06.12.2018 12:17
Без обмежень
22 views
Rating 0 | 0 users
 © Українка Леся

Блакитна троянда

Дія 4

Хата, які звичайно бувають на російських курортах, як, наприклад, в Ялті; окрім звичайної дачної постанови, на авансцені зліва стоїть chaise longue, ліжка немає; хата, як видно, не спальня, а ніби салон. Праворуч двері в кімнату Люби, на середній стіні двері до виходу, ліворуч теж двері, але вони не одчиняються.


Вихід 1


Олімпіада Іванівна сама, стоїть біля правих дверей, притулившись до одвірка, немов прислухається до розмови, що за дверима. Чути за дверима тургання стільця, чийсь голос: «Моє шанування» і Любине теж «До побачення, доктор!». Олімпіада Іванівна шпарко відступає від дверей і подається на супротивний кінець хати.


Вихід 2


Олімпіада Іванівна і психіатр. Молодий доктор виходить, за ним зачиняються двері.


Олімпіада Іванівна


(тихо)


Ну, що, доктор?


Психіатр


(теж тихо, взагалі вся розмова ведеться впівголоса)


Нічого особливого, тільки все-таки осторога не вадить!


Олімпіада Іванівна


Як же се, доктор?


Психіатр


Найбільше стерегтися шкідливих впливів, нервових роздражнень, прикростей.


Олімпіада Іванівна


Та де ж од них сховаєшся? Любочка така чутлива! Правда, тепер вона тихіша, спокійніша стала, ніж давніше. Отак тільки часом розплачеться, розсердиться, а потім нічого, знов спокійна.


Психіатр


(до себе)


Ну, сей спокій…


Олімпіада Іванівна


Що ви кажете?


Психіатр


Нічого. Я хтів сказати, що невеличкі розривки теж були б корисні. (Усміхається.) Ми не коруємо нудотою.


Олімпіада Іванівна


Та аби вона хтіла, я їй не буду перечити. Коли вона все каже, що втомлена, нічого не хоче. А сьогодні я оце вас попросила прийти, щось на голову скаржилась, так каже…


Психіатр


Знаю, вона мені казала…


(Задумавсь.)


Ви кажете, рік минув?


Олімпіада Іванівна


Так.


Психіатр


Ви казали, що се у неї недовго було?


Олімпіада Іванівна


Так, з місяць, і минуло одразу, як рукою зняло.


Психіатр


І рецидивів не було?


Олімпіада Іванівна


Як-то?


Психіатр


Часом буває… вертається… періодично…


Олімпіада Іванівна


О, що ви, не дай господи!


Психіатр


Що ж, знаєте, обачність ніколи не вадить; ми, лікарі, завжди приймаємо на увагу навіть найгірші можливості.


Олімпіада Іванівна


Що ж треба робити?


Психіатр


Поки що все те саме, як я сказав, якщо безсоння і біль голова не уступить перед бромом, тоді попробуєм морфій…


Вихід 3


Олімпіада Іванівна, психіатр і Любов (на останні слова входить, кидає підозріваючий погляд на тітку і доктора). При її вході вони починають голосно говорити.


Психіатр


(до тітки говорить, відступаючи до дверей)


Так ви наглянете, щоб ваша небога брала купелі регулярно і щоб увечері пізно не засиджувалась.


Олімпіада Іванівна


Гаразд, я вже догляну, аби тільки слухала.


Психіатр


Певно, не треба читати на ніч. Тоді, сподіваюсь, і безсоння мине. Ну, моє вшанування ще раз. (Кланяється обом паням.)


Люба мовчки вклоняється. Доктор зникає в середніх дверях.


Олімпіада Іванівна


(йому вслід)


Бувайте здорові!


За стіною з-за лівих дверей хтось почина грати гами.


Вихід 4


Олімпіада Іванівна і Любов.


Любов


Ах, сії гами. Тьотю Ліпо! підіть попросіть тую пані, щоб перестала грати, я не можу сього чути.


Олімпіада Іванівна


Але, Любочко, вона вже й так скаржиться, що ми не даєм їй займатись музикою.


Любов


Нехай грає тоді, як мене нема дома.


Олімпіада Іванівна


Ти тепер так рідко виходиш…


Любов


А що ж, я повинна задля неї увесь день на сонці пектись? А втім, нехай тарабанить, що ж, все одно вже.


Олімпіада Іванівна


Ну, ну, не сердься, я піду попрошу її. Повинна ж вона розуміти, що у людини голова болить.


(Виходить.)


Любов


(услід їй)


Приходьте скоріш, я не хочу сама зоставатись.


Незабаром гами утихають.


Вихід 5


Любов одна, потім Надежда Петрівна біля вікна.


Любов


(бере книжку зі стола, сідає в chaise longue, пробує читати, але незабаром безсило опускає руки, і книжка падає додолу. Люба не звертає на те уваги)


Ах, нічого не розумію! дурна стала!


Од вікна чутно голос: «Любов Олександрівно, ви дома?» В вікні з’являється жіноча фігура. Любов встає і подається до вікна.


Любов


Дома, зайдіть, будьте ласкаві, Надеждо Петрівно!


Надежда Петрівна


Ні, Любов Олександрівно, не можу, оце веду своїх малих на пісок! (Гукає, одвернувшись од вікна.) Маню, Вітю, куди ж ви? Пождіть! (До Люби.) Я зайшла, думаю, може, й ви з нами, підтримаєте мені компанію.


Любов


Сьогодні ні, Надеждо Петрівно, ви вже мені вибачте, розкисла щось.


Надежда Петрівна


Ет, пусте! Се від спеки. От візьміть лишень ваші причандалля та, може, якого етюда намалюєте, а я вам почитаю.


Любов


Не йде у мене тепер малювання. Стратила снагу. Не знаю, десь і фарби запропастились.


Надежда Петрівна


Ну, се вже вам гріх так нехтувати свої таланти.


Любов


Які там таланти? У мене їх і зроду не було.


Надежда Петрівна


Годі, годі! Унижение паче гордости! Я вже од вашої тіточки довідалась, що ви співаєте, та такі недобрі, що нам не хочете свій хист показати.


Любов


Тьотя Ліпа згадала торішній сніг. Elles?taient belles les neiges d’antan.


Надежда Петрівна


Ви сьогодні на ліву ногу встали, Любов Олександрівно. Ось ходім, справді.


Любов


Ну, добре, я, може, згодом прийду. Все ж таки переодягтись треба б.


Надежда Петрівна


Так я вас чекатиму біля нашої купальні. Діти, а де ви?


(Одступає від вікна.)


Вихід 6


Любов і Олімпіада Іванівна вертається.


Любов


(бере стілець, ставить його біля chaise longue, а сама сідає в chaise longue)


Сядьте біля мене, тіточко.


Олімпіада Іванівна сідає.


Слухайте, нащо ви кликали доктора?


Олімпіада Іванівна


(збентежено)


Я, Любочко, не кликала його, він сам прийшов, ми зустрілись…


Любов


Ах, тьотю Ліпо, хоч я й дурна тепер, та ще не до кінця, і мене не так легко одурити.


Олімпіада Іванівна


(опустивши очі)


Та хто ж тебе дурить?


Любов


Не соромтесь, я знаю, у вас добрі заміри: блаженна лож… Тільки шкода, користі мало. Я знаю, коли діло до морфію доходить, то вже кепська справа.


Олімпіада Іванівна


То тобі причулося!


Любов


Що причулося? Ну, от і проговорились. Ex, конспіратор з вас!.. Та бог з вами, простіть, нащо я справді мучу вас? Я вам уже й так обридла.


Олімпіада Іванівна


Гріх тобі таке казати.


(Одвертається.)


Любов


(бере її за руку, притягує до себе і цілує)


Ні, тіточко, люба, я жартую!..


Олімпіада Іванівна


Жарти твої…


Любов


Такі ж, як і я сама, – дурні. Ну, годі, не гнівайтесь, я знаю, що ви мене любите. (Цілує їй руку, тітка цілує її в голову. Потім Любов склоняє голову тітці до плеча, та гладить її волосся.) А тільки б краще ви мене не любили, тоді б я могла собі піти…


Олімпіада Іванівна


Куди, Любо?


Любов


Та зовсім геть, із світу.


Олімпіада Іванівна


Не кажи сього…


Любов


(підводить голову і одкидається на спинку крісла)


Як ви думаєте, тьотю Ліпо, для чого люди мусять жити?


Олімпіада Іванівна


Як для чого? Ну, просто для життя.


Любов


А коли життя нема, тоді як?


Олімпіада Іванівна


Як би ж се могло бути? Життя нема тоді, коли людина умре, а поки вона живе…


Любов


О, якби завжди було так! А то часто єсть людина на світі і можна подумати, що вона живе, а в ній вже давно нема життя.


Олімпіада Іванівна


То тільки так здається, Любо.


Любов


Здається…. може, що й здається, але тоді воно, значить, так і єсть.


Олімпіада Іванівна


Як се?


Любов


Наприклад, коли кому здається, що він щасливий, то він, значить, справді щасливий. І я раз була щаслива, така щаслива… Нащо мені перебили се щастя… Ах, що я дурниці говорю? Хіба се можна перебити чи одвернути? Се фатум, се мойра!


(Раптово встає і закриває лице руками.)


Олімпіада Іванівна


Що тобі, Любочко?


Любов


Ах, нічого, я згадала… Коли б ви знали, як мені часом буває сором при спогадах, просто хоч крізь землю провалитись!.. О, невже, невже знов?..


Олімпіада Іванівна


Не думай про се, ну, що там згадувати! Воно собі минуло, ну, й цур йому, тому нещастю!


Любов


Нещастя!.. все нещастя!.. А коли ж буде щастя? Ах, тіточко!.. Ну, годі, я знов вас розстроїла. Не вважайте, се так, голова болить, от і видумую. (Мовчить який час.) Знаєте, що я вас попрошу? Достаньте мені мій альбом з фотографіями. Він там, у скрині.


Олімпіада Іванівна


Що се тобі здумалось?


Любов


Ну, так, я вас прошу!


Олімпіада Іванівна виходить, Люба співа уривками «Posa la mano», обриває, «Ой місяцю» – обриває, махає рукою, прислоняється до вікна.


Вихід 7


Любов і Олімпіада Іванівна входить. Олімпіада Іванівна несе альбом, Люба бере його в руки, але не розкриває.


Любов


Спасибі, тіточко. Ага, я забула вам сказати: тут ще раніше приходила Надежда Петрівна, кликала мене з собою на берег. Приготуйте, будьте ласкаві, мої речі до купелю, то я, може, піду хутко – вже пора.


Олімпіада Іванівна виходить.


Вихід 8


Любов сама.


Любов


(сідає до стола, розкриває альбом, знаходить одну карточку, дивиться на неї якусь хвилину, підперши голову руками, потім витягає фотографію з альбома і читає з другого боку напис тихим голосом і тремтячим.)


«Моїй Беатріче».


(Припадає до стола головою і тихо плаче, витягнувши руку з карточкою вздовж стола.)


За вікном чутно голос Милевського, його самого не видно: «Pardon, madame, дозвольте спитати, чи тут живе m-lle Гощинська?» Жіночий голос відповідає: «Тут, ось її двері». Люба встає швидко, втирає очі, поправляв волосся, подається до дверей одчиняти; на порозі з’являється Милевський.


Вихід 9


Любов і Милевський.


Милевський


Здоровенькі, Любов Олександрівно, ну, насилу знайшов вас на сьому Олімпі!


Любов


Звідки се ви, Сергію Петровичу, наче з неба впали.


Милевський


Та все одно, що з неба, з моря, а воно тепер зовсім як небо – чудове!


Любов сідає біля столу, Милевський теж.


Любов


Значить, недавно приїхали?


Милевський


Сьогодні рано.


Любов


І Саня, звичайно, з вами?


Милевський киває головою, що так.


Чому ж вона сюди не прийшла? Боїться мене?


Милевський


Отакої, бог з вами! Втомилась, море втомило. До того ж, треба було знайти вас.


Любов


А як же ви знайшли? Звідки ви довідались моєї адреси?


Милевський


Зустрівся якось із Крицьким, він мені сказав. Він, здається, був єдиним щасливим, що отримував листи од вас?


Любов


Небагато і він отримував… Ну, що ж, довго ви мене шукали?


Милевський


Довгенько блукати прийшлось би Сані, а сьогодні ще така спека; от вона й послала перше мене на розвідки, на те й чоловіки, щоб жінки не трудились даремне.


Любов


О, то чоловіча роль невдячна, коли так!


Милевський


Ні, чого ж? Якраз лицарська роль, обороняти слабших, служити своїй дамі, зате вона обороняє нас від найнебезпечніших ворогів – від нас самих; вона вносить в наше життя спокій, певність.


Любов


От як? У вас же були теорії не такі старосвітські, більше в стилі moderne.


Милевський


Що ж, Любов Олександрівно, tempora mutantur… не кінчаю, бо се банально. А щодо теорій взагалі, то теорія завжди служить підбрехачем для практики, нічого не доказує і ні до чого не обов’язує.


Любов


Легко жити таким людям на світі, як ви.


Милевський


Ба, я й не скаржусь на долю, nous sommes des bons amis.


Любов


Як я бачу, то, властиво, ви дуже мало змінились від тієї пори, як ми з вами бачились.


Милевський


А чого ж би мав так уже в корінь змінитись? Не так-то вже й довгий час минув.


Любов


Так… се правда… мені все здається, що се так давно було… Ну, що ж там нового у нас за сей час?


Милевський


Та дещо єсть: нове товариство заснувалось, клуб велосипедистів. Зимою у нас був маленький драматичний гурток склався, були спектаклі і не без тріумфів. Запрошували ми до себе Ореста Михайловича, та він не схотів.


Любов


Чому?


Милевський


Не знаю, одмовлявся слабістю; воно правда, що він таки нездоровий був уже й тоді…


Любов


А що ж з ним тепер?


Милевський


Невже він вам нічого не писав?


Любов


Ми не листуємося. (Глянула на Милевського тривожним, нетерплячим поглядом.) А що з ним?


Милевський


Та все нерви… Видно, для нього сей рік дорого обійшовся. Оце був я у нього перед виїздом, застав його зовсім у поганому стані, ходить не може, нейрит, чи нервовий параліч, з серцем нелад.


Любов


(раптово встає, стискає руки, подається на авансцену так, що стає до Милевського плечима)


Що ж кажуть лікарі?


Милевський


Як завжди при нервових хворобах, ні те ні се. Перевтома – се тепер модне слово, і скрізь його тичуть – ну, заборонили писати…


Любов


Заборонили писати! Се варварство, а не корування!


Милевський


Та він, може, й так не писав би, справді він дуже слабий. Та врешті от, може, хутко самі його побачите: лікарі в Крим посилають.


Любов


Я не побачу його.


Милевський


Чому?


Любов мовчить.


Простіть, Любов Олександрівно, я не люблю мішатись до чужих справ, але на правах приятеля скажу: мені здається, ви занадто раптово увірвали нитку.


Любов


Мені нічого більш не зоставалось.


Милевський


Але слід було подумати про те, як се на інших одіб’ється.


Любов


Мене ніхто не просив зостатись, і зі мною їхати теж ніхто не збирався, навпаки, мені здавалось…


Милевський


Як бачте, ви помилились… врешті, простіть мене, се все була фатальна помилка, се одразу можна було бачити. Коли люди хотять поставити себе поза реальною дійсністю.


Любов


Не трудно бути пророком заднім числом…


Милевський


Знов помиляєтесь і на сей раз умисне, я не раз пробував остерігати і вас, і Ореста Михайловича, але стрівав завжди таку різку одсіч…


Любов


Остерігали! Невже ви думаєте, що можна остерегти кого-небудь жартиками та каламбурами? Остерігали? Я за все своє життя ні від кого не чула поважної, щирої, дружньої остороги. А тепер… о, тепер знайдеться багато друзів, що киватимуть головою та примовлятимуть: а ми ж казали!..


Милевський


Ви несправедливі до своїх друзів, Любов Олександрівно. Врешті, се завжди так буває, що людина старається скласти на кого іншого усю свою вину…


Любов


(здержано)


Вину? Хто ж, по-вашому, винен у сій, як ви кажете, фатальній помилці?


Милевський мовчить, тільки дивиться на неї.


Ви мовчите, але я бачу вашу думку. Ми обоє винні, ніхто в світі не винен. О, ви герої! Раді кидати громи з свого м’якого кубельця на тих, кому доля ніякого притулку не дала! Ви мене остерігали? Чом же ви не зняли з мене божевілля? Хіба дорікання помагають? (Іронічно.) О, ви чулий, гуманний приятель! Чому ж ви мене не уб’єте? Боїтесь барви крові? Біле убійство легше, менше одваги потребує! (Гнівно, здійнявши голос). Ідіть від мене краще, не ставайте між нами, нещастя заразливе. Ідіть, ідіть в свій рай, не грайте ролі архангела-карателя! Хваліть бога, що дав вам усі земнії блага, просіть його ласки і надалі. Ідіть, ідіть, вас дружина чекає, ідіть собі!


Милевський


(глянувши на неї)


Ви проганяєте мене? Простіть, я ніяк не сподівався, що ви так приймете…


Любов


(різко махнувши, рукою)


Ах, все одно! Можете вважати мене за божевільну і на тім заспокойтесь!


(Одвертається від нього.)


Милевський


Бувайте здорові, до побачення! Може, згодом застану вас в ліпшому настрою.


(Швидко виходить.)


Вихід 10


Любов і Олімпіада Іванівна вбігає з бокових дверей, кидається до Люби.


Олімпіада Іванівна


Любочко, серце моє, що з тобою, що він тобі сказав?


Любов


(ридаючи у неї на плечі)


Ах, тьотю, які люди подлі, низькі!.. їм же все одно, хоч би я пропала… Мораль показують… Іще після такої звістки!..


Олімпіада Іванівна


Якої, Любочко, якої звістки?


Любов


Він слабий, він гине, через мене…


Олімпіада Іванівна


Хто, хто?


Любов


Ах, він, Орест!


Олімпіада Іванівна


Та, може, сьому неправда!


Любов


Правда. Сей прийшов умисне, щоб подивитись, як видержу роль.


(Спазматично ридає.)


За вікном голос: «Вам письмо!» У вікно хтось кидає листа, він падає додолу.


Олімпіада Іванівна


Годі, годі, не плач, ну, не варт сього той Милевський, ну, цур йому, проклятому, він завжди бреше. Заспокойся, он тобі лист.


Любов


Лист?


(Біжить і здіймає листа, дивиться на конверт, потім шпарко розпечатує.)


Олімпіада Іванівна


Від кого се?… невже?


Любов


Ні, се від Крицького.


(Читає.)


Олімпіада Іванівна


Що він тобі пише?


Любов


А, як завжди, якісь недомовки. (Читає, раптом сміється полуістерично.) І сей туди ж, докоряє! Зрадили, бачите, його надії! Хто ж просив надіятись! Я ж йому писала: поставте наді мною хрест! Чого ж йому ще треба?


(Рве лист і кидає його додолу.)


Олімпіада Іванівна


(бере її за талію)


Любочко, ти б пішла одпочила, у тебе ж голова болить!


Любов


Ви боїтесь?


Олімпіада Іванівна


Бог з тобою, серденько. Я тільки бачу, що вони тебе розстроїли, вибили з нервів. Іди, голубочко, уже і лікарство пора пить, і купатись пора йти, я вже все приготувала.


Любов


(апатично)


Ну, гаразд…


(Виходить у праві двері до своєї хати.)


Олімпіада Іванівна зітхає і хитає головою, збирається і собі йти з хати, але в цю хвилину одчиняються двері, і входить пані Гpуїчева.


Вихід 11


Олімпіада Іванівна, пані Груїчева, потім Любов.


Груїчева


Чи тут живе?..


(Бачить Олімпіаду Іванівну і не кінчає фрази. Якийсь час обидві жінки дивляться одна на одну.)


Олімпіада Іванівна


Маріє Захарівно, ви прийшли…


Груїчева


Мені треба Любов Олександрівну бачити. Вона дома?


Олімпіада Іванівна


(тихо)


Я вас прошу, не тепер, потім, тепер вона не може вийти до вас.


Груїчева


(голосно)


Мені конче треба її бачити. Я не піду звідси, поки не побачу її.


Олімпіада Іванівна


Ради бога…


На порозі правих дверей з’являється Люба, бліда, очі опущені.


Любо, нащо ти? Маріє Захарівно, я вас…


Любов


Чого ви, тьотю Ліпо! Коли Марія Захарівна прийшла до нас в гості, то ми повинні…


Груїчева


Я прийшла до вас не в гості, Любов Олександрівно!..


Любов


Тим більше. Що я повинна зробити для вас?


Олімпіада Іванівна


Любо!..


Груїчева


Я б хтіла без свідків.


Любов


Тьотю Ліпо, вийдіть, зробіть се для мене. (Торкає їй плече, немов віддаляє.) Я мушу, інакше не можна.


Олімпіада Іванівна


Вона її замучить…


(Виходить, опустивши голову.)


Вихід 12


Любов і пані Груїчева.


Любов підходить до пані Груїчевої близько, але руки вони собі не подають.


Груїчева


Я прийшла просити вас…


Любов


Щоб я виїхала звідси? Будьте певні, я се зроблю.


Груїчева


Ви не вгадали. Мій син прислав мене просити вас прийти до нього.


Любов


Прийти до нього? Ні, се неможливо. Я зважила, що ми більше не побачимось… (зміненим голосом) ніколи.


Груїчева


Ніколи, ви зважили? А подумали ви, чого коштує ваша звага Орестові?


Любов


Я думала, багато думала. Мені здавалось, що іншого виходу нема, і мені ніхто не вказував на інший вихід. Мені здавалось, що мій виїзд не дуже зажурив його.


Груїчева


Звідки ж ви се знали? Хіба він вам про се писав?


Любов


Власне, він мені нічого не писав. Я раніш бачила сама; я зрозуміла, що все скінчено. Чого я маю йти тепер?


Груїчева


Щоб потішити його, ну, коли хочете, щоб забавити його просто.


Любов


Потішити його я не можу, а служити забавкою не хочу.


Груїчева


Ах, який холодний, гордий тон! Звести людину з розуму, витягти з неї здоров’я, а потім грати ображену королеву!..


Любов


Маріє Захарівно, ви не знаєте, чого мені коштує сей тон. Ви не маєте права так говорити зі мною!


Груїчева


Права? А яке ви мали право зводити з ума мого сина, одбирати у мене мою дитину?


Любов


Я нікого не зводила з ума, сама тільки сходила.


Груїчева


Я не знаю, хто був гірше божевільний, чи ви під час вашої слабості, чи Орест після.


Любов


Що ж я з того винна? Я навіть не знала нічого.


Груїчева


Що ви винні? Ви можете ще питати? Ви знали все наперед і грали якусь божевільну гру, ставили на карту щастя, життя Орестове. Ви труїли його щодня, щогодини, потім кинули його, отруєного, на моїх руках, а самі пішли собі геть, просто рішили справу! І ви ще смієте питати, що ви з того винні?


Любов


Чого ж я одна винна? Нащо шукати якоїсь вини? Хіба од сього легше? Сам Орест казав…


Груїчева


Що мені до того, що мені до вашої філософії? Моя дитина гине, горить на вогні, я бачу, як він тане день за днем! (Плаче.) О дитино моя, нема ж у мене сина!


Любов


На бога, скажіть мені, що з ним? Я ж нічого не знаю! Я готова збожеволіти од сього всього. Що ж з ним? На бога!


Груїчева


Ах, що з ним?! Серце йому щохвилини може розірватись, сам він без руху, без влади, він мучиться так тяжко… (Знов ридає.) О, коли б у вас було серце, якби ви не були каменем!..


Любов


Але що ж я можу порадити йому, що? Якби можна було його врятувати, а я на все готова…


Груїчева


Ідіть до нього.


Любов


Ви ж самі кажете, що я для нього отрута.


Груїчева


Так, отрута, отрута! Я знаю се і все-таки вимагаю, щоб ви йшли до нього. Адже ж я вприскую йому морфій, коли він мучиться, даю строфант, щоб врятувати його серце хоч на хвилину. Власними руками, силою готова повести вас до нього. У мене вже нема волі, нема сили, я все йому роблю, що він хоче, і знаю, що се його згуба. Він казав, щоб я без вас не верталась! Ідіть до нього, ідіть, благаю вас!


Любов


(хитає головою, що не піде)


Я можу вбити сим… я дала слово… він сам не хтів… не можу.


Груїчева


(падає перед нею на коліна)


Я вас ненавиджу, я вас убити хотіла б, але я все для вас зроблю, тільки ідіть! Ідіть до нього!


Любов простягає до неї руки, хоче здійняти її, вона ловить руки і цілує їх.


Ідіть, коли у вас є серце, він умирає.


Любов


Бог з вами, що ви? Ну, я не знаю, я піду, я не можу, я збожеволію, я піду, зараз піду.


(Одною рукою береться за голову, другою старається підвести Марію Захарівну.)


Олімпіада Іванівна вбігає.


Вихід 13


Ті ж і Олімпіада Іванівна.


Олімпіада Іванівна


(до пані Груїчевої)


Де у вас совість, де у вас серце? Хіба ви не бачите, що ви з нею робите?


Груїчева


(встає, трохи опам’яталась)


Я хочу тільки, щоб вона обіцяла прийти.


Олімпіада Іванівна


Гетьте звідси, а то я закричу пробі!


Любов


(автоматично)


Я прийду, прийду!


Груїчева


Ми живем в отелі «Франція», пам’ятайте. Ми будемо ждати!


(Виходить.)


Вихід 14


Ті ж без пані Груїчевої.


Олімпіада Іванівна тим часом зачиняє двері на гак. Люба опускається додолу, сідає, упирається одною рукою в долівку, другою тре собі лоб і похитується немов машинально.


Олімпіада Іванівна


Любо, ти плачеш, що тобі?


Любов


(убитим голосом)


Я не плачу, я не можу плакати… Що ж мені робити, що робити?..


Завіса

Колодяжне 1896 р.



Близькі за тематикою матеріали читати в розділі П`єса

Пропонуємо ознайомитися з наступною публікацією автора «Блакитна троянда (Дія 5) / П`єса | Українка Леся». Якщо Ви пропустили, до Вашої уваги попередня публікація «Блакитна троянда (Дія 3) / П`єса | Українка Леся». Ще більше Ви зможете прочитати на персональній сторінці автора Леся Українка.


Сподобалось? Чудово? Класно? Корисно? Нецікаво та посередньо?



Можливо Вас зацікавить:

Обговорення

Візьміть участь в обговоренні твору

Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора

Публікації автора Леся Українка

Літературні авторські твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя тощо