Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
17.07.2011 13:07Оповідання
Для студентів  
00001
© Алекс Ендерс

На грані)

Юнак вийшов із кафе на вулицю та закурив. Із-за рогу вийшов чоловік високого зросту, на вигляд 28-30 років. Він був закутаний в чорний шкіряний плащ, на голові у нього був класичний капелюх з широкими полями. Чоловік був схожий на гангстера, що зійшов з екранів американського кіно 30-х років. На ногах у нього були потерті джинси та старі драні кеди. Чоловік підійшов до юнака і почав розмову: 

- Ти мене не знаєш, але я прошу, вислухай мене. 

- Іди, гуляй мужик, та не знаю я тебе і слухати не хочу. Немає в мене грошей, - різко відмахнувся юнак та пішов далі вулицею. 

 

- Сань, Сань ти йдеш на лабу? 

- Яка лаба, нам же на дві години дня. 

- Так уже ж зараз половина другої, одягайся уже 

- Не, Юрок, скажи, що в мене температура, горло болить чи ще там що-небудь. 

- Ну, дивись мені, у тебе вже 3 хвіст 

- Ладно, давай, даси списать, якщо що? 

- Звичайно, приємних сновидінь. 

- Пішов ти, є цигарка? 

- На тримай, побіг я, уже без п’ятнадцяти, - Юрко помчав 

 

Сашко сів на кухні і закурив. Мимо кухні промчалась Тася. Через секунду вона зазирнула на кухню: 

- О, привіт ти не в універі? – спитала дівчина 

- Як бачиш, а ти чому так рано підскочила, в школу зібралась напевне? – іронічно промямлив Сашко 

- Ну да, пора уже, через тиждень екзамени, а у мене 2 заліка висять. А ти чого, коли в універ збираєшся?  

Тася була на диво жвавою .Вона була і так веселим дівчиськом, але завжди зранку Тася була схожою на людину з діагнозом в’ялотекучої шизофренії.  

- Завтра збираюсь 

- Є цигарка? 

- Не, сам стрельнув. На докури якщо хочеш, а я піду вже 

- Давай, ввечері побачимось 

 

Дорогою до кімнати Сашко згадав свій сон, йому знову снився той чоловік в капелюсі і старих джинсах, він йому снився четвертий раз і четвертий раз хотів щось сказати, але Сашко прокидався в самий останній момент. Студента завжди дратувало, якщо його хтось будив в непідходящий для цього момент. Уже сидячи в кімнаті, він згадав все в деталях, що йому снилось кафе, як він виходить із нього, бачить перед собою величезну будівлю банку, погляд направо із-за рогу, біля зупинки виходить чоловік. Сашко впізнає його уже походкою. 

 

- Я прошу тебе вислухай мене – починає розмову незнайомий чоловік 

- Шо таке? 

- Я хочу тобі щось розповісти… 

- Не тягни часу, якщо хочеш щось розповісти, то говори 

- Я бачу, ти добре навчаєшся – посміхнувся незнайомець 

 

Сашко прокинувся. За його столом сидів сусід Тоха.  

- Я бачу, ти добре навчаєшся, - повторив сусід, - нарешті прокинувся. Ти знову проспав універ? 

- Як бачиш. 

- Про тебе уже третій раз Попов запитував, ти коли взагалі до нього збираєшся? 

Тоха був старанним студентом, ніколи не брав участі в общажних *пиятиках*. Йому не подобалось, коли Сашко зі своїми друзями шумів під дверима, в надії самотушки відкрити їх, завжди бурчав на сусіда. Тоху не любили в компанії і називали ботаном. Навчався він в одній групі з Сашком. Коли дізнались батьки Сашка, що вони обоє живуть в одній кімнаті, Анатолію доручили періодично нагадувати йому про навчання. Сашка особливо дратувало, коли він починав говорити про це. 

- Не хвилюйся, як звичайно як-небудь виповзу – відгороджувався Сашко 

- Попов просив зайти до нього до середи. 

- Нічого, у мене ще п’ять днів в запасі 

 

В кімнату, постукавши, зайшов Іванов. Було видно, що він тільки прокинувся. Лице 

після вчорашнього було трохи запухлим. 

- Пішли покуримо, - кивнув він Сашкові 

- Як голова? 

- Гуде. Зараз би пивка трохи випити 

- Ти пам’ятаєш, що було вчора? 

- Хм, угу 

- А як зайшов до мене і питаєш: *Вона ховається в тебе я знаю. Я зараз її знайду* 

- Да ладно 

- Серйозно. Ти потім заліз до мене в шафу, я тебе насилу звідти витягнув 

- Не пам’ятаю цього. Скільки зараз часу? 

- Охохо, уже двадцять хвилин на сьому 

- Через сорок хвилин кіно. Треба б пива було взять. У тебе є гроші? 

- Да, але чуть-чуть 

- У мене також не густо 

- Юрок сьогодні повинен проставиться, як не як здає останній залік 

В цей час на кухню влетів Юрко з двома пакетами. 

- Все, сесія повністю здана,– він весь сіяв від радощів, - представляєте заходжу до Попова, лабу захищать, дивлюсь повна аудиторія. За столом Попов і Ірка, практикантка. Дивлюсь всі трясуться, хочуть їй здавать. 

- Юн-н-наче, ви д-д-до кого? – питає мене викладач 

- Лабораторну захищати, - відповідаю я 

- Запізнюєтесь. Ну добре, сідайте. 

Я до нього підходжу, сідаю, а від нього перегаром несе, труба повна. Так сяк відповів йому, він махнув рукою, видно не зміг виговорить, взяв зошит, стукнув ним декілька разів мені по голові та поставив ДОПУСК. При цьому пробубнів: 

- П-п-п-передайте мамі, що ви віслюк, давайте заліковку 

-А екзамен?, - глянув на нього я 

- Д-д-досрочно, м-м-молодець. 

 

- І правда молодець, поздоровляю, якби мені так всю сесію закрить, - з ноткою заздрощів пробубонів Іванов,- доречі фільм почався уже, пішли з пивом подивимось. 

 

Все пиво випили за двадцять хвилин. Після реклами звідкись взялось іще 3 півторашки, але до наступної реклами вони так же безслідно пропали. Пізніше з’явилась і горілка. Звичним ділом після фільму всі зібрались на кухні. Сашко приніс гітару, почались п’яні пісні. Це набридло вже через декілька хвилин і вся тусовка повернулась до кімнати. Для підтримки гульок включили музику. Почались байки із студентського життя, анекдоти і таке інше. 

Сашко сперечався з Таською, доказуючи, що на нинішній естраді твориться Бог знає що: 

- Да вони всі під фанеру співають, да і пісні всі про одне, тупі якісь усі-сюсі-дусі-пусі. Феее, ганьба і позор. 

- Ну і що, що під фанеру. Зате шоу які привабливі… 

- Звичне діло, очі закривають грошима. Там всі за гроші, багато є – будеш довго рот розкривать на сцені,а якщо мало –від сили місяць 

- Під таку музику хоч танцювати можна. 

- Які танці? Це ж Та-Тууууу. 

- У них смислу більше чим у твого улюбленого БГ. 

- Це ти в тупому журналі вичитала? 

- Ну, тупий не тупий, а мені подобається. Вони хоча б в Європу вибились. 

- Ну й толку? в Японії виступили так там тепер одні лесбіянки та самовбивці 

- Ти хочеш сказати суїцид – це типу круто? 

- На цей крок ще мало хто ступить і не кожний зможе 

- А навіщо? Життя прекрасне, воно великий дар 

- Ну, якщо ти нікому не потрібен і тебе все дратує, я думаю, що можна перейти в інший світ 

- Да ну тебе. 

З цими словами Таська встала і пішла курить. Сашко випив ще одну рюмку, потім ще одну, потім був ще якийсь тост, у хлопця в очах потемніло, світ весь поплив. 

 

Прокинувся у себе на ліжку. “Для чого я нажрався вчора, для чого так було пить?” – перша думка. За столом, де звичайно сидів Тоха, сидів чоловік у до болю знайомому капелюсі. 

Чоловік повернувся: 

- Що голова болить? 

- Фак! Угу 

- Сильно? 

- Дуууже сильно. А ти хто? 

- Мене можеш називати Наставником, Учителем, Тренером, як хочеш, це не має значення. Я прийшов, щоб тобі розповісти, навчити. 

- Оооо, іще один препод, мені їх і в універі вистачає 

- Препод?, також непогано. Ні, я не та людина, яка навчає, для того, щоб ти пізнав все, таємниці природи чи ще там шось. Я тобі відкрию тільки одну таємницю, від тебе потрібно тільки те, щоб ти простягнув руку, твоє бажання. 

- Ну ти й підібрав час, голова болить, зараз би поїсти, бо мій шлунок цього зараз найбільше бажає. 

- Їсти говориш, а що в тебе на столі, хлам якийсь. 

Сашко не повірив своїм очам, де дійсно лежала купа зошитів, книг та різної макулатури, стояла повна тарілка бутербродів. 

- Як це? – тільки і встиг промовить юнак, жадібно хватаючи бутерброд. 

- Ну що, полегшало? 

- Ну є трохи. Як це вийшло, як ви це зробили?  

Сашко проникся повагою до чоловіка, але в його очах одночасно читався страх та здивування. Він побачив в ньому учителя, доброго учителя. Юнак подав всім своїм зовнішнім видом, учіть всьому тому, що знаєте самі, я також хочу так уміти. Студент зрозумів, що перед ним сидить не звичайний чоловік, а чоловік, який знає таємницю, велику таємницю, яку він хоче знать і також дізнається. 

- Дозволь, - чоловік торкнувся його руки, - але це зробив не я 

- А хто ж? – збентежений Сашко почав уже було розчаровуватися 

- Ти сам! Я хочу тобі розповісти. У нашому великому світі існує велика кількість півсвітів, їх рівно стільки, скільки людей на землі. У кожної людини є своя екосистема, і от того яка це людина залежить відчиняється йому підсвіт чи ні. Як в великому королівстві, якщо король любить свою країну і країна платить йому своєю любов’ю, якщо – ні, то і держава відповідає тим же. Ти бачив людей які бояться власних сновидінь, бояться до того, що сходять з глузду, такі люди можуть годинами дивитись в одну точку і здається, що вони думають про щось своє. Лікарі стараються їх вилікувати, дають їм уколи, приписують таблетки, не розуміючи, що з ними насправді, вважаючи, що це одна із форм даунізму. А люди тим часом бояться заснути і побачити наступний сон. 

- І у мене є свій підсвіт, з яким я можу робити все, що завгодно? – тільки і зміг спитати здивований студент. 

- Звичайно 

- І як мені навчитися керувати ним? 

- Просто люби його, не забувай його і він відплатить тим же 

- Підожди, а де він знаходиться? 

Чоловік в чорному шкіряному плащі і в капелюсі з широкими полями лиш посміхнувся і пропав, так, наче його тут і не було 

 

Сашко відкрив очі, за вікном було вже світло. Електронний будильник показував 3.41. У юнака розколювалась голова і він вирішив висунуться у вікно. Він завжди так робив: коли йому погано і він прокидався серед ночі, висовувався з вікна, дихав свіжим повітрям, одночасно отруюючи свій організм нікотином. Сашко сів на вікно, звісив ноги вниз і закурив цигарку. Він бачив перед собою широкий, добре освітлений проспект. Сашко подивився на північ, його вікна виходили на цю сторону, це йому не дуже подобалось, навіть дратувало, бо навіть зранку сонце світило йому прямо в очі, заважаючи йому цим самим спати, він перевертався на інший бік і частіше всього засинав, але коли це не виходило з іще більшою неохотою вставав та йшов умиватись. Потім пив гірку каву без цукру, оскільки ні він, ні його сусіди ніколи не купляли цукор. І в такому дурному стані він проводив цілий день. Він навіть переставив своє ліжко, але сонце все одно світило в очі, але не так противно. І зараз юнак дивиться туди, де звично сходить сонце, починаючи новий світлий день, зараз світло і моторошно, тільки тут так буває .Сашко повернув голову і побачив захід, він мріяв, щоб його вікна виходили саме туди. Йому більше не хотілось спати. Сашко вийшов на кухню, сів на підвіконник, закурив цигарку. Як тут мерзко. Перед його очима був стіл, заставлений пластиковими пляшками з-під пива, кожурою з картоплі, якимись пакетами і іншим смердючим сміттям. Стало до тошноти противно. Сашко покосився на ще більш бруднішу газову плиту, де скільки він себе пам’ятав у образі, горів голубим вогником газ. Студенту стало ще гірше. Не докуривши цигарку, він пішов до кімнати, в надії заснуть. В його пам’яті знову виплив той чоловік у капелюсі. 

- Щоб це все могло значить?, - подумалось вголос Сашкові, - але все таки хороший був сон…сон,…це все був сон, приємний сон. 

 

Йому не вдалось заснуть, він вирішив сісти зіграти в улюблену комп’ютерну гру. Він загрузив недавнє збереження і здивувався, його головний противник був чоловік в капелюсі, той самий в потертих джинсах. Він був дуже сильним, але його треба було перемогти. Сашко відвідав замок, добре коли є багато золотих шахт і грошей повинно вистачити на все необхідне. У його героя досить велика армія, досить могутня магічна сила. На березі моря стояла армія противника. Треба атакувати! І він напав, на перший погляд здавалося перемога, але ні… 

- Ти добре змагався, але… 

Тиша… 

- Тобі треба ще вчиться і вчиться… 

- Знову ти?,- Сашко відкрив очі. На стільці сидів Тоха. 

- Я тобі говорив, говорю і говоритиму: “досить пити і гуляти, я знаю тебе давно, в гуртожитку, ти зовсім на себе не схожий” 

- Та одстань ти. Завжди умієш все обламать. Скажи краще скільки там уже натікало? 

- Пів на шосту ранку 

- А ти чого не спиш? – запитав Сашко 

- В *Героїв* загрався. Дивлюсь ти рознервувався у сні, дай думаю розбуджу, бо мало там чого 

- Це натяк чи як? Ну тебе к чорту, піду краще на кухню 

Сашко зайшов на кухню. Від компанії залишились тільки три чоловіки. Микола грав на гітарі і щось бубнів під ніс, Іванов дрихнув, обнявши півторачку пива, Юрко старався підспівувать, в його лівій руці дотлівала сигарета. ”Губы жжет, носу жарко, а окурок бросить жалко” – спало Сашкові на думку. Він підождав, коли закінчиться пісня. 

- Чо не спиться? – кивок на Іванова, - залишилось, що пити? 

- Оп-па Саньок пішли,- Микола відкинув гітару на стіл,-пішли для тебе, що захочеш. 

- А де всі, шо поснули вже? 

- Половина спать, половина трахатись, зараз повинні прийти. Уже пів на шосту. 

В дверях кухні появилась Таська. Вона сіяла від щастя.  

- Привіт. Також не спиться? 

Відкрив очі Іванов. 

- Не спиться. На ось краще потягни пива? 

- Ні. А Юлька де вже поділась? 

- За горілкою побігла, літр сховала паскуда. 

- Ігороьок телефонував,- Таська сіла і закурила,- їх на вахті насилу пропустили. 

Прийнявши по чарчині всі розбіглися по кімнатах. На кухні залишився Сашко і Таська. Сашко приніс своє, раніш приникане, червоне вино. Випили по одній, потім по другій. 

- Хух, алкаші ми нещасні. 

- Хах, таки да, - Таська ізрядно захмеліла, взяла гітару і захихотала не своїм сміхом,- я і правда грать не вмію. На візьми, зіграй шось. 

- У мене пальці заплітаються 

- Ти що вже напився? 

ЇЇ слова відлетіли кудись. В очах знову потемніло. Сашко струснув головою і зажмурив очі. “Не тіряйся. Ніззя!”. Стіл. Рюмки. П’яна Таська, яка вона чудова. Все в порядку. 

- Саш, що з тобою? Пішли, полежиш у нас, відпочинеш, дівчат немає, роз’їхались по домівкам, - в її очах багатообіцяючий погляд. 

- Пашлі, мені реально… 

І ось вони у неї в кімнаті. Губи зливаються в гарячому поцілунку. 

- Стой! А Юрко не образиться?  

- Ахахах, нічо, раз можна, - вона дивиться і посміхається 

- Нормально. Мені сьогодні впарювали, що суїцид – це круто! Ти тоже так вважаєш? 

- Нет конечно, хоча на це потрібно також вирішиться, як і на признання в коханні наприклад 

- Да шо тут рішать! 

У Сашка з’явилась ідея, небезпечна ідея. Він згадав Наставника. Його слова, його повчання, його…Треба повірить, треба осилить страх. Юнак взяв зі стола ніж. Дівчина не встигла навіть злякатися, не встигла зрозуміти, що діється. Лише через секунду, після того як він вдарив себе ножем по зап’ястю вона закричала. 

Тепла кров стікала по долоням, він не чув ні криків, не бачив біля себе суєти, він згадував чоловіка в потертих джинсах і в капелюсі. 

 

*Швидка* приїхала дійсно швидко. Сашка погрузили на ноші та занесли до автомобіля. 

- Жити хоч буде?, - запинаючись торохтіла до лікаря Таська 

- Буде, - осміхнувся лікар,- він був настільки п’яним, що не зміг попасти ножем собі в вену - це його і врятувало. 

 

Після цього випадку Сашка виключили з гуртожитку. Він поселився у квартирі недалеко від університету. Кожного дня він бачив лиця своїх друзів та відвертав погляд. Йому було соромно за все. Ця ситуація наштовхнула Сашка кинути палити, пити і радуватись життю, оскільки воно було одне, хай яке важке, але дане не просто так. 

НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
01.12.2016 © Маріанна / Мініатюра
Паморозь
30.11.2016 © роман-мтт / Нарис
Інженери всесвітів
29.11.2016 © Маріанна / Казка
Смолоскип
28.11.2016 © Меньшов Олександр / Роман
Світ таємничий, світ наш древній… (Частина 1. Осколки. Історія 2)
28.11.2016 © Меньшов Олександр / Роман
Світ таємничий, світ наш древній… (Частина 1. Осколки. Історія 2)
Оповідання Для студентів
04.10.2011 © Микола Чат
Театр на колесах
17.07.2011
На грані)
22.05.2011 © Наталья
Исповедь
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: 1 (МАКС. 5) Голосів: 1 (0+0+0+0+1)
Переглядів: 186  Коментарів:
Тематика: Оповідання, грань, студенти, життя
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
27.11.2016 © Каранда Галина
Підвищення мінімалки - чергове "благо", або "де собака зарита" +32
25.10.2016 © роман-мтт
Укрзалізниця: тарифи - ніщо, романтика - наше все!!! +35
09.10.2016 © роман-мтт
Зомбі-Україна: про альтернативну Україну +83
05.09.2016 © Каранда Галина
Тест: Чи легко Ви орієнтуєтеся на сайті Проба Пера"? +77
ВИБІР ЧИТАЧІВ
29.08.2010 © Віта Демянюк
12.04.2011 © Закохана
03.12.2011 © Т.Белімова
09.12.2010 © Тундра
26.11.2011 © Микола Щасливий
18.11.2014 © Сьомін Валерій Олексійович
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008-2016
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори.
«Проба Пера» - це культурний простір без ненависті, в якому повага між учасниками найвища та беззаперечна цінність.
©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди