Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
24.06.2011 13:42Повість
Для дорослих  Про життя  Про гумор  Про тварин  Про сучасність  Про казку  
Історія сміттєвого бачка
10000
© Тетяна Чорновіл

Історія сміттєвого бачка

Частина І

Казкові мотиви

“ В одного чоловіка був кіт старий, що вже не здужав і мишей
ловити. От хазяїн його взяв та й вивіз у ліс… Покинув його, а сам поїхав...”
УКРАЇНСЬКІ НАРОДНІ КАЗКИ. Пан Коцький.
Тетяна Чорновіл
Опубліковано 24.06.2011 / 5186

ВІД ПЕРЕПОВІДАЧА
 

 


Мабуть, усі знають цю потішну казочку з хорошим для Пана Коцького кінцем.. Чи ж замислювались ви інколи, що такі "пани" не тільки в казках, а і в реальному світі живуть поряд з нами своїм життям, яке ми не завжди помічаємо, яке ми не завжди прагнемо зрозуміти. І у багатьох випадках хороше закінчення їх майже казкових історій залежить від нас із вами. 

Тож, якщо бажаєте, давайте відвідаємо один із звичайних міських дворів, де було записане спецінтерв’ю з хвостатими мешканцями – цим не завжди шанованим панством. Ходімте, ходімте, не пожалкуєте. Ви зможете дещо з несподіваного боку пізнати такий знайомий вам двір, іншими очима глянути на центр інтелектуального спілкування його мешканців, центр, якщо хочете, харчування – невеличкий майданчик в кутку біля сміттєвих бачків. 

Не завжди можна згадати, звідки взялося у хвостатого пана те чи інше ім`я. Тим більше не знають про це самі коти. Але як надзвичайно важливо володіти іменем! Адже ім`я означає приналежність до даного середовища, окремої території. Були випадки, коли деякі нестабільно-блудливі коти в одному дворі мали одне ім`я, а в іншому – ще одне. Я бачу, дехто не вірить мені, думає, що я брешу. Передчуваючи ваші скептичні настрої, я хочу порадити вам не поспішати розкладати все по поличках з точки зору наукового осмислення. Почитайте краще ці історії, записані з розповідей вусатих мешканців двору. Можливо деякі предмети чи якісь події вони розуміють дещо не так, як звикли ми, їх Хазяйни. Одне тільки можу сказати, що ці розповіді записані майже дослівно, якщо не зважати на незначні недоліки урдо–перекладу. 

 


ПЕРЕДМОВА ВУСАТО-СМУГАСТОГО ПАНСТВА
 

 


Наш двір – дуже хороший! Від шумної Великої-Вулиці його відгороджує довгий багатоповерховий будинок, в якому живе багато різних Хазяйнів. На першому поверсі будинку знаходяться всякі магазини і ще багато чого незрозумілого, і саме по даху цього будинку ми любимо гуляти ночами, милуючись на світанку таким незбагненним сходом Сонця.  

Як тільки ж червоне Сонце вигляне з-за високого дерева, довго роззявляти рота на нього не потрібно, бо можна запізнитися до дверей їдальні дитсадка у другому кінці двору. Адже саме в цей час там вдається поживитися дечим смачненьким . А тоді вже можна поволі минути дитячий садок і подибати стежечкою повз ні для чого не придатний магазин канцтоварів до школи, чи аж до дитячого майданчика з різноманітними гойдалками, гірками та грибками–пісочницями.Та це нам уже точно абсолютно не потрібне. Краще повернутися до рідного двору з таким гарним довгим будинком та поспілкуватися з іншими його мешканцями, спостерігаючи тим часом, хто і що виносить час від часу до сміттєвих бачків. Коли ж Сонце знехотя викотиться на дах і надокучливо засвітить прямо в очі, то завжди можна шмигнути у прохолодну діру просторого підвалу і передрімати до обіду. 

В прибудові до нашого довгого будинку з південного боку розмістилась якась аптека, невеличкий магазинчик, куди Пан Льова вряди–годи заглядав на ковбасні пахощі, та два денно–нічні бари, постійним відвідувачем котрих вважається крутий Пан Бармен. 

Та справжньою окрасою нашого двору по праву є майданчик із сміттєвим бачками. Їх кількість, магічне число сім, говорить про наші достатки та вгодованість. Причому сміттєвий майданчик принадний не тільки для вусато-смугастого панства. Сюди також навідуються Збирачі: 

а)Збирачі пластикових пляшок 

( старезні погано вдягнуті баби); 

б) Збирачі скляних пляшок 

( ділові, але більшість з пом’ятими обличчями . Часто Пан Бармен впізнавав у них клієнтів того чи іншого ”барчука“); 

в) Збирачі макулатури 

( хтозна, навіщо вони те все збирають, та носити їм важко, тому мають візки чи велосипеди ); 

г)Збирачі непотрібу 

( у великі неохайні торбини складають всяку всячину. Переважно Хазяйни жіночої статі з нездоровим блиском в очах. Їжу не беруть); 

д) Збирачі їжі. 

( наші конкуренти. Збирають усе їстівне, бо хочуть їсти). 

Збирачі поспішають до бачків на світанку до приїзду сміттєвої машини. Особливо небезпечні збирачі їжі, бо можуть залишити все панство двору без сніданку і обіду. До деяких ми вже звикли і пізнаємо їх здалеку (див. додаток 1).  

Збирачі приходять з різних боків, знаходять усе, що їм треба в наших бачках і заклопотано поспішають далі. Ми також заклопотані, щоб перед ними, поміж ними і після них хоч чим-небудь поснідати. Бо вони йдуть, а ми залишаємось. Ми тут живемо. Спробуємо згадати Панів, що проживали колись у нашому дворі чи живуть зараз. Почнемо хоч би з того завжди вилизаного чистьохи. 

 

 

ВІРНИЙ ПАН ПОЛОСОЧКА
 

 


Він ні з того, ні з сього став з’являтися у нашому дворі з боку дитячого садочка. Про нього якраз і казали, що він харчується зразу в багатьох "точках" і має декілька імен: 

у дворі за школою – Смугастик; 

у дворі дитсадка – Єнот; 

у нашому дворі – Полосочка. 

Очевидно всі ці імена він отримав за світло–сірий колір, чорні поздовжні смужки на спині та поперечні на хвості. Але це не важливо. Головне, що Пан Полосочка був, як-то кажуть, "собі на умі". 

Ні для кого не секрет, що всі бездомні жителі двора потайки мріють про Хазяїна, а хто його має, дуже цим гордиться і дорожить. Пан Полосочка ж у всіх трьох своїх дворах активно рився в сміттєвих бачках, щоб прохарчуватися, і в той же час умів бути надзвичайно акуратним і ошатним. Тому його не раз запрошували Хазяйни до себе додому. Пан Полосочка запрошення приймав, але на постійне проживання ніколи не погоджувався і, пригостившись досхочу, просився надвір. 

Отакий собі нічий Пан Полосочка. Як з`явився несподівано в нашому дворі, так і дівся десь. Нема його давно. Може й помер . Так уже повелось, що кіт ніколи не помирає у своєму дворі, завжди йде геть. Тож і говориться: " Десь пішов". Таке життя. А може, врешті, знайшов собі хазяїна до душі. Будем надіятись на краще. В дворі ж ім`я Полосочка ще довго буде асоціюватися з акуратністю, доброзичливістю, надзвичайною котячою красою та непідкупною вірністю. Правда, невідомо кому. 

 

 

ПАНІ РЯБА-КІШКА
 

 


Чому ряба? Бо мала чорні й білі латки. Така собі чорно-біла пані. Де вона взялась у дворі, вже ніхто не пам`ятає. Може підкинули якісь Хазяйни. Ні для кого ж не секрет, що кішку рідко хто з Хазяйнів хоче взяти на постійне проживання. Так, бува, візьмуть дітям побавитись, пока кошенятко, а потім і викинуть, та ще й у чужий двір, щоб не втрапила назад. У Пані Рябої-Кішки схожа історія. 

Взагалі то, кішок у нашому дворі проживало небагато. Перед Рябою-Кішкою ще якась жила, ніхто й імені не пам`ятає. А після неї стала Пані Матільда, про котру мова піде трохи згодом. За якоюсь незрозумілою традицією кішка в нашому дворі завжди живе одна. Якщо не рахувати деяких хазяйських, звичайно. Тож перед Пані Рябою–Кішкою жила якась. І в тії, і в цієї було багато кошенят. 

Кошенята завжди безіменні. Пока не знайде постійну територію. Тих кошенят чи хто розбирав, чи самі десь забігали, а Пані Ряба-Кішка кожного року залишалась сама і знову приводила виводок маленьких. Поки якогось року десь не ділась. А з її тодішнього виводку в нашому дворі залишився один... 

 


ПАН МОРСЬКА-СВИНКА ТА ШМАТОК СМАЖЕНОЇ ПЕЧІНКИ
 

 


Цей рідний син Пані Рябої-Кішки, мабуть, залишився в нашому дворі в пам`ять про неї. Був дуже схожий на свою маму, такий же чорно–білий, хіба що білого трішки більше, ніж чорного. А ще він чимось нагадував морську свинку, котру одні з Хазяйнів, бувало, виносили в двір побігати по спориші. Морська свинка була товстенька, і, коли бігла, смішно хвицала задніми ногами. Пан Морська-Свинка також виріс товстим. Мабуть тому, що на відміну від багатьох мешканців двора, був не прийшлий, а народився тут, знав усі дворові звичаї і прекрасно орієнтувався в ситуації. Він підсвідомо знав, коли треба прийти до сміттєвих бачків, щоб знайти вдосталь їжі, і безпомилково відчував, у відрі котрого з Хазяйнів найсмачніші об`їдки. 

Розжирівши на тих об`їдках, Пан Морська-Свинка і не думав шукати собі Хазяїна, йому й так було добре в найріднішому дворі в світі. Та сталося не так, як гадалося. Одному з Хазяйнів на ймення Хмирь (ми також не можем допуття пояснити, відкіля беруться імена в Хазяйнів) наш Пан Морська-Свинка чимось сподобався. Незважаючи на домагання Хмиря, кіт не виявляв ніякого бажання знайомитись з ним ближче, обминав його десятою дорогою. Та Хмирь не здавався. Одного разу він вислідив Пана Морську-Свинку і поманив його до себе додому шматочком смаженої печінки. Нещасний кіт змушений був продатися Хмирю за такі вишукані ласощі. Та й зрозуміло. Хіба може хто-небудь встояти перед смаженою печінкою. Жилось Морській-Свинці в Хмиря взагалі-то непогано. Декілька разів виривався він на майданчик з бачками і розказував, що тієї печінки просто таки об`ївся, а Хазяїн в ньому душі не чає. 

Та несподівано надумав Хмирь переїхати в село і любого серцю Пана Морську-Свинку взяти з собою. Хоч той і хвалився перед хвостатим панством, що він в те село не поїде, і що запросто з того села втече і зразу знайде свій двір, та де там! Село виявилось далеко, аж за Глибокою Річкою, а Пан Морська-Свинка боявся води і не вмів плавати. Так і не бачили ми його більше. Кота, що змушений був проміняти рідний двір на шматок смаженої печінки та нелюбого Хазяїна. 

А якщо хочете знати ще про нелюбих Хазяйнів, то послухайте історію Пана Льови. 

 


ПОДВІЙНЕ ЖИТТЯ ПАНА ЛЬОВИ.
 

 


Коли він з`явився у нашому дворі, то весь час торочив про якусь свою попередню Хазяйку Бабушенцію, про своє ще одне ім`я – Пан Васєнька. За словами Пана Льови, Бабушенція надоїла йому, як гірка редька. Вона любила свого Васєньку своєрідною любов`ю: годувала концентратами, запихала якимись таблетками, по декілька разів на день мила бідному котові лапи. В результаті жив Васєнька у Бабушенції не голодний, не холодний, але дуже замучений. А коли вже випала рідкісна можливість, то зразу ж утік зі своєї домівки і забіг далеко-далеко, аж у наш двір. Так у нас з`явився Пан Льова.  

Як виявилось, Пан Льова будучи Васєнькою у Бабушенції добряче таки розіпхав собі тельбухи тими концентратами, і тепер в своєму новому житті завжди був голоднющим. Цілий день він з шурхотом пірнав у бачкові безодні, від пошуків їжі дуже стомлювався, та наїстись досхочу не міг. Скоро від цього дворового життя з незвички Пан Льова перепався на тріску. Одного разу, правда, удача прошмигнула разом з ним до ближнього гастроному і допомогла поцупити там шмат запашної ковбаси, та з того часу в магазині його зустрічали віником. 

Такого худющого, брудного та нещасного і побачила його якось Тітонька. Ця Тітонька ходила двором кожного дня і на жодного з нас не звертала ніякої уваги, а зачуханого Пана Льову полюбила з першого погляду, взяла до себе додому, помила, нагодувала і залишила в себе жити. От і не вір після цього в чудеса! 

Пан Льова мав право коли захоче ходити в двір і нахвалитися не міг на свою нову Хазяйку, ласкаву та добру Тітоньку. 

І того вечора Пан Льова також повагом вийшов з під`їзду і направився до сміттєвих бачків, де вже зібралась задушевна компанія для обміну новинами та на легкий підвечірок. Раптом із вереском "Васєнька!" до Пана Льови кинулась якась стара. Пізніше, аналізуючи за вечерею цю надзвичайну подію, не кожен з нас міг зрозуміти Пана Льову. Ми дивувалися, чому він не втік від Бабушенції, і, остовпівши, дозволив себе забрати. Тільки дехто наймудріший пояснював, що втекти від Хазяїна, з яким прожив півжиття, неможливо, бо це все одно, що втекти від самого себе. Та це вже котяча філософія. Кому вона потрібна цього теплого літнього вечора, коли з двору кульгає Бабушенція, ласкаво бурмоче щось і гладить тепер уже Пана Васєньку по голові. Пізніше Пана Льову ще довго шукатиме стурбована Тітонька, не підозрюючи, що його не стало назавжди. Така вже доля котяча. І Хазяйська.  

 


ЧИМ СХОЖІ ІСТОРІЇ ПАНА МОРРИ І ПАНА БУБЛИКА
 

 


Хазяйка Бублика не винна, що їй дісталось таке препаскудне ім`я – Варвара-Григоровна. В цьому імені чотири рази гарчала собака, і коли сусіди гукали її у дворі, то все вусате та хвостате панство мимоволі наїжачувалось. Зате Пану Бублику, пухнастому рудому котиську з хвостом чомусь завжди закрученим догори, з його слів, прекрасно жилось у Чотири Рази Собаки. 

Бублик зі своєю Хазяйкою мешкали на одному з верхніх поверхів нашого будинку, тому у двір на прогулянку виходив дуже рідко. Натомість рудий товстун любив подовгу непорушно сидіти у вікні , спостерігаючи за життям двору та мріючи про щось своє котяче. Комусь необізнаному він на перший погляд міг здатися неживою скарбничкою. 

А в той день Чотири Рази Собака якраз випустила Пана Бублика у двір погуляти і ... забула впустити . Ніхто не може достеменно сказати, що ж насправді сталося, тільки ще довго-довго по декілька разів на день нещасний пробирався ”до себе“ на верхній поверх та нявкотів під замкненими дверима. Одного разу двері несподівано відчинились, і якийсь чужий здоровенний Дядяша грубо накричав на розгубленого Пана Бублика. Після того випадку рудий кіт із закрученим догори хвостом зрозумів, що він втратив свою домівку. 

Пана ж Морру до його фатального дня ми взагалі не знали. Наш Пан Бармен, про котрого мова також піде пізніше, сидів саме на даху нашого магазину і бачив, як на Великій Вулиці зупинилась машина, вщент навантажена всякими меблями та речами. Зрозуміло, що Хазяйни переїжджали на нову квартиру. З машини викинули чималий згорток і поїхали далі. Той брудно-попелястий "згорток" і виявився Паном Моррою, великим волохатим котярою з довгим неохайним та тонким хвостом. Пан Бармен люб`язно запросив зляканого Пана Морру до нашого двору. Цій волохатій істоті дуже важко давалась наука двірського життя. 

Підозріваємо, що той клубок нечесаної вовни взагалі від народження був страшенно безтолковим. Він найчастіше "попадав під руку" роздратованому Двірнику, найбільше змокав під дощем, боявся дурних голубів, не говорячи вже про собак. Одного разу навіть затлівся на даху магазину, коли хтось необережно кинув на нього з балкона недокурка. А ще той нездара ніяк не міг уяснити для себе, де ж знаходиться туалет, бо ніде не бачив звичної пластикової коробки. Для риття ж ямок лапами в землі не вистачало здібностей. Хазяйнам врешті-решт обридли ті купки, які залишав Морра то в одному то в другому під‘їзді, і його десь занесли.  

Пан Морра та Пан Бублик жили в нашому дворі в різний час. Кожен пробув тут недовго, та й дівся десь, залишившись хіба що в нашій пам`яті. Чим же схожі їх історії ? Обох покинули. 

 


СОБАЧЕ ЖИТТЯ НАШОГО ДВОРУ
 

 


Ми не будемо тут говорити про те собаче плем`я, що виводить кожного світанку своїх Хазяйнів погуляти, безсоромно розкладає на видних місцях кавалки, обприскує дерева та стовпи, піднявши ногу та всіляко корчить з себе інтелігенцію. 

Поговоримо про тих собак, з котрими нам хоч-не-хоч приходиться спілкуватися та про їхнє ставлення до вусато-смугастого панства. Кажуть, що собаки ненавидять котів. Та не завжди це так. Звичайно, Пані Мале-Щеня без кінця дз’явонить в дворі, забачачи навіть котячого хвоста. Але всі розуміють, що робить це вона не зі зла, а щоб показати свою значимість, тому мало хто з панів звертає на неї увагу. Хіба що Пан Морра. 

Старий Пан Шавка, що ночує у під`їзді навпроти сміттєвих бачків, знімає гавкіт лише тоді, коли вранці довго не відкривають дверей під`їзду, а йому конче треба було вийти по потребі. Звертати увагу на нікчемну дрібноту, за яку він має котів, було б нижче його гідності. 

Пан Шолудивий-Коллі взагалі ніколи не гавкає, коли прибігає відкілясь до наших бачків на обід. Його нечесана голова з довгим тонким носом заглядає до бачка в пошуках ласощів, хвіст у реп`яхах нетерпляче вимахує і труситься. Іншими словами, Пан Шолудивий-Коллі завжди страшенно зайнятий і часу на котів в нього немає. 

Зовсім інша Пані Вівчарка. Та й яка вона Пані. Ця скаженина має Хазяїна по імені Мент. Мент кожного ранку та вечора виводить свою улюблену доглянуту та вичесану Вівчарку на прогулянку. Він кидає палицю і Вівчарка дуже швидко має принести її. Собацюра всі ці вправи виконує з превеликим задоволенням, а коти в цей час ховаються, куди можуть, бо, як тільки Мент бачить котрогось із них, моментально рявкає "ФАС", і дурнувата Вівчарка зі злющим "ГЕВ-ГЕВ" женеться за нещасним. Добре, коли кіт вміє швидко бігати, чи, зорієнтувавшись, встигне видертся на найближче дерево. А от Пан Морра позбувся шматка вовни на спині, не раз був покусаний Пан Тігрюша, а Пан Чортик взагалі забіг з двору світ-за-очі і більше не повернувся. Вівчарка ж повернулася і так же часто гуляє у дворі з Ментом. 

І кожному вусатому пану зрозуміло, що Вівчарка зла і скажена, але ще зліший і скаженіший її Хазяїн, хоч обоє, начебто, й виховані. 

 


ПАН ЖИРІК ТА ЙОГО ТОВАРИШ ПАН ЮРА
 

 

 

Він з‘явився з боку дитячого майданчика, з-за гойдалки. Весь час торочив, що там далі є якісь городи. Пана Жиріка принесли на город у кошику, щоб він погуляв між бадиллям, пока його Хазяйни будуть полоти ( хтозна, що це означає). Мабуть, Пан Жирік дуже загулявся, бо заблукав у бадиллі і вже не міг знайти своїх Хазяйнів. Прибився до нашого двору Пан Жирік дуже змученим, але все одно всі заздрили його вигляду: блискучій короткій болотяно-тигровій шерсті і прекрасному вгодованому стану. Пан Жирік також розумів, що він товстий та красивий, ходив по двору повагом і стріляв в усі боки зеленаво-хитрими очима. Щоб підтримувати таку фігуру в належному стані, не достатньо було дворових недоїдків, тому Пан Жирік правдами й неправдами намагався потрапити до Хазяйнів, де надіявся добряче напхатися. Хитрий кіт заглядав випадковим перехожим у вічі, терся об ноги, мружився, муркотів і мав в своєму арсеналі ще безліч невинних штучок, які дуже часто спрацьовували і важкого Жиріка знову, крекчучи, несли до себе в дім. Правда, ніде Пан Жирік надовго не затримувався, мабуть був винен у цьому його нестримний апетит. 

Одного разу його підібрала якась бідна сім`я, котра і сама не завжди мала що їсти, але Пан Жирік цю свою нову сім`ю чомусь полюбив і пропадав там, навіть коли не було чим поживитися. А коли виходив погуляти, то кидався до бачків, як Шолудивий Коллі. Скоро Пан Жирік перепався і втратив свою величаву осанку. Коротше кажучи, він став худим як дошка, вперто стверджуючи, який він щасливий у своєму новому домі. 

А тут ще Пан Юра... Той дворняга ніколи в своєму житті не був у Хазяйнів і дуже чіплявся до Пана Жиріка, щоб хоч раз узяв його з собою. Після довгих умовлянь мусив Пан Жирік погодитись, і ось вони вже вдвох стоять перед дверима Жирікової нової сім`ї. Хтозна як зрозуміти тих Хазяйнів. Пан Юра був доволі гарним: весь блискуче-чорний з білою манишкою, білими носочками на лапках і з білими-білими вусами. Та Жиріковому сімейству він явно не сподобався. Жиріка впустили, а перед Юрою зачинили двері. Ще декілька разів намагався Пан Юра прорватися за Паном Жиріком у таку бажану квартиру, але кожного разу його вишвиргували геть. 

Треба віддати належне Пану Жиріку, він зробив усе, що міг, для свого товариша. Якось вони знову підійшли до дверей, Жирік нявкнув і відступив, пропускаючи Пана Юру. Хазяйни відкрили двері на голос рідного кота і були вражені, побачивши перед собою не дуже рідного! Пан Юра, користуючись розгубленістю Хазяйнів, шмигнув у двері квартири і забився під диван. Хтозна що спрацювало, але з того дня Жиріковий товариш також став жити в хазяйській квартирі. Такий товариський поступок робив честь Пану Жиріку, і Пан Юра був йому безмежно вдячний. Правда, довго пожити в тих Хазяйнів Юрі не прийшлось. Чи то Скажена Вівчарка погналась за ним, чи ще чого, але кота з манишкою десь не стало. Казав хтось, що бачив його в сусідньому дворі чомусь без хвоста, і називався він Паном Куцим. Тільки це вже історія не нашого сміттєвого бачка. 

___________
Додаток 1. Класифікація збирачів з точки зору хвостатих Панів.
СИНЯ БОМЖИХА – дуже зла, кидає на вусатих панів чим попало, забирає всю
їжу підряд, інколи переходить до категорії збирачів непотрібу та пляшок.
КУЧЕРЯВИЙ БОМЖ – має густі русяві кучері і червоно-синє обличчя, з їжі полюбляє залишки кефіру в пакетах. Зимою ловить голубів сачком на просо, варить їх дурних і їсть, а кісточки приносить нам. Може бути збирачем пляшок.
БОМЖ З КОВІНЬКОЮ – наче й не кульгає, охайний з вигляду, їжею, що знаходить, ділиться з вусатими панами, любить Пана Одноокого.
БОМЖ З СОБАКОЮ – завжди приходить зі своєю собакою і частину їжі віддає їй. Може також збирати різні пляшки, котрі складає в рюкзак за спиною. Іноді приходить з ”кравчучкою“, тоді стає також збирачем макулатури. Його собака котів не займає.
БОМЖ З ДВОМА КОВІНЬКАМИ – низенький, у бідному порваному одязі. Ноги в нього майже не гнуться, тому ходить з двома палицями, котрими, до речі, вправно гребеться в бачках на заздрість вусатому панству. На котів свариться ковіньками, але деколи може трішки чогось вділити, коли сам того не хоче їсти. Приходить кожного дня. Пляшки бере також.
НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
23.06.2011 Поезії / Гумореска
ЦИБУЛЯ
25.06.2011 Поезії / Вірш
Відьомський шабаш
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
11.12.2016 © Маріанна / Мініатюра
Синє, майже чорне
09.12.2016 © Кисиленко Володимир / Новела
Думки
09.12.2016 © Маріанна / Мініатюра
Чорно-біле
09.12.2016 © Олег Корнійчук / Оповідання
Утилізатор
08.12.2016 © ГАННА КОНАЗЮК / Мініатюра
Знайомство з сюрреалізмом
ПРОЗА
08.05.2010
Думки старого годинника
09.04.2011
ПЕРУКАРНЯ
24.06.2011
Історія сміттєвого бачка (Частина І)
25.06.2011
Історія сміттєвого бачка (Частина 2)
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: 5 (МАКС. 5) Голосів: 1 (1+0+0+0+0)
Переглядів: 390  Коментарів: 4
Тематика: Повість, історія сміттєвого бачка, казкові мотиви
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 26.06.2011 11:28  © ... для Сон Блакитного Сонця 

Абсолютно згодна. Важко зважитись на читання чогось довгого, по собі знаю. Берешся виключно з поваги до автора. А тоді... Знайдеш щось цікаве, чи ні... Не так важливо...

 26.06.2011 10:10  Сон Блакитного Сонця 

а я от поки не знайшов часу прочитати.для сучасного темпу життя щось більше віршика вже зайве.як канапку схопив, на ходу зів і все. 

 24.06.2011 16:47  © ... для Тарас Іванів 

Дякую, що найшли час і прочитали. Це чтиво досить своєрідне, і я не здивуюся, як майже не знайде читачів. Про те, як виживають покинуті коти... і люди. Тут, щоб пройнятися всим, треба опуститися до їх рівня. А бомж з двома ковіньками - то Вінідєшка! :)))) У другій частині повісті (про бомжів) описаний з подробицями.Рада, що Вам сподобався :))))

 24.06.2011 15:09  Тарас Іванів 

До моєї душі припав двоковіньковий бомжик...

БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
06.12.2016 © роман-мтт
Що ви читали з Герберта? Поділіться враженнями. +13
27.11.2016 © Каранда Галина
Підвищення мінімалки - чергове "благо", або "де собака зарита" +59
25.10.2016 © роман-мтт
Укрзалізниця: тарифи - ніщо, романтика - наше все!!! +39
09.10.2016 © роман-мтт
Зомбі-Україна: про альтернативну Україну +89
ВИБІР ЧИТАЧІВ
29.08.2010 © Віта Демянюк
17.12.2014 © Микола Васильович СНАГОВСЬКИЙ
03.12.2011 © Т.Белімова
26.03.2012 © Піщук Катерина
27.03.2012 © Микола Щасливий
11.12.2016 © Панін Олександр Миколайович
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008-2016
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори.
«Проба Пера» - це культурний простір без ненависті, в якому повага між учасниками найвища та беззаперечна цінність.
©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди