Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
26.07.2011 10:46Оповідання
Про життя  Про весну  Про прекрасне  Про любов  Про кохання  
10000
© Автор Невідомий

Ранок

Главное, наверно, все-таки, это умение прощать и просить прощения. Особенно в любви. Ведь мало признавать ошибки: их надо исправлять. Своевременно.

Ранок обережно постукав у вікно. Сонце торкнулося повік і залишило поцілунок на віях. День усе впевненіше крокував вулицею. 

Я неквапом йду по сонному місту. Воно ще марить солодкими снами. Сонячне тепло і світло наповнюють мені легені. Вітер сміється у волоссі – весна. Юна, грайлива, тендітна... Здавалося б, несмілива; але знітишся ти, коли вона спитає тебе про любов. Коли вона шарітиметься, сміятиметься дитячим сміхом і кульбабками поміж струмків талої води; коли торкнеться несміливим, але впевненим подихом тепла твоєї щоки, коли зазирне сонцем у вічі та скаже: «Завтра ти закохаєшся». І ти знітишся. І шарітимешся, немов дівча-підліток від першого поцілунку. І неважливо, скільки тобі років. 

Але розповідь зовсім не про мене. А про неї. Ну, і за класикою жанру – про нього. Так уже повелося: обов’язково мають бути і вона, і він. Хоча, це банально трохи, і звично, але чогось подобається людям... 

Отже, у місті ранок. Весняний. 

Вона замріяно звела погляд в небо і прошепотіла: «Весна... Виявилося, вже весна...» 

Кожна пора року чомусь навчає. Осінь навчає мріяти, Зима – вірити у казку, Літо – сміятися... А Весна, Весна учить співати. Співають птахи, сміється сонце, краплі, зриваючись з дахів, пишуть власні, ні на що не схожі пісні... І серце – воно теж співає.  

Вона неквапом ішла, невпевнено рахуючи кроки. 

А в калюжах небо, сонячне таке, тепле... І перехожі галасливі... Сміються, шепочуться... Здавалося, хтось відкоркував пляшку Щастя, і піна з бризками обхлюпала все довкола. І весь натовп нереально щасливий. От тільки в неї виявилася парасоля. У самий непідходящий момент. 

Кроки, кроки, кроки... Калюжі, перехожі, тролейбуси, сонце, небо, весна... Талі струмки, сміх, тепло, світло, спів птахів. І в душі весна. Така рання і несподівана, коли непроникна крига холодної байдужості раптово переможена грайливим першим промінням, і болісно рушає з місця; коли уламки минулого чіпляють живу, юну душу, що тягнеться до відвертого світла, немов прокинувшись од тяжкого сна. У такі хвилини хочеться увімкнути музику на всю гучність, і прокричати на весь світ: «Я змогла. Я жива». Коли кожен ранок і безсоння отруєні спогадами, а життя стає теоремою. Коли доводиш, що слова – майже ніщо. Це теж весна. Просто інша. Просто тому, що вона вісімнадцята у твоєму житті. 

Я трохи відступлюся від класики жанру. Пробачте, що моя історія – не просто красивий опис весни та оповідь про посварившихся закоханих із хепі-ендом. Пробачте, що розповідаю все так, як є, а не так як прийнято писати. Адже з правил є винятки? От і це буде винятком. 

І так, ми трохи спинилися. І вона, до речі, теж. Озирнулася довкола. Кадри свідомості спинилися на якомусь приємному спогаді, і вона посміхнулася. Сама до себе, так, як посміхаються діти уві сні. 

Хвилина за хвилиною, день проминув у напівмареві. У такому дивному, піднесеному настрої, коли серце вперто очікує дива, твердо знаючи, що воно трапиться, хоча на вулиці звичайний черговий будений день. Час повертатися з університету до квартири. 

Господи! Боже ж мій, чи ж можна бути байдужим до твоєї весни?! Вона нарешті обвела поглядом усе довкола. І щось затріпотіло у грудях, так радісно, боляче і щасливо. Так сильно і швидко, що ледь не сльози їй з очей... «А я... А він... Потрібен мені...» – п’янка ейфорія поступилася місцем реалії. Яка ж вона вперта часом, ця примхлива панночка Реалія! Безжалісна та егоїстична. Вона затісна, щоб у ній жили такі люди. Надто тісна, і тисне на серце, немов мале взуття. І серце інколи зневірюється та перестає вірити у дива... От так от. 

От так вона поверталася додому. За звичкою міцно притискала до грудей великий зошит із текстами пісень, творами та віршами. «Калюжа... Іще одна...» – їй обридло обходити їх по маленьких непевних острівках надій і талого і снігу, і вона байдуже крокувала просто калюжами, добряче змочивши ноги. Дивилася на заплутані стежки, уламки неба, що відбивалися у калюжі... Коротше кажучи, втупила погляд під ноги. Власне кажучи, через що її щоденник і вилетів з її рук, бо вона зіштовхнулася з юнаком. 

– Привіт. Ти чого така розгублена? – посміхнувся він до неї. Замість відповісти, вона знизала плечима і знітилася. 

– Весна на вулиці, а ти засмучена... Так не годиться. До речі, ось, тримай. – він простягнув їй троянду. Це був один із учасників студентського гуртка, який напередодні 8-го Березня вітав дівчат просто стоячи на вулиці і даруючи перехожим представницям прекрасної статі квіти. 

– Дякую... – вона зачудовано дивилася на пуп’янок і несвідомо насолоджувалася п’янкими пахощами. 

Кілька слів, і вона побігла додому, а він пірнув у натовп у пошуках. 

Кілька годин ейфорії, враження після приємного, але потім знову рамки реалій. Сумний самотній вечір. І ніхто не має прийти. Сумує тиша в квартирі, і в чашці недопитий день, і хтось геть чужий покладе в каву рафінад... Ні, солодка кава – то надто. Я, звісно, не люблю рамки та канони, приправлені класикою жанру, але треба розкривати правду, і хоч у чомусь дотримуватись правил. Тим паче, їм цього разу пощастило – за класикою, страждаючі, чи самотні, чи стомлені п’ють міцну каву без цукру. 

Хоча, я і тут відступлюся. Не буває правил без винятків, а життя – не теорема. Не може бути у всіх один жест означати одне і теж. І в мене так. Усі п’ють міцну каву без цукру, а вона просто любить не надто солодку. Так, просто не до смаку. 

А так хочеться дива чи якоїсь казки... Вісімнадцята весна вперше. І востаннє. Таке буває тільки раз в житті... 

Ура! Сталося! Диво! Так, воно прийшло таки... Серце шалено закалатало і заспокоїлося... Радісна мить після тривалого очікування... Диво прийшло. І зараз воно стояло на порозі та дзвонило у двері. Хто? У тім-то й справа, що нікому... Хтось. Просто диво. 

Вона тихенько підійшла і стала навшпиньки: дивно, може цей юнак помилився квартирою? Але відчинила, зіщулившись від вогкого подиху застудженого оманливим весняним теплом вітру: 

– Привіт... Ти щоденник забула... 

– На жаль, тільки щоденник... Усе інше я пам’ятаю. – як це вона не розгледіла, на кого наштовхнулася? Причина її болісної вісімнадцятої весни... Єдине раз таке буває, а він, так зіпсував... 

– А найголовніше? Найголовніше пам’ятаєш? 

– Що? 

– Я тебе люблю... 

Збентежена весна шепотілася з вітром та містом, гуляла по дахах під зоряним небом... Зірки шарілися над планетою... Закохане вісімнадцятою весною життя... 

Ранок минув. 

НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
26.07.2011 Проза / Лист
Стереодень
26.07.2011 Проза / Оповідання
Поруч замість неї
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
06.12.2016 © Ірина Мельничин / Новела
Ілюзії
05.12.2016 © Наталка Янушевич / Мініатюра
Думав "Чого тобі, жінко?"
05.12.2016 © Маріанна / Казка
Звір
03.12.2016 © Маріанна / Мініатюра
Грудка
01.12.2016 © Маріанна / Мініатюра
Паморозь
Оповідання Про кохання
20.08.2011 © Дарія Китайгородська
ЖЕРТВОПРИНЕСЕННЯ
26.07.2011
Ранок
25.07.2011
П`єро та Мальвіна
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: 5 (МАКС. 5) Голосів: 1 (1+0+0+0+0)
Переглядів: 377  Коментарів: 1
Тематика: Оповідання, ранок, день, сонний міст, казка, кохання, моя історія
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 31.03.2012 22:38  Олександр Новіков 

роботу над помилками зробимо в іншому житті) 

БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
27.11.2016 © Каранда Галина
Підвищення мінімалки - чергове "благо", або "де собака зарита" +41
25.10.2016 © роман-мтт
Укрзалізниця: тарифи - ніщо, романтика - наше все!!! +35
09.10.2016 © роман-мтт
Зомбі-Україна: про альтернативну Україну +86
05.09.2016 © Каранда Галина
Тест: Чи легко Ви орієнтуєтеся на сайті Проба Пера"? +78
ВИБІР ЧИТАЧІВ
27.03.2012 © Микола Щасливий
26.11.2011 © Микола Щасливий
12.04.2011 © Закохана
03.12.2011 © Т.Белімова
17.12.2014 © Микола Васильович СНАГОВСЬКИЙ
23.02.2013 © Тетяна Белімова
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008-2016
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори.
«Проба Пера» - це культурний простір без ненависті, в якому повага між учасниками найвища та беззаперечна цінність.
©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди