07.12.2018 22:31
Без обмежень
10 views
Rating 0 | 0 users
 © Народна творчість

Жартівливі коломийки

Ой смійтеся, дівчаточка, та й ви, молодиш, 

Посіяв я файку жита, а цибух пшениці


На причіпку молотив, у запічку віяв, 

Під припічком наорав, пшениці насіяв.


Ой Іван-подолян ходив з посторонком, 

Вперезався комишем, підпирався ворком.


Тримав став на печі, черпав воду саком, 

Ловив рибу грабельками, стріляв птахи маком.


Як ся став запалив, риби погоріли, 

Попалені щупаки до лісу летіли.


Сидить сова на купині, чіпці виплітає, 

А соловей в сопілочку коломийку фає.


Ой скрипочки із липочки, струни з прядевниці, 

Як заграє коло стола, чути до полиці.


Ой кувала зозулечка, кувала зозулька, 

Нехай собі потанцюють бобик і фасулька.


Ой Юрику молоденький, щось в коморі шкребче, 

Біжи, біжи виганяти — кіт молоко хлебче.


Ой мала я миленького, ой мала я, мала, 

Поставила на ворота, та й ворона вкрала.


Ой мала я хлопця, ой хлопця Андруха, 

Посадила над водою, та й украла муха.


У зеленій полонині паса баран чорний, 

Не такий ти, хлопче, гарний, як дуже говорний.


Роботящий леґінище, нема що казати:

До півночі за дівками, до полудня — спати.


Егей, файна дівка, файна, шкода, що лінива:

Штири днини горшки мокли, а п`ятої мила.


Когут піє, когут піе, а курка кокоче, 

Стара мама блюда миє, бо дочка не хоче.


Є у мене файний леґінь, ім`я йому Митер, 

Лінується до ня прийти один кілометер.


Такий у ня, мамко, любко, що вміє гуляти, 

А не вміє коло плота кілок затесати.


Ой Олена прибілена красно ся вбувала, 

Коровиці не доїла — хвоста ся бояла.


Та чотири легїники сіно обертали, 

Миша в сіні шелеснула — вони повтікали.


Ой скажіте, добрі люди, чим Андрій хворіє:

На роботі — замерзає, коло миски — пріє.


Коломийки заспіваймо, хай почують всюди, 

Най з ледаря і п`яниці посміються люди.


Ой всі коні попутані, лиш один без пута, 

Усі дівки, як ластівки, лиш одна засмута.


Ой що ж тото за зіллячко, що ся не засіє?

Ой що тото за дівчина, що ся не засміє?


Ой дівчино, дівчинонько, яка ти, яка ти, 

За хлопцями заглядаєш, не заметеш хати.


Ой дівчино, дівчинонько, вмієш ся лишити, 

А не вмієш до сорочки рукава пришити.


— Ой ти, білява білявино, чого така біла?

— Бо на мені пудерику до півтора кіла.


Ой пішов я до дівчини — в хаті, як у хаті, 

Подивився на полицю — горшки сорокаті.


Ой ішов я з вечорниць та попід городи, 

Замотався в гарбузи та й наробив шкоди.


Як зачали старі баби кочергами гнати, 

То я мусив ґачі дерти, гарбузи латати.


Утікав я од Параски через перелазки, 

Якась біда ударила по штанах три разки.


А я кричу: — Ґвалту, люди, чого біда хоче? —

А по мені четвертий раз: — Не ходи поночі!


Як ішов я через село, курка мене вздріла, 

Якби не та паличенька, була б мене з`їла.


Закувала зозулиця та й сіла на ґанок, 

Ішов Іван від Марії, загубив топанок.


Я гадала, що то сито, а то обичайка, 

Я гадала, що то хлопець, а то величайка.


Ой скрипочка би не фала, якби не той смичок, 

Не була би жінка бита, якби не язичок.


Та журюся, хлоп молодий, що ми жона схудне:

Доки зварить дещо їсти, то уже полуднє.


Ой нікому так не добре, як мені самому:

Чужі жони їдять сіно, а моя солому.


А я війду на царину та там собі стану —

Одна любка несе книші, а друга — сметану.


А я книші коло душі, а сметану вип`ю —

Одну любку поцілую, а на другу кліпну.


А я дримбу купувала та ходила боса, 

Щоби дримба вигравала коло мого носа.


А я дримбу купувала, шшє боса ходила, 

Доків вийшла з полонини, дримбу загубила.


А я мала леґіників двадцять і чотири, 

Ледве би-х їх не продала, так ми досолили.


Ой маю я срібний перстень, по столу покочу, 

Ой не всіх я хлопців люблю, лиш ся з ними дрочу.


Мене мати породила у сінях на бочці

Та дала ми чорні очі кліпати на хлопців.


Мене мати породила, няньо рубав дрова, 

Та дала ми чорні очі, ще чорніші брови.


Мене мати породила та й коло потоку

Та казала: — Рости, доню, тонка та висока.


Мене мати породила й намастила лоєм, 

Та як вийду на вулицю — ідуть хлопці роєм.


А я пішов на ярмарок на свято Варвари, 

Повернув я та до любки, в неї немиті лави.


Ой лавчини та й немиті, хата неметена, 

А вна сидит на припічку та ще й розплетена.


Алижечки у полиці скисли кисилицев, 

А мисочки попід лавов зацвили муравов.


Ой чия то дівчинонька козацького гербу, 

Вішається на парубків, як коза на вербу.


Шешори, Прокурєва — невеликі гори, 

Наробили в Прокурєві гарбузові дзвони.


У п`ятницю наробили, в суботу наклали, 

А в неділю задзвонили — дзвони повпадали.


А хоть же я невеличка, але я весела, 

Люблять мене легіники на чотири села.

Близькі за тематикою матеріали читати в розділі Коломийка

Пропонуємо ознайомитися з наступною публікацією автора «Лисичка та журавель / Українська народна казка | Народна творчість». Якщо Ви пропустили, до Вашої уваги попередня публікація «Хитрий півень / Українська народна казка | Народна творчість». Ще більше Ви зможете прочитати на персональній сторінці автора Народна творчість.

За матеріалами: "В`язанка коломийок". Пісенник.


Сподобалось? Чудово? Класно? Корисно? Нецікаво та посередньо?



Можливо Вас зацікавить:

Обговорення

Візьміть участь в обговоренні твору

Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора

Публікації автора Народна творчість

Літературні авторські твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя тощо