Живий душі надріз

пам`яті жертвам Голодомору

Свіженький хліб вже на столі,

бо щойно вийшов з лона печі,

і кволе серце, й мозолі

зігрів собою він в цей вечір.

Старенька плаче та без сліз,

бо їх давно уже не має,

лише ятрить в душі надріз

і голод в пам`яті блукає.

Він болем рану тихо рве,

і в грудях ниє до нестями,

і все життя старенька жде

на зустріч з сестрами й братами.

Їх було п`ятеро в батьків:

рідненькі, старші - як забути,

як їли лободу і навіть черв`яків?

Усе життя - як мить спокути.

Безвинно винна, бо жива,

бо рятували всі найменшу,

вона ж найменшою була,

то годували її першу.

І кожну крихту, як життя,

для неї вміли бережно принести,

самі не їли, вижила б мала,

заради неї вибрали померти.

Старенька плаче тихо і без сліз,

і крихти хліба у хустинку завертає.

А душу рве живий надріз

і голод в пам`яті частіше все зринає...

Львів, 27.11.2020

Візьміть участь в обговоренні