14.07.2011 12:50
-
374
    
  1 | 1  
 © Сашко Новік

з рубрики / циклу «Задумуючись»

Коли надворі вечоріє,  

й туман над росами пливе,  

встає Шевченко із могили,  

і Кобзаря читати йде.  

І помічає навкруг себе,  

не той вже світ що був колись,  

людей багато повмирало,  

а ті що живі вже спились.  

Багато родиться уродів,  

багато робиться бомжів,  

іде війна проти народів,  

і гинуть всі окрім катів.  

Таке життя у розпач вводить, 

нема добра на світі цім,  

ніхто нічого вже не зробить,  

якби й зробити щось хотів... 

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 04.05.2012 00:26  Каранда Галина => © 

і такий безпросвітний песимізм вкінці... а так же й є...

 14.07.2011 13:50  Суворий => Тетяна Чорновіл 

Вчора знайомився з історією кулемета. То вже неситим оком кидали навкруги імперії, в кого вони були ті кулемети, в кінці 19 - на початку 20 століття і гарбали, гарбали поки не закінчилось, що гарбити. А далі як зчепились між собою. Пів світу трупами завалили. Така вже людська натура країв не бачити... Шевченко це вже чудо не застав.

 14.07.2011 13:05  © ... => Тетяна Чорновіл 

Ну тоді він не здивується

 14.07.2011 13:03  Тетяна Чорновіл => © 


Думаю, Шевченко ще й не на таке надивився... -
Той мурує, той руйнує, 

Той неситим оком 

За край світа зазирає — 

Чи нема країни, 

Щоб загарбать і з собою 

Взять у домовину, 

Той тузами обирає 

Свата в його хаті, 

А той нишком у куточку 

Гострить ніж на брата......