Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
25.05.2011 13:49Оповідання
Для дорослих  Для дітей  Про дитинство  Про Бога  
00000
© Левицька Галина

Різдвяні сторінки зі щоденника

Левицька Галина
Опубліковано 25.05.2011 / 4885

Узимку темніє рано. Я сиджу у своїй кімнаті. Напівтемно і затишно. Чутно, як на вулиці, у сусідньому дворі, співають колядники. Певно і до нас зараз зайдуть…А бабуся вже давно примостилася в сінях, чекаючи на співочі вертепи. Я нишком визираю у вікно, щоб розгледіти, як вбрані колядники. О! Вже і в нас співають!!! Бабуся обдаровує колядників цукерками і горіхами. Це я знаю, бо чула, як вона, урочисто і піднесено, говорила сусідкам: «Бога треба славити не за гроші, а від усього серця…"  

Але мені це байдуже. Зараз мене більш усього турбує, що я вчора посварилася з подругами. Ми ліпили сніговика, потім почали будувати фортецю, а потім щось сталося і почалася сварка. Тому я цілий день сиділа вдома, читала книжку і нудилася. От якби була мама!!! Вона завжди допомагала розібратися у всіх моїх складних справах. І вони ставали маленькими і простими, як розлузкані насінинки… 

Але мами немає. Вона померла цієї осені, коли я почала ходити в 4 клас. Я ніколи не забуду букет різнокольорового листя, який я назбирала, йдучи зі школи, і слова татуся: «Донечко, мами немає…» Я притулила свій букет до обличчя і терпкий запах листя змішався з запахом сліз і невимовного болю…  

Говорити з бабусею не хочеться. Вона знов почне казати про Бога, про молитви. Але мені це не цікаво. От казки, фантастичні історії я люблю. Я вмощуюся на ліжку і беруся за книжку. Правда тато не дозволяє мені читати лежачи, але сьогодні його вдома немає. З головою поринаю у світ зимових пригод: чарівний годинник, дівчинка-снігуроньна, сніговими, які оживають, щоб зупинити прихід Нового року… 

Враз брязкає шибка на вікні, так ніби хтось влучив у неї сніжкою! Я підхоплююсь, хутко вдягаюся. Бач, таки прийшли дівчатка! Тихенько відчиняю вхідні двері (т-с-с — бабуся вже спить). Поспішаю забігти з другого боку хати, щоб застукати їх «на гарячому». Сніг рипить і тому ступати нечутно не вдається. Я зазираю за ріг будинку: нікого…Лиш ніби майнув білий силует. Дивно, ні в кого з подружок нема білої куртки. 

Я повертаюсь у двір, перевіряю хвіртку: вона зачинена на гачок. Дивно і трохи лячно. Але додому йти не хочеться. Я йду у садок, вибираю місце між деревами, де добре видно зоряне небо. О! Зорі я дуже люблю! Вони незрівнянні… Вони ваблять до себе так, що хочеться полетіти. Мерехтять, підморгують різноколірними оченятами…Ого!!! Зблиснув метеорит, і ніби так низько та близько. 

А чи то правда, що треба загадувати бажання, яке неодмінно збудеться…Яке ж моє бажання?! 

—Щоб ще побачити маму… 

—Або щоб навчитись літати… 

Я розкидаю руки врізнобіч і починаю крутитися, дивлячись угору. І ніби справді лечу, все вище і вище піднімаючись у зоряну височінь. Холодне морозяне повітря ще сильніше обіймає мене, обпікаючи руки, обличчя, проникаючи під пальтечко, холодними крижинками торкаючись тіла. А небо безкінечно-високе, нема йому ні кінця, ні краю. І зірок незліченно і незміряно… 

Враз мені стає дуже страшно, моторошно і бездонний холод досягає самих глибин мого серця. Я така маленька проти цього Величезного Всесвіту. Дуже малесенька, беззахисна, нікому не потрібна… 

Я перестаю крутитися і враз помічаю, що хтось стоїть неподалік від мене. Страх ще більше стискає моє серце. Єдине бажання — скоріш дременути до хати… 

—Не бійся. Все добре. Я прийшла, бо ти дуже злякалася.—голос спокійний і лагідний. 

—Ти хто?—питаю я, насторожено підходячи ближче і розглядаючи незнайомку. 

Довге білосніжне хвилясте волосся, довга срібляста куртка, високі сріблясті чобітки і тоненький шарфик, ніби витканий зі світла. А очі—усміхнені й чисті. Дивно, що я бачу їх посеред цієї темряви… 

—Я твій ангел. 

—Хто?!!!—моє здивування витісняє усякий страх!  

—Так, я — твій ангел-охоронець. Я прийшла, бо за тебе молиться бабуся. І тобі сьогодні потрібна допомога. 

Безліч запитань закрутилося у голові. А на язик вискочило саме зухвале: 

« А що, якби вона не молилася, то ти б і не прийшла?»  

—Так, я не змогла б прийти до тебе, бо ми, ангели, службові духи для тих, хто наслідує спасіння і знає Слово Боже. 

Дівчинка-ангел зняла свій шарфик і легенько обгорнула мої плечі. 

—Зігрійся, Іринко, — продовжувала вона.—Ти не сумнівайся, бабуся дуже любить тебе і бажає тобі добра. Знаєш, їй також зараз важко, вона не чекала, що мама так рано піде від вас… 

Звідки ти це все знаєш? — знов запитала я.—І як 

мене звати , і про бабусю, і про маму… Сльози 

забриніли на моїх очах. 

—Знаю, бо знаю. Колись Дух Святий пояснить тобі все…  

—Хто?!!! — знов перебиваю я.—Ти говориш незрозумілих слів… 

Іринко, почекай!!!—наполегливо, але лагідно перебиває мене незнайомка.— У мене обмаль часу. Якщо ти згодишся, я покажу тобі Небесне воїнство ангелів, які славлять Божого Сина, що народився у Вефлиємі заради спасіння всього людства, заради твого спасіння… 

Вона бере мене за руку. Її рука ніжна і тепла, як у мами. Я відчуваю, що вже зігрілась. Шарфик тоненький, але теплий. Мені спокійно і добре. Ми йдемо по засніженому саду. Ненароком торкаюсь плечем до гілля і яблунька щедро осипає нас снігом. Враз я бачу серед дерев прозорі сходи, які піднімаються в небо. 

— Ти хочеш піти зі мною?—питає ангел. 

І знов у моїй голові здіймається вихор думок, запитань, сумнівів і страхів, як сніжна холодна завірюха. А відчуваю, ніби розділилася надвоє, бо серце моє тріпоче, бажаючи побачити отой чудесний хор ангелів. Але я починаю верзти якусь нісенітницю: 

—А може ти ніякий не ангел. Може ти інопланетянка і телепат, і читаєш мої думки, і хочеш забрати мене на свій корабель… 

Дівчинка весело сміється.  

—Чим наповнене серце, те й говорять уста. Занадто багато читаєш фантастики. Але хочу тобі сказати, що найбільш суперфантастичної книги ти ще не читала. Це Біблія. 

Я розгублено мовчу. Вона турботливо струшує сніг з мого пальтечка:  

— Тоді пішли додому. Тільки запам’ятай: Бог є!!! Він дуже любить тебе. А шарфик я залишаю тобі на згадку… 

Тихесенько, щоб не розбудити бабусю, я замикаю вхідні двері і навшпиньках йду у свою кімнату. О! Я забула вимкнути настільну лампу біля ліжка. Але й зараз я не збираюсь її вимикати! Бо ще треба трохи оговтатись. Такий дивний вечір… Я ховаю під подушку подарунок і загортаюсь у ковдру. 

—І що це зараз було?—думаю я. 

А в серці ніжно бринить голос ангела: «Бог є. Він дуже любить тебе…» 

— Господи, якщо Ти є, і якщо Ти любиш мене, то покажи мені маму, будь ласка…— вперше в житті молюся я. Більше слів немає. З моїх очей течуть гарячі сльози. Я стомлено притуляюся до подушки. 

 

І враз я знов опиняюся у садку. Сад засніжений, але чомусь дуже тепло. Раптом я розумію, що це не сніг, а просто квітнуть дерева. Радість переповнює моє серце. Я починаю підстрибувати і несподівано… злітаю!!! Я лечу над садком, над подвір’ям, над провулком. Якісь люди йдуть там внизу. «Дивіться, я лечу!!!»—але їм нема ніякого діла до мене. Потім я бачу, що хтось також летить попереду мене. Плаття квітчасте і таке знайоме.  

—Мамо!!!—гукаю я. 

Ще мить і ми — поряд! Вона бере мене за руку і ми летимо разом. Я нічого не питаю. Просто нема ніяких питань. Мама. Політ. Квітучі садки під нами. Височенне голубе небо, наповнене ароматом квітів… Цей політ дуже довгий. Але він враз закінчується. Ми зависаємо в повітрі.  

— Донечко,— говорить мама, це — границя. Далі я полечу сама. До зустрічі! 

Вона обнімає мене і летить далі, ніби великий прекрасний метелик. Скоро вона перетворюється в різнокольорову краплинку і зникає зовсім… Я розгублено дивлюся їй услід. 

Я не хочу розлучатися з нею. Я дуже люблю її. Я пориваюся за нею. Але якась невидима стіна лагідно відштовхує мене назад. І знову я пориваюся за мамою. І знову якась невидима стіна м’яко та лагідно відштовхує мене. Я роблю третю спробу. І невидима стіна знов відштовхує мене, враз заповнюючи моє серце радістю та незрозумілим спокоєм. 

Я повертаюся додому. Я більше не сумую за мамою. Я знову лечу над квітучими садками, вдихаючи аромат квітів, височенного неба і незрозумілої радості… З висоту польоту я бачу свій провулок, садочок, будинок… Я вдома… 

 

Прокидаюсь. Вже ранок. Настільну лампу учора я так і не вимкнула. Книжка, яку я читала, лежить біля ліжка на підлозі. А під подушкою, на жаль, нема ніякого шарфика… 

Але знаю, що Бог є!!! І я пошепки молюся: 

“Небесний Батьку! Прости мене, що я була неслухняна мамі, татові, бабусі. Що я ніколи не казала їм, як я сильно їх люблю, а лиш хотіла, щоб вони любили мене. Допоможи мені стати іншою…” 

Тихенько прочиняються двері і заходить бабуся. У в неї в руках білий прозорий шарфик. 

— Добрий ранок, Іринко! Це тобі різдвяний подарунок! 

— Від ангела-охоронця? — запитую я. 

—Так,— загадково усміхається бабуся… 

 

 

 

P.S. Це оповідання майже автобіографічне. Сон, описаний тут, це мій сон, який справді наснився мені, коли я дуже сумувала за мамою. І моя бабуся, яку я не слухалася, а вона молилася за мене… 

НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
25.05.2011 Проза / Казка
Бажання серця
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
03.12.2016 © Маріанна / Мініатюра
Грудка
01.12.2016 © Маріанна / Мініатюра
Паморозь
30.11.2016 © роман-мтт / Нарис
Інженери всесвітів
29.11.2016 © Маріанна / Казка
Смолоскип
28.11.2016 © Меньшов Олександр / Роман
Світ таємничий, світ наш древній… (Частина 1. Осколки. Історія 2)
Оповідання Про Бога
15.09.2011 © Каранда Галина
Диплом творця (Частина перша)
25.05.2011
Різдвяні сторінки зі щоденника
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: Відсутній
Переглядів: 221  Коментарів:
Тематика: Оповідання, дитинство, Бог, щоденник, Різдво
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
27.11.2016 © Каранда Галина
Підвищення мінімалки - чергове "благо", або "де собака зарита" +34
25.10.2016 © роман-мтт
Укрзалізниця: тарифи - ніщо, романтика - наше все!!! +35
09.10.2016 © роман-мтт
Зомбі-Україна: про альтернативну Україну +84
05.09.2016 © Каранда Галина
Тест: Чи легко Ви орієнтуєтеся на сайті Проба Пера"? +77
ВИБІР ЧИТАЧІВ
04.10.2011 © Марина
26.03.2012 © Піщук Катерина
27.03.2012 © Микола Щасливий
09.12.2010 © Тундра
20.01.2011 © Михайло Трайста
17.04.2013 © Тетяна Белімова
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008-2016
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори.
«Проба Пера» - це культурний простір без ненависті, в якому повага між учасниками найвища та беззаперечна цінність.
©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди