- Мені треба твоя рука.
Я сховаю своє хвилювання
в жмені вишень. Моє кохання
кров на твоїх губах.
- Ні, то заплакала вишня
не діждавшись твого цілунку.
Повнота пережитого смутку.
Я знов залишаюсь одна.
- А нетронутих жменя вишень
що упали до твоїх ніг?
Біль молитов моїх?
І намистини зречень?
- Порвалася нитка, уже не збереш.
Це було милування мого сновидіння.
Твої вишні, моє прозріння,
ти все рівно далі підеш.
- Не сьогодні. Мені треба твоя рука,
щоб до серця її притулити,
невимовність твою відчути,
у цю мить ти єдина моя.
- А що завтра? Минуться вишні
твоя ерос захоче стверджень,
не закінчиться вічний вечір,
не діждавшись кінця брехні.
- Завтра може іще не настати,
то навіщо сьогодні втрачати?
Щойно народжене розпинати?
Спробуй не думати, спробуй кохати.
- …
Дрогобич, 2011
