаруючим дивом цвіте ще очей бірюза…

…Й нікому не вдасться зірвати з очей цих любов-бірюзу!


РУКИ ЛЮБОВІ

Прийшла у сад осінь й зривають осені руки плоди, 

Летять журавлі над полями – пророчать зиму холодну

І жайвір вже пісню свою не співає – десь заблудив…

…Прийшли і ми в сад я на тебе дивлюсь – на зачіску модну, 

На очі твої бірюзові – в них зріла наша любов, 

Яка своїми руками мене обіймає й цілує

Й до нашої осені тепло в бутті веде нас обох

Ми ще над плодами своїми відверто й щиро жартуєм.

Бо наше кохання про нашу любов співає ще нам…

І доки кохання у Долі щасливій завзято буде співати

Й цвістиме у серці трояндою наша життєва весна, 

То наші тілесні плоди не збираємось ще ми зривати!


ПІД НЕБОМ З ЛЮБОВ’Ю

Гуляєм в діброві. Співа соловей нам – така красота!

Нас зріднила любов, хоч до неї були ми чужі…

Коли я з тобою – щасливий! Без тебе – я вже сирота...

Стемніло, Маленький вітрець підіймає на річці брижі, 

Мов з золота, човен у плесі небесному плаває Місяць, 

А зорі, мов срібні русалки, купаються з човном поруч.

Тебе я в цім Світі знайшов, як тілесну й душевну опору.

Ти ж в сері моєму, як в човні – нема в нім для іншої місця!


ЩО Є ПЕРВИННЕ, А ЩО ВТОРИНННЕ?!

Лиш хліб – це первинне в їді, а їда – це вторинне, 

Отак і любов є первинне в коханні завжди, 

Кохання – вторинне і в мрійні мандрівки вже лине.

Мене ти, кохана, в гаю з соловейком зажди –

Прийду і тебе обніму й розцілую, як вперше!…

І в нас почуття розпливуться по тілу вогненно –

Це наша любов. Ми її відчуваєм завмерши!

І в ній почуваєм себе емоційно й натхненно

Якщо ж ми безхлібні – ну й, що ж то за їжа без хлібу?

І, що за кохання, якби не прийшла нам любов?

До нас непомітно в коханні вже й вечір прийшов –

Якби не любов. То над гаєм не взріли б ми німбу!


ПІД ГІПНОЗОМ ЛЮБОВІ

Під вечір у парку міському ми коло качелі зустрілись

І весело очі твої у мої подивилися очі…

Вони теплотою зігріли й неначе любов’ю зоріли –

Струїлася ніжність із них душевна й сердечно-дівоча!

І з першого погляду наші серця почуттям заплелись, 

І наші емоції в райдужний рай повели нас з тобою…

В гаю під сосною ми в чарах магічних неначе були –

До самого ранку кохались немов під гіпнозом любові!


ЯК БЛИСКАВКА Й ИГРІМ 

На пляжі юначка й юнак, як дві хвилі, раптово зустрілись

І, дивлячись в очі блакитні вони в них любов враз узріли! 

В їх тілі, мов струни емоцій гули почуття у обох

Й співала від щирого серця в їх душах грайлива любов

Вони, ніби лебідь з лебідкою, плавали в морі любові

Й неначе, як блискавка з громом, були нероздільні обоє!

І з першого погляду чомусь вони закохалися вмить –

Душа засіяла, а серце цнотливе любов’ю гримить!


НЕ ЗРІВНЯНА

Із квітів степних ми з тобою у сад забрели

З тобою щасливі в саду ми і в полі були…

Тебе не рівняв я з ромашкою білою –

Твоя красота красивіша всих квітів краси!

Тебе не рівняв я з черешнею спілою –

Солодша була ти від фруктів усих!


ВИЩИЙ РОЗУМ І ПОЧУТТЯ

Є Вищий Вселеної Розум й мені теж дав атомний розум

І в тіло вселив почуття і душевне й духовне –

Воно про любов ним в душі і поезію творе і прозу, 

Воно лиш у долі моїй над усе є верховне!

Кохана! Коли ти мені поцілунки даруєш

Й з твоїх уст на мові любові тихенько звучать всі слова -–

Фізичне моє почуття у серці любов’ю вирує, 

Душевне моє почуття підіймає мій настрій бадьорий!

Й коли ж не на мові любові слова, шо так рідко бува –

Пригнічує настрій і дух підіймає суворий…

Моє почуття у душевно-фізичному колі

Існує постійно душевним, буває й фізичним…

В любові, кохаючись, став я до нього привичним –

В душі, як струна, то любов’ю заграє, то голкою вколе!


ЩО СКАЖЕ НАУКА?

Для вчених зробить відкриття про любов – лиш невдачі…

Первинне, що є, чи любов, чи кохання – мудрують?  

Любов як знаходить любов ту, що Бог їй призначив?

Вона йде нечутно – повітря, – і те не вібрує… 

Все ж кажуть: «Первинна любов – це палкі почуття», 

Вторинне гадають: «Кохання – любові діяння».

Первинна любов, бо вона є – емоцій життя, 

Вторинне кохання – поцілунків буяння!

Первинна любов – провокує душевну тривогу, 

Вторинне кохання – у подорож креслить маршрути…

Первинна любов – почуттями встеляє дорогу, 

Вторинне кохання – іде по маршруту до рути!

Любов – це пізнання продукт і з ніщо виникає.

І поки що вченим – любов необізнана штука, 

Кохання, немов «НЛО» – прилетить і зникає! 

Любов – гравітації сила! Що скаже наука?!

02.08.2018 Поезії / Вірш
Кодована Доля (Глав 5. частина 1.) / Вірш | Василенко Андрій Антонович
Попередня публікація: 29.07.2018 Поезії / Вірш
Кодована Доля (Глава 1. частина 6.) / Вірш | Василенко Андрій Антонович
НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
18.09.2018 © Панін Олександр Миколайович / Жартівливий вірш
Лисина
18.09.2018 © Серго Сокольник / Ліричний вірш
Ностальгія
18.09.2018 © Вікторія Івченко / Філософський вірш
"Душа ображена страждає..."
18.09.2018 © Панін Олександр Миколайович / Дитячий вірш
Лапки і Канапки
18.09.2018 © ГАННА КОНАЗЮК / Дитячий вірш
Котик і канапки
Кодова Доля. Глава 2.
28.07.2018
Кодована Доля (Глава 2. Частина 1.)
29.07.2018
Кодована Доля (Глава 2. Частина 5.)
29.07.2018
Кодована Доля (Глава 2. Частина 7.)
19.08.2018
Нові вірші (Вірші. Глпва 2.)
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: Відсутній
Переглядів: 5  Коментарів:
Тематика: Поезії, вірш,
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
18.09.2018 © Суворий
Завершення Судетської кризи: чехи підкорились Гітлеру, нова війна питання часу (жовтень 1938)
18.09.2018 © Суворий
Напад польських військових на українські села Стримба та Кабарівці (серпень 1938)
08.09.2018 © Суворий
Радянською Україною ширяться повстання і заворушення (жовтень 1938)
07.09.2018 © Суворий
Конфлікт довкола Закарпаття: чехи дають автономію, мадяри домагаються анексії (жовтень 1938)
04.09.2018 © Суворий
Про пропаганду: від римлян до Сталіна з Гітлером
ВИБІР ЧИТАЧІВ
07.02.2018 © Панін Олександр Миколайович
28.09.2013 © ГАННА КОНАЗЮК
16.12.2010 © Народна творчість
07.03.2018 © Панін Олександр Миколайович
12.06.2018 © Панін Олександр Миколайович
11.05.2014 © Оля Стасюк
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008 - 2018
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори ©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди