ЕЛЕГІЯ ДОЩУ
з рубрики / циклу «ЛІРИКА ПРИРОДИ»
Я чула якось серед ночі,
Як плакав дощ невтішно й тихо,
Між хмари заховавши лихо
І повні сліз холодних очі.
Краплинки по дахах стікали,
Несміло в вікна дріботіли,
Немов сказати щось хотіли,
Чи трохи співчуття чекали.
Та люди спали в мить щасливу,
Що дарувала прохолоду,
І не вслухалися в негоду
Й бездонних сліз нестримну зливу.
А на світанку вітер дужий
Прогнав кудись той плач холодний.
Затихло все. Лиш пес голодний
Хлебтав прозорий сум з калюжі…
