20.01.2019 13:24
лише 18+
146
    
  4 | 4  
 © Юлія Твардовська

Не янгол

Скинула почорнілі крила. Зневажливо відіпхнула ногою до купи невипраного.

Безглуздо. Кого вона дурить? З одягом ще можна було щось вдіяти, але чорне пір`я не відбілювалось давно.

Як і чорні думки, як почорніла згорблена жорстка мова.

*

Вона колись чула про доброго Бога. Люди розповідали. Так багато і натхненно. Казали, що Він не покидає тих, хто вірний. Дарує те, що попросиш.

Казали, що, коли віра твоя міцна, то і ти сильний, милосердний, винятковий.

І вона зміцнювала її, була у лавах тих сміливців, що у наш час усміхаються до всіх. І на злостиве, виплюнуте "та йди ти...", шукає якихось добрих мудрих слів, що миттю обеззброюють розгніваного зухвальця-співбесідника.

Вона була... До тих пір, поки дізналася, що в той час, коли вона, стоячи на колінах, благально з довірою молилася вдома за здоров`я (забігла на кілька хвилин, щоб переодягтися), стіни лікарні розпачливо викрикували, що вже треба за упокій.

Потім був двадцятихвилинний монолог зіпсованої платівки "він не міг - не міг - не міг - не міг - не міг - не міг".

Її холодні занімілі пальці відривали усім медперсоналом від покривала у квіточку, котре тільки вчора принесла. Свіжовипране. Як він любив. Щоб затулити в`їдливий лікарняний запах.

"Де Ти був? Я відбігла на хвильку і залишила його з Тобою". Мертва тиша.

*

Згодом почалися невдалі спроби зібрати себе докупи. Їй не вдалося, бо, як не шукала по вулицях, будинках, шухлядах - кілька частин зникло безвісти.

Були й ті, кому віддавалася в намаганні досягти забуття, опісля навздогін викрикувала "М*дак" і гучно лязгала дверима, ніби це щось могло змінити.

"Ну, як же боляче, як болить".

Знівечена почорніла душа корчилася і власноруч викидала світлі частки, які ще залишилися в недоторканих досі закутках.

*

Він кидався з боку в бік. Було неспокійно. Їй потрібно відпустити. Набрати повні груди повітря і відчути, яке воно п`янке. Їй потрібно жити.

"Боже, зроби щось. Вона припиняє любити. Вона припиняє любити Тебе. Ти просто отак це і залишиш?" Тепла долоня легко лягла зверху на його, спітнілу від хвилювань, яких просто не повинно бути Там.

М`який голос розлився по всьому тілу. Коротка фраза, замість колискової.

"Ще не час".

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 22.01.2019 17:47  © ... => Леонід Пекар 

Все можливо!

 21.01.2019 17:33  Леонід Пекар => © 

"Знівечена почорніла душа корчилася..." - не можу зрозуміти чому "почорніла". Мутація душі, здається, ще не завершена. Хіба що вона "посивіла" - героїня страждає, але лихого не коїть. То на мою думку.

 21.01.2019 09:17  Тетяна Белімова => © 

Коротко й влучно. Зачепили, Юліє.

 20.01.2019 13:44  © ... => Каранда Галина 

Вдячна за Вашу оцінку!

 20.01.2019 13:36  Каранда Галина => © 

Сильно.