Павутина сплітається довкола...
Павутина сплітається довкола,
наче невід, і ось ти пручаєшся,
ніби холодний й слизький короп,
та попереду маєш лиш морок.
Пручайся, це – все, що тобі лишається.
Гострий пісок забивається під повіки.
Ось він – твій персональний чорний вересень.
Ти вкотре став іншим чоловіком.
Що ж, тепер вже напевно довіку
тобі не сприйняти тих стишених пісень.
Все, що ти мав, все, що потому лишилося –
настільки контрастним є це відчуття.
Ні зчесана об асфальт вилиця,
ні принесені кимось милиці
не увімкнуть реверс твого життя.
Зістрижеш волосся, відпустиш бороду,
запустиш календар, ніби холод до кімнати,
й не відчуваючи жодного голоду,
не відчуваючи жодного холоду,
триматимешся шкідливих звичок,
що їх змушений будеш згадати.
