19.09.2018 10:00

для всіх

146

5 | 5

 © Анатолій Костенюк

Мезозой

фантазія

Сіло сонце, 

і змахнуло повіками ночі небо, 

тихо втома

до землі від зірок опускає сни

і, напевно, 

саме так, як і я, десь не спить хто не́буть, 

задивився

на зірки з протилежної сторони.

В потойбіччі, 

у житті його склалось усе не просто, 

він шукає

даль – куди простяглася життя межа

і бажає

він потрапити десь на безлюдний острів, 

бо на небо

задивлятись ніхто б там не заважав.

Не печалься

мій далекий, близький мені антиподе, 

на світанку

на смарагдове небо зоря зійде́, 

в синіх джунглях

зачекались на тебе дива́ природи, 

ну а місто

зачекає, не дітись йому ніде.

Та в цей вечір

мій товариш по мріям плекає віру:

свою долю

сподівається взяти на абордаж, 

підставляє

у лусці золотистій блискучу шкіру

під проміння, 

що шле місяць плямистий, такий, як наш.