02.07.2011 19:58
638 views
Rating 5 | 4 users
 © Оля Стасюк

Окуляри

Лежать старі, пожовклі окуляри,

І плачуть лінзи, як осінній лист.

Вони живуть без люблячої пари

Старих очей. Старих, як вітру свист.

А що? Вони жили крізь лихоліття.

Самотність, певне, ще один удар.

Вони лиш хочуть, щоби крізь століття

Їм доля принесла останній дар.

Щоб у потоці сонячного пилу

Дитяча ніжна взяла їх рука,

І сміхом щирим лінзи оживила,

І… Хоча б раз, для сміху, одягла.

Тоді старі, пожовклі окуляри

Життя почули б в подихах століть.

А так – лежать в музеї десь: без пари,

Без дотиків, у згадках лихоліть.

Вони ледь дишуть на старих полицях,

І лінзи плачуть в самоті ночей.

Вони живуть лиш згадками про лиця,

Про пару люблячу старих очей.

Близькі за тематикою матеріали читати в розділі Вірш

Пропонуємо ознайомитися з наступною публікацією автора «Вірш - Каганець». Якщо Ви пропустили, до Вашої уваги попередня публікація «Ми пишемо графітами життя». Ще більше Ви зможете прочитати на персональній сторінці автора Оля Стасюк.


Сподобалось? Чудово? Класно? Корисно? Нецікаво та посередньо?



Можливо Вас зацікавить:

Обговорення

Візьміть участь в обговоренні твору

Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 03.07.2013 16:17  Олександр Новіков => © 


хотів ще тоді закинуть. трохи не в тему, але теж про окуляри

 20.11.2011 11:45  © ... 

Вдячна!

 20.11.2011 00:52  Каранда Галина 

цікаво...вірш гарний...мені й в голову не приходило олюднювати окуляри...

Публікації автора Оля Стасюк

Літературні авторські твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя тощо

Сторінка: 1 з 5 | Знайдено: 29
Автор: Оля Стасюк
АВТОРСЬКІ ЗБІРКИ: Історичне;
Сортування за: Дата/час опублікування з спад.;