28.10.2018 22:44
Без обмежень
76 views
Rating 5 | 3 users
 © Савчук Віталій Володимирович

Розмова

Микола сумно зітхнув, перевів погляд з жовтогарячого листка клена, що лежав на облупленій щаблині дерев’яної лави і тихо мовив: здрастуй люба …

Він тепло поглянув у карі очі дружині і чомусь винувато їх опустив додолу.

- Ти я знаю сердишся на мене, та облиш! Ти ж знаєш, що сьогодні для мене святий день, - день твого народження! І не кажи, що це для мене лишень привід перехилити зайву чарку! Ти ж знаєш як я тебе люблю?! Так, саме люблю, а не звик! Ти завжди мені дорікала, що я черствий і не поважаю ні тебе ні твої почуття, та це також не правда! Я завжди тебе кохав і завжди боявся за тебе… Пам’ятаєш як ми з тобою зустрілися? Так, так! За селом, на вигоні щовечора були танцюльки і я завжди туди ходив. Вся молодь ходила, поки не збудували новий клуб. Там ми і зустрілися. Ти приїхала до нас молоденькою вчителькою до школи. Вся така … цікава і навіть зверхня. Ну принаймі мені тоді так здавалося! Я більше місяця не наважувався до тебе підійти і бодай познайомитись. Що? Я правду кажу! А потім краєм вуха почув, як Дмитро з Микитою билися об заклад, хто з них перший тебе… ну … того, ну ти розумієш?... Я злякався! Так! Я злякався, що втрачу тебе. Це був перший раз коли я за тебе боявся.

… А потім було наше весілля. Так, звісно що все було занадто буденно і по сільському. Звідки в нас тоді взятись тим статкам, що зараз є молоді?! Щось трішки мої батьки, щось твоя мати, та так і відбули людей. А потім була твоя перша вагітність і я злякався вдруге. Лікарка сказала що то не страшно, що треба трішки полежати в лікарні і все минеться. Те «трошки» затяглося на цілих три місяці, та дякувати Богу, все минулося і нас стало троє. А потім я злякався втретє, - коли тебе в місті вдарило машиною… Я в полі був, біля Оришчиного яру, ми з кумом Василем орали там клин, коли синок наш Максимко пішки з села прибіг. Ми ледве з третього разу розібрали що з тобою горе… Не пам’ятаю як я опинився в бригаді, як полишив трактора, все в тумані! Чому ти посміхаєшся? Не віриш?! Таки свята правда, Бог свідок! Дякувати лікарям і твоїй мамці, що врешті відволали тебе і ти знову стала на ноги. Як я тоді радів! Що?! Люба, та як ти не розумієш?! Ні! Я не запив, я з радощів пив і ділився цією радістю з друзями і односельцями! А пам’ятаєш як ми з тобою з хрестин від Надьки з Олегом вертали? Так, так липні, третього дня?! Тоді така злива влупила, що світу білого не було видко, а нам і подітись посеред шляху не було куди… Якби не копиця сіна на ділянці діда Охрима…то зовсім би змокли, та й нашого другого синочка Петрика не було б… мабуть.

Микола знову стиха зітхнув, поліз у пазуху до кишені, дістав пачку цигарок, вийняв одну, поволі розім’яв її у пальцях, поглядаючи з під лоба у очі дружині. Потім вдарив сирником по смужці сірки, підніс вогник до цигарки і смачно затягнувся.

- Ну що ти знов насупилася?! Що дивишся з докором? Ні, як бачиш не кинув я ці кляті цигарки! І хай я буду «не мужик», та не можу я без цього, - звичка, хай їй грець! Ти б краще розповіла як сама? Як тобі тепер без синів… без мене? Що кажеш? Дурню питаю?! Та то я так… сумно мені тепер…

Жовтень добігав кінця. Ще й досі вдень було тепло і лагідно. Майже половина дерев тримало своє зелено-жовте вбрання при собі. З ранку листя плакало краплинами прохолодного туману, ті скочувались на напівсуху траву і зникали в землі. Стоячи на пагорбі навпроти Оришчиного яру можна було бачити всі кольори веселки у осінніх барвах. Під вечір численні зграї птахів збиралися на очерета невеликого озерця і від їхнього гаміру линуло відлуння літньої зливи. І лише старий кремезний клен що ріс біля краю сільського кладовища стояв мовчки, лиш якось невпевнено зворухнувши своїм кольоровим листям, коли з лави біля огорожі піднявся самотній чоловік що кинув у кущі недопалок, і рушив у бік села… Від цього непевного руху майже з маківки дерева відділився невеликий на пів червоний листок. Він кружляв довго між своїми братами, наче прощався. А потім намалювавши в повітрі дивовижне коло, торкнувся холодної емальованої таблички, з якої дивились теплі, карі очі …і ліг на маленький букетик звичайних, домашніх хризантем…

Близькі за тематикою матеріали читати в розділі Мініатюра, Про життя і смерть, Про життя, Про осінь, Про любов

Пропонуємо ознайомитися з наступною публікацією автора «Бажання... / Еротичний вірш | Савчук Віталій Володимирович 18». Якщо Ви пропустили, до Вашої уваги попередня публікація «Ми... / Ліричний вірш | Савчук Віталій Володимирович». Ще більше Ви зможете прочитати на персональній сторінці автора Савчук Віталій Володимирович.


Сподобалось? Чудово? Класно? Корисно? Нецікаво та посередньо?



Можливо Вас зацікавить:

Обговорення

Візьміть участь в обговоренні твору

Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 28.10.2018 23:32  © ... => роман-мтт 

дякую, радий що сподобалось... 

 28.10.2018 23:05  роман-мтт => © 

Сумно і спокійно. Гарно написано. 

Публікації автора Савчук Віталій Володимирович

Літературні авторські твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя тощо

Сторінка: 1 з 3 | Знайдено: 14
Автор: Савчук Віталій Володимирович
АВТОРСЬКІ ЗБІРКИ: проза;
Сортування за: Дата/час опублікування з спад.;