05.08.2018 11:48
Без обмежень
17 views
Rating 0 | 0 users
 © Василенко Андрій Антонович

Кодована Доля

Глава 8 - друа і тетя покми.

Із швидкістю думки. Семитіла лювина

ІЗ ШВИДКІСТЮ ДУМКИ

1

На атомних крилах із космосу вітер примчався, –

Як був у небесному храмі, – йшов шум в кулуарах –

З технічних питань він з прибульцями в нім зустрічався!

На Землю йому опуститись порадила хмара…

Земля підіймального крану не має такого, 

Щоб можна було потягатись з прибульцями в силі, 

Бо, мо, ’ ще не треба й не буде такого важкого!

А, може, ми розуму мало у Бога просили…

Он, — храми античні — колишньої Греції символ!

Під ними ще старшого віку фундаментні плити —

По тисячі тонн! І вмонтовані кимось красиво!

То що ж то за сила — вагу отаку підкорити?!

О, Розуму вітер, у храмі ума надлюдського!

Приземлюй ідеї в оселі і нашого мозку

І дай нам позбавитись долі незнання важкого, 

Щоб танув пізнання тягар, як та свічка, що з воску!

2

Щоб танув пізнання тягар, як та свічка, що з воску, 

То треба зачатком в небесних поплавати водах, 

До зір веслувати у сірому човені мозку

І вийти дитятком із чрева тяжіння, і в моді

Космічній, щоб потім матерію нову створити, 

Щоб з швидкістю думки космічні шляхи пізнавати

Й мобільно з прибульцями в просторі міг говорити, —

То й взнаємо, хто піраміди почав будувати

Й де вперше, чи в нас, чи на Марсі такі спорудили, 

Щоб в нашому оці більмом пізнавання виднілись!

Й чи вчені секрет інформації знайдуть, на диво, —

Чому в Марсіанського Сфінкса сльоза скам’яніла?!

3

Чому в Марсіанського Сфінкса сльоза скам’яніла?!

На лівій щоці інформації давньої згусток

Таїть почуття, що сльозою людською бриніли, —

Чи, мо, ’ від розлуки душа роз’ятрилася пусто

Чи то з ностальгійного болю сердечко кришилось

В потопі колишнім, чи в згадці розчулилось серце?!

Невже це і все, що від Сфінкса на спогад лишилось?!

О, Земле, ще скільки пролинеш в космічному герці?

4

О, Земле, ще скільки пролинеш в космічному герці?!

Уже на підході до тебе планета Нібіру…

Вона ще утне катаклізмами дикого перцю, 

Що знову почне Бог творити адамову віру

Й кувати браслет з астероїдів — пояс небесний, 

І стануть льодовники й шапки полярні зростати, 

А потім розтануть і пройдуть потопи…— не весни!

І підуть одна за одною історії дати, 

А час рахуватиме створення Єв та Адамів, 

Які мов розгойдують пам’ять, як Всесвіту частку, 

Яка інформує, що в генах кодовані дані, 

Що все повториться в природному циклі спочатку!

5

Так, все повториться в природному циклі спочатку!..

Народяться вчені і стануть клинопис вивчати, 

Який зберігає від предків мовчання печатку, 

Бо з ним лиш можливо розмову з колишнім почати —

Одна за одною вулканність сенсацій пролине, 

Лінгвіст розшифрує абетку із древньої мови

І визначить: лад спілкування та мови перлини, 

А в генах лиш час закодує пізнання основи, 

Бо те, що навколо людини — воно інформує, 

Лиш треба збагнути нам мову його наукову…

То ж знаймо, що доки у світі людина існує, —

В процесі пізнання первинність належить лиш слову!

6

В процесі пізнання первинність належить лиш слову, 

Яке інформує сучасність бувалого світу, 

Несучи від смислу його первозданну основу, 

Що має свою особисту словесну орбіту, 

Яка переносить призначення Долі своєї

З епохи в епоху на карму людини. Й мов диво, 

Літає чи то в перигеї, чи то в апогеї —

Навколо пізнання космічного шляху людини!

7

Навколо пізнання космічного шляху людини, 

Мов німбом, знялося бажання нестримної волі

Піднятися в космос у вигляді навіть льодини!

Торкнутись зірок і завдати їм чемного болю, 

І талою краплею влитись у світ невідомий, 

Щоб тільки я зміг гуманоїдів мову почути

І, потім, дощем повернувшись до отчого дому, 

Злетіти вже паром, — щоб знов повторилося чудо!

8

Злетіти б хоч паром, щоб знов повторилося чудо —

Зустріти клітину живу у космічному вирі, —

Наявність амінокислот розповсюджено всюди, —

Тож пошук взаємних дій гіпотетичності виріс, —

Хоча імовірність контакту все ж мізерність має!

Але на подію таку науковці чекають, 

Бо кожен із них, розуміючи, впевнено знає, 

Що космос живий — на підставі цього і шукають!

9

Сам космос живий — на підставі цього і шукають

В хаосі молекул — в безодні таємного світу, —

Клітина як виникла й нас до мети закликає

За планом найвищого розуму — Всесвіту мозку?!

Який нам накреслив у мріях пізнання орбіту, 

Щоб флору вивчала при світлі від свічки із воску, —

Це треба для того, щоб знати, як Сонця не буде, —

Чи також і далі ітиме життя хлорофільне?

Чи світло і штучне нормально сприйматимуть люди, 

Коли катаклізми примусять під землю сховатись?!

О, розуме Всесвіту, мислення людям дай вільне, 

Щоб кожен в полоні пізнання зумів побувати!

10

Щоб кожен в полоні пізнання зумів побувати, —

То треба контакт з гуманоїдом мати…

При швидкості — нині космічній — життя Бог дав мало, 

Щоб нам долетіти й зустрітися вдало…

А так, як пізнання процес зупинити не можна, —

Нову б нам матерію транспортну треба створити…

Матерію цю, щоб сучасній була не тотожна, 

Завжди допоможе науці лиш кремній відкрити!

Щоб швидкість від неї двигун розвивав над космічну, 

Щоб думка торкалася цілі своєї раніше…

Й кермо щоб маневреність мало лише динамічну

І щоб підкорити в самій гравітації важіль, 

Щоб ним вимикати тяжіння земне при польотах, 

А де невагомість — ввімкнути ним й автопілота!

Тоді й пізнаватися будуть галактики інші

Із швидкістю думки —й не треба нам швидкості більші!

11

Із швидкістю думки — не треба нам швидкості більші!

Не треба тоді й довголіття у Бога просити, 

Щоб світ пізнавати крізь призму космічної ніші, 

Та думку у мріях нам треба завжди колосити, 

Щоб в полі пізнання знайти довголіття зернину, 

І в Долі живій проростити із неї секрети:

Як з плоті і глини тепер клонувати людину?!

І ствердити дозвіл на це довголіття Декретом!


СЕМИТІЛА ЛЮДИНА

Науково фантастична поема.

1.

У тілі Вселеної завжди існує сім тіл –

Це тіло фізичне* у тому числі і людини.

Вони є постійні в людському житті –

Й завжди у пригоді людині стають щогодини.

Це тіло ефірне**, яке є ведучим людей –

В бутті закликає суспільство до кращих ідей!

Воно у людському житті доленосний є клад…

Ефір у Вселеній – це, мов інформації, склад

Із складу береться у розум людини лиш суть –

Йому інформацію атоми в мозок несуть!

Як дзеркало тіло ефірне в нім вся інформація –

Відбиток любої планети і різної нації!

В ефірному дзеркалі й нам захотілось, 

Кохатись й своє теж залишити тіло.

І ми на природу пішли покохатись, 

Щоб там цілуватись в садочку близь хати…

Під вишнею ми полягали на травку, 

Й коли ти цілунок мені дарувала

По тілу пішли почуття, як муравки –

То наша душа в почуттях вирувала

Й, неначе на крилах, звелася в ефір –

Ефірний відбиток вже рухав зефір.

2.

А тіло астральне*** відчуло душі почуття

І ми теж відчули у Сіті всі метаморфози, 

Які при житті супроводжують наше буття.

Й збагнула душа життєносні ефірні прогнози, 

Й відчуло у нас почуття любові добро

І серце погнало по тілу закохану кров!

Й колись хтось в ефірі і нашу любов розпізнає, 

Яка із душею була і в ментальному**** тілі, 

Що розум у мозок людини завжди посилає

Це тіло і розум ведуть вже людину до цілі.

3.

Як в тіло ментальне вогненне***** втручається тіло, 

То муза приходить у розум і він доручає

Людині всі справи творити натхненно й уміло

Й коли у людини енергії не вистачає, 

У тіло вогненне втручається тіло будхічне******

То розум перейде тоді на енергобіоз*

І збудеться в тілі ментальнім ефірний прогноз, 

А в тілі вогненнім відчує душа щось магічне!

4

Як що ж в душі поселяється й тіло атмічне, *******

То сила духовна з астрального йде почуттями

Тоді і людина придбає життя вже повічне

Й замріяні справи завжди доведуться до тями!

5.

Під вишнею в нашому мозку ятрилася мрія про це –

Як в нашім фізичному тілі існують матерії ці

І нам невідомий нечутно ведуть життєдайний процес

Його нам не чути й не видно, його не втримаєш в руці

6.

Й коли у людини вже визріє мозку частина резервна

І тіло будхічне й атмічне отримають крила духовні, 

І навіть якщо у Вселеній людина не взріє їх зовні, 

То розум всерівно з ефіру збере інформації зерна!


Фізичне* тіло – це планети і тіло людини. Енергобіоз – ефірна духовна енергія.

Ефірне** тіло – в ефірі в атомній формі відбивається і зберігається всяка інформація з незапамятних часів і відображається як у дзеркалі.

Астральне*** тіло – фізичному дає почуття

Ментальне**** тіло – мозку дає розум

Вогненне***** тіло – мозку дає осяяння, а душі почуття в тому числі і почуття любові.

Будхічне****** тіло – дає людині духовну енергію

Атмічне******* тіло – дає людині духовну силу

Близькі за тематикою матеріали читати в розділі Поема

Пропонуємо ознайомитися з наступною публікацією автора «Кодована Доля (Глава 11. частина 1.) / Поема | Василенко Андрій Антонович». Якщо Ви пропустили, до Вашої уваги попередня публікація «Кодована Доля (Глава 11.) / Поема | Василенко Андрій Антонович». Ще більше Ви зможете прочитати на персональній сторінці автора Василенко Андрій Антонович.


Сподобалось? Чудово? Класно? Корисно? Нецікаво та посередньо?



Можливо Вас зацікавить:

Обговорення

Візьміть участь в обговоренні твору

Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора

Публікації автора Василенко Андрій Антонович

Літературні авторські твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя тощо