05.08.2018 13:28
Без обмежень
17 views
Rating 0 | 0 users
 © Василенко Андрій Антонович

Кодована Доля

Глава 8 - шоста поема

Родовід Помаранча

РОДОВІД ПОМАРАНЧА

Поема-фантазія

1

В сповитій уяві пелюстками мозку

Джерелить про нас родовід наш первинний, 

Із нього, неначе зі свічки, що з воску, 

Стікають дізнанням словесні перлини

І кажуть нам : «Ваш родовід – Анунаки»...

Їх Бог клонував, нас - вони клонували -

Це перші між нами є спільні ознаки, 

З тих пір, як вони на Землі побували, 

Потреба була в них, щоб нас клонувати

В пробірці із глини і плоті своєї:

Найперша була у нас Єва – се мати, 

Рід – «Древо Едемського саду» – від Єви!

ІІ

Так множився люд і пророчились царства...

Історії: «Барса», «Ведмедя» і «Лева»

Й «Четвертого звіра» – рогатого дуже!

При трьох із цих звірів був розвиток братства –

І правив лиш цар з родовідного «Древа»

Цей цар - Македонський, – він був не байдужим…

Й коли в небуття він пішов – на чотири

Частини розпалося царство останнє…

Чому ж це воно розкололося в мирі, 

Й не стали ріднішими люди в єднанні?!

ІІІ

Відокремились Фракія й Сирія – владні, 

Македонія славна і вільний Єгипет...

Чи сприймались на вухо спотворені дані, 

Чи владикам прозрівші були непідвладні?!

... Їх часопис на істину пудрою сипле, 

Марафетить їх шлях і сліди замітає, 

Що ведуть до небес – до прародичів наших, 

Що уміли на троні суспільство з’єднати!

Імовірність повторення ладу зростає, 

Повертає той лад помаранчевий важіль, 

Що з Майдану вже встиг на весь світ пролунати!

Бо з’єднав родовід нас, що з трону пульсує, 

Із початками істин, що йдуть із галактик –

Так! Прийшов час повтору! І думка з’ясує, 

Чим є вартий в цей час помаранчевий клаптик?!

Помаранчевий колір – це Сонях і Сонце –

Це проміння мрійливих ідей тих прибульців, 

Що нагадують трішечки зовні японців, 

А душею і розумом мають на думці

Найсвітліші ідеї та мрії для людства, 

Що сьогодні будує піарні орбіти

І політики бруд ллє в небесну синь люстри –

Гріховершить – і дума, що Бог не помітить, 

Як не стануть з орбіти і зорі світити!

...У суспільстві чому домінує облуда

Й не спрацьовують Божого духу закони?

Де ж поділись правдивого слова молитви, –

Є, мов чинний Закон, кримінал та полуда?!

Як це, – розум впада в корупційні окови?!

Чи, мо’, мозок вже в іншому просторі й часі

Розвивається в інших законах моралі?

І п’ємо ми нектар розуміння із чаші

За земними потребами в іншій спіралі!

І те, що раніше сприймалось на віру, –

Сьогодні засвоюємо лиш за гроші!

То були Анунаки з планети Нібіру, 

А тепер їх нащадки у справах ворожі

І дійшли до конфліктних вершин міжнародних, 

Де вулкан за вулканом із магмою гніву, 

Від якого уже потерпає й природа, 

Й позбувається нот солов’їного співу!

Все змінилося: й влада не та, як при троні, 

Що давав всім можливість придбати на світі

Те святе, що було у біблейській короні

Й одобрялося світом на життєвому звіті, –

Так – жили Анунаки з Нібіру-планети, 

Так – було в Вавилонській імперії „ Лева ”, 

А тепер весь народ – в політичних тенетах!

Що англійська скаже про це королева?!

Мо’, видніша із Лондону Доля народу, 

Що зневірений в сенсі оновлення світу? –

Хоч ми дбаємо вільному слову свободу, 

А на ділі немає свободи – лиш мітинг.

У

На ділі немає свободи – лиш мітинг

Втішає людину у мрійнім екстазі...

Роз’ятрені люди – чутливі, мов квіти, 

Вовтузились доти в словесній проказі, 

Аж доки не стали хворіти ганьбою, 

Й не взяв їх Майдан Незалежності в руки, 

І дух помаранчевий вийшов до бою –

Священної Долі злякалися круки, 

Що в чорному пір’ї – корупція влади, 

Злякалися слів трудоголиків грішних, 

Бо в слові розплавленім – колір металу –

Святий помаранчевий дух із лампади:

З Донбасу – слова шахтарів неуспішних, 

З Дніпра – металургів, що впали в опалу!

Із Києва, Харкова, Львова, Одеси, 

З Херсона... і юність і старість волає:

«Так!.. нас багато, нас не подолати!»

...І слова історичні проціджує преса, 

І київський брук, ніби шпальти, долає:

«Так!.. нас багато, нас не подолати!»

А радіо «Ера FM» все поволі

Дає у ефірний мартен, в переплавку, -

Де плавиться все в помаранчевий колір.

Який для старого режиму – відставка, 

Для влади ж нової – це з квітами ваза! –

Як символ, здобутий в словесному герці!

І щоб відступилась словесна проказа, 

І кров оновить в політичному серці, 

Яке б на Майдані не впало ні разу, 

Тримаючи слово у себе на денці, 

Щоб потім живим вдрукувати у фразу, 

Яка б нагадала про створення світу...

Коли за часів Вавілонського царства

Під символом звіра, що Левом, здається, 

Гуляв по землі справедливості вітер…

Та час напоїв Вавілонське все царство

Блудливим вином і господства фортеця

Упала кістками крилатого звіра, 

Який ще й сьогодні в Берлінськім музеї

Є свідком того, що повстала зневіра

Заради свободи і правди ідеї!

Щоб серце свободи під факелом віри

У ритмі бажання нащадків звучало, 

Щоб спити життя солов’їної ліри, 

Щоб наш родовід оновити началом.

V1

Щоб наш родовід оновити началом, 

Мо, ’ треба людину нову клонувати, 

Яка щоб основи життя визначала

Й парламенту вміла поради давати, 

Чи краще зробити цей акт в перспективі?!

А нині сучасним умом визначатись

Й взамін негативів творить позитиви, 

І всім толерантності в справах навчатись!

Щоб образ уяви нащадків не мучив

За наші гріхи у нестриманих діях, 

Щоб ми не паплюжили мову співучу, 

І щоб в демократії – пані, – на віях

Від радощів, стверджених волею даних, 

Струною натхнення бриніла сльозинка, 

В якій революція йшла на Майдані –

В ній все так помітно, немов на екрані, 

І їй не страшна завірюхи сніжинка, 

Яка перейшла помаранчеві грані

І хоче Майдан у заметах сховати.

То марно Зимі в цих зусиллях радіти, 

Бо кожному з нас демократія – мати, 

Ми ж в неї – її помаранчеві діти!

VI1

Бо кожному з нас демократія – мати, 

Ми ж в неї – її помаранчеві діти!

Таких, як і ми, мо, ’ хотілося б мати

Й прибульцям з найдовшої в світі орбіти, 

Що має таку лиш планета Нібіру –

Земля Анунаків, – прародичів наших, 

Цінуючих так Помаранчеву ліру, 

Її чародійність етичну пізнавши, 

Яка, мов тяжіння, об’єднує сили

Духовні, душевні, потрібні, як кисень, 

Набуті в поділі, як мати носила, 

Нещадно духовну руйнуючи плісень!

VII1

Духовну руйнуючи плісень агресій, 

Яка в Вавилоні з’явилась на троні

Й пішла по державі, ламаючи волю, 

Здіймаючи шторм в демократії плесі:

То душу зачепить, то вибілить скроні, 

Змиваючи світом приречену Долю

«Четвертого звіра» – з десятком аж рогів –

Держав! Цей звір – Рим! Найміцніша держава!

А в кожному розі – князівство германське –

Стопталися Риму державні пороги, 

Що право на вищому курсі держали, 

В якому було щось чарівно-шаманське!

Але надломилася Доля людини –

Спіткнулась свята демократія волі

І в кривавої ери порвало судини, 

І світ став шукати щасливішої Долі!

І став світ шукати вродливої Долі, 

Яка закодована в генах прибульців, 

Які клонували нас в лоні, по волі, 

Щоб кращий світогляд лишався на думці, 

Щоб в небі умів помаранчеві хмари

Зустрілись і грім революції вдарив

Й від блискавки волі осліпли примари!

Щоб вибрали вектор – суспільства радари, 

Які прислухаються Божого Суду

В якім відбуваються нині процеси

Що йдуть не на користь політики блуду, 

А йдуть лиш на користь людських інтересів, –

Святинь демократії Божого слова, 

Що з вуст помаранчево-схожих лунає

На всіх політичних майданах у світі, 

Де рідною стала для кожного мова, 

І кожен від кожного мову вітає, 

Яка розцвітає, як квітка між квітів!

X

Хай кожен від кожного мову вітає, 

Яка розцвітає, як квітка між квітів!

І йде аж від предків, немов естафета, 

І, мов демократія, словом злітає

На крилах суспільства в розколотім світі, 

Де влада ввійшла в корупційні тенета.

І з нею Закон – в кримінальних обіймах, 

Де ціни ростуть, як гриби у теплиці, 

Зарплата, в розстрочку немов, видається!

Завжди депутати в парламентських бійках.

Буває, що сплять – демократія сниться, 

Або депутат з депутатом поб’ється!

На службі народу – готові й померти!

От тільки чомусь політичний сценарій

Таких не спаса від трагічної смерті, 

Спаса недоторканість тільки – від нарів!

Х1

У сповитій уяві пелюшками сну, 

Мов прибульці, до нас приземлилися знов, 

Щоб збагнути між нами взаємність міцну, -

Бо пульсує однакова кров!

І, здається, що з серця Майдану йде ритм:

«Нас багато – нас не подолати!» – луна.

В помаранчевім колі рясний колорит, 

В піднебессі – стрічки, як дорога одна, –

Демократії шлях, що у вирі подій.

Коаліція – «Сила народу» іде

Й визначаються в цій повсякчасній ході

Тимошенко і Ющенко. «Так!», що веде

На Майдан Незалежності вільні уми

України! І, здається, що кров закипає в мороз, 

Що хліби наливаються серед зими

І не чути ніде політичних погроз!

Близькі за тематикою матеріали читати в розділі Поема

Пропонуємо ознайомитися з наступною публікацією автора «Кодована Доля (Глава 7..) / Поема | Василенко Андрій Антонович». Якщо Ви пропустили, до Вашої уваги попередня публікація «Кодована Доля (Глава 11. частина 2) / Поема | Василенко Андрій Антонович». Ще більше Ви зможете прочитати на персональній сторінці автора Василенко Андрій Антонович.


Сподобалось? Чудово? Класно? Корисно? Нецікаво та посередньо?



Можливо Вас зацікавить:

Обговорення

Візьміть участь в обговоренні твору

Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора

Публікації автора Василенко Андрій Антонович

Літературні авторські твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя тощо