25.06.2011 00:00
-
360
    
  2 | 3  
 © Наталя Суркова

Як умію...

Ти пробач, що дзвоню все рідше. 

Не з безпам`ятства. Не з байдужості. 

Ти пробач, що немає віршів 

і тендітної в серці музики. 


Ти пробач, що думки сполохані 

не звіряю тобі стривожено. 

Бо по-іншому я закохана. 

На минуле і біль помножена. 


Ти пробач, що у серці скривдженім 

він затримався міцно. Скалкою. 

Тож вимірюю вічність січнями, 

а не так, як годиться, - травнями. 


Як умію. Обійми. Сутінки. 

Поцілунки гіркі. Без ніжності. 

Не грішу без причини бурями... 

Та й веселок у ніч не кидаю... 


Ти пробач за душі спустошення. 

І за темну мою молитву... 

це в мені надто мало Божого. 

А в тобі забагато світла. 


Ти пробач... Краще так... Без вивертів... 

Вже частинка душі померла... 

Як приймаєш - рятуй обіймами... 

Ні - жени. Відштовхни у пекло... 

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 25.06.2011 14:22  © ... 

Дякую, Тетяно!

 25.06.2011 10:24  Тетяна Чорновіл => © 

Гарно і сумно...