02.08.2018 11:58
Без обмежень
9 views
Rating 0 | 0 users
 © Василенко Андрій Антонович

Кодована Доля

Глава 8.. Частина 2.

Пісня



ТИ – МОЛЕКУЛА

Нам приходить із космосу все:

І молекули й атоми чулі, 

Він життя і людині несе, 

І Землі – не воюючій кулі!


Ти молекула щастя земного мого, 

В електронах кохання – зірковий вогонь!


Ти, мов атом від серця мого, 

Що кровинкою душу вирує, 

Полум’яність цілунку твого

Найдорожчу наснагу дарує!


Ти молекула щастя земного мого, 

В електронах кохання – зірковий вогонь!


У тобі, мов зірковий лиман, 

В нім душа, мов русалка спливає…

…Як без космосу – зірки нема, 

Так без тебе – мене не буває!


Ти молекула щастя земного мого, 

В електронах кохання – зірковий вогонь!


РАНОК – ЯК СВІДОК

Неначе цукерка цілунок

На наших устах, мов розтанув!

На вулиці сяйно і лунко, 

Мов чути, як шепчуть каштани!


Коли нас в обіймах сам ранок, як свідок, застане –

Тоді зашепочуть про нашу любов і каштани!


Про те, що найкраща ти місіс, 

Що їм це не байдуже зримо!

Зіркам посміхається Місяць –

Складає нам любощів рими!


Коли нас в обіймах сам ранок, як свідок, застане –

Тоді зашепочуть про нашу любов і каштани!


З поняттям природи любові

В руках почуття, мов злилися!

Мов ціле одне ми з тобою, 

Як в шлюбі, засвідчило листя!


Коли нас в обіймах сам ранок, як свідок, застане –

Тоді зашепочуть про нашу любов і каштани!


БЕЗДУШНІ ДІЇ ПРИРОДИ

Ти кудись, мов пішла, із моєї уяви, 

А я хочу тебе повернути назад

І тужу по тобі, мов приречений явір

Назавжди, увійшовши скраєчку в твій сад…


О, природо кохання! Ти рай мій земний невпізнанний!

Чим керуєшся ти, що бездушно так дієш із нами?!


Ти постійно у мене в очах мов стояла, 

І тепер ще стоїш, та уже – як не ти…

Ти в моїх почуттях медоносно буяла

І мої почуття досягали мети!


О, природо кохання! Ти рай мій земний невпізнанний!

Чим керуєшся ти, що бездушно так дієш із нами?!


Я дивився на тебе очима печалі –

І чому ти від мене такою пішла, 

Залишивши мене на любовнім причалі?!

Чом у душу враз іншою ти увійшла?


О, природо кохання! Ти рай мій земний невпізнанний!

Чим керуєшся ти, що бездушно так дієш із нами?!


Я дивився крізь тебе, неначе крізь призму, 

І завжди відчував лиш тебе при собі

Медоносну і, ледь, непомітно капризну

І до краплі себе віддавав лиш тобі!


О, природо кохання! Ти рай мій земний невпізнанний!

Чим керуєшся ти, що бездушно так дієш із нами?!


КОМПАСНА СТРІЛКА ЛЮБОВІ

Ти у нашої долі завжди проводир…

І, мов компасна стрілка, ти вказуєш путь

До криниці буття і живої води, 

Що завжди нам кохання, як світло, несуть!


Ти, мов компасна стрілка любові – куди б не пішов!

Я тебе, провідницю кохання, назавжди знайшов!


Ти позвала мене в яблуневі сади, 

Щоб в цілунок зібрати кохання нектар

І побути в духмяних обіймах садиб, 

Що лежать, мов барвінки, на сотнях гектар!


Ти, мов компасна стрілка любові – куди б не пішов!

Я тебе, провідницю кохання, назавжди знайшов!


Ти надійна ведуча – я поруч іду…

Так чимало доріжок пройду і пройшов, 

Як освідчились ми в яблуневім саду –

Я, мов квітку кохання, тебе в нім знайшов!


Ти, мов компасна стрілка любові – куди б не пішов!

Я тебе, провідницю кохання, назавжди знайшов!


ВИБІР СЕРЦЯ

Ти враз увійшла у мій світ паралельно, 

Мов з іншого простору, взявши свій вимір.

Засмаглі веснянки блищали джерельно, 

Даруючи серця закоханий вибір…


Моргали любовно зірки з кольорових туманів, 

Ми плаваєм разом, як Місяць і зірка, в лимані!


З очей променився, мов колір індиго, 

Волосся – відтінок трави увібрало, 

Ця зустріч для нас керувалася збігом –

Природа в обставинах нам підіграла:


Моргали любовно зірки з кольорових туманів, 

Ми ж плаваєм разом, як Місяць і зірка, в лимані!


Діброва шуміла в нічному полоні, 

З-за хмар підглядав рудобровий світило, 

Вітали нас крони в небесному лоні, 

Щоб нам у земному коханні щастило!


Моргали любовно зірки з кольорових туманів, 

Ми ж плаваєм разом, як Місяць і зірка, в лимані!


ДВІ ПОДРУГИ

З-під стріхи-брови оченятами вікон

На тебе з подвір’я дивилась хатина, 

Ти коло тополі – однакові віком

Застигли в обіймах близь ветхого тину…


Ти ж їй довіряєш постійно кохання секрети, 

В яких бережеш, мов із квітів, любові букети!


Стрункі та вродливі, чуток рудоброві!...

Від неї – до нього, щоб стрітися з милим, 

Де вас солов’ї зустрічають з діброви

І небо гаптує свій зоряний килим.


Ти ж їй довіряєш постійно кохання секрети, 

В яких бережеш, мов із квітів, любові букети!


Тополя тобі найрідніша, мов мати!

І серце, і душу ти їй відкриваєш, 

Торуєш доріжку від неї до хати, 

Близь неї коханого ти зустрічаєш!


Ти ж їй довіряєш постійно кохання секрети, 

В яких бережеш, мов із квітів, любові букети!


ЗАЗДРІСНИЙ ВІДЧАЙ

Розхристаній вітер гуляє в городі –

В рядках кукурудзи бадилля згинає, 

Він заздрить твоїй неабиякій вроді, 

Та тільки освідчитись як – ще не знає!


З-за нього мене, мов охоплює заздрісний відчай, 

Що й досі в коханні, як вітер, я їй не освічусь!


То тепло війне на засмагле обличчя, 

То губи шершаві обвіює ніжно, 

То стихне за вушком, бо має цей звичай, 

Буває, що й сапку облизує втішно!


З-за нього мене, мов охоплює заздрісний відчай, 

Що й досі в коханні, як вітер, я їй не освічусь!


Або і мене, залюбки, в щось задіє…

Як хустку поправлю – то лиш червонію!

Освідчитись їй я лиш маю надію, 

Про те, що люблю – я сказати не смію!


З-за нього мене, мов охоплює заздрісний відчай, 

Що й досі в коханні, як вітер, я їй не освічусь!


ЗАДОВОЛЕНІ ОЧІ

Колоссям шепочуться жито й пшениця –

Янтарне зерно наливається соком, 

Росте, визріваючи, всяка пашниця

І тішить це все агрономове око!


Блищать задоволені злаками очі дівочі –

Любові колосся коханням зернитися хоче!


Над полем із піснею жайвір звисає, 

В долоні, мов срібло, колосся для проби…

Із поля пшеничного вискочив заєць –

Злякали піснями його хлібороби…


Блищать задоволені злаками очі дівочі –

Любові колосся коханням зернитися хоче!


Мене твій закоханий погляд вражає, 

Пшеничне волосся на груди лягає, 

Душа, мов звітує любові врожаєм

І серцем тебе покохати благає!


Блищать задоволені злаками очі дівочі –

Любові колосся коханням зернитися хоче!


ТРЕБА ОСВІДЧИТИСЬ

Висвітлює пам`ять у мозку в чарунках

Тебе, як весняного образа витвір:

Від Бога ти маєш властивість чаклунки –

І серце й душа відчувають твій вибір!


Настирно підказує пам’ять мрійливих чарунків –

Освідчитись треба, звернувшись до серця чаклунки!


Чарують мене необізнані коси, 

Фіалковий погляд приємно бентежить, 

Тамує дух поклик твій дзвінкоголосий, 

Душа, мов за мною, літаючи стежить…


Настирно підказує пам’ять мрійливих чарунків –

Освідчитись треба, звернувшись до серця чаклунки!


…Всміхається ранок троянди обличчям, 

Ти, ніби Ранкова Зоря, посміхнулась.

Примушує доля, кохання – аж кличе, 

Щоб мрія любові в мені сколихнулась!


Настирно підказує пам’ять мрійливих чарунків –

Освідчитись треба, звернувшись до серця чаклунки!


РОЗГУБИВСЯ…

Душею у безладі править незгода –

Розгубленість діє в коханні на мене…

Твоя заворожливо-зваблива врода

В мені почуття викликає блаженне!


Природо кохання! Навіщо в любовному лоні

Мене почуттями тримаєш в солодкім полоні?


Приємне тобі щось сказати – не вмію, 

Щоб серцем на мене звернула увагу, 

Цілунком тебе приласкати – не смію, 

Не зважусь ніяк на приємну розвагу!


Природо кохання! Навіщо в любовному лоні

Мене почуттями тримаєш в солодкім полоні?!


Обличчя моє червоніше троянди –

Я перед тобою невміло стовбичу, 

Сприймаю твоїх біотоків брильянти

І ніжно в розмові, мов котик, мурличу!


Природо кохання! Навіщо в любовному лоні

Мене почуттями тримаєш в солодкім полоні?!

НАС ВЕЧІР СХОВАВ

Свіжить вітерець ароматом із м’яти, 

Під вікнами хати на призьбу сів вечір…

Зустрівшись, нам м’яту не бажано м’яти –

Піджак свій тобі накидаю на плечі…


Нас вечір сховав у казкову таємність каштанів –

І мій поцілунок в твоєму, мов цукор, розтанув!


Йдемо під каштани на вулиці нашій…

Під листям висить, прислухаючись тиша –

Аж чути, як миші жирують на паші, 

І шелестом листя в озоні, мов дише!


Нас вечір сховав у казкову таємність каштанів –

І мій поцілунок в твоєму, мов цукор, розтанув!


Ми в тиші, немов голуб’ята, воркуєм, 

Свіжить вітерець ароматом із м’яти, 

В інтимі, під зорями – ніби святкуєм, 

Бо краще кохання не маємо свята!


Нас вечір сховав у казкову таємність каштанів –

І мій поцілунок в твоєму, мов цукор, розтанув!


ПОЧУТТЯ ПРОМЕНЯТЬСЯ ОЗОНОМ

Під кряжем веселка п’є воду із річки –

Мов маляр, фарбує будинки край міста.

У косах, мов з неї, заплетені стрічки

І настрій у тебе хороший за змістом!


Твої почуття із душі променяться озоном –

Любов відкривається теплим сердечним сезоном!


В очах, мов відбиток веселки вселився, 

Душа омивається дощиком літнім –

В засмагливі щоки рум’янець налився

І вабить до себе гаразди елітні!


Твої почуття із душі променяться озоном –

Любов відкривається теплим сердечним сезоном!


Під кряжем веселка п’є воду із річки, 

Ми – наше кохання з цілунків спиваєм, 

У косах, мов з райдуги, вплетені стрічки…

…На серці так легко – душа аж співає!


Твої почуття із душі променяться озоном –

Любов відкривається теплим сердечним сезоном!


МИСТЕЦТВО ВИХОРА

Кумедно розкиданий зачіски вихор

Лежить на твоїй голові, мов віночок, 

Пробігся між нас архітектором вихор –

Добавив до зачіски щойно виточок!


Рух вихора завжди приємно мистецтвом вражає –

Людина дар божий його у бутті поважає!


Ти стала іще красивішою леді, 

А вихор побіг на ставок – по водиці, 

Де лагідно плив із лебідкою лебідь, 

Помчався в село, заглядав до криниці!


Рух вихора завжди приємно мистецтвом вражає –

Людина дар божий його у бутті поважає!


Вернувся на греблю, скошлатив тополі –

Нам чути, як він між гілок завиває…

І знов опинився далеко десь в полі –

Він зачіску в інших дівчат завиває!


Рух вихора завжди приємно мистецтвом вражає –

Людина дар божий його у бутті поважає!


СИМВОЛ ЛЮБОВІ

Я для тебе цвіток, 

Бо я є твій тюльпан, 

Його кожен листок, 

Мов закоханий пан!


Квіти – це символ любові, 

Ми ж – як дві квітки з тобою!


Я в нектарній добі

Лиш для тебе живу, 

Бо я бачу в тобі

Весь час квітку живу!


Квіти – це символ любові, 

Ми ж – як дві квітки з тобою!


Ти, мов квітка весни, 

Мов любові злиття!

О! Наш світе ясний

Зберігай нам життя!


Квіти – це символ любові, 

Ми ж – як дві квітки з тобою!


Я для тебе цвіток, 

Бо я є твій тюльпан, 

Його кожен листок

У душі твоїй – пан!


Квіти – це символ любові, 

Ми ж – як дві квітки з тобою!


СЕРЦЯ, МОВ ДВІ БРУНЬКИ

Бруньками у вікна весна заглядає…

Де крила шпаків бубонять з вітрограєм

І пролісок ряску з землі виглядає, 

Там серцем коханий на мене чекає!


Він – пролісок синього неба, я – ряска Землі, 

А наші серця, мов дві бруньки в любовній імлі!


Я вийшла із хати на зустріч із любим, 

Проснувшись, калина мене ревнувала

З весною зима розпрощалася любо –

На згадку про сніг нам любов дарувала!


Він – пролісок синього неба, я – ряска Землі, 

А наші серця, мов дві бруньки в любовній імлі!


Впаду з поцілунком квітуча, мов ряска, 

Родючою ласкою в теплі обійми

І хай по-весняному лагідна ласка

Коханого в лоскотних чарах обійме!


Він – пролісок синього неба, я – ряска Землі, 

А наші серця, мов дві бруньки в любовній імлі!


ТОБІ ПОДАРУЮ

Мене не шукай в інтернетській мережі, 

Мене зустрічай на раптовій зупинці, 

Віддай, що скарбниці душі лиш належить, 

Не взявши мого, не лишай на одинці!


Джерела емоцій тобі від душі подарую –

В них щире кохання фонтаном любові вирує!


Незгасна любов, як небесні світила, 

Тебе поведе на вершини життєві, 

Щоб завжди тобі у коханні щастило

І мрійне бажання збувалось миттєво!


Джерела емоцій тобі від душі подарую –

В них щире кохання фонтаном любові вирує!


Зустрівшись, любові віддай, що належить –

Із першого погляду хай верховодить!

Любов не шукай в інтернетській мережі –

Вона наяву підсвідомо приходить!


Джерела емоцій тобі від душі подарую –

В них щире кохання фонтаном любові вирує!


ЧАРИ МАГІЧОЇ ВРОДИ

Ти в діях своїх беручка і надійна, 

Твій погляд коханням мене надихає, 

Блаженної усмішки дань благодійна

Духовної цілі скарби виявляє.


Дивлюся на тебе – мистецтво живої природи!

Гадаю, кохання – це чари магічної вроди!


Мов макові губки – пелюстки цілунку, 

З яких неможливо свій зір відірвати –

Ти схожа на ту чародійну чаклунку, 

Що вміє красою лише чарувати…


Дивлюся на тебе – мистецтво живої природи!

Гадаю, кохання – це чари магічної вроди!


Ти, ніби із космосу – зірка вродлива!

Краси неземної – із просторів дивних!

Твій погляд вражає душевно-вразливо, 

У тебе є все, що так вабить людину!


Дивлюся на тебе – мистецтво живої природи!

Гадаю, кохання – це чари магічної вроди!


ПІД НЕБОМ

Між вишнями теплий струмок протікає, 

Утворений дощиком майже липневим –

Від спеки, втомившись, до річки тікає! …

…Стоїш і любуєшся садом вишневим:


Між листям гойдаються ягоди – саду сережки, 

У нашім коханні оздоба – вишневі мережки!


Під небом заклечаним листям зеленим, 

Синички із гілки на гілку стрибають, 

Ти чуєш, як серденько б’ється у мене –

Про наше кохання я, люблячи, дбаю!


Між листям гойдаються ягоди – саду сережки, 

У нашім коханні оздоба – вишневі мережки!


На тебе, красуню, покладено око!

Ти долі моєї надійна чаклунка…

…Стоїш ти, мов вишенька червонощока, 

Обнявши мене із моїм поцілунком!


Між листям гойдаються ягоди – саду сережки, 

У нашім коханні оздоба – вишневі мережки!


ПРО НАШЕ КОХАННЯ

З підпушеним пір’ям – неначе надуті, 

Сидять горобці на кущеві калини, 

Цвірінькають пісню весняну по суті…

Ми вдвох посідали на призьбу із глини…


Про наше кохання говорять лиш призьба із глини

Та очі, та ще з горобцями червона калина!


Ми слухали мову пташиної зграї, 

І мріяли солодко в ріднім подвір’ї, 

Яке нам було, мов довіреним краєм, 

Пірнувшим у чари пташиного пір’я!


Про наше кохання говорять лиш призьба із глини

Та очі, та ще з горобцями червона калина!


Себе ми втомили цілунками ночі, 

Легка, мов пір’їнка, сидиш на колінах, 

Блищали під ранок довірливі очі, 

Всміхалась, мов Сонце, червона калина!


Про наше кохання говорять лиш призьба із глини

Та очі, та ще з горобцями червона калина!


В ЗОРЯНІМ СВІТІ

Ми в зорянім світі кохання зустрілись –

Дивилися в небо із скирти соломи, 

В душі почуття мерехтіли, мов зріли, 

Залишивши слід від солодкої втоми…


Хотілось, як зорі у небі, в коханні ясніти

І, мов на орбіті любові, в коханні згоріти!


Згораючи, зірка розвіялась прахом, 

У бездні космічній останки згубила, 

Скінчилась її траєкторія крахом –

Її діалектика світу убила!


Хотілось, як зорі у небі, в коханні ясніти

І, мов на орбіті любові, в коханні згоріти


…Падіння зорі нам побачить судилось, 

Згоріла вона в дивовижному світі…

В матерії іншій вона відродилась, 

Щоб знову на новій орбіті ясніти…


Хотілось, як зорі у небі, в коханні ясніти

І, мов на орбіті любові, в коханні згоріти!


НА ГАНКУ

Мов птахою чорною вечір спустився…

Ти вийшла на ганок мене зустрічати, 

В обіймах твоїх я, немов освятився

І наше кохання взяло свій початок!


Таємно нас темрява ночі вінчала на ганку –

Ми в чарах святої любові хмеліли до ранку!


Немов я злетів на уявлені хмари

І руки, мов крила, тебе обіймають

Вродливу, якою у мріях лиш марив!

А зараз тебе почуттями сприймаю!


Таємно нас темрява ночі вінчала на ганку –

Ми в чарах святої любові хмеліли до ранку!


Нас зоряна ніч, мов сховала з тобою, 

Щоб ми у любові оздобленій злачно, 

Смачної жаги напилися обоє

І в щедрім коханні поводились значно!


Таємно нас темрява ночі, вінчала на ганку –

Ми в чарах святої любові хмеліли до ранку!


ІЗ ПЕРШОГО ПОГЛЯДА

Ти мрія моєї уяви, 

Зустрів я тебе наяву –

Закохано очі сіяли, 

Несла ти корові траву.


Із першого погляда ми закохались –

Шкода, що раніше з тобою не знались!


На вулиці ми зупинились…

Ти – слово мені, я – тобі!

Зустрів, чи приснилось…

Чомусь я не вірю собі?!


Із першого погляда ми закохались –

Шкода, що раніше з тобою не знались!


Була ти вродлива, мов квітка, 

Немов у тополі – твій стан, 

Мов долі змальована мітка –

Твої медоносні уста!


Із першого погляда ми закохались –

Шкода, що раніше з тобою не знались!


Ти мрія моєї уяви, 

Зустрів я тебе наяву –

Закохано очі сіяли…

…В них рвав я любові траву!


Із першого погляда ми закохались –

Шкода, що раніше з тобою не знались!


РУСЛО ХОТІ

Любов, немов весна, приходить:

То як те Сонце в душу світить, 

То ніби снігу талі води

Струмком біжить в душевнім світі…


Любов, неначе Сонце, в душу світить –

Попасти хутко в русло хоті мітить!


Від почуття душа зомліла, 

На серці теж пісенно стало, 

Весняні чари мов леліли –

Душа у їх тонах розтала!


Любов, неначе Сонце, в душу світить –

Попасти хутко в русло хоті мітить!


…Прийшла до нас весна любові, 

Відталу ласку нам дарує!

І теплим почуттям, мов повінь, 

В закоханих серцях вирує!


Любов, неначе Сонце, в душу світить –

Попасти хутко в русло хоті мітить!


ОБРІЙ ЛЮБОВІ


На трасі космічній кохання мандрує –

У подорож цю ти його відпустила.

Там Місяць-рижуля свій погляд дарує, 

Бажає тобі, щоб в коханні щастило!


Ти Бога прохаєш, щоб серце моє покохало, 

Бо серце твоє по моєму любовно зітхало!


Там зорі, мов подруги, радять зустріти

Під небом земної любові коханця, 

Зривають тобі гуманоїди квіти, 

Щоб з ними до тебе домчати посланця!


Ти Бога прохаєш, щоб серце моє покохало, 

Бо серце твоє по моєму любовно зітхало!


А тут – ти на обрії сходиш, мов зірка, 

Твій погляд, мов блискавка, в душу ударив…

…Це може моїм почуттям перевірка, 

Хоч якби в уяві тобою не марив?!


Ти Бога прохаєш, щоб серце моє покохало, 

Бо серце твоє по моєму любовно зітхало!


ПІД ЗВОДОМ НЕБЕС


Вигаптовує вечір із срібла зірок небеса…

Нам блискучі узори шедевром стелились до ніг

І п’янила емоції наші їх зодча краса, 

Ми гуляємо в храмі під зводом мистецтва одні.


Нас кружляє Земля на орбіті космічній, 

Ми в коханні любов’ю кружляємо вічність!


Почуття, мов душі позивні, супроводжують нас, 

Солов’ї екіпірують в ноти пісенний літак, 

Щоб кохання вечірнього вир у цей зоряний час, 

Мов на крилах любові, до інших галактик злітав!


Нас кружляє Земля на орбіті космічній, 

Ми в коханні любов’ю кружляємо вічність!


Нас очікує в морі зірковім кохання вода, 

Де лежить аж на дні щонайбільше любові доріг…

Нас веде, мов по них, доленосного щастя хода

У міжзоряний простір – назустріч Ранковій Зорі!


Нас кружляє Земля на орбіті космічній, 

Ми в коханні любов’ю кружляємо вічність!


ЗАМОК ЛЮБОВІ

Неначе на крилах емоцій

З душі почуттями органить…

Цікавлять мене лиш ті хлопці, 

Щоб розум був твій не поганий!


В серцях ми збудуємо замок любові

І будем кохатися в ньому з тобою!


Органну ж мелодію жінки

Тобі подарую навіки…

Зберем із кохання обжинки –

Ти станеш моїм чоловіком!


В серцях ми збудуємо замок любові

І будем кохатися в ньому з тобою!


В пісенність душевну вслухатись

Ми будем в нотатках любові…

Немає десь кращої хати, 

Як тут – де живемо обоє!


В серцях ми збудуємо замок любові

І будем кохатися в ньому з тобою!


НЕКТАР ЛЮБОВІ

Близь ставка, де криниця дитинства стоїть, 

Ми, освідчившись, випили мрійне вино –

Цілував там, хмеліючи, руки твої

І, гадав, що це все, мов приснилось воно!


Ти у нашім медовім коханні, мов квітка свята, 

Ми куштуємо й досі із неї любові нектар!

На устах виступа медоносна роса, 

Від проміння душевного – в серці вогонь, 

Розплелася в обіймах невинна коса

І тремтіла ти вся від бажання твого!


Ти у нашім медовім коханні, мов квітка свята, 

Ми куштуємо й досі із неї любові нектар!


Нам стелилася в ноги, мов килим, трава, 

Віддавало наснагу нам Сонце з роси, 

Бо Земля надала нам космічні права, 

Щоб набратися вранці любові краси!


Ти у нашім медовім коханні, мов квітка свята, 

Ми куштуємо й досі із неї любові нектар!


Дружині Надії Петрівні

ПИЛОК КОХАННЯ

Ти квітка першої любові, 

Кохання наше – визначальне!

В біді і в радості з тобою

Ми осінь нашу зустрічаєм…


У зиму нас готує наша мудра осінь, 

Але пилок кохання є у нас і досі!


Душа – жива, ще не старіє, 

Бо ще любов горить в душі каміна

І почуттями серце гріє, 

Бо ще цвіте твоя краса незмінна!


У зиму нас готує наша мудра осінь, 

Але пилок кохання є у нас і досі!


Хоч помарніли ми обоє, 

Скажу тобі я без вагання:

Ти квітка першої любові, 

Ти цвіт останнього кохання!


У зиму нас готує наша мудра осінь, 

Але пилок кохання є у нас і досі!


ДІЗНАТИСЯ ХОЧЕ


Де зорі, неначе зерняточка ночі, 

На Землю, мов сіються з решета неба, 

Дівчисько у мріях шугає охоче –

Її спонукає пізнання потреба!


Гуляє ще звечора в космосі погляд дівочий –

Чи скрізь є тотожне кохання дізнатися хоче!


Які гуманоїди – хоче узнати, 

Які почуття, чи емоції мають?!

…Зморився уже соловей нам співати, 

А мрії пізнання ніяк не згасають!


Гуляє ще звечора в космосі погляд дівочий –

Чи скрізь є тотожне кохання дізнатися хоче!


Вона все, що в нас є порівнює з ними

І каже: «Не хочеться й трошечки спати» –

Керується, ніби з небес позивними, 

Щоб краще земне й не земне розпізнати!


Гуляє ще звечора в космосі погляд дівочий –

Чи скрізь є тотожне кохання дізнатися хоче!


Мамі, Феодосії Іллівні!

МОЄ ТИ СВІТИЛО

Ходив по Землі, що в міжзоряній ніші, 

Де доля селянська дитинство щадила…

Спасибі, матуся, тобі – найріднішій, 

Що в долі селянській мене народила!


Вірніше – синівське спасибі, моє ти Світило, 

Лиш тільки за те, що мене у цей світ народила!


Я в місті крокую – воно найгарніше, 

Де площа стріча феєрверками дива…

Спасибі, матуся, тобі – найріднішій, 

Що в долі селянській мене народила!


Вірніше – синівське спасибі, моє ти Світило, 

Лиш тільки за те, що мене у цей світ народила!


Тут праця натхненна і друзі вірніші, 

Тут люба дружина і наша родина…

Спасибі, матуся, тобі – найріднішій, 

Що в долі селянській мене народила!

Вірніше – синівське спасибі, моє ти Світило, 

Лиш тільки за те, що мене у цей світ народила!


Іду по Землі, що в міжзоряній ніші, 

Де доля моя в сталеварах ходила…

Спасибі, матуся, тобі – найріднішій, 

Що в долі селянській мене народила!


Вірніше – синівське спасибі, моє ти Світило, 

Лиш тільки за те, що мене у цей світ народила!

Близькі за тематикою матеріали читати в розділі Вірш

Пропонуємо ознайомитися з наступною публікацією автора «Кодована Доля (Глава 8. частина 3.) / Вірш | Василенко Андрій Антонович». Якщо Ви пропустили, до Вашої уваги попередня публікація «Кодована Доля (Глава 8. частина 1.) / Вірш | Василенко Андрій Антонович». Ще більше Ви зможете прочитати на персональній сторінці автора Василенко Андрій Антонович.


Сподобалось? Чудово? Класно? Корисно? Нецікаво та посередньо?



Можливо Вас зацікавить:

Обговорення

Візьміть участь в обговоренні твору

Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора

Публікації автора Василенко Андрій Антонович

Літературні авторські твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя тощо

Сторінка: 1 з 1 | Знайдено: 3
Автор: Василенко Андрій Антонович
АВТОРСЬКІ ЗБІРКИ: Кодована Доля. Глава 8;
Сортування за: Дата/час опублікування з спад.;