Кодована Доля
Глава 8. Частина 1.Пісня
НОВОРІЧНИЙ ЦІЛУНОК
Ми в лісі одні – під ялинкою в двох,
Лиш Місяць у небі бананом висить!
В цю ніч нам дає подарунки сам Бог:
У тебе на віях сніг – срібло блищить!
Приспів: Сідають, сідають десантом сніжинки на ліс,
А Місяць-банан на ялинку з небес переліз!
Ланіти твої – як троянди блищать,
Мов маки – уста в поцілунку цвітуть, –
Мелодії в душах любов’ю звучать –
Серцям почуття новорічні несуть!
Приспів: Сідають, сідають десантом сніжинки на ліс,
А Місяць-банан на ялинку з небес переліз!
В твоїх почуттях – поцілунки палкі,
У наших серцях їх смак чари творить!
В коханні вони – над усе є тривкі,
В обіймах любов – як той порох горить!
Приспів: Сідають, сідають десантом сніжинки на ліс,
А Місяць-банан на ялинку з небес переліз!
Ми в сніжному плесі, де холод заліг –
В сосновім гаю від цілунку твого
Навколо ялинки розтанув весь сніг,
Бо той поцілунок горів – як вогонь!
Приспів: Сідають, сідають десантом сніжинки на ліс,
А Місяць-банан на ялинку з небес переліз!
ЦНОТЛИВА ЮНІСТЬ
В той час як скакалку дитинства змінив поцілунок,
І млосно втішалась душа від пізнання твого,
То юность дала для кохання любов, як дарунок,
Щоб в серці, як кров, протікав почуттєвий вогонь
Цнотливо і ніжно у наших обіймах здригалося тіло,
Немов чародійно душа почуттями у космос злетіла!
Як руку в моїй, мов у теплім гніздечку держала –
З цілунків смачних на устах променилась роса!
Ти вся від емоцій, мов листик зелений, дрижала,
І тихо гойдалась із вітром красива коса!
Цнотливо і ніжно у наших обіймах здригалося тіло,
Немов чародійно душа почуттями у космос злетіла!
Мов птахою, в небо бажання твоє полетіло,
Коли умивалося заспане Сонце в росі!
До інших галактик ти конче дістатись хотіла,
Щоб там, закохавшись, бродити в космічній красі!
Цнотливо і ніжно у наших обіймах здригалося тіло,
Немов чародійно душа почуттями у космос злетіла!
ДНІПРЯНОЧКА
Тебе покохав на Дніпрових порогах,
Коли, мов русалка, до скель підпливала!
До них привела нас козацька дорога,
Що славою предків нас двох обвивала…
Дніпрянка, Дніпрянка, Дніпряночка, дівчина мила,
Мене ти, мов річка, священним коханням омила!
Була ти, мов хвиля, ласкава й прозора,
Всміхалася чайкам, як Сонцю калина,
Для мене відкрилась, мов світ, неозора,
Гарненька, козацького роду дівчина.
Дніпрянка, Дніпрянка, Дніпряночка, дівчина мила,
Мене ти, мов річка, священним коханням омила!
Дніпряночка щира – степів українка!
Дніпрових порогів – русалка!
Бажана, найкраща, вродливіша жінка,
Пахуча душею, неначе фіалка!
Дніпрянка, Дніпрянка, Дніпряночка, дівчина мила,
Мене ти, мов річка, священним коханням омила!
Вже ледь посивіли Дніпрові пороги,
З тих пір і до нині до них підпливаєм,
Бо нас привела та козацька дорога,
Що славу порогів Дніпром омиває!
Дніпрянка, Дніпрянка, Дніпряночка, дівчина мила,
Мене ти, мов річка, священним коханням омила!
МОРСЬКА РУСАЛКА
На березі моря коханий сумує,
Йому щось устами, мов море, шепочеш,
Прибій почуттєвий в тобі, мов штормує,
Із моря злетіти ти чайкою хочеш!
Коханий бажає скоріше тебе приласкати,
А море не хоче на берег тебе відпускати!
На хвилях емоцій безодня гойдає –
Бажаєш скоріше від неї звільнитись,
На березі милий на тебе чекає,
Ти хочеш в обіймах мерщій притулитись!
Коханий бажає скоріше тебе приласкати,
А море не хоче на берег тебе відпускати!
Повітря пахтить ароматом фіалки,
У посмішці Сонце за гори сідає,
А море гойдає тебе, мов русалку, –
Все тягне від берега далі і далі!
Коханий бажає скоріше тебе приласкати,
А море не хоче на берег тебе відпускати!
Цей шторм-буревій аж ніяк не вщухає,
Щоб вирватись з нього ти силу втрачаєш,
Лиш хвиля душевна на берег штовхає,
Бо знає – на березі любий скучає!
Коханий бажає скоріше тебе приласкати,
А море не хоче на берег тебе відпускати!
МОРІАННА
На хвилях моря я, мов чайка,
Без тебе, любий, тут скучаю!
Купатись хочу, як у морі,
З тобою в радощах і в горі!
Ти мій, коханий, тільки мій!
Влюблятись в іншу ти не смій!
З тобою лиш зустрітись прагну,
Втомити тіла ніжну спрагу!
Купатись хочу, як у морі,
З тобою в радощах і в горі!
Ти мій, коханий, тільки мій!
Влюблятись в іншу ти не смій!
Прибійна хвиля, мов шепоче:
«Кохай мене мій любий, хлопче,
Купатись хочу, як у морі,
З тобою в радощах і в горі!
Ти мій, коханий, тільки мій!
Влюблятись в іншу ти не смій!»
На хвилях я, як хвиля стала,
Тобі, мов хвиля, я шептала:
«Купатись хочу, як у морі,
З тобою в радощах і в горі!
Ти мій, коханий, тільки мій!
Влюблятись в іншу ти не смій!»
ПРИЧАЛ ОСВІДЧЕННЯ
Для освідчення доля нам вибрала море:
Корабель мій стояв близь твого на причалі…
Закохалися ми – до нестями, та скоро
Корабель твій і мій від причалу відчалив!
До нестями відтоді щодня по тобі я скучаю,
До нестями на березі моря на тебе чекаю!
Я відтоді в розлуці сумую без тебе,
І щоденно на березі річки скучаю,
Посилаю газетний кораблик від себе,
Щоб любов він мою до твоєї причалив!
До нестями відтоді щодня по тобі я скучаю,
До нестями на березі моря на тебе чекаю!
А на морі штормить – мій кораблик хитає, –
До твого корабля він причалить не може,
Мій душевний прибій щохвилини зростає,
Хто ж скоріше зустрітися нам допоможе!?
До нестями відтоді щодня по тобі я скучаю,
До нестями на березі моря на тебе чекаю!
Я б до тебе на зустріч летіла, мов чайка,
Та ти пишеш в листі, що зустрінемось скоро…
Я відтоді на березі річки стрічаю –
Мій газетний кораблик пускаю до моря…
До нестями відтоді щодня по тобі я скучаю,
До нестями на березі моря на тебе чекаю!
ПО ФАРВАТЕРУ СЕРЦЯ
Синь неба у плесі очей затонула,
Чуттями в це плесо пірнаю, як в душу.
У нім ти мене, мов на якір, припнула
І більше мені не побачити сушу!
Кохання моє затонуло у плесі очей –
І наша любов по фарватеру серця тече!
На очі твої всі увагу звертають!
Мої ж почуття, як ті хвилі прибою,
На берег твого почуття налітають –
Ми завжди у їхнім полоні з тобою!
Кохання моє затонуло у плесі очей –
І наша любов по фарватеру серця тече!
У плесі очей – як у морі кохання,
В якому прибій почуття лиш навколо
І взяте на якір любові пізнання,
З якого не випливу я вже ніколи!
Кохання моє затонуло у плесі очей –
І наша любов по фарватеру серця тече!
СВІТ НА РАЙДУЖНІЙ ХВИЛІ
Я у мріях близь річки кохану шукаю –
I розлука нудьгою наповнює роздум…
В лабіринтах чарункiв у мозку блукаю,
Мов на прю визивається мудростi розум.
Мов русалка, для мене на райдужній хвилi
Ти весь всесвiт вмiстила у посмiшцi милiй!
Я щоденно в уявi лиш марив тобою…
Жду твого поцiлунка iз русла надiї,
I мої почуття то пiрнають журбою,
То зринають китом у любовнiй події.
Мов русалка, для мене на райдужній хвилi
Ти весь Всесвiт вмiстила у посмiшцi милiй!
Я веслую в алмазному човнику вiри –
До твоєї душi берегiв пiдпливаю,
Ти чаруєш вродливими струнами лiри,
Що далеко від мене для мене спiвають!
Мов русалка, для мене на райдужній хвилi
Ти весь Всесвiт вмiстила у посмiшцi милiй!
Геологам планети Земля
В їх числі племіннику Василенку Іллі Володимировичу –
Генеральному директору ТОВ «НПФ» «ГеоРесурс»,
Голові GЕМСОМ в Україні.
ГЕОЛОГ
Вже збулись надії духовної мети:
Серцем ти геолог – у розвідку летиш!
Дві коси до пояса, очі голубі,
Ти спішиш на північ – мов зорі, там рубін!
Приспів:
Рижі дві коси до пояса, очі голубі –
І в них душу навіть видно, що сяє, мов рубін!
Ваш літак з тобою недавно полетів,
Я тривких розлучень так швидко не хотів…
Дві коси до пояса, очі голубі,
Мов фіалку, з полюса – бачу їх в юрбі!
Приспів
Я один на півдні – сумую по тобі,
Ти без мене в розвідці – трохи у журбі…
Дві коси до пояса, очі голубі –
Ти знаходиш в розвідці в покладах рубін!
Приспів
Я в порту стрічаю із півночі літак,
Щиро ти радієш – здійснилася мета!
Дві коси до пояса, очі голубі –
Світиться в долоні, мов зорями, рубін!
Приспів
В ЛАБІРІНТАХ ЛЮБОВІ
Твій макових губок цілунок
Мої почуття розтривожив…
Він був від душі, мов дарунок!
І серце моє, мов звельможив…
Ми в сяйнім полоні кохання з тобою
Ще й досі йдемо в лабіринтах любові!
Твій погляд очей волошкових
Мене обворожливо вразив,
Ішов він від серця, святковий –
Давав емоційні накази!
Ми в сяйнім полоні кохання з тобою
Ще й досі йдемо в лабіринтах любові!
А мова твоя, чарівлива,
Говориш – душа, мов співає!
В розмові – сердечна, кмітлива…
Ти Сонце – бо вродою сяєш!
Ми в сяйнім полоні кохання з тобою
Ще й досі йдемо в лабіринтах любові!
СУМ ЧЕКАННЯ
Квіти поливаю, думаю про тебе:
Очі волошкові, чубом рижуватий,
Вабитися мною вистачає кеби –
Вмієш ти в обіймах палко цілувати!
Знав би, як на тебе цілий день сумна чекаю –
Очі волошкові в квітах я щодня шукаю!
Мимо ти проходив, серцем зупинила,
В очі подивились – стали говорити,
В хату ненавмисне двері відчинила…
…Пестились до ранку – цілу ніч закриті!
Знав би, як на тебе цілий день сумна чекаю –
Очі волошкові в квітах я щодня шукаю!
Квіти поливаю, мріями з тобою,
Кожен день тебе я з вікон виглядаю,
Згадую цілунок нашої любові …
Любиш, чи не любиш – квітами гадаю!
Знав би, як на тебе цілий день сумна чекаю –
Очі волошкові в квітах я щодня шукаю!
СЛОВО КОХАННЯ
Сварливий погляд твій влучніший слова,
Його душевна суть – в духовнім перці,
Нехай звучить неправди пишна мова,
Вона іде з глибин душі від серця,
Але цьому лише кохання є основа –
Його останнє слово переможе знову!
Хай точить ніж на нас біди промова,
Нехай розмова йде в словеснім герці,
Бо ми нізащо посварились знову…
Обіди суть – у почуттєвім перці!
Але цьому лише кохання є основа –
Його останнє слово переможе знову!
Сварливий погляд твій влучніший слова,
Його духовна суть – в душевнім перці,
Нехай звучить неправди пишна мова,
Вона іде з глибин душі від серця,
Але цьому лише кохання є основа –
Його останнє слово переможе знову!
ЗАГАДКОВИЙ РІД
Троянда я біла, чарівно-колюча,
Росту поруч з тином не перше вже літо…
Я ніжна обличчям і завжди пахуча,
І хто б не проходив, той запах помітить!
Душею вітрам я відкрита, пелюстками губи,
Кого я хоч раз уколю – той навіки полюбить!
Троянда я біла, мій рід загадковий,
Мені не байдужі круті чоловіки, –
Приношу я в будні їм настрій святковий –
Вдихаю любові чаруючі ліки!
Душею вітрам я відкрита, пелюстками губи,
Кого я хоч раз уколю – той навіки полюбить!
Троянда я біла, листочки зелені,
Без мене ніде не відбудуться шлюби,
Зі мною в коханні всі мрії здійсненні,
Якщо не любив – то магічно полюбить!
Душею вітрам я відкрита, пелюстками губи,
Кого я хоч раз уколю – той навіки полюбить!
Троянда я біла, всім радість дарую,
Я ніжно-колюча, шипи, мов би піки,
Безпечно-сердечно до болю чарують –
Влюбляються в мене завжди чоловіки!
Душею вітрам я відкрита, пелюстками губи,
Кого я хоч раз уколю – той навіки полюбить!
СКОРІШ ПРИЛІТАЙ
Чому, гуманоїде, значити?!
Кохання моє – наяву!
Мо’, хочеш землянку побачити,
Стоптати у лузі траву?!
Скоріш прилітай! І ми вдвох наяву
Столочимо в лузі любові траву!
Мо’, хочеш мене вже позначити
Кмітливим умом наяву?!
Хотіла б тебе я побачити,
Стоптати у лузі траву!
Скоріш прилітай! І ми вдвох наяву
Столочимо в лузі любові траву!
Ти мною уявленим бачений,
А я лиш люблю – наяву!
Для мене – це гідності значення,
В уяві стоптати траву!
Скоріш прилітай! І ми вдвох наяву
Столочимо в лузі любові траву!
Коли ж на Землі ми побачимось,
Не штучно, а вже – наяву?!
Візит твій у лузу позначимо –
Притопчемо чарів траву!
Скоріш прилітай! І ми вдвох наяву
Столочимо в лузі любові траву!
В ЗІРКОВІМ ШАТРІ
Десь вечором небо, мов жовте подвір’я –
Це зорі зіткали на ньому свій невід!
В космічнім шатрі ми іще з надвечір’я
На наше кохання зірковий накинули невід!
Б’ємося ми в ньому, як риба об лід, почуттями,
Що й лід цей розтанув – влюбилися ми до нестями!
Байдужі мені забобонів повір’я,
Що зорі здають нас у жертву святому вогневі…
В космічнім шатрі ми іще з надвечір’я
На наше кохання зірковий накинули невід!
Б’ємося ми в ньому, як риба об лід, почуттями,
Що й лід цей розтанув – влюбилися ми до нестями!
В уяві ти, мов мерехтиш у міжзір’ї,
Надії думки, мов міражні, у дні ці жовтневі…
В космічнім шатрі ми іще з надвечір’я
На наше кохання зірковий накинули невід!
Б’ємося ми в ньому, як риба об лід, почуттями,
Що й лід цей розтанув – влюбилися ми до нестями!
Знаходжу тебе в океані сузір’я –
Свій спів лебединий – озвучила в зорянім небі…
В космічнім шатрі ми іще з надвечір’я
На наше кохання зірковий накинули невід!
Б’ємося ми в ньому, як риба об лід, почуттями,
Що й лід цей розтанув – влюбилися ми до нестями!
ЧОРНА БЛИСКАВКА
Неначе та ластівка мрій несвідомих
Нестримно літаєш ти в небі кохання,
Чуттєвим крилом інтригуєш свідомо
Моє задушевне до тебе признання.
Хоч в небі кохання літаєш, як блискавка чорна,
Одначе, люблю я тебе, як завжди, неповторна!
Твій лет не стрімкий віражами любові
На крилах бурхливих емоцій нестримних
Приносить: любові – негадані збої,
Коханню – наявність проколів незримих…
Хоч в небі кохання літаєш, як блискавка чорна,
Одначе, люблю я тебе, як завжди, неповторна!
Неначе зигзагом крила привітала –
В польоті кохання цікава подія,
Озоном любові до серця дістала –
І знову дала загадкову надію!
Хоч в небі кохання літаєш, як блискавка чорна,
Одначе, люблю я тебе, як завжди, неповторна!
Ти, ніби та ластівка мрій несвідомих,
Нестримно літаєш у небі кохання,
Чуттєвим крилом інтригуєш свідомо
Моє задушевне до тебе признання,
Хоч в небі кохання літаєш, як блискавка чорна,
Одначе, люблю я тебе, як завжди, неповторна!
АГРОНОМКА
В очі-квіти волошкові
Жайвір з неба загляда,
Пестить долю колоскову
Агрономка молода!
Я тайком в ті очі закохався –
Та про це лиш жайвору признався!
Нею знайдено підкову –
На врожай це вигляда,
Пестить долю колоскову
Агрономка молода!
Я тайком в ті очі закохався –
Та про це лиш жайвору признався!
Колос ніжиться казково –
Позолотою гойда,
Пестить долю колоскову
Агрономка молода!
Я тайком в ті очі закохався –
Та про це лиш жайвору признався!
В очі-квіти волошкові
Жайвір з неба загляда,
Пестить долю колоскову
Агрономка молода!
Я тайком в ті очі закохався –
Та про це лиш жайвору признався!
ВИМОГА КОХАННЯ
Трояндові губи, по небу – в очах,
Каштановий вітер гойдається в косах,
А в небі! Що зірка – то, наче свіча, –
Завжди мерехтять, мов бурштинові роси!
Чумацький шлях – нашої долі космічна дорога!
Веди до любові – це наша остання вимога!
Ми в зорях дорогу кохання шукаєм …
Нам листя шурстить про пізнання снаги
І місяць із крони бананом звисає,
Як свідок здійсненної нами жаги!
Чумацький шлях – нашої долі космічна дорога!
Веди до любові – це наша остання вимога!
Злились в поцілунках палкі почуття,
Зворушений ліс їх в собі, мов плекає,
При зорях змінилося наше життя –
Природа на краще завжди спонукає!
Чумацький шлях – нашої долі космічна дорога!
Веди до любові – це наша остання вимога!
Трояндові губи, по небу – в очах,
Каштановий вітер гойдається в косах,
А в небі! Що зірка – то, наче свіча,
Завжди мерехтять, як бурштинові роси!
Чумацький шлях – нашої долі космічна дорога!
Веди до любові – це наша остання вимога!
ЛЮБОВІ СНАГА
…Ми стояли на березі річки одні,
Нас обкутала ніченьки темінь густа,
На воді нам світили зіркові вогні,
Щоб сумлінно зімкнулися наші уста!
В нас любові снага біострумом по тілу пішла
І душевну взаємність у сяйві кохання знайшла!
Ти відчула сигнал біоструму мого –
Трансформатор душі почуття відіслав,
Палахтіли вони, мов кохання вогонь,
Пеленгатор твоєї душі їх піймав!
В нас любові снага біострумом по тілу пішла
І душевну взаємність у сяйві кохання знайшла!
Позивні ці тобі до вподоби були –
Засвітився в очах сонцедайний янтар…
Я цнотливі уста до твоїх притулив –
І спивали ми вдвох медоносний нектар!
В нас любові снага біострумом по тілу пішла
І душевну взаємність у сяйві кохання знайшла!
…Ми стояли на березі річки одні,
Нас обкутала ніченьки темінь густа,
На воді нам світили зіркові вогні,
Щоб сумлінно зімкнулися наші уста!
В нас любові снага біострумом по тілу пішла
І душевну взаємність у сяйві кохання знайшла!
МРІЄТЬСЯ І ХОЧЕТЬСЯ
З тих пір, як приносив смачненьку ожину,
До тебе засніжило серця стежину.
Проте, все ж у спогадах давнє зринає,
Чого почуття зворухнулись – не знаю?!
І мріється знову скоріше його оновити,
І хочеться завжди, як вперше любити!
Ти в мріях частіше до мене приходиш –
Шукаємо вдвох компромісної згоди.
Чому почуття зворухнулись – не знаю?!
Вони, як і вперше, любовно зринають!
І мріється знову скоріше його оновити,
І хочеться завжди, як вперше любити!
І хочеться знов скуштувати ожину –
Розчистити сніжну кохання стежину!
Чому почуття зворухнулись – не знаю?!
У спогадах давнє частіше зринає!
І мріється знову скоріше його оновити,
І хочеться завжди, як вперше любити!
Нарешті, ми вдвох скуштували ожину –
Розчистили сніжну кохання стежину!
Чому почуття зворухнулись – не знаю?!
У спогадах давнє, мов яв’ю, зринає!
І мріється знову скоріше його оновити,
І хочеться завжди, як вперше любити!
БАЖАНА ЗУСТРІЧ
По селищу вшкварило срібним дощем,
А в серці, мов злива, кохання іде!
І сяє в душі почуттєвий мій щем,
Який на побачення з милим веде!
На бажану зустріч з коханим босоніж іду,
Бо грому любові від нього, як блискавка, жду!
З ракетниці неба бабахкає грім,
А в серці, мов злива, кохання іде!
Погода керується Богом вгорі,
Який на побачення з милим веде!
На бажану зустріч з коханим босоніж іду,
Бо грому любові від нього, як блискавка, жду!
Мене не зупинить від блискавки жах –
Бо в серці, мов злива, кохання іде!
Бар’єр мій від страху – любові межа,
Яка на побачення з милим веде!
На бажану зустріч з коханим босоніж іду,
Бо грому любові від нього, як блискавка, жду!
По селищу вшкварило срібним дощем,
А в серці, мов злива, кохання іде!
І сяє в душі почуттєвий мій щем,
Який на побачення з милим веде!
На бажану зустріч з коханим босоніж іду,
Бо грому любові від нього, як блискавка, жду!
СУМНІ ЗУСТРІЧІ
Ти зірка мерехтлива у небі мрій моїх,
За те, що ти вродлива тебе я полюбив,
Для тебе лиш співають моїх дум солов’ї,
Я, мріючи про тебе вже спокій загубив!
А ти, мов неземна, зорієш не мені,
Мені лиш залишаєш зустрічі сумні!
Ти зірка мерехтлива у небі мрій моїх,
За те, що ти сумуєш тебе я полюбив,
Для тебе лиш співають моїх дум солов’ї,
Боліючи за тебе, я сон свій загубив!
А ти, мов неземна, зорієш не мені,
Мені лиш залишаєш зустрічі сумні!
Ти зірка мерехтлива у небі мрій моїх,
За те, що ти далека тебе я полюбив,
Для тебе лиш співають моїх дум солов’ї,
Скучаючи без тебе, я душу загубив!
А ти, мов неземна зорієш не мені,
Мені лиш залишаєш зустрічі сумні!
Ти зірка мерехтлива у небі мрій моїх,
За те, що недоступна тебе я полюбив,
Для тебе лиш співають моїх дум солов’ї,
Сумуючи без тебе, я серце загубив!
А ти, мов неземна, зорієш не мені,
Мені лиш залишаєш зустрічі сумні!
ВЕСНЯНА ДОРІЖКА
Ти похмурий, мов осінь, мене, як не чуєш,
А навколо – ні звуку, мов спокій заснув!
На мої почуття холодком реагуєш,
Я ж настирно шукаю доріжку-весну,
Щоб вона привела незабаром до серця твого,
Щоб роздмухати в ньому незгасний кохання вогонь!
У душі почуття – мов у морі прибої,
А навколо – ні звуку, мов спокій заснув!
Я душею у тебе в полоні любові,
І шукаю до тебе доріжку-весну,
Щоб вона привела незабаром до серця твого,
Щоб роздмухати в ньому незгасний кохання вогонь!
У душі почуття журавлями курличуть,
А навколо – ні звуку, мов спокій заснув!
Я, мов громом, тебе на побачення кличу,
! шукаю до тебе доріжку-весну,
Щоб вона привела незабаром до серця твого,
Щоб роздмухати в ньому незгасний кохання вогонь!
У душі почуття, мов струмочки крикливі,
А навколо – ні звуку, мов спокій заснув!
Ми в полоні любові з тобою щасливі –
Бо знайшли до кохання доріжку-весну,
Щоб вона привела незабаром до серця твого,
Щоб роздмухати в ньому незгасний кохання вогонь!
ПОДИХ ПОЧУТТЯ
Почуття у любові, мов дощик весняний,
Орошають її, оживляючи настрій…
Твій чаруючий погляд завжди незрівнянний,
Мов пронизує душу чутливо аж наскрізь!
Почуття лиш любові в душі головні і важливі
І завжди освіжають людину, мов подихом зливи!
Від дощу парасоля обох прикривала
І стояли під нею ми вдвох урочисті
Ти чаруючий погляд мені дарувала,
Щоб заповнити душу чуттями дочиста!
Почуття лиш любові в душі головні і важливі
І завжди освіжають людину, мов подихом зливи!
В дощовому полоні стихія тримала –
Ми ж гримливої блискавки, ніби не чули!
Ти розчулено, ніжно мене обіймала,
Ощаслививши душу чутливу і чулу!
Почуття лиш любові в душі головні і важливі
І завжди освіжають людину, мов подихом зливи!
Почуття у любові, мов дощик весняний,
Орошають її, оживляючи настрій…
Твій, чаруючий, погляд завжди незрівнянний,
Мов пронизує душу чутливо аж наскрізь!
Почуття лиш любові в душі головні і важливі
І завжди освіжають людину, мов подихом зливи!
НАД ГАЄМ
Сім кольорів веселка має,
Сім нот – і пісня в ній звучить!
Ми під веселкою, під гаєм,
Над нами пісня височить!
Сім нот, сім кольорів звелись над гаєм
І ми, мов солов’ї, у них співаєм!
В ній кожна нота колір має,
А колір – нотою звучить!
Ми під веселкою, під гаєм,
Над нами пісня височить!
Сім нот, сім кольорів звелись над гаєм
І ми, мов солов’ї, у них співаєм!
Мене у пісні – колір має,
Ти – в нотах пісні, що звучить!
Ми під веселкою, під гаєм,
Над нами пісня височить!
Сім нот, сім кольорів звелись над гаєм
І ми, мов солов’ї, у них співаєм!
Сім кольорів веселка має,
Сім нот – і пісня в ній звучить!
Ми під веселкою, під гаєм,
Над нами пісня височить!
Сім нот, сім кольорів звелись над гаєм
І ми, мов солов’ї, у них співаєм!
ОДНАЧЕ ТОБІ ДОВІРЯЮ
Світ вірну любов нам лиш Богом прямує:
Від тебе до мене – як ранок, як день!
Хай навіть і Сонце у леті гальмує
І град катаклізмів на Землю впаде,
Одначе тобі довіряю, як білому світу,
Що Землю назавжди поставив на вірну орбіту!
Була у відрядженні з нашим знайомим,
Ходила на пляж, в ресторані були,
Була в кабінеті його, на прийомі,
Всі дії твої – до зневіри вели!
Одначе тобі довіряю, як білому світу,
Що Землю назавжди поставив на вірну орбіту!
Твоя красота всіх навколо вражала –
І мріяли всі скуштувати цей мед…
Свої почуття ти їм всім виражала –
Ходила на чашечку кави в намет!
Одначе тобі довіряю, як білому світу,
Що Землю назавжди поставив на вірну орбіту!
Світ вірну любов нам лиш Богом прямує:
Від тебе до мене – як ранок, як день!
Хай навіть і Сонце у леті гальмує
І град катаклізмів на Землю впаде,
Одначе тобі довіряю, як білому світу,
Що Землю назавжди поставив на вірну орбіту!
КРОВ З МОЛОКОМ
Край села, де червона калина росте
І летять коропи, мов стрижі, над ставком,
Де коровник стоїть і розкинувся степ…
Закохалась доярочка – кров з молоком!
Кароока, вродлива, (всі кажуть) мов кров з молоком,
Та коханого серце ще й досі чомусь під замком!
Лиш із клубу додому її проведе,
На роботі милується ним лиш тайком,
Не відірве очей лиш, спілкуючись, вдень…
Закохалась доярочка – кров з молоком!
Кароока, вродлива, (всі кажуть) мов кров з молоком,
Та коханого серце ще й досі чомусь під замком!
Він лише толерантно її привіта…
…Мов журба, молоко б’є в цеберку цівком,
А його толерантність лиш сум нагніта…
Закохалась доярочка – кров з молоком!
Кароока, вродлива, (всі кажуть) мов кров з молоком,
Та коханого серце ще й досі чомусь під замком!
Край села, де червона калина росте
І летять коропи, мов стрижі, над ставком,
Де коровник стоїть і розкинувся степ…
Закохалась доярочка – кров з молоком!
Кароока, вродлива, (всі кажуть) мов кров з молоком,
Та коханого серце ще й досі чомусь під замком!
КЛИЧ ЛЮБОВІ
Літаєм на орбіті Долі…
Кохання наше – в апогеї,
Сприймаєм з неба простір волі,
Скидаючи буттєві шлеї…
В серцях у нас чуттям вирує зов любові,
В коханні ми – як грім і блискавка з тобою!
Шляхи свої в шляхах космічних
Ми прокладаєм крок за кроком!
У них затоптаних, не вічних –
Життя лишаєм рік за роком!
В серцях у нас чуттям вирує зов любові,
В коханні ми – як грім і блискавка з тобою!
В чарівнім космосі літаєм –
Ти блискавкою входиш в душу!
Любові грім мене вітає –
Я ж чемно обізватись мушу!
В серцях у нас чуттям вирує зов любові,
В коханні ми – як грім і блискавка з тобою!
…В нас різні полюси кохання,
Але тяжіння спільне маєм,
Яке від сил переживання
Душевним почуттям згорає!
В серцях у нас чуттям вирує зов любові,
В коханні ми – як грім і блискавка з тобою!
В РАЮ
За кермом почуття, мов на крилах любові,
Ми пірнаєм у бездну космічних світил,
На цій трасі лунає зворушливий говір –
Це мандруємо в чарах зірок я і ти!
Мов у світлому замку, у нашім коханні навічно,
Як в небеснім раю, поселилися чари космічні!
Наш літак в небесах, мов накреслив рукав –
Ти його повернула на Землю чудес…
…На штурвалі любові й моя вже рука –
Ми його пілотуєм в коханні небес…
Мов у світлому замку, у нашім коханні навічно,
Як в небеснім раю, поселилися чари космічні!
Задушевно смачний твій нектарний цілунок,
Ми п’ємо насолоду свого почуття!
Наш політ – це найкращий любові дарунок,
Він коханням продовжує наше життя!
Мов у світлому замку, у нашім коханні навічно,
Як в небеснім раю, поселилися чари космічні!