Розмова з ніченькою

з рубрики / циклу «Таємнича ніч»

Так місячно і тепло під твоїм крилом.

Як жаль, моя ти нічко, що приходить ранок,

Приходить новий день, і твій серпанок

Чарує вже востаннє.

Спить нива.

Вона така тендітна й чорнобрива,

Така м’яка, щемка й холодно-біла.

О нічко! Ну чому ти посмутніла?

Що сталося? Хіба така біда,

Що прокидається на горах вже вода,

І ліс шумить, і гаснуть зорі,

Ростане місяць, стане тепло в горах?

Втомилася? Вночі ти нас колишеш,

Ледь вітром на пожовклі весни дишеш,

І не дрімаєш, хоч прозора тиша

Спить поряд.

Моя нічко чорноброва,

Чому така ти різнокольорова

В сумних тонах?

І зоряна діброва

Зашелестіла.

Хочеш іти знову?

Гаразд, іди. Лиш засинай тут, поряд.

Не йди до гір, не йди до того моря,

Засни у м’яті.

Тут, під вікном, в м’яті,

Дивися – тут її дуже багато.

Засни, моя ти нічко ніжна, ясна.

Солодких снів на новий день прекрасний.