Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
26.05.2011 00:00Оповідання
Для дорослих  Про життя і смерть  
40000
Без обмежень
© Дарія Китайгородська

ПРОКЛЯТТЯ

«А ще слід волосся своє та нігті зрізані віддавати огню, щоби чужим людям до рук не потрапили. Недобрі люде можуть частинки ці життя твего вжити на шкоду, змову і чаклунство чинячи...»
Дарія Китайгородська
Опубліковано 26.05.2011 / 4895

...Олена ляснула обкладинкою книги, зіпнулася навшпиньки і з насолодою потяглася: цілий день за письмовим столом - це вам не жарти, все тіло заніміло. І байдуже, що вона в громадському місці: за це з бібліотеки не виганяють, навіть з такої - серйозної та супернаукової. Звісно, краще навчатися вдома, на зручному диванчику, але старовинні фоліанти та монографії з останніми дослідженнями є тільки в цьому величезному сховищі знань і таємниць. Проте час додому, в гуртожиток: сесія - сесією, а без їжі та сну довго не протримаєшся.

Олена здала книги і побігла одягатися. Накинувши кашемірове пончо - єдину пристойну річ зі свого студентського гардеробу, дівчина покрутилася перед дзеркалом, поправляючи зачіску. Довге світле волосся - предмет її гордості - розсипалося на плечах і шикарно виглядало на чорній тканині.

- Дитино, - почувся позаду скрипучий голос, - у тебе гарне волосся. І колір рідкісний: тепер нечасто зустрінеш білявку. Ти ж не фарбована?

Олена обернулася і побачила бабцю, чорну і зморщену, але в капелюшку і з потертим старовинним ридикюлем.

«Просто казковий персонаж! - подумала Олена. - Як зі сторінок підручника з чаклунства зійшла».

- Чого мовчиш, дівочко? Тебе питаю: чи не фарбована? Від народження такий колір маєш? - не відставала бабця.

- Так, - коротко кивнула Олена і побігла до виходу. Дівчина не любила, коли хтось говорив про її волосся: вважала, що можуть позаздрити. А від заздрості до ненависті - один крок. А там і до зурочення недалеко. А бабуся – від її вигляду Олену аж пересмикувало – якраз така, що може…

Вночі Олені приснився сон.

Йде вона, нібито, стежкою через луг. Трава така висока, що в ній можна заховатися. А навколо згущується туман. І Олені стає страшно: їй здається, що в тумані хтось або щось її переслідує. І варто їй зійти з стежки, як трапитися жахливе. Що саме, - Олена не знає, і від цього ще страшніше. Раптом туман розсіюється, і дівчина опиняється перед величезним дзеркалом. Вона підходить ближче і розуміє, що замість довгого волосся на голові у неї коротка рвана стрижка із залисинами. Олена проводить рукою по голові, де-не-де пальцями відчуває голу шкіру і з криком прокидається.

Волосся на місці, але настрій з ранку зіпсовано. Однак нічого не вдієш: у бібліотеку все одно треба. Олена одягнулася і, поснідавши без особливого натхнення, пішла на тролейбусну зупинку. До місця - усього п`ятнадцять хвилин їзди, але дівчині вони здалися нескінченними. Неуважно озираючись у тролейбусі, вона помітила молоду жінку - красиву і модно вдягнену, яка час від часу поглядала у її бік. Олена полюбляла розглядати яскравих людей, і ця пані привернула її увагу. Яскраво-чорне волосся, величезні чорні очі, тонкі білі руки - все це викликало захват і бажання не зводити очей. Так знамениті полотна приковують погляд і залишають спрагле загарбницьке відчуття. Хочеться розчинитися в красі, припинити існування, стати її частиною...

З такими думками і почуттями Олена проїхала свою зупинку: довелося повертатися. І так далеко не райдужний настрій був зіпсований вкрай. Намагаючись зосередитися на черговому екзаменаційному питанні, дівчина просиділа в читальному залі години дві. А потім, усвідомивши марність своїх зусиль, спустилася у бібліотечну кав`ярню.

Прилаштувавшись за вільним столиком, дівчина попивала каву й роздумувала над своїм сном: «Що це могло б означати? Так страшно... якщо вірити тому, що я сьогодні прочитала про віщі сни, заклинання і прокльони, мене чекають неприємності, навіть хвороба. Хтось мене прокляв. Але хто й за що?»

Піднявши голову і глянувши в дзеркало, що висіло за барною стійкою, Олена наткнулася на погляд вчорашньої бабці. Та сиділа за крайнім столиком і спостерігала за дівчиною.

- Та що ж це таке! - скипіла Олена й вистрибнула з-за столу, опинившись біля старої. - Хто ви така і що вам потрібно? Чому мене переслідуєте?

- Тихо, дитинко, не так голосно, - посміхнулася бабця. Олена глянула їй у вічі й зачаровано завмерла: це були чорні очиська ранкової красуні з тролейбуса. Такі очі неможливо не впізнати. - Подобаюся я тобі? - продовжила поважна пані.

- Н-ні, - пробурмотіла здивована Олена, - але ваші очі... У них можна потонути. Милуєшся - і ні про що більше думати не хочеться, жити не хочеться...

- Дякую за добре слово, - кивнула стара. - Мені рідко говорять приємне, а до захоплення взагалі ніколи не доходило. Найчастіше проклинають і бояться.

- Але хто ви така? І чому вас бояться? - допитувалася дівчина.

- Не зрозуміла ще? - здивувалася стара. - Про мене багато пишуть, тільки не завжди правду. Ну, гаразд, сама скоро розберешся. А поки ось що, дівочко, їдь-но ти додому, краще тобі сьогодні ні з ким більше не зустрічатися. Пояснювати нічого не мушу – маєш сама зрозуміти, - закінчила тираду жінка, встала і вийшла з кав`ярні. Олена схопилася й побігла слідом, але пані як крізь землю провалилася.

Промедитувавши над книгою ще з півгодини для заспокоєння совісті, дівчина пішла-таки додому: наука в голову не лізла.

Сівши в тролейбус, Олена проїхала дві зупинки, аж тут відчинилися двері й увійшла вранішня незнайомка. Дівчина знову захоплено зітхнула: бувають же такі красуні! А та, підійшовши зовсім близько, провела рукою в Олени перед очима. Потім пройшла вперед, обернулася, підбадьорливо посміхнулася і вийшла на зупинці. Олену як струмом ударило: в пам`яті спливли позавчорашні події…

Ось вони з однокурсницею намагаються запхатися у переповнений автобус. Їх затиснули між людьми. Ззаду роздратовано пихкає якась товста тітка:

- Забери свої патли, розпустила! Прямо до рота лізуть!

- А ви пельку стулити не пробували? - захихотіла однокурсниця, - дивись, і заважати не будуть! Звичайно, вам з вашими трьома волосинами цієї краси не зрозуміти.

- Тихіше, будь ласка, - благала Олена, - мовчи. Нехай її ... - і замовкла, наткнувшись на ненависний погляд товстухи.

«Дивно виходить, - міркувала Олена дорогою до гуртожитку. - Я тітці слова поганого не сказала, але зненавиділа вона саме мене. І за що?

Позаздрила моєму волоссю, напевно. Маячня якась! Що ж тепер, поголитися, чи що?»

Так і не вирішивши нічого, дівчина трохи почитала, прилягла на ліжко і непомітно для себе заснула. І приснився їй сон.

Нібито йде вона мостом через річку. Береги круті, вода далеко внизу, а міст, хоч і кам`яний, але старий-престарий, здається, зараз розсиплеться. І Олена знає, що це той самий Калиновий міст, перехід між світом реальним і потойбічним.

«Невже я померла? - подумала Олена. - Сумно. Адже я так багато не встигла зробити, побачити і відчути. Але що ж тепер...»

- Ще встигнеш! - почувся мелодійний жіночий голос, і назустріч дівчині вийшла жінка в чорному серпанковому одязі. Та красуня з тролейбуса. - Я - Мора. Іноді люди називають мене Мораною. Але майже завжди - Смертю. Мені не подобається останній варіант. Однак вибираю не я.

- Морана... - прошепотіла Олена. - Ти прекрасна. І твої очі - неземної сили. І пані в бібліотеці - теж ти... Я все зрозуміла. Значить, я й справді померла.

- Коли хтось тобою захоплюється, це завжди приємно, навіть мені, хоч я і не земна жінка. А мною захоплюються дуже рідко. Ти - одна з небагатьох. Можливо, тому ти ще жива. Ти вже здогадалася, що тебе прокляли? Так-так, та мерзенна товстуха. На її одязі залишилася твоя волосина. Вона її знайшла і розірвала на дрібні шматочки. А її злість, ненависть і бажання твоєї смерті були такі потужні, що вийшло повноцінне смертне прокляття. І ось я прийшла за тобою... - розповідала Морана.

- І тепер я буду з тобою? - перебила її Олена.

- Ні, ще не час. Твій захоплений погляд подарував мені кілька приємних миттєвостей. І я вирішила не поспішати. Тому зараз ти повернешся в свій сон, - і Морана почала співати-промовляти слова закляття:

“На Осіянській горі, там стояв колодязь кам’яний; туди йшла дівка кам’яна, кам’яні й відра, кам’яний коромисел. Кам’яна коса, кам’яна вона вся; коли вона відтіля води принесе, тоді з родженої Олени життя вийде, вийде, вийде...”

Олена прокинулася наступного дня з важкою головою, але легким серцем: поганого настрою - як не було. Весело наспівуючи, вона вийшла з гуртожитку: попереду чекав іспит. Сідаючи в тролейбус, дівчина зіштовхнулася з вже знайомою старою пані. Та привітно змахнула рукою, і Олені почулося:

- Ми ще зустрінемось...

НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
25.05.2011 Проза / Оповідання
БРАТЕ МІЙ, ВОВЧЕ
09.06.2011 Проза / Мініатюра
Коли бере сум...
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
08.12.2016 © ГАННА КОНАЗЮК / Мініатюра
Знайомство з сюрреалізмом
07.12.2016 © Титаренко Оксана Олександрівна / Мініатюра
Щастя
07.12.2016 © Маріанна / Мініатюра
Пілігрим
06.12.2016 © Ірина Мельничин / Новела
Ілюзії
05.12.2016 © Наталка Янушевич / Мініатюра
Думав "Чого тобі, жінко?"
У п’ятницю, 13-го...
05.05.2011
Нехай залишиться нерозгаданим?
06.05.2011
СИЛА КОХАННЯ
26.05.2011
ПРОКЛЯТТЯ
18.08.2011
Не вір очам своїм
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: 5 (МАКС. 5) Голосів: 4 (4+0+0+0+0)
Переглядів: 280  Коментарів:
Тематика: Оповідання, прокляття, про життя та смерть
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
06.12.2016 © роман-мтт
Що ви читали з Герберта? Поділіться враженнями. +9
27.11.2016 © Каранда Галина
Підвищення мінімалки - чергове "благо", або "де собака зарита" +54
25.10.2016 © роман-мтт
Укрзалізниця: тарифи - ніщо, романтика - наше все!!! +37
09.10.2016 © роман-мтт
Зомбі-Україна: про альтернативну Україну +88
ВИБІР ЧИТАЧІВ
26.03.2012 © Піщук Катерина
12.04.2011 © Закохана
29.08.2010 © Віта Демянюк
03.12.2011 © Т.Белімова
18.09.2013 © Тетяна Белімова
23.02.2013 © Тетяна Белімова
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008-2016
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори.
«Проба Пера» - це культурний простір без ненависті, в якому повага між учасниками найвища та беззаперечна цінність.
©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди