24.11.2018 19:04
Без обмежень
130 views
Rating 5 | 3 users
 © Надія

Про це не можна забувати

Історична довідка замість передмови


За мінімальними підрахунками, голод в Україні забрав приблизно п’ять мільйонів людей у 1932-1933 роках. Але ця цифра не остаточна Хочу нагадати, а що власне відбулося. «Надзвичайна комісія) з листопаду 1932-го по січень 1933 року реквізувала в українських селян близько 90 мільйонів пудів хліба. В значній мірі за рахунок того, що в українських селах до складу спецбригад, які займалися добуванням зерна, діяли більше 100 тисяч активістів. Вони отримували певний відсоток від награбованого ними зерна

І продуктів. Тим і годувались, а значить, виживали. 19 грудня ЦК ВКП(б) і Раднарком СРСР розглянули питання про хлібозаготовки в Україні. Ситуацію визнали незадовільною і доручили «виправити» її Лазарю Кагановичу і Павлу Постишеву, як «окремо уповноваженим».

Коли були зафіксовані перші смертельні випадки, влада почала зводити «стіну мовчання», перш за все в самому партійно-державному апараті, працівників якого карали навіть за розмови про голод, не кажучи вже про спроби допомогти селянам.

Треба нагадати, що в 1933 році в Україні був зібраний рекордний урожай пшениці.

*****************************************************************

1932-1933 роки. Сумні роки Голодомору…

Намагаючись врятуватись, тисячі селян йшли до міст, де весною ліквідували хлібні карточки і можна було купити хліб. Сільським мешканцям хліб не продавали. Дороги, які вели до міст, були заблоковані, але тисячі селян все ж таки пробирались туди і, не знаходячи порятунку, помирали прямо на вулицях. Намагаючись врятувати дітей від голодної смерті, селяни везли їх в міста і залишали в різних закладах, на вулицях, на вокзалах.

Доведені до відчаю, люди їли жаб, трупи коней, убивали і їли одне одного, викопували мертвих і також з’їдали їх.

В Україні було зареєстровано 10 тисяч судів над людоїдами. Важко в це повірити і уявити собі, але коли людина довго голодує, втрачає розум, стає звіром.

Чуєш, Йване? ...

Чуєш, кличе мама.

Одягнути чистеньку сорочку.

Чорний день.

Така червона пляма?

Озовись, зарубаний синочку...

Кличе світ тебе

За свідка, Йване!

Хоч одне розплющи, синку, очко.

Божевільна мама,

Біль, благання:

„ Подивись, порубаний синочку!”

Стративсь розум.

В ненажернім світі!

Господи, сокира на пеньочку...

І голодні перепухлі діти.

„ Не вмирай, зарубаний синочку!”


На жаль, я не знаю, хто автор цього вірша.

*******************************************************************

Все, що я зараз напишу, було записано зі слів моєї мами, яка пережила дві голодовки: одну в 1932-1933 роках і другу — в 1946-1947 роках, про яку мало згадується. У маминих батьків була дуже велика сім’я. З десяти дітей вижили семеро. Троє померли практично одразу після народження. В 1933 році старшій доньці виповнилося 23 роки. Вона жила тоді з чоловіком на Донбасі. Сину Вані було 22 роки, доньці Шурі — 19, моїй мамі — 14, сину Володі — 10, доньці Ніні — 5, сину Міті — 1 рік.

Коли почався голод, люди копали на городах мерзлу картоплю, з жолудів мололи борошно і пекли з нього коржі. Я дуже добре пам’ятаю ручну мельничку, яка збереглась у нас з тих страшних часів. Вона складалася з барабана, оббитого залізом з отворами, як у тертки. На барабан прилаштовували металевий чохол. У щілину, яка утворилася між барабаном і чохлом, засипали жолуді (пізніше на цій мельничці ми мололи зерно кукурудзи). Під барабаном ставили металеву тарілку з носиком для борошна. Прикріплювали мельничку до лави. Барабан крутили за допомогою ручки, прилаштованої до барабану. Борошно сипалось в тарілку. Ось з такого борошна пекли коржі і їли їх.

Люди їли все, що можна було їсти: кішок, собак, ящірок, мишей, пацюків, птахів, траву, кору дерев. Рятували людей карточки на хліб. Але їх видавали не всім. Колгоспники таких карточок не отримували. Вони завідомо були приречені на голодну смерть. Ну а ті, у кого були такі карточки, їхали з сел, хуторів до Харкова, щоб купити там хліб.

Бабуся Луша, залишивши малих дітей вдома, відправилась в Харків за хлібом. З нею були Шура і моя мама.

Зима. Було дуже холодно. Мама взула батькові чоботи. Увечері зайняли чергу за хлібом біла магазину «Жевержеев и сын» на вулиці Петінській (зараз вулиця Плеханівська, 112). Стояти в черзі треба було всю ніч. Люди зігрівались, як могли. Через деякий час хтось закричав: — Розбігайтеся! Міліція! І дійсно, підійшли міліціонери і великий натовп людей, в якому була і моя мама, повели до відділення міліції №10. Там їх всіх зареєстрували і після цього вранці повели під конвоєм по дорозі з Харкова. Мама почала плакати, благаючи, щоб її відпустили. Та все було марно. Міліціонери з наганами в руках і з собаками на поводках не звертали на неї ніякої уваги. І тільки зустрічні незнайомі жінки умовили їх відпустити дівчину. З ними мама повернулась до Харкова, якраз своєчасно, тому що підійшла її черга. Там вона знайшла маму (мою бабусю) і сестру. Купили вони хліб і повернулись додому.

***

Одного разу я запитала маму, чи були в Малинівці випадки людоїдства. Вона відповіла, що дійсно, такі випадки були. Розповідали, що в однієї жінки варилось в каструлі м’ясо, а зверху плавали… нігтики… Цю жінку забрали…

***

Те, що творили активісти спецбригад по добуванню зерна в селах, не піддається ніякому описанню. Активісти заходили в хати і нахабно забирали навіть те, що варилось на плиті. Їхній жорстокості не було меж. Мій чоловік розповів мені про такий випадок. У його діда Тимофія був племінник-активіст, який прийшов до свого рідного дядька і забрав у нього все, що тільки можна було взяти. Вже і цього племінника немає, а поговір про нього передаеться з покоління в покоління. Скільки років минуло, а родичі не спілкуються з прямими нащадками цього племінника Пантелеймона.

***

Тим, хто намагався допомогти голодаючим, загрожувала розправа аж до самого розстрілу. Але, не зважаючи на такі погрози, люди допомагали їм, як могли. В нашому селищі (Шевченкове) людей, ослаблених від голоду, підбирали на підводи і відвозили в колгосп у Верхню Зорянку. Там їх годували і люди, таким чином, виживали. Померлих хоронили тут же в загальній могилі.



Це не повинно повторитися!



24. 11. 2018 рік

Картинка з інтернету

Смт Шевченкове 24. 11. 2018 рік



Близькі за тематикою матеріали читати в розділі Бувальщина, Бульварщина, Про Голодомор, Для дорослих, Про життя

Пропонуємо ознайомитися з наступною публікацією автора «У нашому саду вже спіють вишні / Вірш | Надія». Якщо Ви пропустили, до Вашої уваги попередня публікація «Війна скінчиться / Вірш | Надія». Ще більше Ви зможете прочитати на персональній сторінці автора Надія.


Сподобалось? Чудово? Класно? Корисно? Нецікаво та посередньо?



Можливо Вас зацікавить:

Обговорення

Візьміть участь в обговоренні твору

Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 26.11.2018 10:44  © ... => Зав`ялова Валентина 

Як правильно Ви, пані Валентино, написали. Саме "пробратися до Харкова". Тому що стояли спеціальні міліцейські кордони, які не пускали селян до Харкова. Тобто, всі зусилля тодішньої влади були спрямовані на те, щоб селяни не вижили, вони повинні були померти. Не знаю, що може бути страшнішим. Вражає цинізм... 

Дякую за коментар і небайдужість до теми Голодомору. 

 26.11.2018 10:39  © ... => Тетяна Ільніцька 

Дякую, пані Тетяно, Ми пам`ятаємо. Це не повинно повторитися.  

 26.11.2018 08:55  Тетяна Ільніцька => © 

Ваша правда, пані Надіє, про це не можна забувати. Ми пам`ятаємо. 

 25.11.2018 18:34  Зав`ялова Валентина => © 

Страшна правда, яку влада замовчувала, але бачили люди. Мій тато (йому у тридцять третьому було дванадцять) розповідав: «Йдеш вранці до школи – а під парканом мрець лежить».
Один з тих, кому пощастило все ж таки пробратися до Харкова… 

 25.11.2018 02:07  Борис Костинський => © 

Дуже важливий матеріал, Надя! Але я вважаю, що просте недопущення повторення Голодомору є вкрай недостатнім заходом. Потрібен масштабний процес над ЛЮДОЖЕРНИЦЬКОЮ комуністичною ідеологією! Процес має бути всесвітнім і більш глибоким, ніж процес над гітлерівщиною у Нюренберзі. Гітлерівська ідеологія, в порівнянні з комуністичною, була в рази менш шкідливою, тому і суд над комунізмом має бути набагато масштабнішим. Тепер в Україні то там, то тут базікають про, мовляв, недоречність занурення в минуле, бо нікого вже в живих нема, а мерців судити гріх! Ні і ні! Якщо не засудити комуністів так, аби це слово стало реальною лайкою, вони зможуть відродитися і знову почати свою злочинну діяльність! Кілок у гріб комунізму! І тільки ТАК!

 25.11.2018 00:09  © ... => КАЛЛИСТРАТ 

Не знаю точно за 1921-1923 годы, а вот за 1946-1947 год знаю точно, что был голод И тоже искусственный. Моя мама вместе с другими женщинами ходила на "менку" в посёлок, в котором я сейчас живу (а это 35 км от нашего дома). Почти как у Эриха Марии Ремарка. Такое вот стечение обстоятельств. И тоже знаю об этом со слов мамы. И не только. Это зафиксировано в краеведческой книге о нашем крае. Есть такой материал и у меня. Поставлю позже.
А в России был голод в связи с неурожаем. Помним всё это. Поднимали всех на помощь голодающему Поволжью и т. д. Но это другое.  

 24.11.2018 23:34  КАЛЛИСТРАТ => © 

В Украине это был единственный голод за последнюю тысячу лет, а вот в России они каждые десять лет случались и раньше, да и теперь не лучше.

У Украины всё будет хорошо! 

 24.11.2018 23:29  © ... => КАЛЛИСТРАТ 

Ця мельничка довго була у нас. Ми також кукурудзу мололи на ній. Мені доводилося не раз крутити отой барабан.
І черги за хлібом пам`ятаю добре. А талони на хліб пам`ятаєте? На продукти харчування увесь час був дефіцит. Подивіться що зараз у магазинах, на ринках. Всього повно, чого забажаєш. Є навіть таке, що його ніколи і в очі не бачив. І някого тобі дефіциту. Були б гроші.
І як оце все можна зрозуміти і пояснити?.

Дякую Вам за коментар.

Хочеться вірити, що все оце жахіття омине наших дітей, онуків, правнуків. Хочеться вірити, що все у нас буде добре.  

 24.11.2018 21:25  КАЛЛИСТРАТ => © 

Да, пани Надия видел я такую мельничку, сохранилась со времён голода. А ещё добавлю про начало шестидесятых, Юрка в космос, а мы в очередь за хлебом и то так, с шести утра и до двух дня и по буханке на трёх человек. Сам выстаивал в таких очередях. И мельничка тогда сгодилась, кукурузу на ней перетирали в муку.
Не приведи господи. 

 24.11.2018 19:52  © ... => Панін Олександр Миколайович 

Дякую, Олександре Миколайовичу. Ця тема нікого не повинна залишати байдужим. Люди повинні пам`ятати про цей жах. Підтримую Ваші слова про єднання народу. Це дуже важливо.
Пам`ятаймо!  

 24.11.2018 19:47  © ... => Каранда Галина 

Вся справа в тому, пані Галино, що селян намагалися не пускати в міста, куди вони приїздили за хлібом. В передмові я написала про це. Адже люди створювали величезні черги. А селяни ПОВИННІ були вмерти!

***Тут я десь побачила ось таке. Активісти помітили, що дехто з селян почувається не так, як останні. Значить, десь щось є. Прийшли і кажуть, що гарно вони виглядають. Мовляв, показуйте, де ви сховали зерно. Тобто, люди повинні були вмерти голодною смертю, а не залишатися живими.

***А дівчинка просто не встигла втекти і потрапила до міліції. Це була справжня облава на людей. Ну, а жінки... Так думаю, або ж знайомі були, або вигляд у мами був такий, що треба було відпустити. Не всі ж були однакові міліціонери. І мама була надто маленька на свої роки... і голодна на додачу. Коли я її слухала... навіть не знаю... боляче все це згадувати.

Це, таки, був Голодомор. Це — геноцид проти власного народу.
Вічна пам`ять загиблим від голоду.
Дякую Вам за небайдужість. 

 24.11.2018 19:30  Панін Олександр Мико... => © 

Надзвичайно потрібна публікація!

Найжахливіше,
що затяті поплічники катів
знаходяться серед
жертв.

Найголовніша чеснота -
Пам`ятати!
Вічна скорбота
І головна чеснота -
До майбуття проходи.

Мета - народ єднати!

Найголовніша чеснота -
Пам`ятати! 

 24.11.2018 19:22  Каранда Галина => © 

Жахливо...
Не зовсім зрозуміла про міліцію: за що заарештували і чому відпустили дівчину, причому мати й сестра далі задишилися стояти в черзі....
Не повинно повторитися.
Але зараз я вже розумію, що в нашому перекрученому світі повторитися може все, що завгодно, і коли завгодно...
Вічна пам`ять тим, хто не вижив... 

Публікації автора Надія

Літературні авторські твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя тощо