21.12.2018 19:52
для всіх
205
    
  - | -  
 © Вороний Микола

Інфанта

Інфанта

Різьблю свій сон... От ніби вчора ми

Зійшлись, — і стріча та жива.

На землю тканками прозорими

Лягли осінні дерева.


Акордами проміннострунними

День хвилював і тихо гас.

Над килимами вогнелунними

Венера кинула алмаз.


У завивалі мрійнотканому

Дрімала синя далечинь, —

І от на обрії туманному

Замиготіла ваша тінь.


Дзвінкою чорною сильветою

Вона упала на емаль, 

А поза нею вуалетою

Стелився попелястий жаль.


Ви йшли, як сон, як міф укоханий, 

Що виринає з тьми століть.

Вітали вас — мій дух сполоханий, 

Рум’яне сяйво і блакить.


Бриніли в серці домінантою

Чуття побожної хвали, 

Коли величною інфантою

Ви поуз мене перейшли.


Ви усміхнулись яснозоряно

Холодним полиском очей, —

І я схилився упокорено, 

Діткнутий лезом двох мечей.


Освячений, в солодкій муці я

Був по той бік добра і зла...

А наді мною Революція

В червоній заграві пливла.



1907-1922 рр.

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
Не знайдено або поки відсутні!