Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
26.06.2011 16:57Оповідання
Для дорослих  Про минуле  Про кохання  Про життя  
41000
© Дарія Китайгородська

Тринадцяті двері

Дарія Китайгородська
Опубліковано 26.06.2011 / 5224

Все-таки, наш університетський гуртожиток - благословенне місце: тут, навіть не маючи ні копійки грошей, завжди можна розраховувати на нічліг і тарілку супу. Не бозна-що, але, погодьтеся, є маса людей, які про це навіть не мріють. 

Однак цієї весни наш маленький студентський рай перетворився на холодне і темне місце. Ні-ні, ніякої містики: просто відключили опалення, а крім того, перегорів Центральний Енергокабель чи як там він ще називається, - і тепер частина кімнат залишилася без світла. 

Я ж потрапила до гурту щасливців, чиє житло залишилося з освітленням. Проте моє «щастя» відносне: сусіди знизу слізно попрохали мене кинути їм через вікно подовжувач, щоб увімкнути хоча б настільну лампу. І тепер у моїй кімнаті арктичний холод: вікно не зачиняється, і я сиджу під двома ковдрами. 

Номер моєї кімнати - три, знаходиться вона на п`ятому поверсі, у першому блоці, отже, повне число - 513. Моя подруга стверджує, що з таким номером очікувати від життя чогось світлого й приємного не варто. Але я не сумую: у всякому разі, в моїй кімнаті хоча б світло є, на відміну від інших. І взагалі, вже пізно, тому зараз я вимкну подовжувач, зачиню вікно і знеструмлю сусідів - спати пора. 

Не встигла я вчинити так, як замислила, як через кілька хвилин почувся наполегливий стукіт у мої двері. 

-- Хто там? Я вже сплю, -- сердито відгукуюсь я. 

-- Зайчику, та це я, -- звучить за дверима голос нашого Гуртожитника. 

Не знаєте, хто це такий? Усе просто: є домовик, лісовик, нещодавно навіть вагонника придумали. А у нашому гуртожитку - гуртожитник. Це така істота, яка не мислить свого життя без гуртожитку. Як правило, це студент, якого відрахували за гріхи, або, можливо, й такий, що вже закінчив університет, але не має де жити. Найчастіше все-таки ця істота належить до категорії вічних студіозусів. Примітна особливість теперішнього гуртожитника - звичка всіх називати зайцями. Його прізвище - Зюбрицький, ім`я - Вітько, вчиться він в університеті вже років сім і зараз нібито закінчив четвертий курс. Усі називають його Гуртожитником. 

- І чого ти хочеш? - не встаючи з ліжка, запитала я. 

- Ти навіщо світло вимкнула? У Гальки тепер зовсім темно! - благально пояснює Гуртожитник. 

Галька - моя сусідка знизу. Очевидно, її кімната стала черговим притулком гуртожитників. У мене з Галькою добрі стосунки, хоча я вважаю її трохи галасливою й простакуватою особою. 

Я підходжу до дверей, збираючись впустити Гуртожитника і популярно пояснити йому, куди він має піти зі своїми претензіями з приводу вимкнутого світла. Відкриваю двері - і від подиву трохи не падаю: у коридорі нікого немає! Але я ж чітко чула голос! 

Я виходжу з блоку в загальний коридор, але там теж порожньо. Не міг же Гуртожитник відростити крила й вилетіти у вікно! Знизавши плечима, повертаюся в кімнату і знову вмощуюсь у ліжко. 

Але спокійно заснути мені не судилося: через півгодини знову грюкають у двері. Цього разу я не витрачаю часу на переговори й відчиняю відразу. На порозі стоїть сусідка Галька. 

- Ти куди Вітька поділа? - вимогливо запитала Галька. 

- Та я його навіть не бачила! - обурилася я. - І взагалі, кому він потрібен зі своїми безглуздими фокусами! 

- Як це не бачила? - не повірила Галька. - Він же до тебе пішов - просити, щоб ти світло не вимикала: ми сьогодні на посиденьки зібралися. 

- Так от, не бачила. Зате чула його під своїми дверима. А коли відкрила, його там не було, - роздратовано пояснила я. - Знаєш що, час пізній, я спати хочу, у мене в кімнаті через твій подовжувач собачий холод, а ви з Вітьком влаштовуєте приколи. Все! Я йду спати, - гордо заявляю я і закриваю двері перед самим Гальчиним носом. 

Вранці гуртожиток гудів. Вітько заходив у кожну кімнату й розповідав, як уночі «провалився в просторову діру». Нібито біля порога моєї 513-ї кімнати є «портал, який відкривається у вестибюль сусіднього гуртожитку». Загалом, поки Гуртожитник дійшов зі своєю історією до мого поверху, мені її розповіли разів з двадцять. Потім з`явився і герой власною персоною: 

- Чуєш, зайчику, що зі мною вчора було, - не привітавшись, починає він. - У тебе під кімнатою... 

- Нічого під моєю кімнатою немає, - перебиваю я. - І припини пліткувати. Я скоро з хати не зможу вийти: всі розповідають, в якому страшному місці я живу. 

- Ну, послухай, я ж серйозно! - вигукує Гуртожитник. - Я ж тільки попередити хочу, щоб ти була обережною! 

- Зі мною все гаразд - я не потрапляю в дурнуваті ситуації, не те що дехто, - презирливо пирхаю я. 

- Та які ситуації, ти ж послухай, - продовжує умовляти мене Вітько і я вирішую вислухати його. Знаєте, з занудою іноді легше погодитися, ніж пояснити йому, що ти з ним не згоден. 

Виявляється, вчора Вітько дійсно стояв перед дверима моєї кімнати і намагався мене умовити ввімкнути світло, як раптом у нього потемніло в очах, запаморочилось у голові, він похитнувся, зажмурився, а коли отямився, виявилося, що він стоїть у вестибюлі гуртожитку кібернетиків. Природно, Вітька побачила вахтерка баба Ганя, підняла крик, він почав тікати, вона - за ним... Загалом, добре повеселився. А сьогодні вранці згадав, що йому колись розповідав знайомий студент-фізик: нібито наш гуртожиток побудований в аномальній зоні, й тут завжди трапляються неймовірні історії. Схоже, Вітько потрапив в одну з них. 

Слід погодитися, частка істини в усьому цьому таки була. Знаєте, гуртожиток наш і справді незвичайний. Мало того, що стоїть він практично через дорогу від Голосіївського лісу - місця загадкового і трохи моторошного, будівля зведена у формі хреста й впритул до сусіднього гуртожитку (того, де опинився Вітько), так тут дійсно трапляються дивні, неймовірні, а часом і трагічні історії. Ось, наприклад, легенда про загибель закоханих. 

Жили-були студентка-філолог і студент-кібернетик. Їх кімнати знаходилися в різних гуртожитках, але завдяки хрестоподібній конструкції будівлі з вікна дівчини можна було бачити кімнату хлопця - і навпаки. Вони закохалися один в одного, ходили на побачення і щовечора мріяли про те, як будуть жити разом. Потім закінчилася сесія, і студенти роз`їхалися на канікули. Розпрощалися до осені й наші закохані. А у вересні дівчина приїхала на кілька днів раніше ніж її коханий. І ввечері, сидячи біля відкритого вікна, побачила, як у його кімнаті роздягається якась незнайомка. Що могла подумати нещасна закохана? Звичайно, вона вирішила, що її хлопець тепер з іншою дівчиною, більш того, вони домовилися жити разом. Бідна студентка піднялася на дах нашого дев`ятиповерхового гуртожитку і кинулася звідти вниз, проклинаючи зрадливе кохання. А потім приїхав хлопець: дізнавшись про долю своєї коханої, він повторив її вчинок. І тепер, кажуть, вони разом навіки. У вікні ж дівчина побачила нову господиню кімнати, яку поселив туди комендант гуртожитку, порушивши свою обіцянку залишити житло за хлопцем. 

Час від часу якась особливо вразлива дурепа намагається повторити «подвиг» нещасної закоханої, проте виходить уже не трагедія, а натуральна трагікомедія. Ось, скажімо, Томка з четвертого поверху. Будучи сильно напідпитку, ця панянка вирішила звести рахунки з життям і невірним коханцем, видерлася на перила балкона і плигнула вниз. Але висота виявилася недостатньою, і Тома впала в кущі, добре обдерши фізіономію й зламавши ногу. 

Однак смішки смішками, а дехто клянеться, що бачив в нашому гуртожитку привидів: дівчину і хлопця, які, взявшись за руки, прогулюються коридорами, іноді з`являючись просто зі стіни перед носом у пізніх гуляк. Так чому б тут не бути і «просторовому порталу» чи як там його називає наш черговий гуртожитник? 

У всякому разі, трохи поміркувавши, я дійшла висновку, що не варто відмахуватися від попереджень Вітька і ще раз докладно розпитала його про те, що трапилося. 

Як виявилося, він стояв не просто перед моєю кімнатою, а за крок від неї: у ніші з забитими дверима, куди ми складали поламані й непотрібні меблі (ці двері вели в загальний коридор, однак ними давно ніхто не користувався: вистачало справних, з нормальним замком). Вітько підстрибував з нетерплячки, роблячи то крок вперед, до дверей, то назад, у нішу. І ось у такий момент, коли Гуртожитник зробив крок назад, усе і сталося. 

Відтоді я остерігалася, намагаючись ходити ближче до протилежної стіни. Проте одного вечора, несучи з кухні каструлю зі свіжозвареним супом, я оступилася, захиталася і за інерцією влетіла в нішу, приземлившись на поламаний стілець... 

Отямилася я в лісі. Було темно, холодно і мокро: я стояла по кісточки у воді - за півметра від берега озера. Я була у шовковому халаті з вишитими драконами (в`єтнамський подарунок дядька) і м`яких капцях на босу ногу. В руках залишилася прихватка, якою я тримала каструлю. 

Обережно озирнувшись, спробувала зрозуміти, де я. По всьому виходило - у Голосіївському лісі, поряд з каскадом озер, на Мишоловці. Не буду розповідати, як поверталася назад у гуртожиток - під дощем, у мокрих капцях і халаті на голе тіло. Одне добре: у нас ніколи не було нормальної вахти біля входу, тому, незважаючи на пізній час, я спокійно пройшла в будівлю. І навіть нежитю не схопила. 

А найдивніше у цій історії те, що рівно через тиждень мої сусіди - хлопці з першого курсу, - повертаючись вночі у свою кімнату, знайшли мою каструлю: вона стояла у ніші навпроти моїх дверей, закрита кришкою, з-під якої здіймалася пара із запахом гарячого свіжого супу... 

НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
09.06.2011 Проза / Мініатюра
Коли бере сум...
09.08.2011 Проза / Мініатюра
Курячий бог
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
09.12.2016 © Кисиленко Володимир / Новела
Думки
09.12.2016 © Маріанна / Мініатюра
Чорно-біле
09.12.2016 © Олег Корнійчук / Оповідання
Утилізатор
08.12.2016 © ГАННА КОНАЗЮК / Мініатюра
Знайомство з сюрреалізмом
07.12.2016 © Титаренко Оксана Олександрівна / Мініатюра
Щастя
Оповідання Про життя
19.07.2011 © анджейовська-
Вчасно, головне - вчасно
26.06.2011
Тринадцяті двері
25.05.2011
БРАТЕ МІЙ, ВОВЧЕ
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: 4.8 (МАКС. 5) Голосів: 5 (4+1+0+0+0)
Переглядів: 496  Коментарів: 13
Тематика: Оповідання, тринадцять, про кохання, минуле, життя, тринадцяті двері
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 01.07.2014 16:33  © ... для Панін Олександр Миколайович 

Дякую, пане Олександре:) 

 26.06.2014 13:00  Панін Олександр Мико... для © ... 

Сподобалось, гарне оповідання. 

 27.06.2013 15:04  © ... для Наталка Янушевич 

Дякую:) Теж із задоволенням слідкую за вашою творчістю. Респект:) 

 27.06.2013 14:11  Наталка Янушевич для © ... 

Дуже люблю читати Ваші твори:) 

 26.06.2011 19:16  Сон Блакитного Сонця для Тетяна Чорновіл 

Ні, його звали Пополям...В спортзалі його зачинили а він захотів пі-пі, а в цей час декан йшов по тротуару))))

 26.06.2011 19:12  Тетяна Чорновіл для Сон Блакитного Сонця 

А то не Ви, часом були? :)))). 

 26.06.2011 19:09  © ... 

Ну... ця історія з закоханими студентами сталася не під час мого навчання. Це, так би мовити, наша університетсько-гуртожитська легенда. Із класу міських легенд:) А ось Тома насправді випала з 4-го поверху. Без особилвих наслідків, оскільки була кріпко п`яна:)

 26.06.2011 19:06  © ... для Тетяна Чорновіл 

Насправді суп був з`їдений. Мені повернули чисто вимиту каструлю:) А в оповіданні я залишила страву цілою. щоб було загадковіше:)

 26.06.2011 19:06  Сон Блакитного Сонця 

а коменданта потрібно судити за смерть студентів

 26.06.2011 19:05  Сон Блакитного Сонця 

як я навчався то була одна лише історія: декана хтось оппісяв з 4 поверху(ненавмистно)

 26.06.2011 19:00  Тетяна Чорновіл для © ... 

Дивно, що в гуртожитку суп ніхто не з"їв! :))) Я люблю такі історії. А "Окно в Париж" мій улюблений фільм (один з улюблених) :))))

 26.06.2011 18:05  © ... для Тетяна Чорновіл 

Це майже реальна історія:)

 26.06.2011 17:22  Тетяна Чорновіл для © ... 

Схоже на кадри з фільму "Окно в Париж"! :))))

БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
06.12.2016 © роман-мтт
Що ви читали з Герберта? Поділіться враженнями. +11
27.11.2016 © Каранда Галина
Підвищення мінімалки - чергове "благо", або "де собака зарита" +55
25.10.2016 © роман-мтт
Укрзалізниця: тарифи - ніщо, романтика - наше все!!! +38
09.10.2016 © роман-мтт
Зомбі-Україна: про альтернативну Україну +88
ВИБІР ЧИТАЧІВ
04.10.2011 © Марина
26.03.2012 © Піщук Катерина
12.04.2011 © Закохана
09.12.2010 © Тундра
09.12.2016 © Маріанна
18.09.2013 © Тетяна Белімова
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008-2016
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори.
«Проба Пера» - це культурний простір без ненависті, в якому повага між учасниками найвища та беззаперечна цінність.
©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди