Весняна мить
Вона як всі була колись малою
Яка співала чудної веснянки.
Завжди любила сни ті кольорові,
Що навівались золотим серпанком.
Та з кожним днем дівча перемінялось -
сповняли очі думи загадкові.
Вуста вже обережніше сміялись,
А голос дав упевненості мові.
Весна-затійниця на неї не скупилась,
Обдарувала нотами гармонії й краси.
І ось вона сльозами щастя вмилась,
Бо покохала юнака, гадавши навіки.
Натхненням й мрією він був для неї,
Заграли струни мовою душі.
Але прийнявши жовтії лілеї
Любов зов’яла в довгій тишині.
03.2011
