02.08.2018 12:06
Без обмежень
10 views
Rating 0 | 0 users
 © Василенко Андрій Антонович

Кодована Доля

Глава 8. Частина 3.

Пісня

ОДИН РАЗ…

Давно по традиції людством ведеться –

Добробут людина примножує ділом!

Як вмерти без гідності нам доведеться, 

То нащо родитись, щоб жити лиш тілом?!


Один раз життя нам від щедрого Бога дається, 

Тому і померти лиш гідно людині прийдеться!


Давно по традиції в світі ведеться –

Дають нам права на благий відпочинок!

Як вмерти без гідності нам доведеться, 

То нащо родитись, щоб жити не чинно?!


Один раз життя нам від щедрого Бога дається, 

Тому і померти лиш гідно людині прийдеться!


Давно по традиції Богом ведеться –

Це кожній душі зрозуміти вже можна:

Як, вмерти без гідності нам доведеться, 

То нащо родитись, щоб жити заможно?!


Один раз життя нам від щедрого Бога дається, 

Тому і померти лиш гідно людині прийдеться!


Первинне життя, чи то смерть є первинна –

Родитись, щоб жити, чи жити, щоб вмерти?

Людина у смерті безсмертя лиш винна, 

Якщо при житті не створила безсмертя!


Один раз життя нам від щедрого Бога дається, 

Тому і померти лиш гідно людині прийдеться!


ТВОРЧІСТЬ

Почуття дали радість нам пізню –

Ту, що рано наш спокій забрала:

Я із серця вклав ноти у пісню, 

Ти з душі слів їй ніжних поклала!


Щоб летіла ця пісня в гаї, 

Щоб позаздрили їй солов’ї!


Хай звучать у ній ноти любові, 

Хай слова несуть щедрої днини!

Щоб жива була пісня собою –

Вклали душу і серце людини!


Щоб летіла ця пісня в гаї, 

Щоб позаздрили їй солов’ї!


Щоб мелодія завжди царила, 

Щоб слова почуття розбудили –

Дарували цій пісні ще крила

Та ще чари і ніжність людини!


Щоб летіла ця пісня в гаї, 

Щоб позаздрили їй солов’ї!


Почуття дали радість нам пізню –

Ту, що рано наш спокій забрала:

Я із серця вклав ноти у пісню, 

Ти з душі слів їй ніжних поклала!


Щоб летіла ця пісня в гаї, 

Щоб позаздрили їй солов’ї!


ОХ ЦЕ СІНО!

Пелюстками хмари розкрилися в небі, 

З них хоче блакиті напитись роса

І травам віддатись в зеленій потребі, 

Щоб був задоволений сіном косар!


Ох це сіно! Духмяне – рослинницькі страви

І смачне молоко, і пахуче, як трави!


Проснулося все – оживилось подвір’я:

Хазяїн став поратись біля тварин, 

З гусей, що близь сіна посипалось пір’я –

Побились! І… – півень покинув свій тин!


Ох це сіно! Духмяне – рослинницькі страви

І смачне молоко, і пахуче, як трави!


Пелюстками хмари розкрилися в небі, 

Засмагливо Сонце всміхнулось росі, 

Спросоння проміння, мов півнячий гребінь, 

Торкнулося сіна в рум’яній красі!


Ох це сіно! Духмяне – рослинницькі страви

І смачне молоко, і пахуче, як трави!


РОЗУМУ ВРОДА

Тьма-тьмуща живе на планеті народу

В однім родоводі – спорідненім древі!

Земля – це у космосі дерево роду, 

Наш розум іде від Адама і Єви…


Є розум найвищий у світі – він Богом зоветься!

Дорога до нього між зорями в космосі в’ється…


Людина клонована волею Бога –

Прибульцями, котрі до нас прилітали, 

По духу і плоті подібні до нього –

Казав Бог, щоб розумом їх ми дістали!


Є розум найвищий у світі – він Богом зоветься!

Дорога до нього між зорями в космосі в’ється…


Людина на Місяці вже побувала, 

А в мріях вона у міжзір’ї шугає –

Космічні маршрути ракет заснувала, –

Наш розум елітних вершин досягає!


Є розум найвищий у світі – він Богом зоветься!

Дорога до нього між зорями в космосі в’ється…


Земля – це у космосі дерево роду, –

Всі інші планети – в його родоводі, 

Що мають від Бога єдину лиш згоду –

Він їх на космічні дороги виводить!


Є розум найвищий у світі – він Богом зоветься!

Дорога до нього між зорями в космосі в’ється…


МАНДРИ ПОЕТА

У мрійливий рюкзак укладає поет:

Мелодійні слова і маститі думки, 

Професійну уяву й романтики лет, 

Щоб створити для кожного образ дзвінкий, 


Щоб він в кожній душі доленосно збудив почуття

І вдихнув, мов із кисню, в цю душу цікаве життя!


Він іде у мандрівку мрійливих думок, 

Щоб у чварах знайти справедливість буття, 

Щоб придбати, спілкуючись, мовний пилок

І накреслити образ – гуманності стяг, 


Щоб він в кожній душі доленосно збудив почуття

І вдихнув, мов із кисню, в цю душу цікаве життя!


У душевний рюкзак укладає поет:

Із словесної магми – вулканні думки, 

Із магічної сили – духовний сонет, 

Щоб створити для кожного образ тямкий, 


Щоб він в кожній душі доленосно збудив почуття

І вдихнув, мов із кисню, в цю душу цікаве життя!


У духовний рюкзак укладає поет:

Мелодійні слова, толерантні думки, 

Професійний міраж, демократії лет, 

Щоб створити для кожного образ лункий, 


Щоб він в кожній душі доленосно збудив почуття

І вдихнув, мов із кисню, в цю душу цікаве життя!


НАРОДЖЕННЯ ПІСНІ

На творчім шляху народилася пісня:

Спочатку слова та ще ноти дістались, 

Устами співця – становилася звісна, 

Весь світ облетіла…. – і піснею стала!


Нас пісня душею своєю музично чарує

І настрій пісенний щасливої долі дарує!


У пісні є очі хлоп’ячі й дівочі, 

Вони зачаровують – поглядом ніжні, 

У пісні є крила – це ноти співочі, 

У пісні є голос – мелодії втішні!


Нас пісня душею своєю музично чарує

І настрій пісенний щасливої долі дарує!


У пісні є серце – у строках ритмує, 

Мелодію крові по них розганяє, 

Яка алгоритмом натхнення римує –

Озвучує ноти і в простір злітає!


Нас пісня душею своєю музично чарує

І настрій пісенний щасливої долі дарує!


ПРИСТАНЬ МРІЙНИКІВ

Нас мрія веде у мандрівки далекі, 

Мов пісня, з якою мігрують лелеки…

У мікросвітах заглядаємо в атом, 

У макросвітах – до космічної хати!


Де мрії причал – там для зустрічі мрійників пристань, 

З якої меті підкоряється будь-яка відстань!


Приводить на зустріч фанатиків мрія –

Уява їм душу і серце зігріє, 

Вона закликає до себе мрійливих

І водить у подорож тільки сміливих!


Де мрії причал – там для зустрічі мрійників пристань, 

З якої меті підкоряється будь-яка відстань!


Нас мрія на зустріч із пошуком кличе

І наші веселі формує обличчя, 

Малює любові призначену долю

І кожному з нас загартовує волю!


Де мрії причал – там для зустрічі мрійників пристань, 

З якої меті підкоряється будь-яка відстань!


Нас мрія веде у мандрівки далекі, 

Мов пісня, з якою мігрують лелеки…

У мікросвітах заглядаємо в атом, 

У макросвітах – до космічної хати!


Де мрії причал – там для зустрічі мрійників пристань, 

З якої меті підкоряється будь-яка відстань!


ВІД БОГА ЙДЕ

На світі є життя розумне всюди, 

Є вищий розум Бога – він єдиний!

Збирають плід буття щасливі люди, 

Який від Бога йде, як дар людині!


Тому й людина завжди щедру душу має, 

Тому й живе, що Бог завжди про неї дбає!


Від Бога йде : природи дар, Ярило, 

Скарби Землі і неба хмари сині!

До всіх планет – стальні космічні крила!

Це все від Бога йде, як дар людині!


Тому й людина завжди щедру душу має, 

Тому й живе, що Бог завжди про неї дбає!


Земні скарби у надрах мають люди, 

Космічний шлях крізь неба синь проклали, 

Розмножив Бог життя розумне всюди, 

Бог дав усе, щоб люди щедрість мали!


Тому й людина завжди щедру душу має, 

Тому й живе, що Бог завжди про неї дбає!


На світі є життя розумне всюди, 

Є вищий розум Бога – він єдиний!

Збирають плід буття щасливі люди, 

Який від Бога йде, як дар людині!


Тому й людина завжди щедру душу має, 

Тому й живе, що Бог завжди про неї дбає!


КОТЯТЬСЯ АВТОБУСИ

Пасажири дрімають в автобусі

І сняться їм сни земні, 

А Земля обертається глобусом

У тихій нічній імлі!


Котяться автобуси по меридіанах, 

По меридіанах і по паралелях, 

Із-за горизонту, із-за ночі фари

Сонце, Сонце, Сонце під колеса стелять!


Пасажири дрімають в автобусі –

В обійми їх ніч взяла, 

А Земля розвертається глобусом

До міста і до села!


Котяться автобуси по меридіанах, 

По меридіанах і по паралелях, 

Із-за горизонту, із-за ночі фари

Сонце, Сонце, Сонце під колеса стелять!


Пасажири дрімають в автобусі –

Сонливість своє бере, 

А Земля обертається глобусом –

Дорога біжить вперед!


Котяться автобуси по меридіанах, 

По меридіанах і по паралелях, 

Із-за горизонту, із-за ночі фари

Сонце, Сонце, Сонце під колеса стелять!


РОСТЕ ЩЕ Й ДОСІ…

Стоїть козаками збудована хата –

В старенькій ще чути козацького сміху…

На призьбі сидів під хатиною тато, 

І люлька козацька диміла під стріху!


Росте на подвір’ї ще й досі червона калина –

Степів Придніпров’я козацької слави перлина!


Садили калину, як символ, на свято –

Тодішнього свідка козацького сміху…

На призьбі сидів під хатиною тато, 

І люлька козацька диміла під стріху!


Росте на подвір’ї ще й досі червона калина –

Степів придніпров’я козацької слави перлина!


Порогам Січі пам’ятається дата, 

Як слава в історії ставила віху…

На призьбі сидів під хатиною тато, 

І люлька козацька диміла під стріху!


Росте на подвір’ї ще й досі червона калина –

Степів Придніпров’я козацької слави перлина!


Нема на Січі вже давно супостата.

Пороги існують людині на втіху…

…На призьбі сидять вже з онуком мій тато, 

І люлька козацька димить аж під стріху!


Росте на подвір’ї ще й досі червона калина –

Степів Придніпров’я козацької слави перлина!


ПРИЙШЛОСЯ ПОЧУТИ…

В зеніті над скошеним полем вівса

Із піснею жайвір на крилах звиса!

Близь шляху, на стернях хлопчина пасе

Своїх білокрилих домашніх гусей!


А гуси гелгочуть, стрибають, з них пір’я летить –

Прийшлося зненацька почути, як куля свистить!


По них із машин застрочив кулемет –

І гуси стрибали неначе на злет.

«Це німці стріляють» – нарешті збагнув, 

Про них він забув, бо не бачив війну!


А гуси гелгочуть, стрибають, з них пір’я летить –

Прийшлося зненацька почути, як куля свистить!


І він драпонув з переляку в село –

Людей в косовицю в селі не було!

Він бігав від хати до хати один…

…З тих пір протекло вже багато води


А гуси гелгочуть, стрибають, з них пір’я летить –

Прийшлося зненацька почути, як куля свистить!


Там піснею жайвір те поле трясе, 

Де шлях був – лягло вже новеньке шосе!

Лиш він тих побитих домашніх гусей

У дні перемоги у згадках пасе!


А гуси гелгочуть, стрибають, з них пір’я летить –

Прийшлося зненацька почути, як куля свистить!


ВИБІР ДОЛІ

Щоб люди святу незалежність дістали –

Не можна рвачів допускати до влади, 

Бо сонце свободи заходити стане

І будуть лиш скрізь корупційні посади!


Назавжди порвались, мов пута, духовні окови –

В країну не вернеться знову минуле ніколи!


Але пам’ятаймо шляхи історичні, 

Коли добувалась свобода народу, 

Були і тоді вже хапуги столичні.

До влади – шляхи з корупційного роду!


Назавжди порвались, мов пута, духовні окови –

В країну не вернеться знову минуле ніколи!


Живе незалежна тепер Україна, 

Бо вибір людей – демократії доля!

Червона калина – це символ країни, 

Стрімка булава – це козацька є воля!


Назавжди порвались, мов пута, духовні окови –

В країну не вернеться знову минуле ніколи!


БІЛА ТИГРИЦЯ

Я біла тигриця – загадка природи!

Маскуюся скрізь в небезпечному вирі…

Я знати не хочу якої породи, 

Лиш хочу я жити спокійно в цім мирі!


Лиш хочу, щоб люди в цім світі з любов’ю рожали –

Ніколи від найманця вбивчого зла не дрижали!


Я біла тигриця – оскал мій зубатий!

Маскуюсь завжди в небезпечному цвіті, 

Для себе не хочу безпеку я мати, 

Лиш хочу не жити в блудливому світі!


Лиш хочу, щоб люди в цім світі з любов’ю рожали –

Ніколи від найманця вбивчого зла не дрижали!


Я біла тигриця – є символом року!

Маскуюся скрізь в небезпечній країні…

Оскал – протидійні в корупції кроки, 

Я знати не хочу про зло в Україні!


Лиш хочу, щоб люди в цім світі з любов’ю рожали –

Ніколи від найманця вбивчого зла не дрижали!


Я біла тигриця – з душею без маски!

Зубами порву олігархів при владі…

Я знати не хочу людину без ласки, 

Яка віддається тигровій посаді!


Лиш хочу, щоб люди в цім світі з любов’ю рожали –

Ніколи від найманця вбивчого зла не дрижали!


СОБОРНОСТІ КРИЛА

Твій дух непокори – це волі наш прапор, 

Під ним булава – демократії сила, 

Червона калина – це символу право, 

А правда майдану – потреби є крила!


Ти серцем повсюди в соборність влилася прозоро –

З’єднало тебе назавжди непокорою горе!


Живуть українці тепер по потребі!

Змужніла країна – як людям належно!

Боятись гнобителів більше не треба –

Живе Україна тепер незалежно!


Ти серцем повсюди в соборність влилася прозоро –

З’єднало тебе назавжди непокорою горе!


З Кубанських степів по Саянські аж гори, 

Від самих Карпат по Донеччини зорі, 

З Поліських смерек і по Чорнеє море

Оранжеві думи завжди на дозорі!


Ти серцем повсюди в соборність влилася прозоро –

З’єднало тебе назавжди непокорою горе!


НЕВМИРУЩА УКРАЇНА

Треба рвати диктаторів дріт

Тільки волею й болем народу, 

Бо вже в серці, мов сонячний цвіт, 

Вільним променем сяє свобода.


Лине пісня солов’їна – в демократії прогрес, 

Бо не вмерла Україна і ніколи не помре!


Влади чинної чинний закон

Будь-кого вже посадить за грати…

А, щоб потім звільнити з оков

Треба мудрості герцем заграти!


Лине пісня солов’їна – в демократії прогрес, 

Бо не вмерла Україна і ніколи не помре!


Щоб піару розвіяти пух

І, щоб шлях справедливості дати

Треба, щоб демократії дух

Зміг соборно країну з’єднати!


Лине пісня солов’їна – в демократії прогрес, 

Бо не вмерла Україна і ніколи не помре!


О, ЯК Я ХОЧУ!..

Стояла довго-довго мати край городу…

А я в ріку життя вступав, не взнавши броду.

І познайомившись із робітничим класом.

Волів, щоб серце неньки в світі не погасло.


О, як я мрію повернутись в рідну хату, 

Як хочу, щоб стрічала край городу мати!


Було давно, а як згадаю, то ще й досі —

Земля пече, шпориш холодить ноги босі...

Ішов до міста я, яким у сні став марить, 

А над моїм селом збирались слізно хмари.


О, як я мрію повернутись в рідну хату, 

Як хочу, щоб стрічала край городу мати!


До міста із села судьба дала дорогу –

Повів мрійливий дух із рідного порогу…

Давно було, а як згадаю, то ще й досі —

Земля пече, шпориш холодить ноги босі...


О, як я мрію повернутись в рідну хату, 

Як хочу, щоб стрічала край городу мати!


ВАЖКА СЛЬЗА...

Немає давно вже родини, 

І хата вже стала чужою

Скорбота стьобає щоднини…

…Іду я городом – межею.


Над мною хмаринка – як туга ганьбилась, 

В очах – пеленою сльозинка сріблилась…


Садок, що росте у городі, 

Схилявся до мене як родич...

Не ждуть вже гостей у хатині, 

І півень вже інший на тину...


Над садом – як туги хмаринка, 

В очах – засріблилась гаряча сльозинка…


– Кого вам? – бабуся питає –

Хазяїн пішов на поляну...

– Нікого, це просто лиш так я, 

Ішов та й до вас ще заглянув.


– Ти, хлопче, навіщо неправду повідав –

Звучало сумливе запитання діда...


Співали услід солов’ї…

– Ти, хлопче, не те сказав, –

І вже на обличчі її

Бриніла важка сльоза…


– Ти, хлопче, неправду душевну повідав –

Котилися сльози в бабусі і в діда...


МАНДРИ КОХАННЯ

На губах, мов з нектару смачненька рса, 

Від цілунку твого – біострум почуття!

В романтичний полон забирає краса –

У мандрівку любові веде нас життя!


Бо завжди нас кохання у подорож кличе –

Інтуїція хоче узнати любові обличчя!


На обличчі душа залишає свій слід –

Він від зла і добра доленосно іде, 

Щоб нам розпізнати сердечності плід –

Почуття нас у мандри душею веде


Бо завжди нас кохання у подорож кличе –

Інтуїція хоче узнати любові обличчя!


Почуття залишають емоцій сліди, 

Щоб відчути в їх образах добре – нове, 

Щоб збагнути які поцілунку плоди –

Інтуїція в мандри любові зове!


Бо завжди нас кохання у подорож кличе –

Інтуїція хоче узнати любові обличчя!


На губах, мов з нектару смачненька роса, 

Від цілунків ідуть біоструми в обох!

В романтичний полон забирає краса –

В мандрівниче пізнання кохання – любов!


ЗАЖДИ – ПОЛЮБУЙСЯДОЩЕМ

Крізь дощ поспішає трамвай –

Іскрить феєрверками бугель…

Ей, хто там?! Зажди не тікай –

Хай серце, мов брунька, розбухне...


Лягають на одяг краплинки-веснянки наспіх, 

А дощ перегнав і на інші зупинки побіг!


Зажди – зупиняє озон, –

За це ти подякуєш кисню!

Відкриєш любові сезон –

Кохання весняного пісню!


Лягають на одяг краплинки-веснянки наспіх, 

А дощ перегнав і на інші зупинки побіг!


Постій – полюбуйся дощем, –

Згадаєш коханого очі, 

Згадаєш в любові свій щем –

Забудеш страждання дівочі!


Лягають на одяг краплинки-веснянки наспіх, 

А дощ перегнав і на інші зупинки побіг!


Ще чути, як в риму з дощем

Видзьобують ритми підборів, 

Дівчисько ніяк не втече

Від срібних його переборів!


Лягають на одяг краплинки-веснянки наспіх, 

А дощ перегнав і на інші зупинки побіг!


ЛЮБЛЮ Я ТЕБЕ, УКРАЇНО

Люблю я тебе, Україно, 

За вічного рабства окови, 

За мову твою солов’їну, 

За мужність, за дух непокоя


Люблю за дніпрові пороги, 

За скіфські поля неозорі –

Де встали хрестами дороги, 

Що навіть їм заздрили зорі!


Люблю булаву і калину, 

Що створюють символ країни, 

Люблю, як вродливу дівчину, 

Незламну мою Україну


Люблю за козацьку ту славу –

Січі незабутню перлину, 

Що волю нащадкам послала

В тяжку предковічну годину


Люблю я тебе, Україно, 

Що рвеш інтелекту окови, 

Що в мові твоїй солов’їній

Майдановий дух непокори!


Героям небесної Сотні

НЕБЕСНИЙ МАЙДАНГ

Вони полягли, як герої, 

В борні за країну Соборну!

Їх сила духовної зброї

З майдану звучала нескорно!


Не плачте, матуся і тато, 

І більше скорбіти не треба –

Злечу я у гості – до хати

Із сотнею хлопців із неба!


Синочка і доньку побачу, 

Почую нову Україну –

Від радості з ними поплачу

За мову її солов’їну!


Не плачте ви, батьку і мати, 

Пишайтесь, що ми тут, як зорі!

І будем завжди пильнувати –

Небесний майдан, – у дозорі!


Не плачте… саджайте калину, 

Як символ добра для нащадків –

Держави майбутню перлину, 

Щоб нищила зло безпощадно…


Вони полягли, як герої, 

Нащадки козацького рожу, 

Їх сила майданної зброї, 

Як щастя – служила народу!

Близькі за тематикою матеріали читати в розділі Вірш

Пропонуємо ознайомитися з наступною публікацією автора «Кодована Доля (Ковчег "еволюції."глава 10.) / Повість | Василенко Андрій Антонович». Якщо Ви пропустили, до Вашої уваги попередня публікація «Кодована Доля (Глава 8. частина 2.) / Вірш | Василенко Андрій Антонович». Ще більше Ви зможете прочитати на персональній сторінці автора Василенко Андрій Антонович.


Сподобалось? Чудово? Класно? Корисно? Нецікаво та посередньо?



Можливо Вас зацікавить:

Обговорення

Візьміть участь в обговоренні твору

Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора

Публікації автора Василенко Андрій Антонович

Літературні авторські твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя тощо

Сторінка: 1 з 1 | Знайдено: 3
Автор: Василенко Андрій Антонович
АВТОРСЬКІ ЗБІРКИ: Кодована Доля. Глава 8;
Сортування за: Дата/час опублікування з спад.;