01.11.2018 22:47
Без обмежень
30 views
Rating 5 | 3 users
 © Добродій Ольга Іванівна

Додому

В шаленому ритмі життя пролітає, 

Дивлюсь крізь вікно швидкісного авто.

Була лиш весна, а вже осінь минає, 

Хоч мить зупинити не може ніхто .


Колеса біжать по шоссе, автостраді, 

Роками вимірюють пройдений шлях.

Я знову втікаю, де мені раді, 

Вузькою дорогою в рідних полях.


Тут час зупинивсь, тільки зморшки на скронях

По-зрадницьки вказують прожиті дні.

Сховалося щастя у мами в долонях, 

В старенькому фото на рідній стіні.


І знову дороги, між вчора і завтра

Лиш мить… Промайнула, не знаю, коли…

Дитинства мого догорає вже ватра…

А я не готова побачить золи.

Близькі за тематикою матеріали шукайте в розділі Вірш

Пропонуємо ознайомитися з наступною публікацією автора «Подаруй мені сад / Вірш | Добродій Ольга Іванівна». Якщо Ви пропустили, до Вашої уваги попередня публікація «Не оцінюй / Вірш | Добродій Ольга Іванівна». Ще більше Ви зможете прочитати на персональній сторінці автора Добродій Ольга Іванівна.


Сподобалось? Чудово? Класно? Корисно? Нецікаво та посередньо?


Обговорення

Візьміть участь в обговоренні твору

Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 02.11.2018 11:53  © ... => Каранда Галина 

Дякую 

 02.11.2018 11:52  © ... => Панін Олександр Миколайович 

Браво!!! 

 02.11.2018 09:22  Каранда Галина => © 

чудово 

 02.11.2018 00:08  Панін Олександр Мико... => © 

Золи у житі повноціннім
немає,
Хай срібло торкнеться
коли-небуть скронь,
А ватра дитинства,
вона не згорає,
Вона переходить
у юний вогонь. 

Публікації автора Добродій Ольга Іванівна

Літературні авторські твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя тощо