22.08.2018 21:45
Без обмежень
57 views
Rating 5 | 1 users
 © Савчук Віталій Володимирович

Крилата поезія Віталія Савчука. Автор - Небеленчук Ірина

Знайома з підліткового віку цитата: «Героями не народжуються, героями стають». Скільки творів було написано за цим висловом, скільки цитат було знайдено в літературі на підтвердження героїзму воїнів у різних битвах! Проте не так часто було сказано про геройські вчинки звичайних людей, тих, котрі не вступали ні в які битви чи бої, однак у числі перших відгукувалися на події, зокрема ті, які стосувалися нашої дорогої України.

Тож – Герой нашого часу (хоча вислів може здатися комусь банальним чи несучасним, неактуальним або, навіть, і «затертим». Та все ж – Герой нашого часу Віталій Володимирович Савчук.

Закоханий в Україну, відданий друзям, вірний слову – це він. Першим прийти на допомогу, підтримати, порадити – і це він. Організувати цікаву поїздку чи то у Світловодськ, чи на хутір Надія, а то і в Київ чи інші місця – він. Завдяки Віталію відкрила для себе різні фестивалі, альманахи, а також познайомилася із цікавими людьми.

Знайомтеся!

Віталій Володимирович Савчук – поет, громадський діяч, волонтер, керівник літературного клубу «Світоч» в Новгородківському районі. Як зазначає автор, «віршую з 1990 року...» Віталій Савчук є автором поетичних збірок «Фрази» (2015) і «Перехрестя» (2016). Поезії надруковані в літературних альманахах «Мовою серця» (2016) «Галактика любові» (2017) «Огні горять» (2017), «Я дякую тобі» (2017), «Перші кроки» (2016), «Думки романтика» (2018). З 2016 року поет започаткував і очолює районний літературний клуб «Світоч» Новгородківського району Кіровоградської області. Є учасником Всеукраїнських фестивалів «Мовою серця» (м Івано-Франківськ, 2016) та «Українські передзвони» (м. Київ, 2017).

Біографічна довідка. Народився 27 квітня 1972 року в с. Долинівка, Компаніївського району Кіровоградської області. У 1979 році пішов до Мельнічнівської ЗШ Білогірського району Кримської області. Віталій охоче розповідає: «За важелі трактора вперше сів у 7 років. Після школи рік працював у колгоспі механізатором. Служив у лавах ЗС СРСР з 1990 по 1992 рік у ВПС. Вірші почав писати саме в армії. Певно далися взнаки відстань між моєю коханою дружиною а потім і сином. Під час проходження служби (за 2-3 місяці до завершення) через прикру помилку мало не загинув під час демонтування радіолокаційної антени. Після служби повернувся до справи знов: сів на трактор, але вже на своїй Батьківщині у Компаніївці. Багато змінював місць роботи: був і оперуповноваженим карного розшуку, страховим агентом, робітником цеху мінвод, а згодом завідував цим цехом, працював у веттехнікумі агрономом (у 1995 році закінчив Бобринецький сільськогосподарський технікум ім. Василя Порика), був оператором екскаватора. У 2003 році за сімейними обставинами переїхав жити в Новгородку. Тут працював механізатором, інженером, водієм в охоронній фірмі, водієм КАМАЗу у приватному підприємстві. З 2013 року пішов працювати на посаду майстра виробничого навчання в ПТУ № 36, з 2016 року і досі працюю викладачем у цьому самому ПТУ».

Перша збірка поезій «Фрази» вийшла друком у 2015 році У 2016 році вийшла друга збірка «Перехрестя».

Збірка «Перехрестя» складається із розділів «Розкрию я обійми – впущу тебе в душу!», «Життя – то не завжди торована дорога», «Я – син великої Землі», «Червоні яблука достигли у саду». Із назви розділів бачимо, що основними темами збірки є кохання, життєва стежина ліричного героя, приналежність до свого роду, землі, любов до рідного краю.

Почуттям, що освітлює шлях ліричного героя, є кохання. Герой віршів окрилений, коли поруч кохана, і навпаки, відчуває сум, біль, безнадію, коли залишається сам. Стан героя змінюється в залежності від того, що відбувається у його душі. Одним із мотивів, що переважає в поезіях, є втеча ліричного героя:

Тікаю я щодуху від усіх, 

Та, перш за все, біжу таки від себе…

«Пробач»

Герой вірша розуміє, що та втеча від кохання та коханої безглузда, невиправдана, адже від себе не втечеш, тому і стверджує: «Тепер безглуздо долі суперечить». Метафорично автор вірша передає психологічний стан. На це вказують такі сполуки, як тримався із останніх сил, нерви рвав, суцільний страх та інші. Герой розуміє, що провина за втрачене щастя лежить на ньому: «…Коли не зміг нам щастя забезпечить». А тому просить пробачення в коханої, він готовий на все за ради неї. Страх, що може образити кохану, не дає спокою, а від того неймовірно пульсує у скронях та думка: «Щосили стисну губи, щоб не образить словом» («Обережність?»). «Не бійся! Тебе нізащо не ображу…» («Чи вартий?»).

Силу почуттів ліричного героя автор передає у вірші «Не журись». Мотивом, що переважає у віршах про кохання, є мотив розлуки. Притаманний зазначений мотив і вказаному віршу. Думки героя «зім’ялись», «а в голові сум’ятиця – як каша». Однак від очікування зустрічі з коханою, ліричного героя проймає надія:

Як проводжають потяги вокзали, 

Як зустрічають ранки, мов надії, 

Я обійму тебе, як обійма вода причали, 

І подарую всі таємні мрії.

«Не журись»

Та вже зустріч наповнює героя відчуттям радості, щастя, бентежного трепету, очікування дива:

Та якби втома не борола, 

Думки наповнені тобою.

Замало рідної усмішки.

«За тобою»

Я вчора в небі прочитав твоє ім’я, 

Його принесла хмара синя-синя.

І залунала пісня солов’я, 

А я відчув, що скучив за тобою сильно.

«Коли ти поруч…»

Неймовірне щастя проймає все єство ліричного героя, а тому «життя здається неспокійним сном». Коли кохана поруч, то для ліричного героя день сповнюється веселковими барвами, чарівними звуками, відчуттям повноцінності життя. Відтак, зазначає автор, «коли ти поруч, інше не важливе». Щоб там не сталося у житті ( а буває всього: розчарування, розлука, втрата кохання), проте автор зазначає:

Не зважай, що я далеко, 

Не хвилюйся – разом ми.

Я пір’їнкою лелеки

Прилечу в твої краї.

Я промінчиком-спокусою

Поцілую у вуста, 

Щоб краплинкою росою

Твої щічки лоскотать.

«Спи, кохана»

Найбільше щастя для ліричного героя – розчинитися у звуках голосу тієї, котра дарує радість, незабутні хвилини, сміх, котра підтримує, радить і є оберегом кохання та життя:

Люблю дивитись, як кружляє сніг, 

Як крапле дощ, як захід розмальовує хмаринки.

Ласкава усмішка твоя, як оберіг.

Люблю її… Люблю усе, хай навіть і сльозинки.

Люблю, закривши очі, слухать тишу, 

В ній розчиняю одинокість я свою.

Коли кохаєш серцем, вірші пишеш, 

А я тебе, на щастя, так люблю!

«Люблю»

У розділі «Життя – то не завжди торована дорога» у змісті віршів убачаємо філософські роздуми автора. Ліричний романтичний стан героя поезій змінюється поглядами вдумливого чоловіка про сенс життя, життєву дорогу, вчинки, право власного вибору. У вірші «Ось так…» автор розмірковує про те, чи все ми робимо правильно у житті, чи тих кохаємо, які співаємо пісні, у які граємо ігри. І зазначає: не так, не ті, не з того, не в ту… Нагромадження зазначених сполук підкреслює зневіру автора, а життя – то помилка для багатьох. Відтак доходить висновку:

Ось так руйнується життя…

Ламаються надії крила…

Здолавши шлях без вороття…

Червоні не знайдеш вітрила…

Десь там кінчається любов…

Де народилася зневіра…

І миттю стигне в жилах кров…

Коли летить у прірву віра…

«Життя, – як стверджує автор, – то дорога», а вона не завжди пряма й рівна, швидше навпаки і пройти її потрібно гідно, зберігши людяність:

Життя – то не завжди торована дорога, 

На нім минаєш не єдине перехрестя.

І де звернеш, відомо тільки Богу, 

З якого боку почуття озветься.

І невідомо, де надію стрінеш, 

Де розшукаєш своє щастя.

Або навіки у ваганнях згинеш

Від неспроможності упевненим зостаться.

«Життя – дорога»

У години тривоги чи розпачу, на переконання автора, нам усім притаманно щось сказати необачне, не подумавши, інколи не праві. Від того буває так, як зізнається ліричний герой, а ми розуміємо – автор, «в душі моїй гірчить». А правильне рішення – заспокоїтися, обдумати і просто поговорити:

Тому не варто руйнувати із плеча

І необачно всі мости порушить.

У кожного знайдеться, що втрачать, 

Та головне – не загубити душу.

«Думки»

Цінувати життя, любити його, жити за законами справедливості – така моральна позиція автора:

Життя – яскрава квітка, 

Коли яскраво жити, 

Але для цього зрідка

Потрібно ще й любити!

«Життя – квітка»

Мотив, який є відчутним у поезії Віталія Савчука, – це з’ясування одного із вічних питань існування людини на землі та навідні запитання – що є добро, а що зло, де між ними межа? Подібні запитання автор ставить у вірші «Остання сльоза»:

Питання вічне – що добро, що згуба?

Що є кохання? Як не втратить друга?

Що важить слово? Як закрити серце.

Душа даремно в скло холодне б’ється.

Відповіді на поставлені запитання знаходимо у тому, який життєвий шлях пройшла людина, що вона залишить після себе:

Остання осінь догоріла швидше, 

Вмить почорніла, стало попелище.

Спустіла лава і спустіла хата…

Сльоза остання – за життя розплата…

«Остання сльоза»

Підсумком життєвих пошуків ліричного героя, пройденого ним шляху є такі рядки:

Так! Жити важко.

Тяжко терпіти біль і страждання, 

Мрії втрачати і сподівання.

Треба навчитись терпінню, чеканню.

Шлях віднайти у далекім скитанні.

Боязко. Страшно.

«Так!

Однак незважаючи на життєві перешкоди, негаразди, а то навіть і втрати, варто працювати, рухатися, терпіти, сумлінно виконувати роботу. Тому вбачаємо глибоке переконання автора у правильності власного вибору: «Я не змину зі свого шляху».

У розділі «Я – син великої землі» автор зізнається у любові до країни, висловлює приналежність до свого роду, вболіває за долю України. Так, у вірші «Тебе кохаю, Україно!» автор зазначає: «Щасливий тим, що тут родився», стверджує: І мова тут яка п’янка, / І люди сильні, наче криця!» Зізнанням звучать останні рядки вірша:

Обожнюю твої степи, 

Річкам радію, як дитина.

Бажаю жити і цвісти, 

Тебе кохаю, Україно!

«Тебе кохаю, Україно!»

Читаючи вірші Віталія Савчука, у котре ніби перегортуємо сторінки історії, і перед очима постають жахливі події, що чорною хусткою оперізують країну: голодомор, розбрат, війна.

Тяжкії думи:

Сьогодні був останній хліб.

В порожній клуні

Гуляє вітер кілька діб…

«Лягайте спати», –

Сама не в силах навіть йти.

Заплаче мати, 

Зі столу позбира крихти.

Позасинали…

Маленька доня і сини.

Тата чекали, 

Не дочекалися вони…

«Вечеря»

«Війна… Неждано ступила в Отчий край, тягнучи за собою горе. Одягнула в чорні хустки матерів, дружин, сестер. Оповила землю мороком і страхом. Дзвінкий голосний сміх змінила на ріки гірких сліз. А тих, хто ще вчора кохав, співав пісень, радів життю, жбурнула горілиць на сиру холодну землю», – читаємо в методичних матеріалах Світлани Щербини про війну в Україні.

Саме війна доволі сильно болить Віталію Савчуку так, власне, як багатьом українцям. Скромний, можливо, навіть сором’язливий, коли питання стосується особисто його, мало говорить про війну, оскільки не любить того, стверджує, що робить те, що більшість людей України, а свій внесок уважає не таким уже й вагомим. Однак для мене він Герой, так само, як і всі ті люди, корі своїми діями намагаються наблизити кінець війни. Тож декотрі факти життя Віталія Савчука саме в аспекті ставлення до подій в Україні.

З 2014 року від початку війни в Україні постійно брав участь у різних волонтерських заходах, як спільно з учнями і колективом училища, так і особисто. Спільними зусиллями було відремонтовано і переобладнано автомобіль УАЗ для земляків – учасників війни з Новгородківського району. Віталій особисто брав безпосередню участь у перегоні авто і передачі його на позиції військових. Разом із членами родин постійно відправляли продукти до різних підрозділів українських військових (одним із організаторів подібних дійств був Віталій). Віталій є організатором (учні та працівники училища), активним учасником різноманітних патріотичних заходів з молоддю та учасниками бойових дій. За поданням селищної ради Новгородківського району в жовтні 2017 року був нагороджений пам’ятним знаком «Патріот України», а в грудні 2017 року за поданням громадської організації «Новгородківське об’єднання ветеранів учасників АТО» був нагороджений медаллю «За гідність і патріотизм».

Події війни не обійшли осторонь поезію Віталія. Поранення, окопи, госпіталі, смерті – цими словами насичена поезія автора. Однак, чи не найбільше болить йому тема сирітства дітей, котрі втратили батьків. Тому доволі часто трапляються такі образи: сльози, труна, чорний одяг, вінки та інші. Так, у вірші «Розбите щастя» бачимо маленьку дівчинку, котра не може зрозуміти, чому тато не встає, адже він обіцяв дівчинці вірш про коровай, не розуміє, чому так багато людей і всі вбрані в чорний одяг, та ще й плачуть:

Не розуміє крихітка, чому усі зібрались, 

Чому усі сумують, назносили вінків.

Чому усі дорослі у одяг чорний вбрались

І звідки ті військові суворі і стрункі?!..

А потім все скінчилося, кудись понесли тата.

Знесилена, заснула у діда на руках.

Так із чужої волі осиротіла Ната, 

На прах розбив їй щастя в труну забитий цвях!

«Розбите щастя»

Подарунки літа, осінні думи, кохання, що розквітає з приходом осені ще сильніше, – ці теми представлені у розділі «Червоні яблука достигли у саду». Ліричного героя огортає сум від розставання з літом. Такий мотив присутній у вірші «Серпневе»:

Ще трохи – і назовсім

Піде в минуле літо.

І закружляє осінь

Вся в золоті розшита.

І час від часу сумом

По вікнах розіллється, 

Та в невеселих думах

В серцях у нас озветься.

Я пригорщами злото зберу, 

Що розгубила щедра осінь.

Тобі у коси квіти я вплету, 

Хай сяє ув очах небесна просинь.

Нехай ласкава посмішка твоя

Розвіє мою тугу швидко.

Розквітне зранку новая зоря, 

Кохання хай цвіте, неначе квітка.

«Зігрій»

Образи, які найчастіше згадані в поезії Віталія Савчука, це вітер, скло, сльози, ранок, сонце, душа, зорі, квіти. Кожен із зазначених образів передає певний емоційний стан ліричного героя. Так, вітер – багатогранний образ у поезії. Це і сила, і воля, і лет. У статті Наталії Попович «Осінній подих поезії Віталія Савчука» зазначено, що «Йому [вітру] імпонують його всюдисущність, сила, воля». Автор застосовує різні епітети в описі вітру: скажений, тихий, ніжний, вільний. «Саме такі повітряні потоки вирують у душі неспокійного героя», – читаємо у статті Наталії Попович "Осінній подих поезії Віталія Савчука".

Одна із мрій автора – бути вітром, не лише, щоб вільно літати над просторами земля, а й для того, щоб обійняти кохану:

Мені б отримати ту силу, 

І волю вітру хочу мати.

Щоб обіймати завжди милу

І поруч бути, і кохати.

«Вітром бути»

Про що б не писав Віталій Савчук, чи то Батьківщину, чи про події в Україні, чи про кохану, поезія сповнена добра, любові і краси. Поет возвеличує любов. Вона, на його переконання, є основою і щирих взаємин між коханими, і теплих стосунків між друзями, завдяки їй поет висловлює прихильність до людей. Від поезіє віє щирістю, теплом і добром. У цьому – і душа поета. Своєрідним у поета є зображення кохання. Навіть тоді, коли кохані розлучилися, поет бажає коханій кращої долі, щастя, добра. Про це читаємо у таких віршах, як: «Не журись», «Врятуй мене», «Не плач», «Спи, кохана», «Бажаю» та в інших. У назвах віршів вбачаємо прохання, побажання, заспокоєння.

Одним із мотивів, який звучить у поезіях, це мотив суму. Неодноразово автор застосовує слова «сум», «смуток», «щем». Подібний мотив ми знаходимо в японській поезії. Сутністю японської поезії є «мононо аваре» або «аваре». Буквально це означає «чарівний сум» (смуток) або «сум» (смуток). У Віталія Савчука він не сповнений безвиході, безнадії чи то навіть і трагедії. Він оперезаний або кружлянням осіннього листя, або подихом зими, чи настанням холодів. Однак метафоричність поезії передає душевний стан і настрій ліричного героя: «самотній ранок», «душевні ґрати», «нічнії примари», «буде… рвати нерви самотність крізь скло», «сухого безсоння напруги сльоза», «думи замучили, / Димом клубочуться», «розчиняю одинокість свою», «ламаються надії крила», «…в душі моїй гірчить смак розпачу», «мої чуття, немов потвора», «самотній плач», «порожні вечори», «на душі неспокійно», «порожні вечори», «І час від часу сумом / По вікнах розіллється» та інші. Проте надія не полишає автора. Він сподівається і назустріч, і на кохання, і на щирі взаємини.

Поезія Віталія Савчука багата на порівняння, символіку, їй притаманні гіперболізація, персоніфікація, асоціативність. Вражає неймовірна метафоризація творів. «Рвати нерви… крізь скло», «Сухого безсоння напруги сльоза», «горлає тиша», «Тихо, аж дзвенить у вухах», «Надії тріскають, мов скло», «Байдужості шарпнеш завісу», «Маска ввічливості тре аж до сліз», «Я пір’їнкою лелеки прилечу в твої краї», «Душевні ґрати й почуття розбиті», «Це просто… Взяти в руки мрію…» – ось ті художньо-виражальні засоби, якими сповнена поезія Віталія Савчука. Погодьтеся, шановні читачі, що справді чудово!

Визначаю поезію Віталія Савчука як «кольорову». У ній є світлі та темні кольори, що визначають емоційний стан ліричного героя: білий, сірий, червоний, синій, золотий та інші. А говорячи про сад, автор зазначає: «Нехай палає рудочервоний сад…»

Епіграфом усіє поезії Віталія Савчука є такі поетичні рядки:

Набитим шляхом йти завжди простіше, 

Але на нім свій не залишиш слід.

Йти треба там, де не ступали інші, 

І за тобою йтимуть інші сотні літ...

Саме ці слова і визначають життєву позицію автора поетичних збірок.

Читаючи поезію Віталія Савчука, у котре переконуюся, що вона світла, радісна, життєстверджувальна, добра. А ще крилата. Так, саме крилата, оскільки від початку до кінця не полишає почуття польоту до краси, добра, щастя, мрії. І, звичайно ж, ЛЮБОВІ. Тож, шановні читачі, доторкніться до живої, криштально-чистої поезії автора, що понесе вас у чарівний світ людяності. Тобі, Віталію, і твоїй поезії бажаю лише міцних крил, які понесуть вас разом над безкраїм роздоллям України.

 20,08,2018



Близькі за тематикою матеріали читати в розділі Думки вголос, Про щастя, Про час, Про Україну, Про життя

Пропонуємо ознайомитися з наступною публікацією автора «Толерас-та-м / Вірш | Савчук Віталій Володимирович». Якщо Ви пропустили, до Вашої уваги попередня публікація «Човни / Мініатюра | Савчук Віталій Володимирович». Ще більше Ви зможете прочитати на персональній сторінці автора Савчук Віталій Володимирович.


Сподобалось? Чудово? Класно? Корисно? Нецікаво та посередньо?



Можливо Вас зацікавить:

Обговорення

Візьміть участь в обговоренні твору

Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора

Публікації автора Савчук Віталій Володимирович

Літературні авторські твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя тощо