Буду я із лісом розмовляти,
Буду я із гаєм шепотіти, –
Хочу таємницю їхню знати,
Щоб природу краще розуміти.
Я піду: зайду в високі трави,
Вмиюся краплинами роси,
Подивлюсь на сонце-східні барви,
І полину мріями туди.
Буду я гулять по небокраю,
І хмаринці в очі зазирну –
Таємниці всі її пізнаю
І свої секрети розкажу.
По веселці перейду до сонця –
Відігрію душу там свою...
І відкрию сонцю я віконця,
Щоб воно ввійшло в долю мою!
Потім я на крила вітру сяду –
Хай він мене в гори віднесе,
Із гори в долину прокладу стежину –
Може людям щастя принесе...
Подорож моя буде недовга,
Мрія перетвориться на сон,
І покине серце вже тривога,
Й горе не торкатиметьсь долонь...
Написано від душі... є кілька місць, де збивається ритм... Можна вдосконалити як на мене.... "не торкатиметьсь" якось важко вимовляється... може краще "не доторкнеться"
Літературний портал "Проба пера" розроблений для сприяння розвитку української культури та мови. На ньому можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літпорталі тільки вірші та проза сучасників.
