Моменти дощу
У моменти дощу я завжди почуваюся зайвим.
Хай сивіють за склом зафарбовані в осінь дахи,
Хтось чекає на сніг, як на відблиск північного сяйва,
А останнє тепло забирають з собою птахи.
Концентровані дні. Поневолене берегом море.
Прохолодно. І Всесвіт навмисно гасив ліхтарі.
Ніч на плечі скидає своє позолочене горе,
Щоб розправити крила і танути тихо вгорі.
Відбиваючи ритми ця злива примушує чути
Як вростає у місто похмуре насіння зими.
Як заповнюють світ, наче келих п`янкої отрути,
Охолоджені душі. Це осінь. Це вітер. Це ми.
