Дерева скрилися з очей
з рубрики / циклу «ВАРЛАМ ШАЛАМОВ. Високі широти»
«Деревья скроются из глаз»,
«Высокие широты»
Тріщать з-під ніг сучками,
Щоб збити нас з дороги, ще й
Одежу рвуть крючками.
Ми – менші всіх, дрібніші всіх,
Ми – просто пішоходи.
Хто б на путі злічити зміг
Всі зачіпки природи, –
Ця тьма ущелин, рік, ровів
Поглине тут без сліду,
Хоч як би прямо досвід вів
І з почуттям одвіту.
На нас несеться небо все
З-за рогу і з розгону,
Ось-ось на клоччя рознесе,
Зіпхне в імлу бездонну.
Та раптом місяць нам навстріч
Скотив свій лик, мов фару.
То небо ним сяйнуло в ніч,
Відвівши тінь удару.
_
Деревья скроются из глаз,
Суют под ноги сучья,
Хотят с дороги сбросить нас
Таинственные крючья.
Мы – меньше всех, мы – мельче всех,
Мы – просто пешеходы.
И на пути не счесть помех,
Поставленных природой, –
Оврагов, рек, ущелий, ям,
Куда упасть недолго,
Как ты бы ни был бодр и прям
И преисполнен долга.
На нас с разбега небосвод
Из-за угла наткнется
И нас на клочья разнесет,
Столкнет на дно колодца.
И только встречная луна,
Светящая как фара,
Нарочно небом зажжена
В предчувствии удара.
