Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
25.05.2011 19:42Оповідання
Про весну  Про щастя  Про любов  Про життя  
20100
Без обмежень
© Дарія Китайгородська

БРАТЕ МІЙ, ВОВЧЕ

Сповідь вовчиці

Дарія Китайгородська
Опубліковано 25.05.2011 / 4893

Зранку ллє дощ. Небо у хмарах: до завтра навряд чи виясниться. Але мене це не бентежить. Не турбує і те, що спати доведеться на мокрій землі. Та й подрімати випадає недовго і тільки вдень. Але я не втомилася. Все це дрібниці: схопилася, обтрусилася - і готова бігти далі. Моя шерсть надійно захищає від холоду та вологи, а сильні лапи невтомно наближають мене до мети...

Дивно все це: ще недавно я була звичайною дівчиною, симпатичною, розумною (сподіваюся!), в міру відчайдушною. Звичайно, у мене були свої дівчачі турботи: нормально здати сесію, знайти гроші для поїздки в Крим, звернути на себе увагу знайомого п`ятикурсника. Мені здавалося, що в житті вистачає серйозних проблем, які я вирішую сама. Проте я завжди знала, що у мене є батьки і старший брат. Їхній потужний захист давав мені відчуття впевненості та спокою. Я знала, що з будь-якої, навіть найдурнішої колотнечі мене врятують, захистять, обігріють. А головне - мене люблять і пробачать усі гріхи, серйозні й дрібні.

Усе закінчилося в один жахливий день, коли мій брат вирішив одружитися. Він зустрів ту єдину, з якою був готовий прожити все життя. Весілля обіцяло бути веселим та голосним.

У ту нещасливу суботу майже всі гості та я приїхали до палацу одружень раніше за молодих. Купа народу стояла біля входу, чекаючи тільки батьків та наречених. І до сьогодні це видиво у мене перед очима: ось вони виходять із авто на протилежному боці вулиці, йдуть через перехрестя. Ось поперед них кидається якийсь чоловік у чорному одязі; в руках він тримає гілку, зігнуту в дугу. Людина опиняється на шляху моїх близьких, і вони проходять крізь утворену арку. Стає темно і холодно. Люди навколо нічого не розуміють, вони обговорюють несподіване сонячне затемнення. І ніхто, крім мене, не помітив ні дивного незнайомця, ні його незрозумілого вчинку. Більше своїх рідних я ніколи не бачила, тільки з проклятого перехрестя в різні боки шаснули сірі тіні, схожі на вовків...

Минуло півроку, перш ніж я припинила пошуки зниклих у реальному світі: перестала розпитувати знайомих, звертатися в міліцію та на телебачення. Старенька сусідка порадила піти до віщунки. Я хапалася за будь-яку, найпримарнішу надію, тому й пішла. Саме тоді й повірила, що магія - не вигадка задля красного слівця. Те, що розповіла і показала відьма, переконало мене не тільки в існуванні людської заздрості, жадібності, дурощів та тупості, але і в тому, що сильна людина зможе врятувати своїх близьких, навіть якщо їй доведеться мати справу з раніше невідомим світом ірраціонального.

Відьма, дякувати їй, побачивши мою неабияку рішучість, погодилася допомогти. Ні, не безкорисливо: грошей я їй заплатила доста. Але мені не шкода: вона того варта. Віщунка розповіла, що брата і його кохану, яка так і не встигла стати йому дружиною, прокляв партнер з бізнесу. Не захотів чоловік більше ділитися і вирішив свої проблеми за допомогою магії: були б гроші. Ось і перетворив найнятий чаклун моїх близьких на вовків-перевертнів. І тепер вони поневіряються лісами у звіриній подобі, освоюють вовчий спосіб життя.

Ще відьма розповіла мені, що слід якомога швидше знайти моїх вовків, тому що чим довше вони залишаються у звірячих шкурах, тим менше шансів зняти чари. Знайти ж їх простіше, ставши такою ж, як вони.

І вчора це здійснилося.

На заході сонця я пішла в ліс, дякувати богу, живу на околиці міста. Знайшовши відкриту галявину з самотнім віковим дубом, я роздяглася догола, пов`язала на талії пояс з вовчої шкури і, дочекавшись, коли останній промінь сонця торкнеться землі, почала співуче вимовляти прадавні слова.

І світ тричі перекинувся.

І мої руки й ноги вкрилися шерстю, нігті перетворилися на кігті, збільшилися вуха, зігнувся хребет. Я почула тонкі шерехи мишей під землею і писк зайця за кілометр від галявини.

І кров моя заспівала у передчутті полювання.

Тепер я - вовчиця! У цьому образі мені буде легше відшукати і врятувати моїх рідних.

Не питайте, як я перетворювалася: це небезпечно, важко і боляче. Скажу тільки про одне: якщо в лісі знайдете встромлений в дерево ніж, - не поспішайте його витягати. Ніж чужий, не треба його зачіпати. Це шанс перевертня стати людиною.

А зараз я лежу в кущах біля дороги, уткнувшись носом у торішнє листя, згадую, як все трапилося, й дивуюся: як швидко людина забуває про свою цивілізованість! Перед моїми очима - житлові будинки з людською їжею, гарячою водою, ліжками, телевізорами та іншими благами. Але туди не тягне. Навпаки, мені хочеться мчати весняним лісом, зловити зайця (як у ніч мого перетворення) і насититися гарячою кров`ю і свіжим м`ясом. А потім, виспавшись як слід, заспівати стару мисливську пісню, єдиним слухачем якої стане місяць.

Однак настав час вирушати в дорогу: сонце зайшло, і сутінки приховають мене від цікавих очей. Потрібно перейти шосе і заглибитися в сусідній ліс: інстинкт наполегливо кличе мене туди. Я відчуваю, що там можуть бути мої близькі. Шукаю серед ялин: слабкий дух когось знайомого. Пробираюсь далі за хащі, й запах сильнішає. Попереду - точно вовки. Але от чи мої?

Обережно продираюся через нетрі - і чую загрозливе гарчання. Завмираю, демонструю привітність і неагресивність: я ж на чужій території. З-за куща виходить великий вовк, трохи далі помічаю його подругу. Зрозуміло, у них тут лігво. Адже зараз весна, і у цієї пари незабаром з`явиться потомство. Це не мої вовки. Розходимося мирно - я тут транзитом.

Але дух все-таки знайомий. Я ловлю носом його слабкі струмені й розумію, що мої кровні були тут, причому зовсім недавно – тільки позавчора. Тому попереду у мене - кілометри дороги.

Через півдня зазнайомлююсь з кількома молодими вовками. Вони вітають мене і запрошують разом пополювати. Зовсім ще вовченята, інакше обійшли б стороною: справжні вовки не люблять перевертнів. Гаразд, хлопці, іншим разом.

Хвойні ліси закінчуються, потрапляю в березняк - світло, тиша, море квітів. О, чую людські голоси. Виглядаю з кущів: діти збирають ряст. Дівчинка наближається до моєї схованки, помічає мене, кличе своїх подружок подивитися на гарного песика. Це я песик?! Та у мене навіть хвіст бубликом не закручується! Показала б я тобі песика, але дітей не зачіпаю, обходжу стороною.

Нарешті рідний запах стає настільки сильним, що я розумію: мої близькі поруч, між нами всього кілька сот метрів. З нетерпінням біжу - все швидше й швидше: дуже хочеться їх побачити. Судячи з усього, вони стали табором у симпатичній дубині: тут багато світла і простору. Озираюся навкруги: невже вони мене не бачать? І тут з-за величезного дуба вибігає сива вовчиця, стрибає навколо і починає мене облизувати. Це моя мама! Навіть у звіриній подобі елегантна красуня. З`являються й інші: старий імпозантний вовк, мій тато, за звичкою гарчить на свою нерозумну доцю: навіщо обернулася? як наважилася сама? Однак я знаю, що він радий мене бачити. А ось і братик зі своєю дружинонькою: лісове життя їм на користь - шерсть у обох виблискує, очі світяться захопленням і радістю. Схоже, вони сприймають все, що сталося, як незвичайну пригоду!

Тепер, коли ми всі зібралися, розпочинаємо сімейну раду - як у старі часи. Я пропоную якомога швидше дістатися до знайомої відьми: вона нас навчить, що робити далі. Проте тато впевнений, що треба відшукати того лиходія-чаклуна, і гарненько його злякати, щоб зняв прокляття. Я не зовсім розумію, як ми знайдемо того негідника, однак брат пояснює, що перевертневі завжди відомо, де знаходиться той, хто його перетворив.

Сказано - зроблено. І наша маленька, але дружна зграя прямує назад, до рідного міста. Вовки бігають швидко, а невтомні лапи можуть нести їх довго, тому ми зупиняємося лише поїсти. Полювання перетворюється на захоплююче заняття: ми всі виступаємо в ролі нагоничів, а тато із засідки грає роль Акелли в його кращі роки - виконує стрибок мисливця.

Ось ми й вдома, - якщо так можна назвати місце, де багато людей, машин і висотних будинків. Дрімаючи, чекаємо темряви, щоб пробратися на потрібну нам вулицю. Раптом брат, настовбурчивши вуха, починає нервово крутити головою. Тривожно озирається і його дружина, і мама з татом. Тільки я не розумію, що сталося. І тато, ще більше нервуючи, пояснює, що вони не відчувають чаклуна, який наслав прокляття: неначе помер він.

Я вирішую стати людиною й піти до знайомої віщунки, щоб дізнатися, як діяти далі. Не розповідатиму, як знову здійснювала обряд перетворення - згадувати неприємно. Ще більш неприємна новина чекала мене у відьми: виявилося, що помер могутній чаклун, який, очевидно, і прокляв моїх рідних. Що вдієш, чаклуни теж смертні. І тепер мої рідні ніколи не зможуть повернути собі людську подобу: прокляття стало вічним.

Мені важко і сумно повертатися до дорогих мені істот і відбирати у них останню надію. Але нічого не зміниш: я знову перетворююся на вовчицю і біжу до них, за місто, в лісові хащі...

Дощ нещодавно закінчився, земля пахне свіжістю і зеленню. Мої вовчі вуха сортують звуки, а ніс вбирає знайомі запахи, виокремлюючи п`янкий аромат дичини. Світ прекрасний! Може, я зможу жити двома життями: людини і вовка? Не хочу залишити своїх близьких, і мені подобається те, що я роблю і як себе почуваю зараз. Ніколи ще я не відчувала подібної свободи! Може, живи - поки живеться? А остаточно вирішу потім... колись... якщо захочеться...

НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
08.05.2011 Проза / Оповідання
ШКІЛЬНИЙ ПРИВИД
26.05.2011 Проза / Оповідання
ПРОКЛЯТТЯ
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
03.12.2016 © Маріанна / Мініатюра
Грудка
01.12.2016 © Маріанна / Мініатюра
Паморозь
30.11.2016 © роман-мтт / Нарис
Інженери всесвітів
29.11.2016 © Маріанна / Казка
Смолоскип
28.11.2016 © Меньшов Олександр / Роман
Світ таємничий, світ наш древній… (Частина 1. Осколки. Історія 2)
У п’ятницю, 13-го...
05.05.2011
Нехай залишиться нерозгаданим?
06.05.2011
СИЛА КОХАННЯ
25.05.2011
БРАТЕ МІЙ, ВОВЧЕ
18.08.2011
Не вір очам своїм
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: 4.33 (МАКС. 5) Голосів: 3 (2+0+1+0+0)
Переглядів: 383  Коментарів:
Тематика: Оповідання, життя, весна, вовчиця, любов, сповідь, щастя, брат, вовк
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
27.11.2016 © Каранда Галина
Підвищення мінімалки - чергове "благо", або "де собака зарита" +33
25.10.2016 © роман-мтт
Укрзалізниця: тарифи - ніщо, романтика - наше все!!! +35
09.10.2016 © роман-мтт
Зомбі-Україна: про альтернативну Україну +84
05.09.2016 © Каранда Галина
Тест: Чи легко Ви орієнтуєтеся на сайті Проба Пера"? +77
ВИБІР ЧИТАЧІВ
04.10.2011 © Марина
12.04.2011 © Закохана
29.08.2010 © Віта Демянюк
17.04.2013 © Тетяна Белімова
23.02.2013 © Тетяна Белімова
03.12.2011 © Т.Белімова
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008-2016
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори.
«Проба Пера» - це культурний простір без ненависті, в якому повага між учасниками найвища та беззаперечна цінність.
©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди