29.09.2018 16:34
Без обмежень
81 views
Rating 5 | 5 users
 © Ірина Затинейко-Михалевич

Знахар сьогодення

Ти можеш бути людиною

 

Бувальщина це, чи легенда – вже й не знати. Сумніватися, чи вірити – вирішувати Вам. Жив колись в Карпатах знаний знахар…Скільки й років ходив босими ногами по рідних горах – ніхто й не пам’ятає; ровесники давно вже спацерують* вище тих найвищих гір карпатських. У небі… Знахарем він був, чи ворожбитом – ствердно і не скажеш. Простим та неосвіченим? Чи справжнім ерудитом – ніхто з односельчан не знав. І мало вірилось комусь, що бідний дід життєву мудрість шукав у горах Нілгірі, в далекій Індії. Мудрий і знав усе. Та й годі! Що було вчора і чому, що є тепер, і навіть – що буде завтра, знав… Якраз останнє - дар яснобачення, манив магнітом людей до нього. І далеко непростих. Заможне панство ставало в довгі черги до малослівного старенького діда. Пітніли в багатьох долоні від хвилювань в очікуванні зустрічі із ним, бо небайдужі люди застерігали: в його очах можна побачити свою совість. Усі шукали в ньому еліксир від життєвих проблем – комусь достатку мало, когось спокуси світу цього зводять з розуму, хтось любові не знайде ніяк… Здоров’я бракує. Чи діточок.

Багатьом і справді дід допомагав. Та все ж скупився часто на слова, що буде у майбутньому. Мовчав з роками більше й більше, і шепотом щось промовляв у білу бороду безперестанку.

- Правда завтрашня така невтішна інколи, що краще жити нині*! Живіть сьогодні так, щоб ваше «завтра» мене так не засмучувало. Тоді я Вам розкажу більше!» - хтось ображався, а хтось змінював своє життя дивовижним чином цієї ж миті. На краще! Чи погляд той глибокий діда так містично діяв на людей, чи щось таки із шепоту його вдавалось людям чути!? Прислуховуючись.

Та люди сотнями продовжували щодня вистоюватись в черзі до дивного карпатського довгожителя, якому вже давно за сотню літ…

Та знано декому було і те, що дід беріг від людського ока таємну дерев’яну скриньку, ховаючи свої скарби багаті. Щось таємне і дуже цінне. «Відкриєте її опісля вже, як буду спацерувати вище гір!», - усміхаючись.

Поріс барвінком дід … Не стало. Відкривши дерев`яну скриньку, усі дізналися нарешті про добро, нажите дідом: глиняне горнятко, з якого він щоранку пив джерельну воду, натщесерце, а протягом дня – незвичайний ароматний чай… Баночка меду квіткового зі своєї пасіки, який обов’язково їв щоденно - бодай ложку. Не раз і не одного поставив він на ноги із допомогою цих мудрих лікарів природи, бджілок. Горстка чаю високогірного з великою кількістю тіпсів*, листя якого було скручене ортодоксальним методом, вручну. І таки привезений ним особисто з провінції Нілгірі. Багато спогадів записаних й залишених про гори ці засвідчували правду. Були іще соснові шишки, кольоровий цукор та дерев`яна іграшка, яку змайстрував у свої 102 роки для прапраонуки. І дивні ароматні палички кориці.

Мало хто вірив, що дід бував ген у Нілгірі, у довгих мандрах…Та він вернувся з гір далеких до своїх, карпатських, удома доживати… Босим походжати.

p.s. дивний дідусь і справді ходив завжди босим, незважаючи на пори року, спав замість матрасу на соснових шишках, прокидався разом з сонцем, раніше за усіх. Розпочинав день із подяки. Любив глиняний посуд та просту карпатську їжу. Любив поласувати квітковим медом, запиваючи індійським чаєм. Вдихав він часто екзотичний для карпатського краю запах кориці, нюхаючи його у своїх безкінечних роздумах. І щось завжди майстрував із дерева для малечі. Не забував у гіркі життєві часи про грудку цукру, а в радісні – про жменьку солі. І очі манили добром, без крапельки зла. А ще – прожитий день він теж закінчував словами вдячності… Ніколи не втомлюючись шукати в собі ЛЮДИНУ!

Велика кількість записів у дивоскринці свідчила про глибоку освіченість діда, любов до подорожей, тонку обізнаність у світобудові, постійних пошуках сенсу…І ясного бачення завтрашнього дня… Багатим був дідусь на світі цім?

На самому дні тієї дивовижної скриньки на одному з аркушів паперу було написано: «Ти можеш бути на півночі, на півдні, на заході, на сході! П’ятого Тобі не дано! Ти можеш бути над землею, на землі, і під землею! Четвертого Тобі не дано! Ти можеш: бути, чи не бути! І третього Тобі не дано! Ти можеш бути… Людиною!»

_

**Спацерувати - західно-український діалект, що означає «прогулюватись»;

***Нині – діалектне «сьогодні»

****Тіпси, або вії (англ. Tips, Buds) — пухнасті бруньки чайного куща, які ще не розкрилися або тільки почали розпускатися. Збирають тіпси вручну, як правило, з двома найближчими листочками, що разом складають чайний трилисник.

Київ грудень, 2017



Близькі за тематикою матеріали читати в розділі Бувальщина, Мелодрама, Для дорослих, Про добро, Про життя

Якщо Ви пропустили, до Вашої уваги попередня публікація «Баба Стефа / Есе | Ірина Затинейко-Михалевич». Ще більше Ви зможете прочитати на персональній сторінці автора Ірина Затинейко-Михалевич.


Сподобалось? Чудово? Класно? Корисно? Нецікаво та посередньо?



Можливо Вас зацікавить:

Обговорення

Візьміть участь в обговоренні твору

Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 01.10.2018 15:35  © ... => Лора Вчерашнюк 

Вам дякую за прочитання:) 

 01.10.2018 09:55  Лора Вчерашнюк => © 

Сподобалось)))) Дякую))) 

 30.09.2018 17:37  © ... => Тетяна Ільніцька 

Дякую, Танечко! Твоє прочитання і критика для мене дуже важливі. З`явилась:) 

 29.09.2018 23:41  Тетяна Ільніцька => © 

Гарна історія. Про справжнє, яке може вміститися в небагатьох словах. 

Публікації автора Ірина Затинейко-Михалевич

Літературні авторські твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя тощо