23.11.2018 22:15
Без обмежень
42 views
Rating 5 | 2 users
 © Суворий

Липень 1934: Київ сьогодні

Італійська преса за матеріалами газети "Свобода"

Ми в Києві, що колись звався святим містом, українським Єрусалимом. Сьогодні не світить світло, яке колись світило з хреста велитенської статуї святого Володимира, вказувало дорогу морякам, які плавали кораблями по Дніпру.

Переходимо старим містом, де колись збиралися сотні тисяч прочан. Тут ознайомлюємося з двома руїнами, які залишилися жити в большевицькому заколоті. Залишилися жити, однак без якої-небудь надії, що поліпшать свою гірку долю.

Один був колись генералом, другий князем Все втратили крім достойної постави. Генерал любив мистецтво, зібрав за свої гроші музей образів, дереворитів, старовинних книжок, порцеляни й тисячу інших цінних предметів. Нараз революція відібрала йому все та зробила його слугою з господаря.

Сьогодні музей вже не його власність. Щастя ще, що може бути його прислугою. Він неспокійний, коли хто-небудь згадує йому минуле. Коли часом хто назве його генералом, нахмурить чоло, заперечить головою та відповідає: Я вже ніщо! Князь зовсім інший чоловік. Вперше побачили ми його в соборі Вознесіння, де він був нам провідником. Говорив по французьки. Ми зрозуміли, що він з радістю хотів би говорити щиро. Та видно було, що боїться. Його мовчанка говорила дуже багато, його рухи теж саме. І його одяг відзеркалював життєву нужду. Треба було бачити його черевики та подертий капелюх (одинокий капелюх, який ми бачили в усьому СРСР).

Певно був і голодний. Коли ми попросили його до перекусу в готелі, лице йому роз`яснилося від вдячності. Та боявся, що можливо не зможе вдовольнити своєї й нашої волі, бо мусив просити дозволу в представника місцевої влади. Всеж пішов.Tого дня, як ми покидали Київ, мали ми при столі дуже любого приятеля.

Коли я оглядав місто, запримітив стільки обідраних і знеможених людей, які сплять і вмирають серед дороги, що годі й повірити. Україна та її столиця терпить недостачу всього. Страшно багато є дезентерії й інших недуг, що є наслідком поганого харчування та голоду. Голод, страшний голод! Я бачив, як розділювали хліб. Мені аж недобре зробилося, як я побачив при цьому дику боротьбу. То була непроглядна черга, що штовхалася ліктями, кричала. Голод у всіх однаковий, та страшно подумати кожному, що нема стільки хлібів, скільки є голодних шлунків.

Не хотів би я ніколи більше бачити таких голодних, бо не хочу бачити, як у них розвиваються звірячі інстинкти. Торгівля в большевії - це лише тінь колишнього добробуту. І в торгівлі бачите нужду та недостачу на кожному кроці.

Ввечері слухав я в театрі слов`янських пісень. Бачив нарід, який і сьогодні має розуміння хоральних пісень. Та в тих піснях відзеркалюється безмежна, велика туга.

Близькі за тематикою матеріали читати в розділі Історія, Про Голодомор

Пропонуємо ознайомитися з наступною публікацією автора «Японська поезія хайку та танка: історія виникнення / Хайку | Суворий». Якщо Ви пропустили, до Вашої уваги попередня публікація «Волинь (Глава IV. Частина 2) / Уривок | Самчук Улас». Ще більше Ви зможете прочитати на персональній сторінці автора Суворий.


Сподобалось? Чудово? Класно? Корисно? Нецікаво та посередньо?



Можливо Вас зацікавить:

Обговорення

Візьміть участь в обговоренні твору

Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 23.11.2018 22:59  Каранда Галина => © 

І це ж уже не 33-й... 

Публікації автора Суворий

Літературні авторські твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя тощо