Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
02.08.2018 11:08Вірш
 
Рейтинг: 0 | 0 гол.
Без обмежень
© Василенко Андрій Антонович

Кодована Доля

Глава 5. Частина 2.

На Олімпі буття

Василенко Андрій Антонович
Опубліковано 02.08.2018 / 47066

РЕГІТ БУРІ

Глибокий лежить крутояр під лісочком…

Здається, мов схожий на вовчого рота, 

Байрак потішався стосилим дубочком, 

Що виріс на схилі його, мов ворота, 

Які не пускають вітрів-перебіжчиків…

Та ось! Скаламутилось небо моквою, 

Аж жолуді-очі стають як в небіжчиків, —

Від бурі й деревам немає спокою;

Вже віття зненацька розхитує збурено, 

Мов вирвати хоче, як зуб, цього дуба…

І дивляться жолуді-очі обурено, 

А буря регоче, оскаливши зуби!


СТИХІЯ

Вирвало вітром, мов з ясен землі, 

Біля криниченьки явір —

Рваним корінням на землю він ліг, 

Сльози ж — сочилися в ямі…

Так обірвала стихія життя, 

Кров хлорофілу спинивши, 

Явір, мов кинув криницю буття, —

Соку її не відпивши!


ВЕСНЯНИЙ НАСТРІЙ

Із проталини снігу весна

Визирає рум’яною ряскою, —

Підкорилась її голизна

Синьоокому проліску з ласкою…

Розглядаю я їхню красу, 

Що ввижається сніжною казкою…

В мріях з лісу бажання несу, 

Щоб побути хоч трішечки ряскою!


ПОСЛУГИ СЛОВА

Із вітрин закликають слова —

Позначають продукції витвір…

Їх рекламною Доля бува, 

Мов кричать, пропонуючи вибір!

Так повсюди працюють слова, 

Заробляють хазяїну гроші…

Тож фінансова їх голова, 

Бо приносять прибутки хороші!


МОРЯК

Не стукіт колес під вагоном —

То серце коханого б’ється!

На кітелі зорі в погонах, 

І крабом кокарда здається…

Його почуття, як ті хвилі, 

Сягають душевного борту!

Позаду із чайками милі, 

Як символ пристебнутий, кортик —

Моряк на побачення їде, 

Бентежиться море за нього…

Вслід котиться хвиля на південь

І штилю бажає земного!


ДЗЬОБ ПРАВДИ

Точильник точить стовбуріння лісу, 

Йому болить, а він стоїть мовчазно.

Кора ховає гнів, мов під завісу, 

Лиш дятла дзьоб в біді рятує вчасно…

Мені ж болить, бо є брехні точильник, 

Що нищить совість в мозку під корою, 

Яка в суспільстві, як єдиний чинник, 

Що може дати проти нього зброю, —

Щоб Україна мала мудрість зодчу, 

Щоб шашіль зла в ній не точила волю…

Я над усе для неї — неньки хочу, 

Щоб правди дзьоб дятлив їй в стовбур Долі!


МОВ СОНЯЧНИЙ СХІД

Аж доки на світі існує родюча Земля, 

То доти людина під зіркою креслить свій шлях…

Орбіта її надзвичайно складна і проста:

До першого класу — вона вундеркіндом зроста!

А потім у душу її поселивсь педагог, 

Який у навчанні їй безліч надав допомог!

І врешті з’явивсь не букварний, а вчений народ —

В бутті й спілкуванні надійний, могутній оплот!

І кожному світить в житті своєрідна Зоря, 

Яка для всіх спільна й, мов Сонячний схід, з Букваря!


МОВ КІТ

Відсахнулось почуття омани, 

Пішла недовіра в колишнє –

Я позбавився цієї вади

І стала вбачатися правда

В заяложенім брехнею слові.

Й від цього – привид видива:

Вдоволеність, мов кіт, муркоче

І треться об ноги!


ШЛЯХ ПІЗНАННЯ

Де обрій мого народження?

Там хмарами спливали

Дитячі сни...

Пішов за ними

Свідомості шлях, 

Щоб в жагучу новизну

Увійти кряжем пізнання!


БІЙ ІНТЕЛЕКТІВ

На шаховім полі бою

Безмовне іде змагання:

Не слово в нім вісник думки, 

А думка є вісник слова, 

Яке надається шахам...

Вони розуміють мову

Мовчання гравців-шахістів

І, їх безсловесним хистом, 

Спрямовують розум в атаку

На бій інтелектів думки!


ТВОРЧА НАСОЛОДА

Повечоріли очі дня

І сон колише тіло, 

А на папері лиш мазня

У фарбах затверділа –

Зійшлись дві насолоди:

Одна малює сон щодня, 

А друга спить на фарбах, –

Без них обох я – розмазня...

Та ось, проснувся пензля фах, 

Геть щезла насолода сну, 

І творча насолода дня

Намалювала сон-весну!


ВЕДУЧИЙ

Мов річка, Шлях життя мого, веде в моє грядуще:

Де погляд із Багнета, погляд Правди — погляд Долі!

Де Шлях, відносно мене, — тільки мій в житті ведучий,  

Який веде у терен Праці, в лаври Слави й Волі, —

Веде бентежно, чемно, толерантно, навіть чинно!

Мені завжди щастить, хоч я в Бутті і не везучий

І доки Шлях мене веде в належну Даль невпинно, 

Я буду йти за ним, — бо він лише мого життя ведучий!

ВЕДОМИЙ

Мов річка, Шлях життя мого, веде у невідоме:

Де погляд із Багнета, погляд Правди — погляд Долі!

Де я, відносно Шляху, — є за ним лиш ним ведомий

І йду за ним у терен Праці, в лаври Слави й Волі — 

Іду бентежно, чемно, толерантно, навіть чинно!

Хоч не везучий я, — мені завжди щастить свідомо!

І доки Шлях мене веде в належну Даль невпинно —

Іду за ним, бо я в житті лиш ним за ним ведомий!


ЗАПОВІТ

Ти якраз в той день родився, сину, 

Як садив я вишню край дороги...

Хто б не йшов, на неї оком кине

І скуштує спілих ягід трохи...

Хай думки твої вишнево родять!

Наберись, як вишня, соку, сили, 

Плід життя свого віддай народу, —

Заповіт це мій для тебе, сину.


НА ДЕРЕВАХ МОВИ

Посадив я слово

На узліссі мрії, 

Щоб зрослось корінням

З науковим хистом, 

Щоб гілляста мова

Із буттєвих формул

В піднебессі мозку

Колихала думку

Про сліпе нейтрино, 

Що гаса крізь пастку, 

Про закон Ньютона, 

Що із яблунь вицвів...

Тож збирайте, вчені, 

Відкриття, мов фрукти, 

На деревах мови!


ВЕРШНИКИ СЛАВИ

Де кінноти мова

В галопі словеснім

Б’є копитом думки, 

Там спогад світає, –

Як козацька слава

Дніпро затопила, 

Щоб з глибин свободи

Уста січеславів

Доторкались волі, 

З конем розмовляли...

О, сідло уяви, 

Дай вершників слова!


МІНЯЙЛО

Ти, мов соняшник, 

Поміняв

Веснянкову засмагу обличчя

На пошерхлі зморшки, 

Рудий чуб –

На пожовкле сяйво лисини, 

Ти, взагалі, чомусь

Став міняти:

То клапан на серці, 

То ще щось інше...

І вже звик кагатувати

Усвідомленість

Свого перетворення, 

Щоб сконцентрувати його

У своїй надокучливій думці:

Згоден востаннє

Поміняти життя на смерть!


СКУЛЬПТОР

Спинивсь під деревом митець, 

Що всохло, все у зморшках часу...

Дупло в нім чорне і пусте, 

Мов без’язике, замовчало...

Ось в руки взяв він долото, 

І зазвучав весь стовбур срібно.

Він зайве обрубав, як зло, 

Лишаючи одне — потрібне!


У БІЛИХ ХАЛАТАХ

Ви є інженери процесу живого, 

Який відбувається в світлих палатах, 

В душі, — у якій поселилась тривога…

Ви є фахівцями природи живої, 

Що нас клонувала в своїм автоклаві, 

Вона — Берегиня, а ви — її воїн!

Їй честь віддаєм, Вас — лишаємо Славі, 

Що ставить діагноз суттєво й відверто:

У біосистемі живій, не в технічній, 

На рівні молекул, що мають безсмертя, 

На рівні клітин, генеруючих вічність!

Ви здібні процес розпізнати спочатку, 

Щоб визначить атом, хворобу ведучий, 

Й на нього накласти цілющу печатку, 

Щоб став пацієнт назавжди невмирущим!…

…Надіти халата — сприяння подія!

О, маги Життя, не заплямте халата, 

Завжди пам’ятайте, що в Ваших лиш діях

Звучатиме клятва із уст Гіппократа!


ЕКОНОМІСТ

Для нього цифра кожна —

Це доля твоя і моя.

І думати так не можна, 

Що цифри німими стоять...

Бо ж кожна цифра — задум, 

Дебати твої і мої.

Щоб цифру ту написати —

Зумій народити її!


РИМАМИ ДИХАННЯ

Підтакує годинник серця

Римами дихання

Моїй аритмічній ході, 

І стверджує мене, 

Як крихітку живу, 

Яка належить величі космосу

Та колесові часу, 

Що ободом долі котиться

Із гори життя від дня народження

До сьогодення, 

Яке викочую на гору свого існування.

Що стримує сходження

До підніжжя гори життя?

О, від цих парадоксів руху

Моє мідне волосся

Перетворюється на алюмінієве!

О, ПАЛИВО МРІЙ!

Немов реактивна тяга долонь

Вві сні підіймає думку пророче…

І мчить із сопла моїх мрій вогонь, 

Він хоче згоріти паливом творчим

В зіницях своїх небесних очей, 

Щоб бачити ними у дзеркалі ночі

Відбиток слідів безсонних ночей, 

Якими не раз розшукував зодчість...

О, паливо мрій моє голубе, 

Чи зможеш сягнути в гони космічні, 

Зійти із орбіти сну до небес, 

Щоб в долі моїй проснулася вічність!


ЗОРІ

Іскристу, іскристу орбіту

В обертах робить точило –

І падає зоряний вітер...

Мій учень вже зріє до вчителя:

І зірок від нього не скрити...

Тільки не тих, що бачив

На небі в дитинстві із скирти...

...Зорі, що працю відзначили...

...Як падає зірка на небі –

Кажуть померла людина.., 

...А він за верстатом у себе

Учнів навчає годинами...

І стало ознакою майже –

Цехом як іскри котились...

Людина не вмерла, а кажуть:

"В праці вона народилась"!


МОЇ ДУМИ

Україно моя чорноземна, 

Дніпро голубий і степи неозорі —

Мої думи про вас.

Та ще про дитину малу, 

Та ще про квітку, в траві росяній, 

І про небо чисте, долю щасливу —

Так мало

І так багато всього...


КРЕДО

Він, ніби скручений в спіраль, 

Волів розправитись на мить...

Застиг, мов рифовий корал —

Поки йому не наболить...

О часу дзиґа! Не втечеш, 

Сліпцю прозрілому підстав

Своє натруджене плече, 

Щоб він зійшов на п`єдестал!


ГОРДІСТЬ

Пригадую: колись з роботи

Я, робітник, ішов додому, 

І на лиці моїм в турботах

Лежала вечорова втома...

І раптом, не помітив звідки, 

Мені під ноги, ніби звістку, 

Вітрець газетний клаптик кинув.

Підняв, читаю — про дівчину:

Що з риштувань, здолавши віхолу.

Маленьке Сонце-радість вішала...

Як добре, що й про нас поети

Лишають згадку на планеті.

І вже з грудей щось ніжне рвалось, 

І втоми наче враз не стало.


ПОДОРОЖ В ОСІНЬ

За містом — емоцій рій, 

Розмови і сміх без кінця.

— Виходьте! — сказав водій, 

Зупинка остання ця...

Рюкзак на плечі повис, 

Під ноги трава ляга.

А поруч зелений лист

На вітрі зайчам стриба.

Здалося в цю мить мені:

Він з рідної гілки втік

Взнавати шляхи земні, 

Життя скуштувати сік.

Сьогодні і я такий.

(Цей день, наче древо зріс), 

Та шлях мій іще прудкий, 

Хоч в нього крутий заміс.

Все ж легко долати путь, 

Як в серці вогонь пала, 

Так, «долі не обминуть —

Пророчі твої слова...


БІЛЬ

Боліти, серце, перестань, 

Дай наболітися душі, 

І доки біль в ній нароста, 

Благаю, душу не зсуши, 

І дай добром їй наболіть, 

Дай наболіти всім святим —

Всім тим в житті, чого волів —

Тоді боліти мусиш ти!..


МУЗИКА

Хлопець співучу гітару узяв —

Застрибали акордами пальці:

Душу свою він мені відкривав, 

Що довірилась струнам-співальцям.

Слухав мелодію — щастя сестру —

І кохавсь, бо в музичному герці

Музика — це не вібрація струн, 

А вібрація розуму й серця!


НОВА ЛЕГЕНДА

На небо дивлячись, помітив

Іще небачене ніким:

На повнім Місяці в зеніті, 

На зло переказам старим, 

Не брата брат підняв на вилах, 

А ніжно батько підійма

Назустріч Сонцю свого сина, 

І радощам кінця нема.

Мов після довгої розлуки

(Так підіймають лиш дітей), 

Що падають у дужі руки, 

Щоб пригорнутись до грудей.

Кінець легенді братовбивства, 

Новій легенді час прийшов:

Міцніша вже любов синівська, 

Сильніша батьківська любов!


В`яжуть промені, мов спиці, 

Листячко зелене.

В`яжуть спиці, що із криці, 

Рукавички нені.

Теплі будуть, бо зв`язала

Доня їх для мами.

Сонце в небі рахувало

Кожен вузлик з нами...

ІНТЕГРАЛ

Скоро у третю зміну —

Кличе край міста заграва.

Зварять чавун відмінний, 

Доки трійні інтеграли

Нам викладач розпише...

Тільки не можу досидіть —

Скоро розбудить тишу, 

Скличе гудок щосили...

Їду швидким трамваєм, 

Жде нас за містом заграва —

Наше життя безкрає

Пише складні інтеграли.


НАРОДЖЕННЯ

Мене поезія збудила

Десь, мабуть, перед ранком.

Благала: дай, поете, крила

І для душі — світанок.

Щоб я лебідкою летіла

У світ назустріч людям, 

Щоб приземлитись я зуміла

І серцем битись в грудях!..

Доні Наталії

ДОНЬКА

В Сухачівськім садку одне й те ж саме:

Звисають плоди з дерев ласкавих.

Ще в дитинстві про них питала маму, 

Чому не попросять у мене кави, 

Та не прийдуть – про них почути казку?!

А як мамою стала, хочеш дати

Ще й нам (взяту в плодів) доньчину ласку, 

І про сад ти ще більше хочеш знати, 

Бо на Дереві Роду – гілка наша ...

То ж налийся, мов брунька, соком

І весь час пам`ятай родинну чашу, 

І бач нас у садку дитячим оком!


ПРИНОСЯТЬ ЗІ СТЕПУ

Де в зелень пірнув дніпровий острів, 

Де котяться хвилі на скелі гострі, 

Де свято іскряться дніпровські роси, 

Вкраїни поет височить у бронзі...

Йому, мов серця, гомінливі квіти

Приносять зі степу дорослі й діти...

... Вшановує пам`ять суспільство нове

Тараса Шевченка вдячним словом!


РУКИ

Вони ще з дитинства

До Бога тяглися, 

Тяглись несвідомо, –

Як промінь до листя...

Тепер на просторах

Щодня зустрічають

Схід Сонця на щедрих

Плантаціях чаю...

... І тепло так кажуть, 

Що Сонцем чай пахне

І пахне руками, 

Що Сонцем пропахли!


ПІАНІСТКА

Неначе іншим аж ніяк не тяжко, 

І тільки чомусь ти не йдеш із уяви, 

Кладеш підлогу з дерев`яних шашок

Від праці пальці, ніби квіти зів`ялі...

Бо ти смолу у відрах із чана носиш, 

А потім, шашки в неї вмочаєш, 

Собі ж на поміч ти не Бога просиш, 

А навіть майстра вже не гукаєш, 

І десь під вечір потяглися пальці

До інших шашок – клавішів білих, 

і мов дослівник, у музичних звуках

Мелодія рук твоїх потерпілих!


БЕТОННИЦЯ

З риштувань ти як сходиш – то Сонцем, 

Де ж подібність оцю береш?!

І наснагу таку, бо не сон це, 

Що ти Сонцем моїм стаєш.

Чим пробуджуєш сили невтомні

На увесь трудівничий день?...

... Мов хребет арматури в бетоні, 

Ти споруду до зір ведеш!

Отже твій не дзвінкий, не крилатий

Повсякденний великий труд

І мені, як дбайливий вібратор, 

Стряску робить для серця й рук!

З риштувань ти як сходиш – то Сонцем, 

Де ж подібність оцю береш?!

І наснагу таку, бо не сон це, 

Що ти Сонцем моїм стаєш!


КОЛОСОК

Колосок на долоні, 

Випромінює сонячні вусики...

Він чемно землі бив поклони, 

Набирався небесної музики...

Колосок на долоні, 

Агронома теплом зігріваючи, 

І, руку, від поту солону, 

Золотить, мов сонячний зайчик!


НОВЕНЬКА

З’явилась "новенька"

На нашій дільниці

В спецівці новенькій, 

В нових рукавицях.

Щиток перевісить

На руку, мов кошик:

Збирати б їй в лісі

Грибочки хороші, 

Зривати б дзвіночки –

Нев’янучі квіти, 

Обтрушувать вишень

Зарошені віти...

Така вже миленька, 

Така вже маленька, 

Що хлопці високі

Аж заздрять низеньким...

А дівчина варить

Метал, а не страви.

Підсинює хмари

Блаватом заграви.

Мов вимпел, хустина

На трубопроводі, ..

А після спочинку

Чиркне електродом –

І знову, як завжди, 

Маленька "новенька"

Околицю міста

Віта феєрверком!

Світлій пам`яті хірурга

Миколи Марковича Грановського

ІСПИТИ

Перед операцією, 

Немов перед іспитом, 

На грайливе "ні пуху"

Посилають "до біса!"

В тихім коридорі – тихо, 

Іде операція...,

За дверима, в другому

Життєноснім октанті

Пацієнти складають

Життєбажаний іспит

І життєдайний –

Хірурги витримують...

Приймає іспити

Кровомовниця скальпель:

Невідступно – і тільки!

В тихім коридорі – тихо:

Кінець операції...

Об’явили оцінку:

Людина – буде жити!


ВІЧНИЙ ВОГОНЬ

Вічний вогонь, як символ шани, 

Тим, хто героєм в землю ліг

За Батьківщину, за кохання, 

За крок священної землі.

Вічний вогонь – це не реклама, 

Щоб не забули вбитих ми...

Він для дітей, як слово: Мама, 

А для дорослих – слово: Мир!


СИДИМО – ЧАЇ ГАНЯЄМ

Сидимо – чаї ганяєм, 

Вистукують – колеса, 

За вікном мороз гуляє – 

Має свої інтереси, 

Провідниця чай приносить, 

Парує морозяний іній

На вікні і на підносі, 

На небі хмариночки сині.

У вагоні тепло - тепло, 

Бо всіх розморило від чаю...

І хтось із нас сказав дотепно:

За чаєм стакани скучають ...

Сидимо – чаї ганяєм, 

Вистукують – колеса, 

За вікном мороз гуляє –

Розтали його інтереси!..


КОЛІР

Смерть пофарбована в жовте

В листі пожовклім злітала...

Залпом Аврори у Жовтні –

Жовті пожежі змітали!

Падали царські знамена

Жовтими плямами смерті, 

Полум`я жовте шалено

Чахло в крутій коловерті!

Падало листячко кволим, 

Падало німбом іконним...

… Смерть вибирає свій колір –

Інший не візьме ніколи!


АГРОНОМ

Я сталь варю, з села – давно, 

Та знаю: ти по добрій волі, 

Мов хлібодайнеє зерно, 

На ніч лишаєш серце в полі.

А тільки ранок, – край села

Ти у вбранні, мов степ, квітчастім

Пшеничним полем побрела, 

Щоб людям дати більше щастя...

Приємно ж як: вітрець дихне, 

Гойднеться колос смаглолиций, 

В якім зерно твоїх натхнень

Переросло в зерно пшениці.

Під кряжем жовтувата даль

Врожайним штормом закипає...

... Отак мене хвилює сталь, 

Коли в мартені визріває!


ДОРОЖНІЙ ЗНАК

Дорога, як думка, у світ біжить..

Мов зебра на ній – це біліє лак, 

Той самий умовний дорожній знак, 

Який талісманом для всіх лежить.

Машини, як блискавки, – жах бере.

Ось діти спинились, щоб перейти, .

Дорога, як думка, біжить вперед., .

... Щоб краще від лиха дітей зберегти

Давайте всі найдемо мовний знак, 

Щоб він, мов безпека, на землю ліг

Щоб дітям ніколи на всій Землі

Не перебігала доріг війна!


АТОМНИЙ СЛІД

Атом, ніби коршак, 

Невидимим слідом

Кружляв над ядром біди

І дзьобом променя

Скльовував кров`яні тільця, 

Ланцюг реакції

Пов`язав повітря

Смолою радіонуклідів

І зупинилося нуклеїнове дихання

У грудях дерев, 

Обвуглених без вогню...

... Стогнуть столисі вітри

І плачуть безчубі дощі, 

Втамовуючи біль нервів, 

У зморшках

Чорнобильського сліду!

Синові Олександру

ДАЙТЕ СИНАМ ПОГРАТИСЯ...

Мій син і надія, і радість, 

І в нього є гра – це "мозаїка", 

І він виклада: на параді

Ракету й живого в ній заїньку!

І є у афганця синочок, 

Такий як і мій, як і тисячі...

Він дуже "мозаїки" хоче –

Дитині б погратись мислячи!...

... Кінчайте наради проблемні, 

І доки ще будете радитись?

Вирішуйте швидко – нікчемні, 

І дайте синам ще погратися!


ВДОВИНІ СЛЬОЗИ

Коли у двір

Заходить осінь до вдови

Із сивими заморозками, 

Кленові стає боляче —

Він плаче жовтим листом...

І самотньо стоїть

Вдова під кленом, 

Згадує свій, найперший, 

Мов листочок липкий весняний, 

І останній, пожухлий, 

Наче лист осінній 41-го, 

Поцілунок свого кохання…

І сльози, її криваві сльози

Падають дозріло —

Як найгіркіші плоди, зрощені війною, 

І розбиваються об жовтий лист розлук:

Чи ж стрінемось іще коли, коханий?..


МІНІАТЮРА

Бувало майже через день

Ходив я хлопців виряджати:

Горілку пив, співав пісень

І йшов до військкомату...


КОНДЕНСАТ

Дорога, неначе хокейна ключка, 

Автобус, мов шайбу, забиває у місто.

На склі запітнілім від крапель смужки –

Це дихають люди, найтепліше за змістом.

Надихати б більше тепла всім людом, 

Щоб Землю простуджену зігріти від горя, 

Щоб в море не сльози стікали всюди, 

А холод війни – конденсатом у море!


Я БАЧИВ

Я бачив відталий сон

У пелюшках весни

В колисці материнства, 

Що кликала до себе

Босим літом підгузників

І ляльками осені, 

Чепурила

Сніжинки мудрості

На скронях моєї зими!


ЯЗИК

З палацу скарбів

Свободи слова

Язик незалежності, 

Ніби франт, 

Смакуючи харчем мови, 

Випльовує їжу фальші, 

Бо м`язи йому лоскоче

Присмак снаги демократії!


МІНЕРИ

Ще після війни написано на стіні будинку:

"Перевірено, мін немає, мінер Сєдих"...

... Вже більше пів віку збуджує напис людину

І нагадує їдкий повоєнний дим.

Немов на плакаті, так на стіні рядки постійні:

"Перевірено, мін немає, мінер Сєдих"...

Хто мимо проходить, – вивча слова настінні, 

Що нагадують нам липкий політичний дим.

Багацько пророків нині кінець життя сенсорять, 

Що напевно природа має на нас свій "зуб"...

... Ніколи, на жаль, базіки не розмінують горе, 

Бо їх міни пророчі – лиш політичний зуд.


ЖАР ДАВНИНИ

Вітер шумерських слів

Роздмухує жар давнини, 

Який тліє на устах клинопису

Та манускриптів

І димить душа артефактів, 

Знайдених у саркофазі, 

Саїського храму, 

І зринають думки шумерів

У легендах потопів, 

А мова їх на човні віків

Майорить, мов вітрило!


КЛІШНЯ

Де в морі зелені підводні дачі –

Лякливо на драглі грибів – медуз, 

Малих крабеняток стихія няньчить...

Замислений берегом я бреду, 

Медузи на хвилях ловлю руками...

Неначе парне молоко – вода!

І крабів ловлю на червонім камені

За клешні розставлені, мов радар...

... Де гальку, мов шнек, вигортає хвиля

Від краба клішню я знайшов байдуже, 

Відгострену, ніби радарні вила ...

... Здається, з високого берега суші

Звичайні радари в небесні гони

Націлюють клешні стальних антен, 

Немов оживає клішня в долоні, 

Як символ життя! Як війні протест!


У КАПСУЛАХ ГЕНІВ

Під ранковим небом

Душі, 

На твоїх устах

Випала роса першої любові –

Сей сувенір кохання

Ми залишили у капсулах генів, 

Щоб у променях естафетної ласки

Донести його

До праправнуків!


БАЛЬЗАМ ДОВГОЛІТТЯ

Безкінечна рука космосу

Підіймає мене, 

Щоб у німотній галактиці знайшов тих, 

Що колись покинули нас

І, до сих пір, звідтіля не обізвуться, 

Щоб сказати як і для чого

Збудували єгипетські піраміди, 

Які теж не розмовляють

І тільки таємниці манускриптів, 

Написані ними, стали розповідати

Про їхнє навідування за золотом, 

Яке з`єднують із кремнієм, 

Щоб синтезувати

Бальзам довголіття...

... Тож не топчіть навмисне пісок, 

Бо піщинки живі

І хоч вони, як ті зорі, в небі

Нічого не кажуть, 

Та їм не тільки за себе, 

Але і за нашу безкрилість боляче!


ТАНОК

Сік снаги

Під корою творчості, –

Лезо блискавки...

О, мелодії сучка!

Так починають танок

Весняно-осінні ліси!

Брунькується серце

І жолудіють очі...


БЕСКИД

На білій сторінці неба

Сірі абзаци хмар

Абстрагують абсолют

Бабітового дива

В багнетах сонячних променів

І пливуть над своїм бескеттям.

...Я дивлюсь на цей бескид

І здається мені, що і я:

То в проваллі, 

А то на скелі

Своїх захмарних думок, 

Що зріють у мозку.


НА КАНАТІ ДОЛІ

Рівновагою тіла

На канаті долі

Рух з`єднав

Почуття і розум, 

Що співіснують

На терезах життя, 

Мов дві протидійні сили...

Як використати напрямок

їх векторів, 

Щоб збалансувати

Під куполом

Спілкування!?!


СВІТ І ДУША

Душа безлюдності, 

Тіло бездушності

Опановують

Беззахисний світ...

... А світ –

Безмірно небезнадійно, 

Розплющивши очі буття, 

Сягає безжурно

У безсмертний простір

Душі майбутнього, –

Щоб відчути себе

Переможцем!


МАТЕРІЯ ДУШІ

Спломеніла душа, 

Мов розжевріла тріска, 

Що колись

Смакувалася соком янтарним

В спілкуванні

З теплом телепатії серця...

Відгоріла вона, 

Як матерія духу, 

Перейшла на той світ

В матерію іншого виміру, 

Спопелившись

На вогнищі згаслого часу!


СЛІДИ БАТЬКА

На обличчі землі –

Веснянки дощу, 

А на твоєму – веснянки

Брусничні.

Це – від твого батька...

Земля

П`є дзеркало неба, 

Щоб ти

У цяточках щік своїх

Знайшла сліди...

До батька!


ДОНОР КОЛЬОРУ

Як пігментується тіло

Оранжевим кольором Сонця?!

Як вишня від сонячних барв

Собі адсорбує – червоний?!

Щоб ним наливати, 

Мов кров`ю, плоди...

О, Сонце чирвове, 

Ти – кольору донор!


ДЗВІН

На шаховій дошці коні ходять

І бігають на іподромі коні:

Від перших, як іскри, нерви дзвонять, 

Від других на нервах іскрить із дзвоном...

На шаховій дошці ходять коні

І бігають на іподромі коні...

Приходить спортивна честь в короні

І слава клечає людині скроні.

02.08.2018 Поезії / Вірш
Кодована Доля (Глава 8. частина 1.) / Вірш | Василенко Андрій Антонович
Попередня публікація: 02.08.2018 Поезії / Вірш
Кодована Доля (Глав 5. частина 1.) / Вірш | Василенко Андрій Антонович
НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
19.09.2018 © Григорій Кравцов / Патріотичний вірш
Нене, живи!
18.09.2018 © Панін Олександр Миколайович / Жартівливий вірш
Лисина
18.09.2018 © Серго Сокольник / Ліричний вірш
Ностальгія
18.09.2018 © Вікторія Івченко / Філософський вірш
"Душа ображена страждає..."
18.09.2018 © Панін Олександр Миколайович / Дитячий вірш
Лапки і Канапки
Вірш
02.08.2018
Кодована Доля (Глава 8.. Частина 2.)
02.08.2018
Кодована Доля (Глава 5. Частина 2.)
02.08.2018 © Люлька Ніна
Своє гніздо
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: Відсутній
Переглядів: 3  Коментарів:
Тематика: Поезії, вірш,
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
18.09.2018 © Суворий
Завершення Судетської кризи: чехи підкорились Гітлеру, нова війна питання часу (жовтень 1938)
18.09.2018 © Суворий
Напад польських військових на українські села Стримба та Кабарівці (серпень 1938)
08.09.2018 © Суворий
Радянською Україною ширяться повстання і заворушення (жовтень 1938)
07.09.2018 © Суворий
Конфлікт довкола Закарпаття: чехи дають автономію, мадяри домагаються анексії (жовтень 1938)
04.09.2018 © Суворий
Про пропаганду: від римлян до Сталіна з Гітлером
ВИБІР ЧИТАЧІВ
07.02.2018 © Панін Олександр Миколайович
08.09.2013 © НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ
23.08.2011 © Тетяна Чорновіл
16.12.2010 © Народна творчість
12.06.2018 © Панін Олександр Миколайович
23.10.2011 © Тетяна Чорновіл
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008 - 2018
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори ©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди