24.09.2018 15:41
Без обмежень
66 views
Rating 5 | 1 users
 © Дарія Китайгородська

Несподівана подорож

Туніс став для мене незапланованою і навіть несподіваною країною, бо я про нього особливо не мріяла, а просто шукала, куди б поїхати на море. Так я відкрила для себе захопливу Північну Африку.

Мені хотілося теплого моря і гарячого сонця в середині вересня, коли в Україні вже доволі холодно і повертає на осінь, – і в Тунісі я це отримала. А оскільки не люблю просто лежати тюленем на пляжі, то ще й покаталася Сахарою і здійснила давню мрію – побачила Карфаген!


Як добратися і де жити

Все було просто: я купила тур. За звичкою, хотіла спланувати подорож самостійно, але виявилося, що Україна не має регулярного сполучення з Тунісом, і тому дешевше скористатися послугами турагенції. Запропонований готель у місті Хаммамет (це північ Тунісу) мав 4 зірки, але рівень сервісу був такий собі: напевно, давалася взнаки нещодавня зміна керівництва цього закладу. Однак харчування, місцеве пиво, затишний номер, вигляд з вікна на море (за нього довелося трохи доплатити), доглянута територія зі справжніми живими газонами та шикарними пальмами, просторий пляж, тепла лагідна вода та все ще літнє сонце майже компенсували якісь непорозуміння чи недоліки.

Загалом, звісно, можна було б просто купити в турагенції квитки на їхній чартер, знайшовши якесь житло через booking, однак не впевнена, що тоді можна було б легко вирішити питання харчування. Поясню. Менеджерка, яка продавала тур, наполягла, щоб взяти варіант all inclusive, і тепер я розумію, чому: в кав’ярнях та пабах увечері відпочивають тільки чоловіки, і це створило б певні незручності з огляду на мусульманські традиції у ставленні до жінок. Їжа в готелі була смачною, пропонували як европейську, так і національну кухню. Я просто закохалася в туніський суп – щось на кшталт грузинського харчо, тільки з меншою кількістю перцю, зеленню та лаймом. Алкоголю було вдосталь – місцеве вино і пиво пристойні на смак, а якщо не подобаються – завжди можна купити щось у барі.



Що, крім моря

Я не прихильник цілодобового валяння на пляжі, тому завжди щось оглядаю чи досліджую в тій місцевості, куди мене занесло. Цього разу була дводенна екскурсія в Сахару та відвідини Карфагену. Сахара була не першою моєю пустелею, але точно найграндіознішою. Вона така різна – рівнинна, кам’яниста, гірська, оазова, піщана, з барханами та без них, з піском, спресованим у твердий панцир, та піском-пудрою, що тік між пальцями, як вода. Захід та схід сонця в пустелі – окрема історія, яка потребує поетичного таланту;) Ці барви, відчуття та емоції варті окремого опису.

У Сахарі я вперше сіла на верблюда, пардон, дромадера (не плутати: у верблюда є два горби, в цього – один!) та за кермо квадроцикла. Як виявилося, вершник з мене куди вправніший, ніж гонщик, тому довелося трохи поїздити з інструктором, але на зворотному шляху я їхала самостійно і навіть подолала кілька барханів, з’їжджаючи вниз на гальмах або вистрибуючи, як з трампліна. Це було круто!

Також дуже вразила чудова оаза з малесеньким водоспадиком, десь у горах. Ми пхалися туди пустелею дві з половиною години, спітнілі до кінчика хвоста, не зважаючи на потужний клімат-контроль у джипі. Тому нашому щастю не було меж, коли ми вийшли з авто і побігли перевдягатися в купальники, щоб скупнутися в крижаній водичці. А потім почеберяли на гору. Перше враження – я в старому-престарому фільмі про Алі-бабу і сорок розбійників. Скелі, пишні пальми, райський куточок з водою, водоспадик, яким, напевно, замаскований вхід в печеру, де схований скарб. І тут виявилося, що нашого провідника звуть Алі! А потім були колючі потоки води з водоспаду, такої сили, що доводилося банально тримати купальні труси в руках, щоб вони не попливли за течією. І в аборигенів стався б інфаркт разом з інсультом від мого ню.

А ще, ви знали, що багато епізодів «Зоряних воєн» знімали в Сахарі в Тунісі? Зокрема краєвиди планети Татуїн та чудернацьке містечко з баром для іншопланетників. Цей, не побоюсь цього слова, святий для зоряновоєних вірян об`єкт за популярністю поступається хіба "Тисячолітньому соколу" Хана Соло. Тому туристів тут і, відповідно, торговців сувенірами хоч греблю гати. Але це не зіпсувало загального враження: бродиш там – і підсвідомо очікуєш на взвод імперських десантників з-за рогу. Дуже атмосферне місце!

Розповідь про Сахару була б неповною без згадки про амазіґ – така самоназва берберів, що їхньою мовою означає "вільні люди". Вони живуть у хатах-печерах, ведуть практично натуральне господарство і вміють задовольнятися малим, не вимагаючи у Всесвіту якихось чудернацьких благ. Однак я була вражена не так цим нехитрим побутом, як самими людьми. Ми побачили кількох старших жінок, які продовжували звично займатися повсякденними справами на очах туристів. Сповнені гідності та спокою, ці жінки були схожі на тих перероджених істот, що вже досягли нірвани (я знаю, що вони сповідують іншу філософію, це просто зручне для мене порівняння).

Вони не зважали на нас, стурбованих мурашок, які раптом опинилися на їхньому вічному шляху. І тут одна з жінок підняла голову від млинка, яким перетирала якесь зерно, окинула поглядом тих зайд, які припхалися в її дім, заглянула мені в очі і легенько усміхнулася. І, не повірите, мене охопила така несподівана хвиля емоцій, що я аж знетямилася від щастя.

На зворотному шляху в готель ми заїхали в місто Ель Джем, знамените третім чи четвертим за величиною амфітеатром після римського Колізею. Ця колосальна споруда чудово збереглася, не зважаючи на те, що її руйнували спочатку вандали, потім араби та бербери. З будматеріалів цього амфітеатру збудували Велику мечеть у Кайруані, четвертому за святістю місті для мусульман. Амфітеатр спроектований за зразком римського Колізею, але відмінності є – і то суттєві, наприклад форма арени: вона овальна, а не кругла, як у Римі, і це додавало комфорту глядачам. Гарно збереглися підвальні приміщення з камерами для рабів-гладіаторів та тварин. Мармурові трибуни, пошкоджені часом і людьми, грамотно відреставровані. А зараз я розчарую шанувальників фільму "Гладіатор": його в Тунісі НЕ знімали. Це просто гарна легенда, що, мовляв, Колізей добряче поруйнований, тому арену й гладіаторські бої фільмували в амфітеатрі міста Ель Джем. Насправді, і Колізей, і африканський амфітеатр є спадщиною ООН, тому в цих місцях кіно знімати не можна. Тепер живіть з цим;)!

Сarthago, той що delenda est, або Карфаген, – це те, що, зрештою, обумовило мій вибір Тунісу як місця для відпочинку. Це місто заснували фінікійці, тому правильна назва - Картхадеш. Велич, краса та історія! Насправді Карфагенів було два: старіший, збудований фінікіцями 2700 років тому (його зруйнували римляни), і новіший, побудований римлянами на руїнах старого (його зруйнували вандали). Щоб віднайти залишки цих міст, археологам довелося копати на глибину 30-50 метрів. Руїни дуже мальовничі: на березі моря, на узвишші, прикрашені ліванськими кедрами, вражають душу і серце, особливо, коли усвідомлюєш, що торкаєш до самої історії.

На шляху з Карфагену у Хаммамет лежить Сіді Бусаїд, населений пункт, названий на честь святого. Таке собі лялькове містечко з андалузькою архітектурою. Дуже красиве – білі будинки з синіми віконницями та дверима, мальовничі краєвиди, цікавий ландшафт.

Прикрощі

Їх було небагато. Найперша – це трохи неуважний персонал готелю: не докличешся, щоб тобі видали шезлонг чи принесли матрацик для нього. Крім того, тунісці переважно франкомовні, та й німецька тут звучить набагато частіше, ніж англійська. Тому треба було трохи імпровізувати у спілкуванні.

Субтропічні зливи. Трапилися три рази, але надовго. В день від’їзду дощ лив 12 годин поспіль. І це був не просто дощ, а злива стіною, вода затопила вулиці, басейн, ресторан і кухню готелю, розмила злітну смугу в аеропорту, тому нас повезли в сусіднє місто, щоб посадити на літак додому.

Росіяни. Цих людей тут дуже багато: вочевидь, вони відкрили для себе Туніс, коли діяла заборона на Єгипет та Туреччину, і тепер їх тут, як маку. Раніше я думала, що всі ці смішні розповіді про поведінку російських туристів на курортах значно перебільшують масштаб катастрофи, але виявилося, що все це – свята правда. Найгірше те, що частина тунісців впевнена, що Росія і Україна – the same, тому зневажливе ставлення до росіян вони намагаються перенести і на нас. Довелося чинити спротив і, сподіваюся, принаймні персонал нашого готелю чітко відчув різницю між громадянами України і Росії. Але загалом Туніс – комфортна країна з огляду на відстань (летіти всього три години), гарну погоду і тепле Середземне море у вересні. Сонце – ласкаве, вода – лагідна, пісок на пляжі – майже пудра, а повітря – просто мальвазія! Все решта – справа настрою та фінансових можливостей. Загалом це абсолютно інший світ, відмінний від звичного нам настільки, що здається просто іншопланетним.



Близькі за тематикою матеріали читати в розділі Мандрівки та туризм

Пропонуємо ознайомитися з наступною публікацією автора «Відьомське кохання / Оповідання | Дарія Китайгородська». Якщо Ви пропустили, до Вашої уваги попередня публікація «Вечірні гастролі / Мініатюра | Дарія Китайгородська». Ще більше Ви зможете прочитати на персональній сторінці автора Дарія Китайгородська.


Сподобалось? Чудово? Класно? Корисно? Нецікаво та посередньо?



Можливо Вас зацікавить:

Обговорення

Візьміть участь в обговоренні твору

Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 25.09.2018 14:37  Панін Олександр Мико... => © 

Гарний, пізнавальний репортаж. 

Публікації автора Дарія Китайгородська

Літературні авторські твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя тощо