06.08.2018 18:50
Без обмежень
22 views
Rating 0 | 0 users
 © Василенко Андрій Антонович

Кодована Доля

Ковчег "Еволюції." Глава 9.

Поеми

БАЛЕТ – АБЕТКА АНЮТИНОЇ МРІЇ

поема – для дітей.


Аня –

Балерина

Емоційно

Талановита, –

Квітка

Акселерації.


А а

АНЯ В БАБУСІ ПЕРЕД ЗАНЯТТЯМ У ШКОЛІ

Аню Автобус привіз до бабусі –

буде в бабусі вивчати Абетку…

Аня б’є оплески: ладки, ладусі –

радо бабусенька стріла з маєтку!

Аня з бабусею сіли в альтанці…

Авторитет – це бабуся для Ані, –

водить Анюту до клубу на танці, 

взимку – везе до ансамблю на санях!

Аня ж виставу не може забути –

мріє вона балериною бути!


Б б

БАБУСЯ – НАЙКРАЩИЙ УЧИТЕЛЬ

Бабонька стріла з Абеткою внучку –

краще ж з бабусею букви учити…

З нею всі букви казатиме гучно –

бабонька Ані найкращий учитель!

Бажані квіти в альтанці буяють, 

блискіт картини – пейзаж благодатний, 

барви бурштину на стінах сіяють –

Ані велять балериною стати!

Аня ж виставу не може забути –

хочеться їй балериною бути!


В в

ВІТАННЯ БАБУСІ

Вікна в альтанці бабусі великі.

Видно із вікон – граки як літають, 

видно літають щей голуби дикі –

внучку бабусі з приїздом вітають!

Ваблять її вірогідну до себе:

весело в небі із ними витати, 

вабитись зорями високо в небі –

з ними балет в почуттях виражати!

Аня ж виставу не може забути –

мріє завжди балериною бути!


Г г

ГАРНЕ В БАБУСІ ХАЗЯЙСТВО

Голубів свійських дідуня розводить, 

грак погостити до них прилітає, 

гуска, розправивши крила, лиш ходить, 

гучно ґелґоче – з приїздом вітає!

Ані нагадує танець балету

тілом своїм у манерах при злету!

Аня ж виставу не може забути…

Мрія її – балериною бути!


Ґ ґ

ҐАЗДИНЯ БАБУСЯ ТА АНЯ СПОСТЕРІГАЮТЬ

Ґедзь попрокушував шкіру телички, 

ґлей на черешні видовбують ґави, 

в’яже на ґанку дідусь рукавички, 

гуси ґелґочуть в подвір’ї близь лави.

Гарний навколо пейзаж їх вітає –

Аня в уяві на танцях витає!

Знову ж виставу не може забути –

мріє весь час балериною бути!


Д д

ДІДУСЕВА ЛЮБОВ

Дощ дідусеві цвіти поливає…

Ані ж він дав едельвейсу квіточок –

любить дідуня, – без. Ані скуча!

Аня дідуні – є роду росточок!

Мрію Анюти він перший помітив –

вірить, що внучка все може уміти!

…Аня ж виставу не може забути –

мріє внуча балериною бути!


Е е

ЕМОЦІЙНА ЕКСПРЕСІЯ АНІ

Еврика! – Внучка здала вже екзамен, –

гарно на пам`ять всі вивчила букви

Й азбуку запам’ятала так само!

Потім пішла і нарвала ще клюкви…

…Щоб не робила в бабусі дівчинка –

танці в уяві – її відпочинок!

Аня ж виставу не може забути –

мріє вона балериною бути!


Є є

ЄДИНА ОКОЛИЦЯ СЕЛА

Єгер у річці побачив Єнота –

він будував дерев’яну загату…

Ані дивитись була теж охота –

як він будує цю водяну хату?


Ж ж

ЖИТТЯ НА ПРИРОДІ

В хаті річковій живуть лиш єноти, 

жаби із ними розквакались в хорі, 

жайвори в небі озвучують ноти, 

Місяць стоїть з тятивою в дозорі!


З. з

ЗАБАВА АНІ

Заєць п’є з річки – вода, мов би кава, 

в лісі Зозуля роки всім кувала…

Ані ж були всі вони, як забава, 

Аня вже спатки хотіла – зівала!

Тільки Анюта не може заснути –

Аня ніколи не може забути

єгеря, зайця, єнотів і Місяць, 

жаб’ячий хор і зозулю, що містять

згадку в уяві її про виставу –

хоче…Коли ж час цей знову настане?!

Аня ж виставу не може забути –

хоче страшне балериною бути!


И и

РОЗДУМИ АНЮТИ НАД БУКВАМИ

«И и» чи в кінці, чи в середині слова

завжди єднає написане в слові…

Приклад: Ірина завжди чорноброва.

Букви у слові – як вікна в будові!

Танець в балеті, як буква у слові –

суть розкриває в балетній промові!


І і

ІРА НАЙКРАЩА ПОДРУГА АНІ

Ім’я у подруги Ані Ірина.

В них красувались заплетені коси, 

дощ перестав і вже висохла ринва, 

в голках їжак їм приніс абрикоси…

Мрії цих подруг у дружбі єднають –

хочуть вони балеринами стати!

…Добре вони усвідомлено знають

з чого і як це бажання почати…

Першу ж виставу не можуть забути –

мріють вони балеринами бути!


Ї ї

ЇЖАЧОК ТА ПОДРУГИ

Їх – цих подружок їжак звів на ґанку, –

Іра вплітала їй квіточку в коси!

Їжу їжак їм приніс ще із ранку –

в голках на спині стирчать абрикоси!

Знав їжачок їх стремління мрійливе –

мова була як застала їх злива!

Хочуть завжди балеринами бути –

ту ж бо виставу не можуть забути!


Й й

ЙМОВІРНІ РОЗДУМИ ЇЖАЧКА

Йшов їжачок до них близько черешні, 

й думав – його щоб помітили діти, –

що заберуть абрикоси нарешті, 

й в дощ він не може кудись їх подіти…

Так він почув про балет їх розмову, 

стрітись в якому бажають ще знову!


К к

КАКТУС І ДІДУСЬ НА ГАНКУ

Кактус колючий розрісся на ганку…

Голки, як в йоржика, колються дуже!

Крутить дідусь близь порогу цигарку –

скоро дим піде й розлізеться вужем!

Мріє дідусь на виставі побути –

внучка коли танцювати в ній стане!

Хоче дідусь навіки не забути

внучки найпершу балетну виставу!


Л л

ЛИСТЯМ ГАДАЮТЬ ПОДРУГИ

Листям черешні в вікно заглядають –

шепотом ляси уміють точити!

Аня з Іринкою листям гадають –

як їжачка танцювати навчити?…


М м

МАМИНА ПІДКАЗКА

Мама казала, що можна навчити

мишку на лапочках задніх ходити.

Тільки, щоб магом був тренер-учитель –

міг, щоб він мишку мерщій вговорити!


Н н

НІНА НАВІДУЄ АНЮ

Ніна – сусідка прийшла погуляти:

небо над ними безхмарне нависло, 

нявкає кішечка близь кошеняти –

мишку їм хоче спіймати навмисно!

Аня та Іра її запросили

з ними сходити на ждану виставу –

знову набратись духовної сили…

…Дух, щоб розкрилить талант їх заставив!


О о

ОВОЧЕВИЙ ГОСТИНЕЦЬ БАБУСІ

Овочі ось принесла їм бабуся –

яблука стали вони обгризати!

Аня огризки відносила гусям –

стали вони смакоту доїдати!

Стали й дівчата в кругу танцювати, 

вдячність гусей почали пізнавати –

овочі їх об’єднали в бажанні…

…Так визрівав їх талант у пізнанні.


П п

ПРИЇЗД ПАПИ В СЕЛО

Папа приїхав – привіз паляницю!

Ані папір дав, щоб букви писала, 

потім повів на попаски телицю, 

дав дідусеві гостинець – шмат сала!

Аню татусь запросив на виставу –

з мамою вдвох для Анюти поставив!


Р р

РАДІСНА СІНОКОСНА ПОРА

Ранок повів дідуся на толоку –

травку росисту косив він на сіно!

Радий – погода стояла нівроку!

…Мріяв у полі про зливи осінні

й щире мистецтво дітей на балеті –

з Анею був він в духовному злеті!


С с

СИГНАЛ НАБЛИЖЕННЯ ОСЕНІ

Сад набирає вже сили на зиму, 

гнізда свої утепляють синиці, 

скосить дідусь самотужки озиму –

буде солома та сіно телиці!

Аня на танці ходитиме в місті –

в селище прийдуть знов радісні вісті!


Т т

ТРЕБА…

Тільки що стало надворі темніти –

треба з толоки забрати телицю, 

треба товкач для ясел намагнітить, 

треба труїти в коморі куницю!

Треба з Анютою поговорити –

настрій духовний для неї створити!


У у

УСПІХ АНІ

Успіх Анютину усмішку визвав –

ум усвідомлено азбуку пише!

Зранку це папа з бабусею визнав –

в хаті вселилась упевнена тиша!

Аня колись балериною стане –

обов’язково цей час ще настане!


Ф ф

ФОТОАЛЬБОМ: У БАБУСІ

Файна бабуся поклала букварик –

з ним вся рідня розмістилась для фото!

Фуркав мотор, загорілися фари –

в Ані осяяла думку охота:

дума про перше навчання у школі;

дума про танці в балетному колі!


Х х

ХИСТ АНІ

Хмуряться хмари холодні на небі…

Хист є в Анюти – давно вже читає, –

хутко вона віддалася потребі!

Аня не ходить до школи – літає!

Висне метеликом в школі балету…

…Скрізь заслуговує творчого злету!


Ц. ц

ЦІКАВИЙ СЛУЧАЙ ПО ДОРОЗІ ЗІ ШКОЛИ

Цюцю цькували близь церкви на когось…

Аня в цей час поверталася з школи.

Циган й зіваки зібрались навколо –

ця церемонія йшлася без шкоди.

Потім зайшла ще на танці до клубу –

мама її зустрічала близь клумби!


Ч ч

ЧАС НАБЛИЖАЄ КАНІКУЛИ

Час вже у Червні рахує уроки…

Аня багато книжок прочитала.

Час чималі розставляє вже кроки –

хоче, щоб літня пора вже настала!

Хоче, село щоб Анюту зустріло –

танцями клубу сільського зігріло!


Ш ш

ШВИДШЕ Б ПРИЙШЛИ КАНІКУЛИ

Шабля та шапка козацької слави

пам`ять дідусі у хаті шанують.

Кличе бабуся, а голуби й ґави –

шумно канікули Ані віщують!

Подруги знову зустрінуть на ганці –

знову з подружками підуть на танці!


Щ щ

ЩИРІ І РАДІСНІ МРІЇ

Щастя яке ж! На канікули мчуся –

щебет гусей, рев телички вже чую!

Стрінуть мене і дідусь, і бабуся!

Щирі обійми подружок відчую!

Буду на танці до клубу ходити, 

щиро і ніжно бабусю любити…


Ь ь

Слово пом’якшить м’який знак (ь) кимсь зване…

Приклад: стоїть кінь – гопцюється браво!

Аня здає свій життєвий екзамен, 

бо все в бабусі завчає яскраво!


Ю ю

ЮВІЛЕЙНІ ІМЕНИНИ АНІ

Юшка – почин ювілейного свята!

Їй ювелірних речей надарують…

…В хаті танцюють і стелилася м’ята –

цим іменини Анюту чарують!


Я я

ЯВИЩА В ПРИРОДІ І В ШКІЛЬНОМУ БУТТІ

Явище – теж це для Ані букварик …

Треба вулкани, наприклад, збагнути…

…В небі осінні збираються хмари –

Їй же знайомі старі адресати…

…Мрія ж зове балериною стати!

Яблуня в бабоньки плодом вітає…

…Аня у мріях балетних витає!




БОГОВЕ СОТВОРІННЯ:

1

По Біблії: Землю і Небо – то створено Богом...

В день перший на світі вони, мов з’єдналися в ціле

І більш, крім води, не було в них нічого й нікого, 

Й лиш поруч з орбітою блимало чорне та біле.

І він відокремив його — День і Ніч ухваливши.

Й велів слідкувати — Ярило і Місяць створивши, 

Щоб вчені цей епос підтримали лиш парадоксом, 

Шумеркосмогонії взявши ази за основу.

Крізь міф про небесну війну їм побачилось оком:

Зітнулись планети — й Земля утворилася знову.

І стала в день перший вона до зірок діставати —

На новій орбіті космічних шляхів набувати!

2

По Біблії: другого дня – астероїди в моді –

Або звід небесний, яким розділялися води

Між небом і твердю земною по Боговій згоді, 

Щоб вчені колись не дійшли в нісенітниці згоди.

І стала в день другий вода в океани зливатись, 

А в небі волога у води дощеві збиратись

Поміж астероїдів — мітки межі небезпеки —

Кружляла Земля, мов у кованім Богом браслеті, 

Узявши у Сонця й зірок променевої спеки, 

Дощам і туманам, віддавшись в шаленому леті…

Так в битві Земля на фундамент Галактики стала

І титул планети нової з орбіти дістала!

3

По Біблії: третього дня Бог Землі дав рослинність, 

Як базу кормів, побратимам хребетної долі, 

У флору уклавши часу хлорофілову плинність, 

Щоб кожного вік рахувати в космічному полі, 

Щоб холод туману в траві обертався сльозою, 

Щоб, звабивши око, трава умивалась росою, 

Щоб біологічний годинник живому надати, 

Зв’язавши взаємодієвістю Місяця й Сонця…

Світ вчених погодився й ствердив докембрійську дату, 

Заглянувши квапно в прийдешньої ери віконце, —

Про створення інформаційного циклу пізнання

І схвалення біологічного ритму дізнання!

4

По Біблії: в день аж четвертий Бог водами ятрив

Й про геологічні епохи почав турбуватись…

Спочатку Бог вклав палеозою мелодію в зябри, 

Тоді став для риб та амфібій мовчання кувати…

Пов’язані з обертом осі Земної хребетні

Для згоди із вченням несли наукову конкретність.

Земля брунькувалась, щоб вчені розквітли ідейно, 

Єднаючи в ціле живе й неживе, як єдине, 

Щоб тиснуть уми в лабіринтах пізнання щоденно, 

Шукаючи відповідь, котра із космосу лине!..

Як приклад — навіщо є зяберні дуги у риби?!

Питання це досі для вчених — підводна лиш глиба.

5

По Біблії: п’ятого дня Бог створив динозаврів

І різних тварин та повзучих, плавучих, крилатих…

Він вибрав і склав мезозойну мелодію зябрів, 

Мелодію блискавки й грім солов’я між пернатих

Для звуку він дав частоту коливання у герцах —

І вчений сприйняв, як дарунок від щирого серця!

Від фауни — Богом, що створена в формі рептилій, 

Сліди артефактів ведуть в невідомість космічну.

Вони відтворили життя в мезозойному стилі

І нам показали епохи снагу динамічну…

В дослідженнях вчених прихована дійсність розкрилась

І виросли з неї у них інформації крила!

6

По Біблії: шостого дня Бог створив ще й людину, 

На себе подібну по образу й суті — замислив.

Цей Бог з анунаків, прибувших в зимову годину, 

Як їхня планета Нібіру над нами зависла.

Вони клонували людину для праці земної, 

Щоб потім створити потоп і ковчега лиш Ною.

Й пішли відкриття вже за фахом космічної ери

У мікросвітах, де початок — матерії атом, 

Де час відбирає гормони життя з атмосфери —

Існує від вищого розуму істин багато…

Одна з них бентежить уми наукового світу —

Чи про довголіття від вчених отримаєм звіту?!



МАЙДАН КУЄ ІЗ СЛІВ ЛЕЩАТА

1

Ділити досить Україну

На малоросів та гуцулів, 

На слобожанських і таврійських…

Хто думку мав про це наївну, 

Нехай спитає в «неньки-кулі»

Навіщо їй гуманне військо!?

То ж хай формують демократи

Етнічний дух менталітетом, 

Що нині ходить на Майдані.

Який проблемно щоб здолати, 

То треба знищить мовне вето

Й на цій підставі мати дані, 

В яких зазначити статутно

Права хахлів, чи-то русинів, 

Щоб захист мала рідна мова, 

Щоб жити стало нам не скрутно

Під українським небом синім!

Щоб все було в Законі Слова!

2

Щоб дати верховенство слову

Закони чинні треба мати

І вчити, як життя основу, 

Щоб знали їх, як слово мати!

Тоді і нація не буде

У олігархів під п’ятою, 

Майдан, мов лакмус, – сам розсудить

З якою час прийшов метою!?

3

З якою час прийшов метою!?

З його координатів простір

Звиса стежиною крутою, 

Якою в космос йти не просто!

Щоб звідти глянути на Землю

Й на ній розгледіти Хрещатик, 

Щоб все, що є там іноземне, 

Затиснути у слів лещата!

4

Майдан кує із слів лещата, 

Які із помаранчу сталі –

Це демократії початок, 

Щоб Світ ганьбити перестали!

Щоб олігархи – кримінали

Про інвестиції забули

І щоб, як всі, жили і знали, 

Що Україна – це не вулик!

22.08.2006

5

Так, Україна – це не вулик, 

Де трутні мають свій притулок, 

Де пасічник – народ є чулий, 

Нехай собі в душі бастує…

А можновладці лиш з трибуни

Дзижчать пергою помаранчу, 

Але вони одне забули, 

Що Сонце сходить тільки вранці!

6

Так, Сонце сходить тільки вранці, 

Несе тепло і всіх ним гріє, 

Воно не признає дистанцій!

І, мов Майдан, про єдність мріє!

Земля якого вітром терта, 

Дощами сліз біди омита, 

Але не дасть себе він в жертву, 

Бо на гріхи Земля сердита!

7

І на гріхи Земля сердита, 

Які, немов вода, розмили берег слави, 

Ще предками Дніпра омитий, 

Що вперше консолідував народні лави, 

Як фактор створення держави!

Щоб в ній була ментальність тільки України, 

Щоб не було проблем іржавих, 

Щоб зникли із Землі політиків руїни!



ІЗ ШВИДКІСТЮ ДУМКИ

1

На атомних крилах із космосу вітер примчався, –

Як був у небесному храмі, – йшов шум в кулуарах –

З технічних питань він з прибульцями в нім зустрічався!

На Землю йому опуститись порадила хмара…

Земля підіймального крану не має такого, 

Щоб можна було потягатись з прибульцями в силі, 

Бо, мо, ’ ще не треба й не буде такого важкого!

А, може, ми розуму мало у Бога просили…

Он, — храми античні — колишньої Греції символ!

Під ними ще старшого віку фундаментні плити —

По тисячі тонн! І вмонтовані кимось красиво!

То що ж то за сила — вагу отаку підкорити?!

О, Розуму вітер, у храмі ума надлюдського!

Приземлюй ідеї в оселі і нашого мозку

І дай нам позбавитись долі незнання важкого, 

Щоб танув пізнання тягар, як та свічка, що з воску!

2

Щоб танув пізнання тягар, як та свічка, що з воску, 

То треба зачатком в небесних поплавати водах, 

До зір веслувати у сірому човені мозку

І вийти дитятком із чрева тяжіння, і в моді

Космічній, щоб потім матерію нову створити, 

Щоб з швидкістю думки космічні шляхи пізнавати

Й мобільно з прибульцями в просторі міг говорити, —

То й взнаємо, хто піраміди почав будувати

Й де вперше, чи в нас, чи на Марсі такі спорудили, 

Щоб в нашому оці більмом пізнавання виднілись!

Й чи вчені секрет інформації знайдуть, на диво, —

Чому в Марсіанського Сфінкса сльоза скам’яніла?!

3

Чому в Марсіанського Сфінкса сльоза скам’яніла?!

На лівій щоці інформації давньої згусток

Таїть почуття, що сльозою людською бриніли, —

Чи, мо, ’ від розлуки душа роз’ятрилася пусто

Чи то з ностальгійного болю сердечко кришилось

В потопі колишнім, чи в згадці розчулилось серце?!

Невже це і все, що від Сфінкса на спогад лишилось?!

О, Земле, ще скільки пролинеш в космічному герці?

4

О, Земле, ще скільки пролинеш в космічному герці?!

Уже на підході до тебе планета Нібіру…

Вона ще утне катаклізмами дикого перцю, 

Що знову почне Бог творити адамову віру

Й кувати браслет з астероїдів — пояс небесний, 

І стануть льодовники й шапки полярні зростати, 

А потім розтануть і пройдуть потопи…— не весни!

І підуть одна за одною історії дати, 

А час рахуватиме створення Єв та Адамів, 

Які мов розгойдують пам’ять, як Всесвіту частку, 

Яка інформує, що в генах кодовані дані, 

Що все повториться в природному циклі спочатку!

5

Так, все повториться в природному циклі спочатку!..

Народяться вчені і стануть клинопис вивчати, 

Який зберігає від предків мовчання печатку, 

Бо з ним лиш можливо розмову з колишнім почати —

Одна за одною вулканність сенсацій пролине, 

Лінгвіст розшифрує абетку із древньої мови

І визначить: лад спілкування та мови перлини, 

А в генах лиш час закодує пізнання основи, 

Бо те, що навколо людини — воно інформує, 

Лиш треба збагнути нам мову його наукову…

То ж знаймо, що доки у світі людина існує, —

В процесі пізнання первинність належить лиш слову!

6

В процесі пізнання первинність належить лиш слову, 

Яке інформує сучасність бувалого світу, 

Несучи від смислу його первозданну основу, 

Що має свою особисту словесну орбіту, 

Яка переносить призначення Долі своєї

З епохи в епоху на карму людини. Й мов диво, 

Літає чи то в перигеї, чи то в апогеї —

Навколо пізнання космічного шляху людини!

7

Навколо пізнання космічного шляху людини, 

Мов німбом, знялося бажання нестримної волі

Піднятися в космос у вигляді навіть льодини!

Торкнутись зірок і завдати їм чемного болю, 

І талою краплею влитись у світ невідомий, 

Щоб тільки я зміг гуманоїдів мову почути

І, потім, дощем повернувшись до отчого дому, 

Злетіти вже паром, — щоб знов повторилося чудо!

8

Злетіти б хоч паром, щоб знов повторилося чудо —

Зустріти клітину живу у космічному вирі, —

Наявність амінокислот розповсюджено всюди, —

Тож пошук взаємних дій гіпотетичності виріс, —

Хоча імовірність контакту все ж мізерність має!

Але на подію таку науковці чекають, 

Бо кожен із них, розуміючи, впевнено знає, 

Що космос живий — на підставі цього і шукають!

9

Сам космос живий — на підставі цього і шукають

В хаосі молекул — в безодні таємного світу, —

Клітина як виникла й нас до мети закликає

За планом найвищого розуму — Всесвіту мозку?!

Який нам накреслив у мріях пізнання орбіту, 

Щоб флору вивчала при світлі від свічки із воску, —

Це треба для того, щоб знати, як Сонця не буде, —

Чи також і далі ітиме життя хлорофільне?

Чи світло і штучне нормально сприйматимуть люди, 

Коли катаклізми примусять під землю сховатись?!

О, розуме Всесвіту, мислення людям дай вільне, 

Щоб кожен в полоні пізнання зумів побувати!

10

Щоб кожен в полоні пізнання зумів побувати, —

То треба контакт з гуманоїдом мати…

При швидкості — нині космічній — життя Бог дав мало, 

Щоб нам долетіти й зустрітися вдало…

А так, як пізнання процес зупинити не можна, —

Нову б нам матерію транспортну треба створити…

Матерію цю, щоб сучасній була не тотожна, 

Завжди допоможе науці лиш кремній відкрити!

Щоб швидкість від неї двигун розвивав над космічну, 

Щоб думка торкалася цілі своєї раніше…

Й кермо щоб маневреність мало лише динамічну

І щоб підкорити в самій гравітації важіль, 

Щоб ним вимикати тяжіння земне при польотах, 

А де невагомість — ввімкнути ним й автопілота!

Тоді й пізнаватися будуть галактики інші

Із швидкістю думки —й не треба нам швидкості більші!

11

Із швидкістю думки — не треба нам швидкості більші!

Не треба тоді й довголіття у Бога просити, 

Щоб світ пізнавати крізь призму космічної ніші, 

Та думку у мріях нам треба завжди колосити, 

Щоб в полі пізнання знайти довголіття зернину, 

І в Долі живій проростити із неї секрети:

Як з плоті і глини тепер клонувати людину?!

І ствердити дозвіл на це довголіття Декретом!




РОДОВІД ПОМАРАНЧА

Поема-фантазія

1

В сповитій уяві пелюстками мозку

Джерелить про нас родовід наш первинний, 

Із нього, неначе зі свічки, що з воску, 

Стікають дізнанням словесні перлини

І кажуть нам : «Ваш родовід – Анунаки»...

Їх Бог клонував, нас - вони клонували -

Це перші між нами є спільні ознаки, 

З тих пір, як вони на Землі побували, 

Потреба була в них, щоб нас клонувати

В пробірці із глини і плоті своєї:

Найперша була у нас Єва – се мати, 

Рід – «Древо Едемського саду» – від Єви!

ІІ

Так множився люд і пророчились царства...

Історії: «Барса», «Ведмедя» і «Лева»

Й «Четвертого звіра» – рогатого дуже!

При трьох із цих звірів був розвиток братства –

І правив лиш цар з родовідного «Древа»

Цей цар - Македонський, – він був не байдужим…

Й коли в небуття він пішов – на чотири

Частини розпалося царство останнє…

Чому ж це воно розкололося в мирі, 

Й не стали ріднішими люди в єднанні?!

ІІІ

Відокремились Фракія й Сирія – владні, 

Македонія славна і вільний Єгипет...

Чи сприймались на вухо спотворені дані, 

Чи владикам прозрівші були непідвладні?!

... Їх часопис на істину пудрою сипле, 

Марафетить їх шлях і сліди замітає, 

Що ведуть до небес – до прародичів наших, 

Що уміли на троні суспільство з’єднати!

Імовірність повторення ладу зростає, 

Повертає той лад помаранчевий важіль, 

Що з Майдану вже встиг на весь світ пролунати!

Бо з’єднав родовід нас, що з трону пульсує, 

Із початками істин, що йдуть із галактик –

Так! Прийшов час повтору! І думка з’ясує, 

Чим є вартий в цей час помаранчевий клаптик?!

Помаранчевий колір – це Сонях і Сонце –

Це проміння мрійливих ідей тих прибульців, 

Що нагадують трішечки зовні японців, 

А душею і розумом мають на думці

Найсвітліші ідеї та мрії для людства, 

Що сьогодні будує піарні орбіти

І політики бруд ллє в небесну синь люстри –

Гріховершить – і дума, що Бог не помітить, 

Як не стануть з орбіти і зорі світити!

...У суспільстві чому домінує облуда

Й не спрацьовують Божого духу закони?

Де ж поділись правдивого слова молитви, –

Є, мов чинний Закон, кримінал та полуда?!

Як це, – розум впада в корупційні окови?!

Чи, мо’, мозок вже в іншому просторі й часі

Розвивається в інших законах моралі?

І п’ємо ми нектар розуміння із чаші

За земними потребами в іншій спіралі!

І те, що раніше сприймалось на віру, –

Сьогодні засвоюємо лиш за гроші!

То були Анунаки з планети Нібіру, 

А тепер їх нащадки у справах ворожі

І дійшли до конфліктних вершин міжнародних, 

Де вулкан за вулканом із магмою гніву, 

Від якого уже потерпає й природа, 

Й позбувається нот солов’їного співу!

Все змінилося: й влада не та, як при троні, 

Що давав всім можливість придбати на світі

Те святе, що було у біблейській короні

Й одобрялося світом на життєвому звіті, –

Так – жили Анунаки з Нібіру-планети, 

Так – було в Вавілонській імперії „ Лева ”, 

А тепер весь народ – в політичних тенетах!

Що англійська скаже про це королева?!

Мо’, видніша із Лондону Доля народу, 

Що зневірений в сенсі оновлення світу? –

Хоч ми дбаємо вільному слову свободу, 

А на ділі немає свободи – лиш мітинг.

У

На ділі немає свободи – лиш мітинг

Втішає людину у мрійнім екстазі...

Роз’ятрені люди – чутливі, мов квіти, 

Вовтузились доти в словесній проказі, 

Аж доки не стали хворіти ганьбою, 

Й не взяв їх Майдан Незалежності в руки, 

І дух помаранчевий вийшов до бою –

Священної Долі злякалися круки, 

Що в чорному пір’ї – корупція влади, 

Злякалися слів трудоголіків грішних, 

Бо в слові розплавленім – колір металу –

Святий помаранчевий дух із лампади:

З Донбасу – слова шахтарів неуспішних, 

З Дніпра – металургів, що впали в опалу!

Із Києва, Харкова, Львова, Одеси, 

З Херсона... і юність і старість волає:

«Так!.. нас багато, нас не подолати!»

...І слова історичні проціджує преса, 

І київський брук, ніби шпальти, долає:

«Так!.. нас багато, нас не подолати!»

А радіо «Ера FM» все поволі

Дає у ефірний мартен, в переплавку, -

Де плавиться все в помаранчевий колір.

Який для старого режиму – відставка, 

Для влади ж нової – це з квітами ваза! –

Як символ, здобутий в словесному герці!

І щоб відступилась словесна проказа, 

І кров оновить в політичному серці, 

Яке б на Майдані не впало ні разу, 

Тримаючи слово у себе на денці, 

Щоб потім живим вдрукувати у фразу, 

Яка б нагадала про створення світу...

Коли за часів Вавілонського царства

Під символом звіра, що Левом, здається, 

Гуляв по землі справедливості вітер…

Та час напоїв Вавілонське все царство

Блудливим вином і господства фортеця

Упала кістками крилатого звіра, 

Який ще й сьогодні в Берлінськім музеї

Є свідком того, що повстала зневіра

Заради свободи і правди ідеї!

Щоб серце свободи під факелом віри

У ритмі бажання нащадків звучало, 

Щоб спити життя солов’їної ліри, 

Щоб наш родовід оновити началом.

V1

Щоб наш родовід оновити началом, 

Мо’, треба людину нову клонувати, 

Яка щоб основи життя визначала

Й парламенту вміла поради давати, 

Чи краще зробити цей акт в перспективі?!

А нині сучасним умом визначатись

Й взамін негативів творить позитиви, 

І всім толерантності в справах навчатись!

Щоб образ уяви нащадків не мучив

За наші гріхи у нестриманих діях, 

Щоб ми не паплюжили мову співучу, 

І щоб в демократії – пані, – на віях

Від радощів, стверджених волею даних, 

Струною натхнення бриніла сльозинка, 

В якій революція йшла на Майдані –

В ній все так помітно, немов на екрані, 

І їй не страшна завірюхи сніжинка, 

Яка перейшла помаранчеві грані

І хоче Майдан у заметах сховати.

То марно Зимі в цих зусиллях радіти, 

Бо кожному з нас демократія – мати, 

Ми ж в неї – її помаранчеві діти!

VI1

Бо кожному з нас демократія – мати, 

Ми ж в неї – її помаранчеві діти!

Таких, як і ми, мо’, хотілося б мати

Й прибульцям з найдовшої в світі орбіти, 

Що має таку лиш планета Нібіру –

Земля Анунаків, – прародичів наших, 

Цінуючих так Помаранчеву ліру, 

Її чародійність етичну пізнавши, 

Яка, мов тяжіння, об’єднує сили

Духовні, душевні, потрібні, як кисень, 

Набуті в поділі, як мати носила, 

Нещадно духовну руйнуючи плісень!

VII1

Духовну руйнуючи плісень агресій, 

Яка в Вавілоні з’явилась на троні

Й пішла по державі, ламаючи волю, 

Здіймаючи шторм в демократії плесі:

То душу зачепить, то вибілить скроні, 

Змиваючи світом приречену Долю

«Четвертого звіра» – з десятком аж рогів –

Держав! Цей звір – Рим! Найміцніша держава!

А в кожному розі – князівство германське –

Стопталися Риму державні пороги, 

Що право на вищому курсі держали, 

В якому було щось чарівно-шаманське!

Але надломилася Доля людини –

Спіткнулась свята демократія волі

І в кривавої ери порвало судини, 

І світ став шукати щасливішої Долі!

І став світ шукати вродливої Долі, 

Яка закодована в генах прибульців, 

Які клонували нас в лоні, по волі, 

Щоб кращий світогляд лишався на думці, 

Щоб в небі умів помаранчеві хмари

Зустрілись і грім революції вдарив

Й від блискавки волі осліпли примари!

Щоб вибрали вектор – суспільства радари, 

Які прислухаються Божого Суду

В якім відбуваються нині процеси

Що йдуть не на користь політики блуду, 

А йдуть лиш на користь людських інтересів, –

Святинь демократії Божого слова, 

Що з вуст помаранчево-схожих лунає

На всіх політичних майданах у світі, 

Де рідною стала для кожного мова, 

І кожен від кожного мову вітає, 

Яка розцвітає, як квітка між квітів!

X

Хай кожен від кожного мову вітає, 

Яка розцвітає, як квітка між квітів!

І йде аж від предків, немов естафета, 

І, мов демократія, словом злітає

На крилах суспільства в розколотім світі, 

Де влада ввійшла в корупційні тенета.

І з нею Закон – в кримінальних обіймах, 

Де ціни ростуть, як гриби у теплиці, 

Зарплата, в розстрочку немов, видається!

Завжди депутати в парламентських бійках.

Буває, що сплять – демократія сниться, 

Або депутат з депутатом поб’ється!

На службі народу – готові й померти!

От тільки чомусь політичний сценарій

Таких не спаса від трагічної смерті, 

Спаса недоторканість тільки – від нарів!

Х1

У сповитій уяві пелюшками сну, 

Мов прибульці, до нас приземлилися знов, 

Щоб збагнути між нами взаємність міцну, -

Бо пульсує однакова кров!

І, здається, що з серця Майдану йде ритм:

«Нас багато – нас не подолати!» – луна.

В помаранчевім колі рясний колорит, 

В піднебессі – стрічки, як дорога одна, –

Демократії шлях, що у вирі подій.

Коаліція – «Сила народу» іде

Й визначаються в цій повсякчасній ході

Тимошенко і Ющенко. «Так!», що веде

На Майдан Незалежності вільні уми

України! І, здається, що кров закипає в мороз, 

Що хліби наливаються серед зими

І не чути ніде політичних погроз!

Близькі за тематикою матеріали читати в розділі Поема

Пропонуємо ознайомитися з наступною публікацією автора «Нові вірші (Вірші. глпва 2.) / Вірш | Василенко Андрій Антонович». Якщо Ви пропустили, до Вашої уваги попередня публікація «Кодована Доля (Глава 7..) / Поема | Василенко Андрій Антонович». Ще більше Ви зможете прочитати на персональній сторінці автора Василенко Андрій Антонович.


Сподобалось? Чудово? Класно? Корисно? Нецікаво та посередньо?



Можливо Вас зацікавить:

Обговорення

Візьміть участь в обговоренні твору

Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора

Публікації автора Василенко Андрій Антонович

Літературні авторські твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя тощо

Сторінка: 1 з 1 | Знайдено: 1
Автор: Василенко Андрій Антонович
АВТОРСЬКІ ЗБІРКИ: Кодована Доля. Глава 9;
Сортування за: Дата/час опублікування з спад.;